Уже три роки Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ працює в Україні, спостерігаючи за ситуацією на Сході та інших регіонах країни і звітуючи про виконання (або, точніше, невиконання) Мінських домовленостей. У середині березня Постійна рада ОБСЄ у Відні продовжила мандат СММ в Україні ще на один рік – до 31 березня 2018 року. З першим заступником глави місії ОЛЕКСАНДРОМ ХУГОМ "Апостроф" поспілкувався про останні події на Донбасі і навколо окупованих територій, головні "гарячі точки" в зоні АТО та проблеми в роботі спостерігачів.
- Постійна рада ОБСЄ продовжила мандат Спеціальної моніторингової місії в Україні ще на один рік з бюджетом в 105,5 млн євро. Чи думаєте ви, що з таким бюджетом робота місії зможе стати більш ефективною?
- Я можу підтвердити, що держави-учасники ОБСЄ одноголосно вирішили продовжити мандат місії ще на один рік, до 31 березня 2018 року. Це сильний політичний сигнал, який отримав підтримку і України, і Російської Федерації, які хочуть мати цей інструмент, який сприяє нормалізації ситуації та наданню об'єктивної інформації. Бюджет, передбачений цим рішенням, дозволяє нам продовжувати свою роботу. Сторони відповідальні за нашу можливість спостерігати та інформувати про ситуацію з безпекою. Нам потрібен доступ і свобода пересування. І це завдання сторін гарантувати, щоб роботі СММ, яка має політичну підтримку 57 держав-учасників, більше не перешкоджали.
- Але що стосується спеціального обладнання? Голова ОБСЄ Себастьян Курц сказав, що з новим бюджетом СММ в Україні може дозволити собі нове обладнання, яке допоможе в роботі спостерігачів.
- Дійсно, окремі положення бюджету передбачають додаткове технічне обладнання. Ми розмістимо його в якості додаткової міри для фіксування та запобігання порушень Мінських угод. Це не тому що місія відмовляється туди йти. Фактом є те, що ті, хто здійснюють контроль, відмовляють місії в можливості здійснювати спостереження там, де вона хоче. Зараз сторони ледь дозволяють місії здійснювати спостереження в денний час доби. І це їх завдання дозволити нам робити це в нічний час і в тих районах, де ми не можемо спостерігати на цей момент. Поки вони не зроблять того, що обіцяли, ми постараємося здійснювати спостереження в деяких з цих районів з допомогою технологій, зокрема камер.
- Зараз спостерігачів СММ в Україні більше 700. Чи є намір і можливість з новим бюджетом збільшити цю кількість?
- На цей момент у нас 725 міжнародних спостерігачів на місцях, трохи більше 600 з яких знаходяться на Сході країни. Ми будемо продовжувати залучати нових спостерігачів, а також розширимо нашу присутність у східній Україні. Але, знову ж таки, завдання сторін – дати можливість місії робити свою роботу.
- Тобто ви бачите необхідність збільшувати кількість спостерігачів?
- Місія ніколи не припиняла наймати нових спостерігачів. І додаткові можливості, які зараз є у місії в сфері технологій, звичайно, будуть мати потребу в додаткових працівниках для їх експлуатації.
- В Україні дуже поширена критика роботи СММ за недолік ефективності. Яка ваша відповідь на цю критику?
- Наше завдання – фіксувати та повідомляти про факти. З початку року ми бачили 270 одиниць озброєння, які не повинні були знаходитися в зоні безпеки, в районах, підконтрольних уряду. Ми бачили 370 одиниць такого озброєння в районах, непідконтрольних уряду. Ми зробили нашу роботу, ми зафіксували ці факти. Завдання сторін – забезпечити виконання їх зобов'язань. Місія виконала свою частину, фіксуючи те, що повинно бути зафіксовано, – настільки, наскільки ті, хто здійснює контроль, дозволяли нам це робити. І зараз завдання тих, хто взяв на себе зобов'язання виконувати Мінські угоди, підкріпити це своїми діями – відвести це озброєння і припинити вогонь.
- Що ви думаєте з приводу запровадження на Донбасі збройної місії ОБСЄ?
- Нам відомо, що окремі держави-учасники ОБСЄ висловлювали подібні пропозиції. Кожна держава-учасник має право виступати зі своїми пропозиціями. Але в кінцевому рахунку будь-які рішення про зміну нашого мандата або подальше розгортання нової місії – неозброєної, або ж озброєної – належить одноголосно ухвалювати постійній раді у Відні.
