Українці дуже класно воюють, є умова, за якої будуть ще краще - комбат із АТО

Комбат 5-го окремого батальйону очолюваної Дмитром Ярошем Української добровольчої армії ВЛАДИСЛАВ ЛИТВИН ("Чорний") – один з найвідоміших бойових командирів війни на Донбасі. Можливо, він не такий публічний, як деякі з обласканих журналістами командирів, але серед тих, хто боронить Україну зі зброєю в руках, його знають, мабуть, всі. Без нього та його хлопців не обійшлася, здається, жодна більш-менш масштабна військова операція – від перших звільнених від окупантів міст до оборони Донецького аеропорту чи боїв за авдіївську промзону.

З комбатом "Чорним" про те, через що довелося пройти йому та його побратимам, можна говорити годинами. Однак "Апостроф", отримавши можливість записати інтерв’ю з Владиславом Литвином, вирішив сконцентруватися на тому, про що журналісти запитують у нього досить рідко. Ми говорили про війну загалом. А точніше – про сьогоднішню українську армію, її переваги і недоліки, про "ген мисливця" як необхідну умову виживання, про те, чи важко підбити танк, чому надсучасна зброя ще не є гарантією перемоги і як підвищити ефективність бійців, а також про те, як сприймають реальні захисники України поради та рекомендації "диванних воїнів".

А почали розмову зі спроби розібратися, чи дійсно скандально відомі міномети "Молот", які комбат свого часу хвалив, становлять небезпеку для тих, хто їх використовує, і чому ж насправді ці міномети час від часу вибухають.

- Владиславе, час від часу в інформаційному просторі з’являються повідомлення про те, що внаслідок вибухів мінометів "Молот" гинуть військові. Разом з тим, ви свого часу тестували ці міномети і відгукувались про них досить схвально. Якщо вони дійсно хороші, то чому ж гинуть люди? Яку позицію у дискусії щодо того, досконала це зброя чи ні, потрібна вона чи ні, ви займаєте сьогодні?

- Знаєте, я би вів професійну розмову на цю тему з людьми, які хоча би в загальних рисах розуміють, що таке міномет. Але ж вся ця дискусія відбувається, в основному, в інтернеті, між людьми, які не розбираються в ситуації. Це ж у нас улюблена тема: ой, солдати гинуть.

- Але ж летальні випадки були.

- Були. Пам'ятаєте випадок, коли відбулося подвійне заряджання міномета (мова йде про випадок, що стався 8 серпня 2017 року під Мар’їнкою. Тоді внаслідок розриву міни після подвійного заряджання міномету двоє військових загинули, п’ятеро отримали поранення, – "Апостроф")? Мені тоді телефонували багато людей з питанням: що, знову "Молот" вибухнув? Але коли дізнавалися, що вибухнув не "Молот", а "Сані", то розчаровувалися. Те, що відбулось подвійне заряджання, то питання до командира артилерійського розрахунку, який це дозволив зробити. Але тих, хто піднімає кіпіш навколо "Молотів", це не цікавить. І люди їх не цікавлять.

Введення в експлуатацію будь-якого озброєння чи техніки – без різниці, хто і де його виготовив – потребує якогось часу. Для виявлення мінусів, які там можуть бути. Це не відбувається за один день. І випробовування у військах завжди є. Бо хто крім військових скаже, що там погано?

Міномети у військах дуже поширені. Бо це зброя дуже простої конструкції. Це вже не артилерійська гармата, не самохідна, не буксирувана якась гаубична система – то вже набагато технологічніша річ. А міномет – це проста труба, поршень, грубо кажучи, який працює на принципі розширення газів, які викидають заряд на різну дистанцію. От і все. Це найпростіше, що може освоїти солдат. Тому міномети такі ефективні і доступні у військах. Бо щоб ними користуватися, не треба 4 роки в артилерійській школі вчитися. Достатньо півроку нормального навчання, і маємо мінометний розрахунок. А в наших реаліях окопної війни найефективнішими є як снайпери, так і мінометники. Бо міномет – це мортирний тип зброї, який просто закидає зверху, а не в упор б’є.

