"Мінську-2" виповнилося вже три роки. За цей час критики Мінських угод не втомлювалися повторювати, що вони "не працюють", а їхні опоненти продовжували стверджувати: "Альтернативи немає". Наскільки вірні одне і друге твердження та чим відповість Росія, якщо Україна піде відвойовувати окуповані Донецьк і Луганськ, "Апострофу" розповів журналіст ПАВЛО КАЗАРІН.
- Другі Мінські домовленості, як і перші, були підписані в дуже непростий для України час. Як би ви оцінили результат їхнього укладання три роки потому?
- Сьогодні дуже часто говорять, що Мінські угоди не працюють, не повертають Києву контроль над Донбасом. Але, на мій погляд, вони й не могли спрацювати, тому що таке завдання перед ними не ставилося. Їхньою головною метою була деескалація. Якщо до їх підписання щоденні втрати на фронті становили двозначне число, то після вони скоротилися і стали до 10 осіб на добу, як би цинічно це не прозвучало. Ставити в провину Мінським угодам той факт, що Донецьк і Луганськ не повернулися під контроль Києва, на мій погляд, дещо наївно. Просто тому, що вони й не могли цього зробити.
Мінські угоди можуть бути як перемогою України і поразкою Росії, так і навпаки. Усе залежить від того, у якій черговості їх виконувати.
Якщо Київ проводить амністію, наділяє окуповані території особливим статусом, бойовики після амністії проводять вибори без допуску українських партій, легалізуються, і їм, бойовикам, Москва передає контроль над російсько-українською ділянкою кордону, то такий сценарій буде означати перемогу Росії та поразку України.
Якщо Мінські угоди реалізувати в іншій черговості: Москва виводить війська, передає контроль над кордоном Україні, після цього там проводяться вибори за участю українських партій, то це буде перемога Києва.
Але найголовніше: доти, доки немає стійкої безпеки на лінії зіткнення, а Москва не хоче навіть говорити про можливе виведення своїх підрозділів (вона, власне, не визнає їх наявності), говорити про якесь вирішення нинішньої війни не доводиться.
Головне, що на цьому етапі Мінські угоди дають Києву – це право вимагати від третіх країн пролонгації санкцій, які введені проти російської економіки. У цьому відношенні домовленості та час грають на користь Києва.
- Чи є підстави стверджувати, що ми наближаємося до вирішення конфлікту?
- Війну можна закінчити й ціною капітуляції, цей сценарій у Києва є в рукаві в будь-який момент. Питання в тому, чи хоче Україна миру ціною капітуляції. Що ж стосується інших можливих сценаріїв, які зумовлюють перемогу Києва, ми повинні розуміти наступне: поки ворог (а нашим ворогом є не вчорашні шахтарі й трактористи, які взяли в руки автомат Калашникова в пошуках соціального ліфта, а Москва) не відчуває себе переможеним, поки не вважає, що рівень втрат за розпалювання війни на Донбасі неприпустимо високий, чекати від нього якихось кроків назустріч неможливо. Ви не можете встановити мир тільки тому, що вам цього хочеться. Якщо Україна зі зброєю в руках не може увійти до Донецька і Луганська, то їй доводиться шукати компроміс. І другі Мінські угоди – це одна з його форм. У нинішній своїй формі це не призводить до миру, зате дає пролонгацію санкцій проти країни-агресора.
Якщо нам здається, що Росію можна було змусити підписати більш вигідну для Києва і менш вигідну для Кремля мирну угоду, то це ілюзія. Україна ні до чого не може примусити Росію. Це можуть зробити Вашингтон чи Брюссель, та й то з великим знаком питання, тому що сучасна Росія – це потужна ядерна держава. Вона неабияк збідніла з 2014 року, але все ж досить міцно стоїть на ногах. Її армія суттєво більше української, а економіка – набагато могутніша. Чи може Україна запропонувати більш вигідну для себе альтернативу, виходячи з власних гіпотетичних бажань? Можливо, ні. Чи є вони безальтернативними? Альтернатива їм з'явиться в той момент, коли Москва під впливом економічної або якоїсь ще кон'юнктури буде шукати можливість передомовитися. Або ж – коли тиск на Москву з боку європейських столиць чи Вашингтона посилиться.
- Ви вважаєте Мінські домовленості безальтернативними?
- Я не схильний говорити, що вони є безальтернативним взагалі. Але для того, щоб вікно можливостей для появи такої альтернативи відкрилося, повинні змінитися стартові позиції. Стартова позиція Москви повинна зосередитися навколо тези, що участь у війні на Донбасі проти України їй невигідна настільки, що вона готова шукати компроміси.
- Протягом останніх десятиліть Росія інвестувала в декілька гарячих точок, які потім перетворилися на заморожені конфлікти. На Донбас чекає така ж доля?
- Використання Росією заморожених конфліктів – історія далеко не нова. Ми можемо згадувати всі прецеденти 20 століття, починаючи з подій громадянської, радянсько-фінської війни, коли була створена Фінська Демократична Республіка. У 1990 році з'явилася концепція, що отримала назву "доктрина Лук'янова" на честь голови Верховної Ради СРСР. Він говорив про те, що якщо в якійсь країні з'являються відцентрові настрої і вона хоче покинути Радянський Союз, то центр має робити ставку на ті регіони всередині цієї країни, які виконають роль сепаратистів другого порядку. Тобто якщо якась країна захоче відділитися, то потрібно знайти всередині неї регіони, які хочуть з нами залишитися, і підгодовувати їх. Саме так з'явилося Придністров'я, Москва багато інвестувала в конфлікт у Карабаху.
Читайте також: Усе закінчиться договірняком: сценарій відходу Росії з Донбасу
Чи буде конфлікт на Донбасі замороженим? Ми не суверени на окупованих територіях. Ми не здатні ухвалювати рішення про їхню долю. У одноосібному порядку це здатна зробити держава-окупант, в цьому випадку – Російська Федерація. Якщо вона піде на замороження конфлікту, в нас залишиться два варіанти: або змиритися з цим статус-кво, або оголосити повномасштабну військову операцію і спробувати таким чином відновити контроль. Але, чесно кажучи, з урахуванням прикладів Іловайська та Дебальцевого в мене є велика впевненість, що в окопах по той бік лінії розмежування ми зустрінемо не яких-небудь донецьких трактористів або шахтарів, а кадрову російську армію, можливо, без відзнак. Або ж які-небудь приватні російські військові компанії. Росія буде вкладатися в цей конфлікт по повній тому, що сприймає компроміс як слабкість. І вже тим більше, якщо Україна військовим шляхом продавить лінію на окупованому Донбасі, Москва буде сприймати це як власний програш.
Чи перетвориться Донбас остаточно на окуповану територію або, навпаки, Росія спробує в будь-який спосіб вручити його Києву, перев'язавши георгіївською стрічкою, залежить в першу чергу від Москви, а не від Києва.