- Чи були ваші спостерігачі свідками так званої "націоналізації" українських підприємств представниками ДНР і ЛНР?
- Наш мандат передбачає спостереження та повідомлення про факти. Нам відомо про повідомлення про так звану "приватизацію" компаній тими, хто здійснює фактичний контроль в окремих районах Донецької та Луганської області. Ми будемо продовжувати спостерігати за ситуацією дуже пильно, і в тому випадку, якщо ми дізнаємося більше, звичайно ж, ми повідомимо про це публічно, як ми завжди робимо.
- Тобто наразі ваші спостерігачі поки не були свідками подібних захоплень?
- Наше завдання – спостерігати. Зміну контролю дуже складно оцінити. Нам відомо про повідомлення про застосування так званих мір зовнішнього управління до деяких активів, у тому числі готелю в Донецьку, де ми зараз розміщені. Але наша позиція, склад нашої команди і місце розташування не змінилося з тих пір. Якщо щось зміниться, ми, звичайно, публічно повідомимо про це.
- Ще одним важливим процесом в Україні стала економічна блокада ОРДЛО. Чи можете ви сказати, що ця блокада мала певний негативний вплив на території Донбасу, непідконтрольні Україні?
- Відомо, що будь-яка дія викликає реакцію. Таким чином ці дії на територіях, підконтрольних уряду, будуть мати реакцію на територіях, непідконтрольних уряду. Ми довгий час закликаємо до того, щоб конфлікт було врегульовано за столом допомогою обговорення та діалогу. Мінські угоди чітко передбачають шляхи вирішення проблеми. Ми продовжуємо закликати сторони брати участь у діалогах, включаючи ті, які ми пропонуємо. Ми очікуємо, що кожен буде брати участь у цих діалогах сумлінно і закликаємо сторони вживати заходів для нормалізації ситуації.
- РНБО України заборонила рух вантажів через лінію зіткнення. Яке ваше ставлення до цього рішення? Які наслідки ви очікуєте від цього рішення?
- Ми будемо продовжувати спостерігати за наслідками будь-яких змін законодавства або інструкцій на лінії зіткнення. І результати наших спостережень, ми опублікуємо, як і інші факти, які ми фіксуємо.
- Опишіть, будь ласка, яка зараз обстановка на Сході України, за вашими спостереженнями?
- Ситуація залишається вкрай непередбачуваною і нестабільною. Минулого тижня (інтерв'ю записувалося 17 березня, - "Апостроф") ми зафіксували зменшення кількості порушення режиму припинення вогню в порівнянні з тижнем до цього. Проте рівень використання важкого озброєння залишається дуже високим. І хоча ми побачили зменшення, ми все ще зафіксували приблизно 1000 випадків застосування важкого озброєння. І не лише бачили і чули, ми також бачили присутність цих видів озброєнь в районах, де їх не повинно бути. І ми бачили цю зброю як у районах, підконтрольних уряду, так в районах, непідконтрольних уряду.
- Чи можете ви порівняти ситуацію зараз з тією, яка була після ескалації в Авдіївці в кінці січня?
- Умови для такого спалаху бойових дій не були усунені. Ризики все ще залишаються. Можливість того, що ми знову побачимо подібне загострення, як було в Авдіївці в кінці січня – початку лютого, буде існувати до тих пір, поки сторони не відведуть важке озброєння з зони безпеки. І до тих пір, поки сторони утримують свої позиції в безпосередній близькості один до одного, загострення, подібне до того, свідками якого ми стали в Авдіївці, може відбутися в будь-який день з наслідками для цивільного населення, інфраструктури і, звичайно, діяльності Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ.
- Ви вже згадували, що однією з головних проблем у роботі спостерігачів СММ є перешкоджання їм у доступі до певних територій. Яка із сторін конфлікту робить це частіше?
- У різні тижні це число варіюється. За минулий тиждень (6-12 березня) було 73 випадки подібних обмежень, і число було однаковим по обидві сторони лінії розмежування. Тим не менше ці обмеження відрізняються. Вони носять більш агресивний характер, з елементами незаконного втручання і залякування в районах, непідконтрольних уряду. І наші патрулі потрапляли під прямий вогонь від тих, хто здійснює фактичний контроль в районах, непідконтрольних уряду.
- Обмеження доступу - це головна проблема в роботі ОБСЄ?