І коли говорять, що "Молоти" погані, то у мене питання: а з чим порівнювати? Без цього складається враження, що комусь просто вигідно про це кричати.

Як і з будь-якою зброєю, з мінометом треба вміти правильно поводитись. І тоді він правильно працюватиме. Треба його обслуговувати. Треба вести настріл на ньому. Треба знати табличні дані стрільби. Треба знати, скільки мін можна випустити з нього на далекобійних порохах, яка рекомендована дистанція стрільби і так далі. Все це прописано в ТТХ – просто треба брати і вивчати. Це коли ви мікрохвильовку купили, можна не читати інструкцію і просто таймер увімкнути. А з мінометом так не можна. Бо якщо мікрохвильовка не вб’є людину, то міномет це зробить обов’язково. Просто тому, що міна вагою в 16 кг має здатність вибухати.

Військові мають розуміти, що цей снаряд працює по одному принципу: при виході зі ствола він зводиться, а при ударі об землю вибухає. Якщо поставити інші підривники, то це відбудеться у стволі. Якщо будуть браковані підривники – це відбудеться у стволі. Якщо міну на міну кинуть – це відбудеться у стволі. І все. Інших варіантів розриву міни в стволі не існує. Бо, як я вже казав, це найпримітивніша форма артилерії і найпростіша та найефективніша у використанні. Тому що там вам не треба довго думати. Ви його почистили, подивилися, чи все в порядку, і можете накидати.

- То в чому ж тоді причина шуму навколо саме цих мінометів?

- Держава Україна хоче робити свої міномети і робить державне замовлення державному підприємству. А незрозуміло які диваки, які верещать незрозуміло чого, ламають державне замовлення в умовах війни – а це вже саботаж! І наші війська недоотримують міномети відповідного калібру. Я вбачаю в цьому або замовлення якихось спецслужб, або просто саботаж на верхах з боку тих людей, які не розуміють, наскільки ця зброя необхідна зараз. Наскільки нею потрібно укомплектувати війська, аби вони могли ефективно вести війну. От і все.

Насправді все просто: зіпсувати цю зброю можна лише через недбалість. Хай вам хоч сто разів розкажуть про те, що міномети вибухають самі по собі. Люди ж просто не розуміють, яка товщина заліза в казенній частині міномета і які навантаження він витримує. А коли з нього накидати 5 тисяч мін на далекобійних порохах, не чистячи його, не дивлячись на нього взагалі і не розуміючи, що там відбувається, то не дивуйтеся, що рано чи пізно будуть проблеми! Людина, яка після роботи почистить міномет, зрозуміє, чи тріснув він. Це зброя. За нею повинен бути належний нагляд.

- То, виходить, оця вся історія з "Молотами" - то просто зорі зійшлися? Недбальство одних і зацікавленість у зриві замовлення інших?

- Це не зорі зійшлись. Якщо б хтось взяв відсоток розірваних радянських мінометів, про які всі говорять, що вони самі круті, самі надійні, то їх в рази більше виявиться, ніж розірваних "Молотів".

- Але це нікому не цікаво – піднімати таку статистику?

- Звісно що нецікаво. Всі чомусь вирішили, що, заваливши замовлення на "Молоти", вони завалять Порошенка. Це що за цирк? Яким боком до державного замовлення, грубо кажучи, гарант? Навіть як головнокомандувач?

Державне замовлення формується відповідними структурами. І якщо ці структури говорять тому ж головнокомандувачу, що міномет надійний, робочий і так далі, то він же не буде ходити і перевіряти його сам! Для цього є конкретна кількість людей, які гарантують, що все нормально. А президент, довіряючи кваліфікованості цих людей, дає добро на закупку рекомендованої ними зброї. Така практика існує в кожній державі.

