Чому рашисти гірші за фашистів? Що нам потрібно від Заходу насамперед? Через що може розпочатись Третя світова війна? Про це та багато іншого "Апострофу" розповідає військовослужбовець 23-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, молодший сержант Олексій "Буревій" ЧАЙКОВСЬКИЙ.
- У вас позивний – "Буревій". Чому?
- Тому що швидкий, потужний та небезпечний для ворогів. Отримав за свою нестримність у боях.
Читайте: На Харківщині є результат на 200 відсотків - боєць ЗСУ
- А ну так. Буревий – це сильний вітер, буревій, буря. Знову ж таки – українська реактивна система залпового вогню калібру 220 мм. Враховуючи, де і ким ви зараз служите, позивний резонний. А ким хотіли стати у дитинстві?
- Жодних особливо піднесених мрій – типу там космонавтом, не було. Поліцейським хотів стати. Але у 19 років (зараз мені 22) вирішив пов'язати життя з армією. Хотів у Сили спеціальних операцій, але не взяли по зору. Я харків'янин, під Харковом, у місті Чугуєві, дислокувалася 92-а окрема штурмова бригада, дуже хороші про неї відгуки, і я пішов туди контрактником. За півроку до початку повномасштабної війни. Вступав на службу як помічник гранатометника. Але досить швидко, ще до складання присяги, був переведений на спеціальність механіка-радіотелефоніста. На той момент у бригаді не вистачало саме фахівців із радіозв'язку.
- Де ви зустріли початок великої війни?
- За кілька днів до початку повномасштабних бойових дій ми висунулися на бойові рубежі в районі кордону з росією між Харковом та Бєлгородською областю. Розгорнули батальйони, рили окопи, облаштовували позиції. Втім усе було на розслабоні. І командири, і бійці не могли повірити, що росія, в ХХІ сторіччі, може здійснити такий акт агресії.
Олексій "Буревій" Чайковський
Відповідно, багато своїх завдань виконували абияк. Бачать, що командир ходить розслаблений, та й відповідно… Окопи треба два метри, а риють – один: "а, і так зійде". Потрібно поле мінувати: "а, ще встигнемо". Думали, що якщо щось почнеться, то на Донбасі. І ми повертаємось і їдемо туди. Але ввечері 23 лютого пішла інформація, що закриваються аеропорти, багато обстрілів у районі Маріуполя. Ми з командиром близько опівночі стояли на посту, він мені: "так гаразд, іди відпочивай". А о 5-й ранку всіх розбудила бойова тривога, противник почав наступ.
- Недориті окопи та недоміновані поля стали в нагоді?
– Ні. Отримали наказ повертатися на Харків. На жаль, через активну роботу російських засобів радіоелектронної боротьби більшість підрозділів втратило зв'язок, працював лише довгохвильовий – між штабами батальйонів та бригад.
Був момент – ми подумали, що втратили цілу механізовану роту. Втратили зв'язок. Але за кілька годин таки зв'язалися, дізналися, що наші прорвалися: на момент, коли був відсутній зв'язок, вони опинилися на 20 км у глибині вже захопленої ворогом території. До речі, повертаючись, ця рота знищила цілу колону російського ОМОНу, який прямував на Харків. По дорозі назад хлопці її й розібрали.
26 лютого ми зайняли позиції у центрі Харкова, більш-менш усе почало налагоджуватися. А то перші два дні було майже повне придушення зв'язку російськими системами РЕБ, радіостанції працювали лише на два кілометри. Ми розгортали довгохвильові ретранслятори, щоб посилити наш зв'язок, комбат літав по всіх позиціях, ставив завдання. Роботи було багато.
Читайте: Мобілізація має бути з 18 років – герой України Віталій Литвин
А 27 лютого відбулася одна з найтрагічніших ситуацій у моєму житті, у житті нашого підрозділу. О 7-й ранку пішов на пост, і в цей момент починається обстріл. Цього дня ворог зміг прорватися майже до центру (наші не всі дороги, на жаль, змогли перекрити) на бронеавтомобілях "Тигр" було завдання захопити харківську обладміністрацію. Російські військові від неї були буквально у кварталі. І виявили нас, на жаль.
А в нашому підрозділі на той момент не було важкого озброєння – ні гранатометів, нічого такого, лише "калаші". Почався обстріл із великокаліберних кулеметів, бронебійно-запальними. По машинах. Загинув водій першої машини Артем. Згорів живцем. Мій командир Вадим був тяжко поранений. Ми засіли в глибині будівлі і вичікували, що буде: підуть на зближення, штурмуватимуть… Але зрештою вони зірвалися з місця – вирушили кудись далі. Може, завдання дали інше.
