Лауреат Національного конкурсу "Благодійна Україна", почесний громадянин Херсона, лицар ордену "Народний Герой України" - все це про волонтера ГРИГОРІЯ ЯНЧЕНКА, якого весь Херсон знає просто як дядю Гришу. 75-річний чоловік без ніг на візку, який ще з 2014 року збирає кошти для української армії, вже став візитівкою Херсону. Дядя Гриша не кинув допомагати ЗСУ навіть тоді, коли в місто зайшли окупанти: кожного дня, впродовж майже семи місяців, чоловік виходив на місцевий ринок, гучно вмикав українські пісні, та збирав народні донати на армію під носом в орків. Про свою мотивацію, погрози від фсб та настрої в Херсоні Григорій Янченко розповів в інтерв’ю "Апострофу".
- Григорій Миколайович, ви займаєтесь волонтерством з 2014 року. Що вас до цього спонукало? Звідки мотивація?
- Мотивація тільки одна – я українець і я живу в Україні. Я "хохол", я бандерівець, як хочете називайте… Це не прізвиська, це нагорода. Я – українець! Це найперше.
А вже по-друге, я не можу допомогти нашим бійцям на фронті зі зброєю в руках. То ж мені підказала колишня жінка, що я можу допомагати грошима та закупати те, що потрібно бійцям на передку.
Читайте: У росіян нічого не вийде, ми їх шпаримо і жаримо - офіцер про бої на Донбасі
- Що саме ви купуєте для фронту?
- Ми закуповуємо речі, які потрібні на передку і потім веземо їх на фронт: запчастини для машин, обмундирування, колеса, будівельні матеріали, скоби, плівка. Все що замовляють бійці.
- І скільки грошей вже вдалося зібрати?
- З 2014 року і по сьогоднішній день я зібрав близько 4,8 мільйонів гривень.
- Чому збираєте кошти саме з музикою? Звідки така ідея?
- Ідея прийшла півроку тому, коли росіяни повністю пішли війною на Україну 24 лютого. Не хотілося вже їздити мовчки і просто збирати кошти. Херсон вже був окупований і я вирішив підняти настрій та дух український у наших херсонців. Я взяв колонку, записав на флешку гімн України, Червону калину, патріотичні пісні і розбавив репертуар українськими народними піснями, щоб вони нагадували людям, що ми живемо в Україні, в Херсоні, а Херсон то є Україна.
- Перші дні окупації Херсону. Як це було?
- Такої навали вибухів, пострілів, які були 24, 25 лютого, ми ще не відчували раніше. Це все було незвично для міста. Я прокинувся від того, що відчув те, що весь час відчував будучи на фронті на сході України. Я сів на візок та поїхав дізнатись в чому справа. Мені сказали, що орки обстрілюють Антонівський міст, є поранені. Душа боліла і серце тремтіло від всього, що відбувалося. Всі люди були налякані, всі тікали хто куди бачив.
- Як окупанти себе поводили в місті?
- Вони не звертали на людей особливої уваги. Більше доставали наші херсонські колаборанти. Це було навіть страшніше, ніж орки. Оркам було не до місцевого населення. Звісно, якщо вони бачили яскраві прояви проукраїнської позиції, націоналістичної, то хапали і запроторювали на підвал. Там вже були і допити, і катування. Але саме місцеві колаборанти вказували на людей яких вони знали.
- На вас вказували?
- Звісно. Багато ж хто знає в Херсоні, хто я і що роблю. До мене підходили, казали: "Ну що, пройшов твій час". Я відповідав: "Ні, ще не прийшов".
- Ви збирали гроші на ЗСУ, перебуваючи в окупації. Навіть не питаю, страшно було чи ні. Як таке взагалі можливо?