А зброя працює. Якби я з неї не стріляв, то я би не говорив, що вона погана чи хороша. Якщо не вмієте користуватись, то будь-яка зброя буде погана. Але тоді питання до тих, хто дурня поставив нею користуватися.

Я бачив енну кількість відео, де "Молоти" умисно ставили неправильно, аби вони перекручувалися в повітрі після пострілу. Це злочин. І бажано було би, аби військова прокуратура провела розслідування щодо того, як використовується зброя в цих відео. По факту, тих чудіків, які дозволили це робити, треба просто судити, що вони дозволили так явно псувати зброю. Військовий, який це робив, має сісти за те, що поставив під загрозу життя людей і тих дебілів, які стояли і знімали це все. Їх там на кожному відео більше десятка стоїть довкола.

Що вони довели – незрозуміло. Думаю, в збройних силах будь-якої іншої держави подібне неможливо в принципі. А у нас всі такі "чудеса" завжди чогось прикривають якоюсь політичною мотивацією. Хоча у статуті чітко записано: військові поза політикою. То нащо ж ви пхаєте політику у військо? Нащо намагаєтесь довести, що ця зброя нікуди не годиться, неправильно її використовуючи? Добре, що фігуранти тих відео залишились живими. Значить, їх можна посадити за те, що вони робили.

У мене були випадки, коли я попереджав конкретних командирів щодо обслуговування мінометів. Коли говорив, що треба, аби мінометні розрахунки обслужили міномети, бо буде біда. А через два дні в цьому підрозділі міномет розірвало. Двоє 200-х. І це був не "Молот".

- І відповідальності ніякої ніхто не поніс?

- Те й погано, що нема відповідальності. Бо конкретний командир відповідає за конкретний мінометний розрахунок. І є посадові інструкції, що він повинен робити в обов’язковому порядку. Якщо керівник мінометного розрахунку цих інструкцій не виконує, то треба саджати вже його керівника, який не змусив його це зробити.

В армії все давно придумано. Там є конкретна відповідальність конкретних чинів, які не просто прийшли туди підвищену зарплатню отримувати і УБД, а мають слідкувати, аби все відбувалося добре і правильно. Якщо це не так, значить ця людина винна. Що тут ще вигадувати?

- Якщо вже говорити про процеси, які відбуваються сьогодні в армії – ви, як людина, що спостерігає за ними зблизька, але все ж збоку, бачите якісь зміни в гірший бік? Зокрема, з тих процесів, що почалися за час від початку позиційної війни два роки тому? Є такі негативні зміни?

- Звісно що є. Хоча би відрив командирів від особового складу. Зараз формується якась така "визначальність" комбатів або комбригів. Коли вони – це начебто щось основне, а особовий склад – то таке щось, що повинно їх обслуговувати. Але у війську так не буває. І кожен - і командир, і рядовий - мають виконувати свою роботу, записану в їх посадових інструкціях і обов'язках. Я не говорю про те, що комбат, наприклад, має особисто вести в бій. Нам же часто подібну дурню розповідають, що от ти мав повести в бій. Але для чого потрібен керівник, який сам побіжить і з проходняка загине, бо поки він буде кричати "ура", його завалять?

Якщо говорити про армію загалом, то ми ж прекрасно розуміємо, як вона комплектується. І можна сто разів розповідати, що комусь не дали знань або ще чогось. Але армія стане іншою тільки тоді, коли буде бажання її змінити.

Ми кожному кажемо: найперше – визначтесь, де ви хочете служити. Якщо ви хочете служити в артилерії, ви повинні розуміти, що там будуть такі вимоги. І що, крім вашого бажання, треба, аби ваш організм міг це зробити. Щоб ви відповідали вимогам і розумово, і фізично. Бо це вплив і на тіло, і на розум, і на все. І, звісно, там є відбір, серйозний відсів. І ті, кого в результаті цього відсіву не взяли, скажімо, до спецназу, будуть незадоволені. Бо "я ж народився для спецназу! А в танку я горіти не хочу". У нас чомусь всі вирішили, що танки отак ні сіло ні впало горять. А це не так.