Ми повідомили про атаку, на знищення цієї ворожої групи дали підкріплення, і протягом двох годин наші підрозділи їх розбили – хлопці виловлювали на вулицях, по одній машині. Остання доїхала до 134 школи, висадили десант і залишилися там. Хлопці намагалися їх спочатку штурмувати, але згодом було прийнято рішення: не хочуть здаватися – скласти будинок разом із ними. Підтягнули танки. Двоє тих, що залишилися живими, викинули з вікон зброю і вийшли. Повезли на допит, з'ясувалося, що десантники, 136 полк спеціального призначення. Зняли іншу необхідну інформацію, після чого полонених віддали спецслужбам.
- Ви спочатку служили у механізованому батальйоні у складі 92-ї бригади. Потім у 23-й бригаді. Потім, наскільки я знаю, о 110-й, і знову о 23-й… Чому так носило по підрозділах?
- На жаль, невеликі розбіжності з командуванням іноді призводять до не найприємніших наслідків. Я хотів перевестися до підрозділу свого батька, що воює у морській піхоті (тато служить з 2014 року, пішов, як і я, за контрактом, зараз уже офіцер). Але комбат не дозволив, казав, що людей не вистачає. Це справді так: по штату має бути 50 осіб, а реально було 15. Я наполягав, командир образився і відправив мене в резервну роту. А звідти наказом командувача оперативного об'єднання "Схід" мене перевели до складу 23-ї бригади. Командиром відділення артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону. А у 110-й я повноцінно не служив, просто був відряджений, на місяць.
"Буревій" на захисті України
Але саме протягом цього місяця я отримав кілька поранень, і хімічний опік легенів. 110-та бригада тримала Авдіївку, і задля досягнення своєї мети ворог використовував хімічну зброю. Щоб викурити нас із бліндажів, закритих окопів. Скидають хімічну гранату з дрону, хмара газу – і все. Жахливі відчуття. Випалює легені, очі, обличчя, пече все. Інстинктивно повзеш на свіже повітря, а там тебе вже добивають FPV-дронами. Навіть під час Другої світової війни такого не було, фашисти не застосовували хімічної зброї. Але ж ми маємо справу з росіянами…
- 2022 року ви брали участь у звільненні Куп'янська. Нині це одна з цілей рашистів. Але з боку Луганської області місто захопити дуже складно – воно стоїть на високому березі річки Оскол. Як ви вважаєте, нинішня спроба агресора захопити Вовчанськ – чи це не є метою ворога підійти до Куп'янська з тилу?
- Не думаю. Спроба наступу росіян у районі Харкова ставить за мету відтягування наших сил з Донбасу. Адже першорядне завдання ворога, а воно політичне – повністю захопити повністю Луганську та Донецьку області. Вовчанськ, Куп'янськ та Харків – це другорядні цілі. Ворог промацує ґрунт – наскільки вони можуть там пройти. Спроба невдала, як я вважаю. Зайняли кілька сіл, основних наших сил там не було взагалі: були прикордонники та кілька батальйонів ТРО на прикритті. І далі окупанти не підуть, вони не мають таких сил, щоб продовжувати наступ.
Читайте: "Берлінська операція": як Путін використав Харків для ефекту "перемоги"
- Як, на вашу думку, за час повномасштабної війни ворог став воювати краще? Адже, по ідеї, найкращі його підрозділи, елітні, були розбиті ще 2022 року.
– На жаль, вони навчилися воювати. Воно переймають наш досвід та активно його використовують. Ось ми їх безпілотникам навчили, і тепер це головний біль. Тим паче, у росіян їх більше. Ми тих же FPV-дронів за день 10-20 використовуємо, а вони – 100-200. "М'ясні штурми" теж пішли у минуле. Так, одну групу можуть відправити на штурм і вона загине, але в цей час підуть інші групи з флангів. При цьому ворог використовує все, що є. КАБи, артилерія, міни, дрони. Потім заходить піхота і просто добиває тих, хто лишився. Така ось тактика.
"Буревій" із побратимами
– У вас є бойові нагороди?
