Повномасштабна війна в Україні триває вже понад півтора року. За цей час до лав Сил оборони стали сотні тисяч людей. Та поки одні бʼються за свободу, інші набивають кишені, допомагаючи ухилянтам втікати за кордон і примножуючи свої статки, витрачають бюджетні кошти на другорядні задачі. Усе це бачать військові на передовій і відверто кажуть: руки опускаються. Про ситуацію на сході, мотивацію для військових та прогнилу систему ТЦК в Україні - в етері Апостроф TV розповів офіцер аеророзвідки 59-ї бригади ЗСУ Андрій "Хохол" Серган.
– Що зараз відбувається на Авдіївському напрямку фронту, наскільки динамічною є ситуація?
- Ситуація важка, але контрольована. Трошечки просуваємося, але це одне поле, одна посадка. І це важко дається нашим хлопцям. Тенденція є, рух є. Але ворог має сильні укріплення, лінія формувалася давно і окопалися вони там дуже щільно. Донеччина – це їхня мекка. Тому дуже важко. Але водночас реалістично.
Читайте: Лопата замість автомата: що буде з мобілізацією восени
– DeepState писав, що відновилися сутички біля Неверського. Вони там зупинялися? Що можете розповісти про цей населений пункт.
- Постійно йдуть бої по всій лінії фронту. Вони сьогодні ввечері більш інтенсивні, завтра зранку менш інтенсивні. Від чого це залежить – хто його знає.
– Окупанти не припиняють обстрілювати саму Авдіївку. Вони влучають в цивільні будинки, адміністративні будівлі. На тлі цієї боротьби довкола Авдіївки, яку мету переслідують окупанти, обстрілюючи місто?
– У них одна мета – знищення українського народу. Іншої мети в них немає. Чи це мирне населення, чи це військові – немає значення. І ми це прекрасно розуміємо.
– Ви назвали Донеччину меккою росіян. Чому це слово можна використати саме щодо цього регіону?
– Це їхня точка опори. Так само як і Крим, як і Луганщина. Це те, на базі чого вони формують своє вторгнення до нас.
– Щодо Бахмутського напрямку. Українська армія за тиждень звільнила на південь від міста 1 кв кілометр територій. Епіцентр – село Кліщіївка. Які виклики стоять перед ЗСУ на цьому відтинку фронту, зокрема коли на півдні Україні триває доволі видимий наступ?
– Я за всі ЗСУ не можу говорити. У нас все просто – вижити і вбити максимальну кількість цих покидьків. А це масштабні питання, які більше до Залужного та командирів.
З моєї точки зору, нам потрібно обʼєднатися навколо спільної ідеї, щоб в максимально стиснуті терміни вбити максимальну кількість росіян. Водночас щоб у кожного українця було в голові, що його хата не скраю, і наша хата – це Україна, це наш будинок, його потрібно захищати. До тих пір, поки в нас одні будуть красти гроші, а інші будуть байдуже дивитися на війну, доти ми будемо втрачати людей. На мій погляд, ми втрачаємо найкращих, бо гірші сидять в львівських чи київських котлах. Кращих ми зараз втрачаємо. Це мій погляд.
Дивіться: Сюжет для Netflix: жінка намагалася вивезти чоловіка-ухилянта в багажнику, фото і відео
– Тил підставляє фронт сьогодні?
– Якщо говорити про місто Покровськ, де на День незалежності відкрили памʼятник Небесній сотні за 27 млн гривень… Я досі не розумію, що це. Буквально за 30-40 км від них війна. Цього міста може так само не існувати, якщо росіяни просунуться, але замість того, щоб купувати дрони, місцева влада купує памʼятник. Хай це навіть буде українізація. Але це не та українізація, за яку хотілося б боротися. Та Небесна сотня, яка загинула, перевернулася б у могилах, якщо б бачила, скільки мільйонів йде на непотрібний, на мій погляд, памʼятник, коли на фронті вмирають хлопці від нестачі дронів та всього іншого.
Якщо українізація, то хай у тому Покровську б дороги поробили і мости відремонтували – це була б українізація. А те, що робить місцева влада в Покровську – це те, що я бачу… А таких міст по Україні тисячі. І зараз витрачаються гроші в нікуди замість того, щоб забезпечити армію дронами, зброєю, РЕБами.
У той самий Покровськ прилетіли три ракети, загинули люди. Водночас замість того, щоб купити якийсь РЕБ "Буковель" або ще якусь систему, щоб захистити своє місто, вони витрачають мільйони гривень на те, щоб поставити памʼятник Небесній сотні. Зараз потрібно рятувати хлопців, які в окопах, а потім вже – піклуватися про памʼять. Звичайно, памʼять має бути, українізація має проходити, але зараз дійсно не на часі витрачати гроші… Я не розумію, що відбувається.