- Правда? А як же бути з історіями про військових, які згоріли в броні?

- А я можу розказати купу історій, коли спеціально псували техніку, аби не йти в бій. І про ці випадки всі скромно мовчать.

Насправді в умілих руках танчик – це страшна зброя. І підбити його дуже важко. Двометровий профіль танка, та ще й в русі, вам не дасть можливості влучити в нього з того ж РПГ. Особливо якщо там не дурень якийсь сидить, а фахівець, який нормально подавляє вогневі засоби. При цьому зона ураження РПГ – до 500 м, ви можете реально вцілити на триста тільки, а чувак на вас вище вже мінімум на 2 метри і бачить вас, то він може й піддати. Зброї у танкістів вистачає. У них стоїть ККВТ (крупнокаліберний кулемет Владімірова танковий, – "Апостроф"), НСВТ-12,7 (кулемет Нікітіна-Соколова-Волкова танковий калібру 12,7 мм, – "Апостроф"), плюс є гармата, з 22-ма снарядами, які цей танчик може по вас випустити. І все. На цьому все закінчиться.

Дуже важливо, аби командир добився від особового складу влучання в ціль, а не просто стріляння в бік ворога. Тоді весь ланцюг працює дуже ефективно. Тоді виявляється, що для того, аби вразити ворога або хоча б присадити його, щоб він не міг ефективно воювати, наприклад, для маневру, достатньо одного пострілу. Потрібно лиш досягти, аби солдат влучив у ціль, а не просто тра-та-та, сомалійські оці всі штуки, а потім бігати під вогнем.

Це все доведено вже не один раз. Коли є комплексне застосування зброї, коли танкісти влучають у ціль, коли артилеристи можуть накрити вогнем, притиснути до землі і коли піхота може вийти і подавити – це ідеальна операція. Її можна провести без жодної втрати. Але це повинні бути навчені і мотивовані люди.

- Мотивовані чим саме?

- Це мають бути люди заряджені, люди з геном мисливця, які розуміють: "Я не мішень, я бачу ворога і я його завалю". У воїна не повинно бути жодних варіантів на тему "а може я його просто налякаю", "а може він втече кудись". Воїн розуміє, що проти нього стоїть рівнозначна бойова одиниця, яка у будь-яку мить може зробити з ним те саме. Тому там не місце будь-яким емоціям. Твоя задача - завалити ворога. Інакше він завалить тебе. Хіба якщо він вже руки догори підняв, тоді не вбивай, а візьми його в полон. Це теж така бойова честь і повага до чувака, який воював до останнього патрона.

Весь світ так воює. Нічого ж не змінюється.

- Окрім зброї…

- Насправді використання зброї теж не міняється ніяк, що у нас, що в росіян, що у натівців. Відрізняється тільки її зовнішній вигляд. А так вся вона працює на розширенні порохових газів, які виходять через ствол і виштовхують кулю. Той же принцип і зі снарядами, і з усім. Різниці немає.

Різниця тільки у кількості використаних боєприпасів і влучанні у ціль. Тобто ми коли говоримо про елітні війська, то за промовчанням маємо в голові, що еліта має з проходняка влучати в ціль. Бо з ними окремо десь працювали, в них вклали ресурс відповідний, їх відібрали і з них сформували елітарний підрозділ, який може краще виконувати задачі, ніж лінійна піхота, наприклад. Бо з ними працювали інструктори, вони мають більше досвіду, їм дали трохи кращу зброю, щоб вони могли з більшою ефективністю працювати. І так завжди було. Завжди були або гренадери, або драгуни, або просто лінійна піхота. Й існував певний відбір: ця людина підходить для такого підрозділу, а ця для такого, цей боєць більш ефективний буде в роботі з танками, а цей у піхоті.

- А як бути зі скаргами на те, що відбір у ЗСУ сьогодні не найефективніший?