- Так, свій перший орден, "За мужність" ІІІ ступеня, я отримав 27 жовтня 2022 року, за Куп'янськ. Потім були нагороди за хоробрість, за захист Батьківщини, за оборону Харкова, за Авдіївський напрямок, ще за щось… Є лише одна ювілейна – за оборону України, яка приурочена до другої річниці початку повномасштабної війни. Загалом у мене 3 ордени та 9 медалей.
- Це щось дає, окрім морального задоволення?
- Та якісь пільги, невелика прибавка до зарплати.
- На початку повномасштабної війни у військкомати черги стояли, а зараз доводиться посилювати мобілізаційне законодавство. Чому так сталося?
- З тих, хто пішов у перші дні, багатьох, на жаль, уже нема. Загинули, поранені, у полоні. А ті, кого призивають зараз… На жаль, багато хто думає, що піду в ТЦК – і мене одразу на фронт, через тиждень штурмуватиму посадку. Але це зовсім не так, у будь-якому разі ти пройдеш курс молодого бійця. І якщо на фронт – то обов'язково буде бойове злагодження, у підрозділі буде щонайменше 2-3 особи з повним бойовим досвідом. До речі, у нашому підрозділі 80% – ті, хто був призваний. Добровольців, контрактників залишилося дуже мало.
А в посиленні мобілізації великого сенсу не бачу. Якщо людина не хоче служити, то щоб ти не робив - вона розвернеться, самовільне залишення військової частини, і все. А намагатись повернути тих, хто за кордоном – це взагалі безглуздо. Якщо вони з країни втекли, то вже з частини – тим паче втечуть. Знову ж таки, до таких довіри не буде. Чого від них чекати? Автомат у кущі, чи взагалі в полон здасться? Такі мобілізовані – це лише головний біль командирам та бійцям.
- Який зараз середній вік військовослужбовців?
– У кожному підрозділі по-різному. У мене в дивізіоні, наприклад молодь, від 25 до 30 років, становить 15-20%. Військові віком від 30 до 40 – це 10-15%. Ну і решта, тобто більшість – від 40 до 60 років. Нещодавно ось звільнився один дідусь, йому 60 років стукнуло. А командиру підрозділу, до речі, 21 рік.
Читайте: Чи зможуть українці втекти від війни: заява військового
- Що нам зараз максимально потрібне від союзників, яке озброєння?
- Особисто нашій бригаді насамперед це артилерійські боєприпаси. Друге – якнайбільше дронів. І третє – бронетехніка: танки, бронетранспортери. Ось у нас залишилися РСЗВ "Град", "Смерч" та "Ураган". Але для них велика проблема з боєприпасами, дуже не вистачає. За два з лишком роки запаси снарядів виснажені практично повністю. Якщо підрозділ складається з ще радянських САУ, боєприпасів здебільшого немає: привозять 10, 20 снарядів на одну машину. Це дуже мало. А якщо в підрозділі американські чи європейські самохідки, то вони постійно мають близько 500 боєприпасів на машину.
Загалом, що треба Україні - залежить від того, на що ми налаштовані. Якщо на оборону, нам потрібні засоби ППО, ракети для них, літаки F-16. Але в обороні ти завжди стояти не зможеш, у тебе все поступово закінчиться. І ракети, і все інше. Нам необхідно наступати, ми повинні просуватися та звільняти свої території.
Олексій "Буревій" Чайковський
Але, на жаль, наші союзники не дозволяють нам використовувати далекобійні боєприпаси, ті ж Storm Shadow, ATACMS, по російській території. Щоб вибивати їхні штаби, аеродроми, склади із боєприпасами, локації військової техніки. Ось ті ж F-16: ми повинні мати право збивати російські літаки, які несуть ракети та КАБи, на російській території – інакше який сенс, адже вони на нашу територію не залітають.
І ще питання – скільки і чого нам дадуть. Якщо відразу 300-400 винищувачів F-16 – це так, це значно покращить ситуацію. Якщо 10-20, це глобально проблем із росією не вирішить. Якщо будуть тягнути з поставками: за місяць, два, півроку, рік…
На жаль, союзники поводяться зараз так само, як на початку Другої світової війни. Обговорюють, обіцяють... Бояться конфронтації, що це підігріє війну. Як боялися Гітлера, що може розпочатись війна, і віддавали території Німеччини. І війна у результаті справді почалася. ООН веде себе як Ліга націй. Нерішучість Заходу лише розігріває апетити росії. Якщо така політика умиротворення призведе до Третьої світової війни – я не здивуюся. Якщо буду живим.
Читайте: Війна з Росією ще на 100 років: як Україні здолати жорстокого ворога
