Після успішного звільнення Збройними силами України територій на Харківщині у бійців по всьому фронту піднявся бойовий дух. Україна довела, що вміє не лише оборонятися, але й наступати.
Що думають бійці на передовій про мобілізацію в росії, чи зможуть росіяни піднятися проти влади та боротися за свою свободу і в чому важливість української мови у боротьбі з рашистами - в ефірі Апостроф TV розповів командир відділення у 68 бригаді ЗСУ ПАВЛО ВИШЕБАБА.
– Ми який день вже бачимо черги на російських кордонах, де чоловіки тікають від мобілізації в сусідні країни. Як ви це прокоментуєте?
– Це ганьба на сотні роки вперед. Це черговий російський міф, який розвінчали українці. Спочатку ми розвінчали міф про "другу армію світу", тепер ми розвінчуємо міф про "великий російський патріотизм".
Ви пам'ятаєте, як вони своєю трикольоровою ганчіркою махали, як вони пишалися своєю росією. Куди б вони не поїхали, у Туреччину, чи Єгипет, п'яні кричать: росія, рассєюшка! А як росія покликала їх свій борг виконати, вони повтікали. Це настільки жалко виглядає. І це додатково вселяє впевненість у наші Збройні сили, коли ми бачимо, наскільки ниций наш ворог.
– Ми, звісно, жартуємо, але розуміємо, що певну кількість людей в росії нашкребуть та кинуть гарматним м'ясом на фронт. Як взагалі на це реагують наші військові, які безпосередньо знаходяться на полі бою?
– Я як раз був у відрядженні на Харківщині, ми проїхалися передовою лінією, поспілкувалися з бійцями, з героями, які звільняли область. Так от вони аплодують мобілізації, тому що гнали вони з Харківщини регулярну армію, і там частки "ваньок" розкидані по всім полям, дуже багато спаленої російської техніки, і вони тільки радіють, що зможуть більше записати собі вбитих "ваньок", знищеної техніки. Настрій взагалі піднесений, тому що з цим абсолютно блискучим контрнаступом у ЗСУ відкрилося друге дихання.
І це не лише на Харківщині відчувається, моя бригада знаходиться на Курахівському напрямку, це Донецька область, і ми так само відчули цей запал. Усі у світі знали, що ніхто краще за українців не вміє вести оборонну війну проти росіян. Але були сумніви, чи зможемо ми так само ефективно наступати. І от Харківщина показала, що, по-перше, ми вміємо діяти нестандартно, по-друге, ми вміємо воювати з росіянами саме у наступі.
Я потрапив на нагородження наших героїв, які дуже багато російської техніки спалили на Харківщині. І вони її не просто палили, ви не уявляєте, скільки вони взяли трофеїв. І я став свідком того, як російський "Град" з російськими ракетами палить по росіянам. Тобто вони вже взяли собі на озброєння цю техніку, деякі піхотні бригади стали вже механізованими. Тобто настрій у наших воїнів такий, що передати не можна. Вони піднесені, відчувають себе просто супергероями, якими вони і є.
Мені показували багато відео, як росіяни тікали від них, а ті, що не встигли втекти, як вони розкидані по всій Харківщині. Я сподіваюся, що нарешті включаться мізки хоч у якоїсь частини російського населення, коли їм прийдуть ці похоронки, тому що на Харківщині у росіян були шалені втрати.
– От ви кажете про включення мізків, а ви вірите, що цей народ може стати пліч-о-пліч та відвоювати своє право на свободу?
– Взагалі немає таких ілюзій, росіяни не прокинуться, вони мають абсолютно рабську свідомість, у чому ми впевнилися за півроку війни, та й за останні 8 років війни також. Вони не здатні ні на які організовані протести проти війни.
Але я вірю, що прокинеться національна свідомість у певних регіонів російської федерації. Наша мета – фрагментація росії. У тому вигляді, в якому вона зараз існує, вона не має і не може існувати. Тому що у такому вигляді вона є країною-терористом, має імперські амбіції та має занадто велику армію. Росія має бути роздробленою, і ми маємо сподіватися та підтримувати пробудження національної свідомості у тих самих чеченців, тувінців, бурятів та інших. Я сподіваюся, що війна і ці похоронки, чорні пакети, які зараз летять до росії, мають в них пробудити трошки клепки, щоб вони почали ставити собі питання, а навіщо нам бути з росією?
От росія фрагментована, з великою кількістю окремих держав, у яких буде своя окрема невелика армія - в такому вигляді вона може існувати та не становити небезпеку для сусідів. У тому вигляді, в якому вона зараз є, вона має бути знищена.
– Які настрої у українців на окупованих та вже звільнених територіях? Чи у всіх є відчуття національного, свідомого, цієї самоідентифікації, ідентичності, і наскільки це відчувається?
– Є частина інертних, яким байдуже взагалі, хто буде: росія, Україна, Дагестан чи хтось ще. Є така частина. Але ми зараз відвідали багато населених пунктів на Харківщині, так от люди, по-перше, всі на вулиці, вони виходять, спілкуються, тому що пів року вони ховалися від росіян. І де не станемо, починаємо спілкуватися українською мовою, у них сльози на очах. Вони нас чекали, ми разом неодноразово співали гімн України, разів десять ставали з нашими людьми і просто співали.
Там дуже багато героїв, я зараз кажу про цивільних, які допомагали один одному, рятували, допомагали Збройним силам. Знаю не один випадок, коли здавали позиції росіян та допомагали нашим військовим наводити зброю точно та влучно. Також мене вразив один цивільний герой з Куп'янська, він зараз на лікуванні, тому що коли були потужні обстріли і місто палало, він виносив книги з міської бібліотеки та переносив їх в укриття. І таких історій, про які ми не знаємо, ще дуже і дуже багато.
Люди дуже раді нас бачити, і зараз вже вони починають відбудовувати свої міста. І я думаю, що на Харківщині - там зараз дуже серйозні оборонні редути - росіян більше не буде, там вже тривають роботи з відбудови міст.
– Процес українізації зараз має бути лагідним, чи не дуже?
– Наша українська самосвідомість після 24 лютого зробила квантовий стрибок. Дуже багато людей, які сумнівалися про те, "какая разница", наскільки вони українці, симпатизують чи не симпатизують росії... Зараз все відбулося блискавично і продовжує відбуватися. Багато людей зараз переходять на українську, тому що це питання нашого виживання. Нам зараз потрібно перебувати в одному контексті, в одному інформаційному полі, щоб єдиним фронтом бити ворога.
І мова – це прекрасний ідентифікатор свій-чужий, тому що ті люди за посадкою, які в нас стріляють і вбивають наших військових та цивільних, от вони говорять російською, це мова нашого ворога. А нам зараз швидкими темпами необхідно зробити один єдиний український простір та пропагувати українство в усіх його проявах. Щоб не було такого, як раніше росіяни приїжджали у Київ і казали: "О, тут всі розмовляють російською, я відчуваю себе як вдома". От такого більше не має бути, жоден росіянин не має почувати себе на нашій землі як вдома. Він має почувати, що тут він на території, на якій його ненавидять, на якій йому не раді, і мова цьому буде сприяти.