- А хто скаржиться? Я бачу, що зараз в механізованих і мотопіхотних частинах, бригадах починають створювати штурмові батальйони, роти. Іде накачка на зачистку, спеціалізація певна. Наскільки воно буде ефективне, то вже залежить від того, який командир буде. Бо особистість на війні багато вирішує. Відповідно навчений командир, з розумінням тактичних питань, дистанції своєї зброї і з навченим особовим складом, може вирішувати задачі ефективно. І це не один раз доводилось. Коли він поставить гранатометнику задачу подавити ту ціль, вона по-любому згорить. Він тоді не заморочується на це. Він знає: так, у мене дистанція така, я ставлю туди того, у мене дистанція та, я подавляю цю ціль цими засобами, а тут я лінійну піхоту можу пересунути вперед, вона там ефективніше закріпиться і я тоді можу переносити вогонь… І піхотники, які розуміють, що у них реально це все може діяти, підуть і виконають задачу. Не буде такого, як ми один раз бачили – "а пехота не пошла". І зірвала операцію.

- А що це за випадок був?

- В загальному задумі, коли танкісти, наприклад, пішли вперед чистити "зеленки", оперативний простір, грубо кажучи, розчищати, за ними повинні йти БМП з піхотою. По ідеї вони повинні пересунутись вперед, закріпитись і далі тоді вести вогонь. Але БМП з піхотою тупо не пішли. Ви ж розумієте, що задум сам по собі не може бути здійснений, бо його основоположні принципи не здійснились. То це хіба питання до командира, якому доповіли, що все готово, що особовий склад навчений, що все чудесно? Він може навіть і перевірив десь на полігоні. А по факту задача, яку він отримав від начальника Генерального штабу по конкретному виконанню задуму, не була реалізована. І коли у нього питають: а що таке? Чому не вийшло? То він може відповісти тільки одне: танкісти пішли, а піхота не пішла, хрін його знає чого.

А потім виявляється, що на місці у якогось старлєя зажало все і він в якийсь момент не зміг керувати своєю ротою. Не зміг її повести. Хоча саме в цьому полягає робота піхотних підрозділів. Вони повинні наступати, іти в атаку, якщо буде поставлена така задача. Ясно, що нікому не подобається, коли по ньому стріляють. Але це ж військові. Боїшся, то треба було в маршрутне таксі йти працювати або на трамвай, де не треба думати, куди повертати навіть. А це така робота. Тут можуть вбити.

Але коли ти будеш робити все правильно і слухати командирів, які пояснять тобі, чого не треба робити, ти проживеш набагато довше.

Війна – це наука. Тут треба теж розуміти, що замість того, аби клепати 100500 універсалів, простіше і ефективніше вчити людей по конкретних спеціалізаціях і не розпилювати військового на інші справи. Бо ж якщо є хороший мінометник, то не треба з нього танкіста робити.

Піхота – це найпростіша формація, яку можна організувати. Дали автомат, показали, як його розбирати, як з нього стріляти, дали первинні медичні навички, розподілили по відділеннях, командирів відділень навчили, як воювати відділенням, командирів взводу навчили, як воювати взводом – і вперед.

І не треба розповідати, що ми воюємо гірше, ніж натівці. Ми воюємо так, як нам поставили задачу, як нас навчили. А не як у фільмах американських показують, коли біжить один чувак і з поясу всіх розстрілює наліво і направо.

У нас працювали тут інструктори ізраїльські. І, знаєте, у нас же прийнято вважати, що ізраїльська армія – дуже технічна, офігенно оснащена тощо. Так от, коли я розмовляв з одним з цих інструкторів, то він зізнався: ізраїльтяни, які так довго воюють, вважають, що американська армія краща від їхньої. Цікаво, кого вважають кращими від себе американці?..