- Відмова в доступі має тільки одну мету. Це заважати нам повідомляти про факти. Отже, слід зробити висновок, що причина цих обмежень свободи пересування полягає в тому, що ті, хто обмежує нас, не хочуть, щоб ми бачили те, що відбувається за межами тієї точки, де вони нас зупиняють. Це єдина причина. Звичайно, це позбавляє нас можливості повідомляти про те, що відбувається. Навіть сам факт того, що нас зупинили, вже сам по собі є фактом, який підлягає розгляду та вжиття відповідних заходів реагування. Ми фіксуємо порушення – 270 озброєнь в районах, контрольованих урядом, у порушення Мінських угод, і 379 озброєнь в районах, непідконтрольних уряду – це факти, про які ми повідомляємо, вони повинні бути розглянуті і заходи повинні бути вчинені для того, щоб прибрати це озброєння. Усі жертви серед мирного населення, які ми змогли підтвердити, за невеликим винятком, були поранені або вбиті внаслідок використання важкого озброєння. Якщо б це озброєння було за лінією відведення, то ці люди були б живі чи не були б поранені, і всіх пошкоджень інфраструктури можна було б уникнути. Це можливо. Це питання волі зробити те, що вони давно погодилися зробити.
- Де на Донбасі найбільш складна гуманітарна ситуація?
- Загалом гуманітарна ситуація стає більш складною там, де відбуваються активні бойові дії. На цей час є п'ять таких гарячих точок уздовж лінії розмежування. Одна – на півдні, райони на схід і північний схід від Маріуполя. Друга - трикутник Авдіївка-Ясинувата-Донецький аеропорт. Третьою великою гарячою точкою є західна і північна околиці Горлівки. Четверта - між Світлодарськом та Дебальцевим, і п'ята - трикутник між Попасною, Первомайськом і Троїцьким. Це п'ять районів, де ми постійно бачимо велику кількість порушення режиму припинення вогню. Це також ті райони, де сторони знаходяться близько один до одного. І часто села, частини міст, інфраструктура знаходяться посередині бойових сутичок. І це неминуче, що мирне населення і інфраструктура страждають. Вони також часто позбавляються доступу до базових засобів життєзабезпечення. Часто ці села не мають електрики, води. Мова йде про окремі райони, де складна гуманітарна ситуація, і вона посилюється тим фактом, що в районах, непідконтрольних уряду, неурядові організації, міжнародні організації мають великі складнощі у наданні допомоги нужденним.
- А що ви можете сказати про екологічну ситуацію?
- У деяких з цих районів зберігаються небезпечні речовини, наприклад, хлор, який необхідний для очищення води або відходи свиноферми в Новолуганському, яка знаходиться посередині бойових дій. Досить одного або двох випадкових попадань снарядів, і це призведе до катастрофи, яка буде мати набагато більші наслідки, ніж те, що ми спостерігали до цих пір. Усього цього можна уникнути. Два заходи, які необхідно вжити негайно, - це відвести озброєння за лінію відводу, а також припинити просуватися вперед і встановити відстань між позиціями. Це моментально допомогло б стабілізувати ситуацію на лінії розмежування, це б запобігло подальшому руйнуванню інфраструктури, зменшило ризики для навколишнього середовища і поклало б край загибелі і пораненням мирного населення.
- Ви говорили, що СММ має бути наданий доступ до всіх 400 км кордону, яка зараз знаходиться не під контролем України. Чи це можливо? Що необхідно, щоб це сталося?
- Щоб прояснити – мандат СММ поширюється на всю Україну, включаючи райони, на цей час непідконтрольні уряду. Це не питання того, повинна або не повинна місія мати доступ, питання доступу вже було вирішено. Тільки недавно всі держави-учасники ОБСЄ, включаючи Україну і Російську Федерацію, у черговий раз підтримали цей мандат, у якому прописано, що ми маємо доступ до цих районів. Це має бути гранично ясно. Але реальність на місцях, звичайно, відрізняється. Ми направляємо патрулі до цих пунктів пропуску, у середньому від 10 до 15 разів на тиждень, однак те, що ми можемо там побачити, дуже обмежено. І тому є кілька причин: щоб доїхати туди, патрулю доводиться долати велику відстань, ми проходимо багато блокпостів дорогою до цих районів на кордоні, до того часу, коли ми туди приїжджаємо, той, хто хоче щось приховати, знає, що ми їдемо. І оскільки це бере стільки часу, особливо взимку, час, який залишається на спостереження, дуже обмежений. Спостерігачі повинні повертатися, оскільки їм досі не дозволено відкрити передові патрульні бази біля кордону, у таких містах, як Краснодон, Амвросіївка, Антрацит, Новоазовськ. Ми готові розмістити бази в цих районах, але ті, хто здійснює фактичний контроль, не дозволила нам це зробити.