- Я майже сім місяців катався і не звертав уваги на орків. Але потім вони вже дістали мене своїми нападками та погрозами. Остання погроза була вже не від колаборантів, а російського фсбшника. Я їхав після своєї роботи і почув як цей росіянин сказав, що мене сьогодні-завтра заберуть на підвал. Чому не чіпали раніше? Я так вважаю, що мене планували схопити та використати на цьому їхньому "референдумі". Щоб показати картинку, мовляв я голосую за приєднання Херсонської області до росії. Мені розповідали що там робиться в підвалі, як вони катують, як домагаються того, що хочуть, і я розумів, що в свої 75 років я би такого не витримав.
- Ви дратували окупантів та колаборантів своєю позицією та діяльністю?
- Думаю, що так. Наприклад, 3 липня у мене був день народження і на свій звичний маршрут я виїхав, вдягнувши вишиванку з красною вишивкою і з червоно-чорним та жовто-блакитним прапорцями. Ну і, звісно ж, з українськими піснями. А 24 серпня на День Незалежності я виїхав у ще крутішій вишиванці: вона була чорна з червоною вишивкою. В кольорах "Правого сектору". Чесно кажучи, я тоді боявся, що мене схоплять, та будуть катувати. Але ж ні, пройшло все добре.
Моя присутність в Херсоні була для місцевих людей як лакмусовий папірець: вони бачили що я є, були спокійні. І мої пісні - гімн, Червона калина, марш запорізьких козаків - все це їх підтримувало. Мої пісні було чутно метрів за 300-400, і я бачив, як люди посміхались, підспівували, у них піднімався настрій.
- Люди не боялися кидати вам пожертви та допомагати ЗСУ, адже навколо окупанти?
- Не боялися. Знаєте, були випадки, колі самі орки кидали гроші на ЗСУ: і сто, і двісті, і тисячу рублів. Ну там якісь буряти, які не розуміли ні пісень, ні української мови. Просто бачили, що їде інвалід на візку. Тимчасовий уряд колаборантів в Херсоні видавав по 10 тисяч рублів пенсіонерам. А потім ці гроші опинялися у мене в скарбничці.
- Як вдавалося переправляти кошти з окупованого Херсону на підконтрольну територію для допомоги армії?
- Всі гроші, які я збирав, віддавав у банк готівкою, а вони мені перераховували їх на картку, а з картки я вже переводив гроші волонтерам в Запоріжжя, Авдіївку та інші міста. Гроші ніколи не тримав, відправляв одразу. А коли вже банки почали закриватися, тоді довелося обмінювати кошти просто у людей: я їм готівку, а вони мені на картку. Так тривало до 19 вересня, коли я вже виїхав.
- Важко було евакуюватись?
- Я зібрав речі та поїхав на квартиру до товариша. Три дні я переховувався там, а потім мене вивезли на Запоріжжя. На маршруті я нарахував 14 блокпостів, було три перевірки.
- Ви підтримуєте зв'язок з містянами? Які настрої зараз у людей в Херсоні?
- Знаєте, люди тільки й живуть надією на те, що їх звільнять. Бувають хвилини, коли люди навіть радіють вибухам та обстрілам як малі діти, адже коли обстрілів нема, люди думають, що про них забули і ніхто не буде їх звільняти.
- На вашу думку, чого немає в росіян, та що є в українців, завдяки чому ми переможемо?
- Коли в Херсоні були відключені телебачення і інтернет, я почав читати багато українських книжок про гетьмана Калнишевського, Мазепу, Хмельницького, Орлика. Рахуючи з тих часів, Україна постійно вела війну з росією. Нараховано більше 100 війн. Тобто Україна постійно боролася за свою незалежність. Тому наша незалежність, це наше все – родовід, батьківщина, нація. У росіян цих понять немає.
Бувають моменти, коли йде бабуся 80-90 років, і все одно вона кидає мені в скарбничку гроші і просить передати їх нашим військовим. Такі люди більше переймаються, ніж молоді, тому що старші пережили і голод, і війни, і розруху - вони добре знають що таке росія. Вони добре розуміють що буде, як прийде "русский мир".
Дізнатись більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали прихисток в Німеччині, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine.
Проект реалізується за підтримки DSEE.