Солдат завжди буде незадоволений. Бо йому хочеться, щоб війна була, як у комп’ютерних іграх, коли ти стріляєш, вони всі падають, а ти біжиш собі і призи отримуєш всякі. І бублики збираєш. А кулі всі повз тебе пролітають. Але реальність трохи інакша. Ти розумієш, що і по броні стукає, коцає... Але в той же момент треба розуміти, що коли ти побачив, звідки прилітає, ти можеш його спокійно вивалити. Броня тобі це дозволяє... Будь-яка броня, яка тримає 7,62 на 54 – уже плюс. Ти вже не незахищений. Ти - той чувак, який сидить у броні, і може завалити дуріка, який без броні. І та техніка, яка зараз є, вона все одно броньована, ті ж самі БМП, БМД, БТР. Так, вони може в чомусь неповороткі, можливо, є й кращі зразки, але вони не у нас. А нам все одно доведеться воювати тим і доводити до ідеалу те, що у нас є.

І коли люди відкалібрують озброєння, коли воно працює, коли всі розуміють, що техніка заведеться в потрібний момент і поїде, то, виявляється, підрозділи можуть ефективно виконувати задачі! Якщо зброя заряджена і ти розумієш, що вона влучає туди, куди цілишся, ти можеш ефективно працювати. Ти БТР завів, особовий склад всередину посадив - і кулемет тебе вже не візьме. Профіль низький, з РПГ треба ще в нього влучити, а він же ще відпльовується з КПВТ-14,5 (14,5-мм великокаліберний кулемет Владімірова, – "Апостроф")… І ворогу вже некомфортно. Бо реально БТР в траві високій побачити дуже важко. А БМП ще й дуже вертка… Я не бачив тих, хто може отак вийти і лупонути машину, яка хоча б 40 км на годину йде. Надто важко поправку зробити.

Але до цього треба прагнути. Треба, аби ти знав, що ворожу БМП ти по-любому зіб’єш. Навіть оцим РПГ. Але для того треба перед тим хоча б разів двадцять вистрелити по мішенях – статично, у русі.

- Ви так готуєте бійців свого 5-го окремого батальйону?

- Ми змушені це робити, тому що у нас нема складу, де ми можемо отримувати озброєння, якщо воно вийде з ладу. Ми змушені контролювати розподіл боєприпасів – бо нам їх дуже важко здобувати. Я вимагаю від бійців, щоб вони влучали в ціль хоча би з другого пострілу. Бо інакше у нас немає шансів. Інакше нам треба або відходити, або змінювати позиції. А ворог повинен лягти.

Ми контролюємо настріли на стволах. Бо нам нема де взяти інші стволи. А на кожен ствол є конкретна інструкція, де вказано, скільки він може витримати до обов’язкової здачі на склад. І це стосується кожного озброєння, починаючи від звичайного автомата з ресурсом в 10 тисяч пострілів. Якщо їх вистріляти – все, автомат стає гладкоствольною зброєю. Він буде ще приблизно влучати на відстані в 3 тисячі метрів, якщо ж відстань більша – то буде вже просто робота в сектор. Він не стрілятиме влучно.

На кулеметах саме тому і зробили зйомні стволи. Тому що якщо з кулемета часто стріляти, нарізи просто підуть, їх не буде. Якщо ж ствол ще й перегріли так, що він став червоний, то нарізи будуть зчухуватись ще швидше. І кулеметники зобов’язані це знати. А вони ті стволи палять – ой-ой-ой. Трасерами в основному.

- Те, що ви кажете – це, здавалося б, елементарні речі, це аксіоми, які мають знати всі. Чому не знають?

- Якби штрафували хоча би командирів взводів або відділень, то знали би. Коли заходиш на позицію, а там стоїть непочищений кулемет, то за це повинен відповісти той командир, який відповідає за цю позицію. Що він не прийшов і не дав по шапці тому дебілу, який не розуміє, що нечищений автомат в якийсь момент у нього просто заклинить. А я стільки разів бачив розумників, які стояли і ногою затвори зривали на кулеметах. На скількох позиціях доводилося бачити іржаві ДШК в кутках, до яких ніхто навіть не береться. Бо їх треба обслуговувати, виявляється.