- Коли вашим спостерігачам вдається дістатися до неконтрольованого ділянки кордону, що вони там спостерігають? Яка ситуація там?
- Ми бачимо рух транспорту, переважно громадянського, а також комерційного, про що повідомляємо в наших звітах. Ми також фіксуємо номерні знаки автомобілів, які перетинають кордон. Ми бачимо цивільне населення, яке перетинає кордон, автобуси, громадський транспорт. Знову ж таки, все, що ми бачимо в цих районах, дуже контрольовано і обмежено.
- Як представник ОБСЄ ви були в Боснії і Герцеговині, а також в Косово. Чи можете ви порівняти ситуацію з тією, яка була там? Адже конфлікт на Донбасі дуже часто порівнюють з війною на Балканах.
- Це не дуже мудро порівнювати конфлікти, тому що причини і передісторія конфліктів завжди різні. Але точно те, що цивільне населення завжди страждає в будь-якому конфлікті, незалежно від характеру і передісторії. Як там, так і тут мирне населення страждає найбільше, воно – найменш захищене. Солдати і озброєні люди – в окопах і танках, а цивільні використовують звичайні неброньовані автомобілі. Саме заради мирного населення потрібно припинити бойові дії.
- Зараз багато говорять про кризу Мінських угод, як мінімум, тому що всі терміни їх імплементації минули. Як ви вважаєте, чи є інший спосіб врегулювання ситуації?
- Завдання Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ – спостерігати і повідомляти факти. Не нам вирішувати, які заходи повинні вжити сторони. Будь-які дії, які принесуть стабілізацію, звісно, будуть вітатися і фіксуватися. На цей час мінський процес – це єдиний процес, який існує. І не варто забувати, що це єдине місце, де відбуваються дискусії, де обмінюються словами, а не кулями. Тільки діалог може покласти край цьому. Занадто багато сили застосовувалося за останні три роки. Силовий варіант не приніс результату, настав час для діалогу. Мінськ – надає можливий майданчик для діалогу.
- Ви неодноразово повторювали, що завдання СММ – збирати факти, а не робити висновки. Робити висновки – завдання України або інших зацікавлених сторін. Але ж іноді дуже легко маніпулювати наданою вами інформацією.
- І я не буду робити висновки також і в цьому випадку. Тому що не мені коментувати висновки інших людей, груп або уряду, зроблені на основі наших звітів. Наші звіти містять об'єктивні факти, то, що було побачено або почуто не одним лише спостерігачем, а кількома спостерігачами під час патрулювання. У нас також є аерофотознімки, зроблені за допомогою БПЛА. І це – документи, незаперечні факти, які демонструють реальність на місцях. Ми не бачимо, оскільки сторони не дозволяють нам цього робити. Але на то, що ми бачимо, потрібно реагувати. І ми сподіваємося, що сторони будуть ефективно використовувати нашу інформацію.
- І останнє запитання для вас. У 2015 році вийшов фільм "Ідеальний день", головні герої якої – працівники гуманітарної місії, дуже схожої на місію ОБСЄ, під час військового конфлікту десь в Югославії. Сюжет наступний: хтось отруїв воду в колодязі, кинувши туди труп, а працівники цієї місії намагаються допомогти місцевому населенню. Але як сильно вони не намагаються, у них нічого не виходить. Фільм закінчується тим, що йде дощ, і місцеві жителі самі дістають труп з колодязя. Ви згодні, що так само і у нас, що ніякі працівники ОБСЄ або інших місій не зможуть допомогти, поки ми самі собі не допоможемо?
- У певному сенсі це так, тому що СММ знаходиться там не для того, щоб зупинити бойові дії або відвести озброєння, це повинні робити сторони. Це правда, що врешті-решт саме в силах сторін покласти край конфлікту. Ми там, щоб фіксувати те, що вони роблять, допомогти, надати об'єктивну інформацію, тому що це повинно допомогти ухвалювати правильні рішення. Це складні рішення. Але ці рішення повинні бути ухвалені тими, хто підписав Мінські угоди. Ми тут, щоб допомогти, надаючи інформацію. Але це їх завдання зробити цей важливий крок і втілити їх. СММ сама по собі не може зупинити конфлікт. Сторони самі повинні покласти край цьому. Ми будемо фіксувати, чи роблять вони це, а також пропонувати майданчик для діалогу. І це буде нашим внеском у процес знаходження рішення для врегулювання ситуації на лінії зіткнення