Читайте: "Вічна боротьба": чому Зеленський вирішив лякати казнокрадів держзрадою
І ми ж це все бачимо і читаємо. І в нас руки опускаються. У нас реально не вистачає дронів, тепловізійних засобів і ще дуже багато чого. Якщо б армія була забезпечена на всі сто відсотків, тоді я розумію, навіщо стригти газони і навіщо перестеляти більш-менш живий асфальт на окружній Києва. А зараз мене хоч убийте – не розумію. Тому так, тил нас підставляє.
– Такі витрати часто намагаються пояснити метою піднесення українського бойового духу, морального стану. Удари по Москві дехто такими ж називає. З цим є проблеми?
- Це брехня. Ті білборди, які висять, що наприклад той самий Київ виділив мільярд на армію - він виділив ті кошти, як за законом мав виділити. Військові частини сплачують ЄСВ, з нього 20% за законом має перейти в ту саму частину на оздоблення територій чи на певні потреби частини. Якщо б вони 20% заплатили, а потім ще зверху мільярд кинули, то я б зрозумів, про що вони говорять. А зараз іде спекуляція поняттями, передвиборча кампанія, на цьому піаряться. На чому ви піаритеся? На тому, що платите те, що мали заплатити?
А скільки міст, які взагалі не мають військових частин і не донатять? Міста можуть донатити. Територіальні громади можуть донатити, перераховувати мільйони на ті ж "мавіки", контейнери, які потрібно закопувати… Дуже багато потреб є, і вони не закриті. І через ці незакриті потреби вмирають хлопці. А ми витрачаємо гроші (громади) ні на що. На те, що не має значення. Той памʼятник, той міст на Оболоні (за кошти іноземних інвесторів) чи та бруківка біля ЦУМа – це все не має значення, тому що життя людей ми втрачаємо.
Ви як медіа маєте закликати громади якось купувати ці дрони, щоб врятувати цих людей. Ці люди визвалися добровольцями на початку великого вторгнення, підписали контракти і пішли захищати. А в нас таке враження, що людське приймається за лохівське. Ми не лохи. Ми коли читаємо це все, ми охе**ваємо тут.
– Поговоримо про те, що відбувається в ТЦК, зокрема про заміну обласних військкомів. Чи можна побороти гонитву за грошима і посадами, бажання тих, хто хоче відсидітися у військкоматі і спокійно собі працювати далі. Чи є шанс на виправлення у цих ТЦК?
– У мене велика надія на те, що прийдуть дійсно гідні люди. Тому що ті, хто втратив кінцівки і став воєнкомами, я вважаю, мають мати совість, щоб їхні побратими не втрачали ці кінцівки. Я сподіваюся на це. Але система настільки гнила, корумпована і заражена бажанням наживи, що, чесно говорячи, дуже важко буде цим хлопцям зберегти честь і гідність.
Читайте: Кого з українців не візьмуть на роботу під час мобілізації: роз’яснення ТЦК
Я чесно сподіваюся на них, що вони прийдуть до цих гнилих військкоматів і наведуть в цій системі лад, хоча надія дуже мала. Це один відсоток. Має бути повна чистка цієї системи. Плюс до того, щоб мати нових людей на посадах воєнкомів, мають дати мотиваційні засоби для призову. Те, що порозвішували білборди по всій країні – це не працює. Має бути якась додаткова мотивація: фінансова, соціальний захист, якщо ти служиш – то ти еліта. Я не знаю, які методи. Над цим мають працювати професіонали.
Це питання дуже гаряче, і над ним треба зараз агресивно працювати, тому що мотивації іти самому у військкомат у людей немає. А ті, кого в буси пхають - це не воїни. Ви маєте з цим погодитися: того, кого запхали в бус, важко назвати мотивованим воїном за справедливість, за гідність і за честь України. А мені з цими хлопцями, яких привезуть, треба буде ще давати раду. Ми не росіяни, щоб ставити загороджувальні загони, тому потрібно мотивувати.
Те, що вони призначили нових голів цих військкоматів – це тисячна доля успіху. Ми маємо змінювати законодавство, маємо робити так, щоб була гідна зарплата у військових, а не 500-600 доларів. Це не зарплата. Той самий хлопчина на будівництві може підняти 2-3 тисячі доларів і нормально себе відчувати, бути впевненим у тому, що його не застрелять або не відірве йому на будівництві ногу. Хлопці можуть втратити життя. Заради чого? Заради того, щоб знову чиновники крали кошти чи військкоми збагачувалися? Має бути мотивація.
Патріотизм уже закінчується - і це сумно. Патріотизм має бути підкріплений загальною ідеєю, а в нас її, на жаль, зараз уже немає. Тієї ідеї, яка нас обʼєднувала 24 числа на початку вторгнення, на жаль, немає. Зараз якщо приїжджаєш на велику землю, кожен займається тим, що вважає за потрібне, аби збагатитися. А ті хлопці, які потрапили в окопи – вибачайте, людське за лохівське приймається. Потрібно змінювати ставлення загальне, тоді буде успіх. Чесно кажу, не заздрю тим хлопцям, які зайняли посади у військкоматах.
Читайте: Воєнкомів-хабарників треба садити, а не на фронт відправляти - командир підрозділу ЗСУ