Ознака спаленого ствола дуже проста: він дуже сильно починає ржавіти після цього. Бо захисна плівка, яка на ствол наноситься, така чорна патина, вона просто згорає. А сам ствол - стальний. І він від любої вологи, від туману навіть, починає іржавіти. І якщо він іржавіє, значить, з нього такими чергами валили, що він нагрівся до температури, яка просто здерла з нього оксидну плівку. А за це кулеметнику треба дати по лобі.

А взагалі, в ідеалі треба було би впровадити відповідальність за використання боєприпасів і озброєння. Все має свою ціну. Якщо зі складу взяли ящик з боєприпасами, по ідеї, його повинні поновити. Десь мають взяти такий же ящик з боєприпасами і поставити на місце виданого, щоб обороноздатність держави підтримувалась. Але той ящик боєприпасів, куплений сьогодні, коштує вже зовсім інших грошей, ніж те, що двадцять років пролежало на складі. Хоча і те має свою ціну. І вже давно обліковано і пораховано.

Крім того, вистрілявши цей ящик, ми паралельно збільшили настріл на зброї, її ресурс зменшився і рано чи пізно доведеться купувати ще й нову зброю. Тобто, поновлювати не тільки боєприпаси, а й запаси зброї. От і виходить, що держава витрачає, виявляється, дуже великі кошти на конкретного чудіка, який не розуміє, як використовувати зброю. І який потім ще й буде стояти і розповідати на камеру, як він круто воював. Добре, аби хтось у нього запитав, скількох він завалив. Бо дуже часто в армії люди не розуміють, що стріляти треба тільки тоді, коли ти бачиш ворога. Бачиш ціль – стріляєш. Не бачиш – не стріляєш. Все просто.

- То про це часто говорять командири, генерали, командувачі секторів – що подібний "бадмінтон" не потрібен. Що не варто витрачати боєприпаси, стріляючи у напрямку ворога, а не по конкретних цілях.

- Так. Бо це витрачання всього в нікуди.

- Добре. Ви кажете: потрібна відповідальність. І я навіть впевнена, що ви маєте рацію. Але уявіть на секунду, що би почалося, якби така відповідальність була впроваджена? Якщо і без того ми постійно чуємо про "голих і босих"…

- Голі і босі хто?

- Солдати ж. Таке регулярно пишуть сердобольні користувачі Facebook.

- Ага. Я би зараз вам показав, скільки коштують берці, в які взувають солдатиків...

Що ж стосується сердобольних, то ще в 2014 році я мав таку цікаву полеміку. Хтось із розумників взяв і зазняв танкіста в спортивних штанях і капцях. Влітку. І почався кіпіш: гляньте, мовляв, у якому вигляді воюють танкісти! Вони ж бідні і нещасні, у них нема камуфляжу!.. Так от, камуфляж у танкістів є. І був. От тільки хто з тих, хто там причитав, залазив влітку у танк? Якби хтось залазив – то він розумів би, що без капців ти там просто згориш до бісової матері, бо ця дурня нагрівається до 40 градусів. А коли вмикається движок, який теж гріється – в танку зовсім невесело стає. Ну нема там кондиціонерів. У наших танках вони не передбачені. Це не "Абрамси".

І солдати для того, щоб ефективніше вести роботу, просто мусять це надягати, бо вони дуже сильно пітніють взагалі. Бо ти в нагрітій залізяці сидиш. Ну така специфіка їхньої роботи. Але сердобольний чудік цього не розуміє і включає режим "ай-ай-ай": ай-ай-ай, солдатик стоїть в капцях і спортивках… А ти запитав солдатика, чого він так стоїть? Може йому так краще воювать? Його не чіпають тільки тому, що розуміють: йому так краще. А ти хочеш вдягти його в камуфляж, берці і, не дай Бог, в бронежилет. Бо я й таку х*рню чув – що в бронежилеті має солдат в танку сидіти. Кажу: то він же навіть в люк у броніку не пролізе! "Ага, це ж точно… Але ж броня в нього повинна бути, бронежилет?" І доводиться пояснювати, що у нього є куди краща броня, дзот на колесах. І ти спробуй ще в нього влучити.

До чого тоді ці крики? Якщо б це розповідали люди, які розуміють, про що вони говорять – я готовий їх слухати. Якщо я зустріну офіцера, який провів певну кількість операцій без втрат, у нього ефективність стовідсоткова – я підійду до нього і скажу: навчи мене! Навчи, передай досвід, як ти це зробив, як добився цього від особового складу.

Так само і ми кожен раз говоримо: хлопці, ми трошки ефективніше від вас використовуємо зброю – давайте ми і вас навчимо, як це робити. І показуємо завжди. Бо це не наші якісь особисті ніфіга-собі-знання. Просто ми трохи ефективніші, бо вимагаємо, аби зброя використовувалась правильно.

Військові - це завжди окрема каста була. І не треба нікому зовні лізти і вчити їх, як воювати. Бо вони вже військові. І вони самі вже між собою вирішать, що було ефективно, а що – ні. Тому що на них є відповідальність. А якщо якийсь Вася з гражданки буде розповідати військовому, який свою задницю щодня підставляє, як саме йому її підставляти – це приниження!

Чому хтось вирішив, що, надивившись фільмів, може, сидячи на дивані, вчити військових, як їм завтра йти в атаку? Якщо ти такий класний, то йди у військкомат. Іди, зміни армію зсередини. Бо скільки вас таких сидять і розповідають, що знають, як поміняти армію. 200 тисяч людей, які вже по єдиному задуму працюють, а якийсь дурік з Facebook може навчити чомусь іншому…

А оці плачі про те, що у нас погані командири, все погане?.. Є така категорія людей, яким з 2014 року все не так. А мені страшенно подобається, як сказав один журналіст на російському телебаченні: яка би наша армія не була – ви будете з нею воювати. Ось найвищий вияв національної свідомості – на російському телебаченні кацапу в обличчя таке заявити.

Саме це має зрозуміти кожен: що на кожному відтинку життя держави є люди, відповідальні за той відтинок роботи. Було би дуже дивно, якби військові почали повчати, наприклад, директора служби таксі, як йому краще організувати роботу таксомоторної служби. Бо там є той, хто вміє це робити – і для того він туди й поставлений, щоб це організувати. Тому дайте можливість військовим ефективно виконувати свою роботу. Зробіть нормальне поповнення, мобілізацію особового складу, нормальний інформаційний клімат довкола війська і того, що військо робить. А не розказуйте їм: повертайтесь живими… Що це за х*рня взагалі?! Іде людина захищати свою державу, а тут якийсь чудік йому каже: повертайся живим. Так і хочеться повернутися, дати в писок – і піти собі далі. Або ще: "Ми молимось за вас"…

Ми класно воюємо. Якби ми хріново воювали - зараз би цього всього не було. Виявляється, ми можемо воювати ефективно навіть з тим, що у нас є сьогодні – за умови, що хочемо виконати поставлену задачу, хочемо чогось досягти і проявляємо хоча б елементарну мотивацію. Бо в українців ген воїна – в крові. Ми ж постійно потерпаємо то від тих, то від тих, через нашу землю оці всі орди ходять туди-сюди. Ми просто природжені диверсанти і розвідники, бо то ж треба було ще зуміти в лісі затихаритись нормально так...

Направду, важко знайти ще одну націю, яка, як ми, постійно була б у війні. Якщо проаналізувати історію, якісь два десятки років пройдуть – і ми знову у війні. Це ось (до 2014 року, - "Апостроф") нам фортонуло якось, що ми аж 70 років не воювали. Хоча все одно українці у всіх війнах були присутні. Ми наче 70 років ні з ким не воюємо, а ці інтернаціональні батальйони і так далі ковбасяться по всьому світу, починаючи від В’єтнаму і закінчуючи якимось Афганістаном. І якщо придивитися, українців у цих батальйонах дуже багато.

Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом