Росія оточує Україну військами, нас беруть у щільний мішок - Олексій Арестович

Військовий експерт і блогер ОЛЕКСІЙ АРЕСТОВИЧ в інтерв'ю "Апострофу" розповів про те, як Росія оточує Україну військами, в чому сенс провокацій силовиків РФ у Азовському морі і що цій агресії може протиставити українська сторона.

- З 17 травня по 25 червня берегова служба ФСБ РФ здійснила 56 затримань суден, що йдуть з або в Бердянськ і Маріуполь. Що останнім часом відбувається в Азовському морі, навіщо Росія загострює ситуацію в регіоні?

- Вона загострює ситуацію відразу з чотирьох причин. Перша – це помста за затримання нами кримського судна "Норд", друга – забезпечення безпеки Кримського моста, а також його нормального функціонування, тому що для введення морського угруповання, яке буде все це охороняти, все ж потрібен якийсь привід. По-третє, мова йде про стару добру стратегію нагнітання всілякої істерії навколо України, починаючи від внутрішньої "зради", закінчуючи міжнародними заявами про те, що Київ порушує встановлені правила судноплавства, тому "бідні" прикордонники ФСБ Росії змушені захищати нормальні судна, в тому числі й методом огляду. І четверте – це спроба додати сили. Вони створюють навколо нас кільце, починаючи від Білорусі та закінчуючи Придністров'ям.

У них був сегмент в Азовському морі, який випав з цього кільця, і зараз цю прогалину повноцінно заповнюють. Таким чином, Україна виходить оточена Росією та її військами приблизно з двох третин території. Так чи інакше ми опиняємося в щільному мішку. Азовське море не делімітоване, тобто з державним кордоном там відбувається незрозуміло що, і це дає їм можливості колобродити. З іншого боку, це дає нам аналогічні можливості.

- І чим ми можемо відповісти?

- Ну чим ми можемо відповісти? У них там авіаугруповання, морське угруповання, яке явно сильніше за наше. Ми можемо проводити навчання і перекривати там периметр. Адже в які ігри грають військові? Ви нам навчання, а ми – вам. Якщо вони почнуть реальні бойові дії, тоді інше питання. Попсувати їм крові ми зможемо капітально. В нас є авіаційні, артилерійські, ракетні можливості. А якщо вони спробують висадити якийсь десант, як багато хто побоюється, то й зовсім багато крові зможемо попсувати. Або вони нам. Залежно від того, хто, як швидко і які рішення прийматиме.

Скажімо так, ми не втратимо територію в стилі 2014 року. Але вони створили ще одну зону постійної загрози для нас, куди потрібно відтягувати війська. Вони розтягують наші сили, це їхнє суттєве завдання. Їм також потрібно заблокувати наші морські порти – Бердянськ і Маріуполь. Останній – це великий шматок нашого експорту, починаючи з металу і закінчуючи зерновими. Йдеться про великі гроші: в 2014 році, за російськими оцінками, на елеваторах навколо Маріуполя лежало зернових на 1,9 мільярда доларів. Зокрема, коли була ідея захопити Маріуполь, вони думали за рахунок цього оплатити собі операцію, компенсувати захоплення. Зараз там може бути й на 3 мільярди товару. Тому, якщо ми не зможемо його вивезти, а це не виключено в разі продовження загострення ситуації, то вони де-факто закривають нам два порти. Це велика проблема, адже ми просядемо ще й бюджетно. І ось із цією метою вони й колобродять.

- У 2003 році був підписаний договір, який визначав Азовське море як внутрішнє море Росії та України. Останнім часом лунали ідеї про його денонсацію. Це якось допомогло б?

- Припустімо, ми зробимо це, але далі відразу постане питання: а як регулювати судноплавство там? Спільними міжнародними правилами. Але тоді відразу піднімається питання Керченської протоки, яке виникло ще за часів Тузли. Ширина протоки така, що вона належить одночасно Україні та Росії. Але оскільки росіяни зараз вважають Крим своїм, то вони впевнені, що й протока зараз належить Росії. І як, наприклад, проходити нашим та іноземним суднам в Маріуполь і Бердянськ?

З іншого боку, ми відразу привернули увагу міжнародної спільноти, Міжнародної морської організації до питання проходження цих суден. Там проходить дійсно багато іноземних суден. Тоді під тиском міжнародного співтовариства ми могли б сісти за стіл переговорів, тиснути на Росію і якось вирішувати цю проблему. Було б дуже непогано денонсувати цей договір і таким чином привернути увагу до проблеми Азовського моря.

- З іншого боку, це повернуло б нас у ситуацію 15-річної давнини, коли не було взагалі нічого. Або ще гірше вже не буде?

- Та куди ж гірше, власне кажучи? Якщо вони закриють море як таке, то гірше просто нема куди. А вони потихеньку роблять все для цього – це тактика маленьких кроків. Вони роблять крок і дивляться на реакцію, а потім ще раз, а потім знову і знову.

- Тобто Росія потихеньку віджимає Азовське море?

- Так, Росія потихеньку віджимає Азовське море.

- А як йдуть справи з Чорним морем? Визначити там кордони, м'яко кажучи, простіше, але...

- Все змінює проблема Криму, тому що ми вважаємо його своїм, у нас там виникають такі речі, як виняткова економічна зона, морські кордони. А вони вважають півострів своїм, відповідно, це їхня виняткова зона і кордони. Згадаймо ту ж проблему нафтовидобувних вишок і так далі. Це проблема невизнаних світовою спільнотою територій, які Росія вважає своїми. Відбувається накладення чинників.

Чорне море належить багатьом країнам, починаючи від Румунії і Болгарії, блоку НАТІвців, які прикривають все це, базуючись на румунських і болгарських портах, плюс турецьке угруповання Чорного моря, частина належить Грузії, ну і Росії. Це такий котел. Але в росіян є абсолютно реальні шанси зробити Азовське море своїм внутрішнім, цього вони й добиваються. Вони хочуть закрити його для всіх. Вони заволоділи Кримом, тепер вони приблизно тим саме макаром, що й Крим, захоплюють Азовське море, тільки повільніше.

- Власникам суден, ймовірно, не дуже вигідно посилати кораблі за маршрутами, на яких ті можуть мати неприємності…

- Гроші люблять тишу. Морська торгівля, як і будь-який інший транзит, це змагання за час. Час – це гроші. Якщо судно затримують, то відразу починаються економічні втрати і штрафи. Навряд чи за затримку іноземних суден, які йшли в український порт, буде платити прикордонна служба ФСБ Росії. Ці збитки на когось лягають. Найімовірніше, на страховиків. Раз це так, то страхові суми зростають і стає просто невигідно, наприклад, британському операторові використовувати Маріуполь. Це прямий економічний збиток непрямими силовими методами, який завдається Російською Федерацією. Відповідно до закону про оборону, який досі діє, це підпадає під одну зі, здається, 18-ти ознак військової агресії. За бажання те, що робить Росія можна підвести під це визначення. Я би поставив питання таким чином на міжнародному рівні – незабаром відбудеться саміт НАТО, і це хороший привід сказати про це.

- Такі дії незадовго до саміту – це провокація з російського боку?

- Ні, це системні дії, вони почалися давно. Безумовно, вони хочуть представити наші дії на тлі саміту в максимально невигідному світлі, зірвати подальшу програму поглиблення співпраці Україна-НАТО. Що хочуть показати Альянсу росіяни? Що вони будуть битися за Україну всіма доступними засобами. Європейці явно не готові з ними воювати за Україну, тому вони мають в цьому сенсі психологічний, дипломатичний успіх.

- Найгірший з варіантів щодо Азовського моря, як ви сказали, це віджим. Але наскільки це в принципі реально?

- Цілком. У нас немає серйозних сил і засобів протистояти цьому процесу на Азовському морі. Ми можемо перешкодити, наприклад, висадці на узбережжі. Але немає сил, щоб супроводжувати наші судна, не давати росіянам їх оглядати, утримувати військовий нейтралітет. Їхнє угруповання просто набагато сильніше. Не кажучи вже про гіпотетичну ситуацію, коли ми довели їх до Керченської протоки, а що далі? Прориватися з боєм? Росіяни вважають це своєю територією і вживатимуть відповідних заходів безпеки. Якщо ще в центрі Азовського моря або біля нашого узбережжя можна поплавати, то пройти через Керченську протоку – проблема. Віджали Крим, а тепер віджимають Азовське море, пакетом. Я взагалі здивований, що вони так пізно почали. Я б на їх місці робив це відразу - в 2014 році. Але, як то кажуть, запрягають повільно, а їдуть швидко – запрягали чотири роки, а зараз поїхали.

- Звучить сумно.

- Ми повинні називати речі своїми іменами. Це реальний повзучий віджим Азовського моря. Якби була військова операція, ми б стріляли у відповідь, топили їхні судна, збивали літаки, світ кричав би: "Ай-ай-ай, агресія". А ось так, крок за кроком – це неприємно, тому що це боротьба потенціалів. Ми програємо Росії за потенціалом, нам нема чого протиставити їй всерйоз на Азовському морі.

- Ця проблема може бути вирішена у коротко- або середньостроковій перспективі?

- Ні, максимум, що ми можемо зробити – це не дати їм висадитися на узбережжі в разі прямої агресії. Ймовірно, ми втратимо Азовське море, дивлячись наскільки далеко вони підуть. Якщо так, то нормальне судноплавство, а також маріупольський і бердянський порти будуть тихенько чахнути. Хіба що Захід допоможе нам і натисне на Росію. Але, як я дивлюся, за Чорне море вони ще готові боротися, а за Азовське – зовсім ні.

- Чому?

- Це внутрішнє море. Щоб відтіснити росіян звідти, їм треба заходити на військові операції з української території, наприклад, на патрулювання літаками. З Криму вони прилетіти не можуть, а звідки ще? Через Керченську протоку не можуть, значить, треба базуватися на наших аеродромах або ж пролітати через український повітряний простір, щоб забезпечити системне патрулювання моря. Я думаю, що Росія за будь-якої спроби так вчинити відповість дуже агресивно: інтенсифікацією бойових дій і так далі. Тому є напружені ситуації в інших районах світу, на які вони обмінюють: діалогом щодо Сирії, Ємену, Африки. Захід просто підраховує економічний інтерес. А в чому він полягає? Їм простіше дочекатися, поки росіяни відіжмуть Азовське море, констатувати це і накласти пакет санкцій. Судячи з усього, до цього йдуть. Питання в тому, щоб ми вчасно констатували цей факт і спробували домогтися більших санкцій. Це розумний варіант. А швиденько побудувати 20 українських авіаносців і запустити їх в Азовське море не вийде.

Тому можна радіти тому, що ми реально оцінюємо наші можливості, що можемо перешкодити проведенню десантної операції з боку росіян на азовському узбережжі України.

- Чемпіонат світу з футболу має дуже важливе значення для Росії – вона повинна була продемонструвати свою гостинність, безпеку та інші подібні речі. Виходить це в неї?

- Так, чемпіонат світу – це дуже потужний хід. Наш бойкот загубився на тлі ажіотажу та масштабності, ми просіли дуже конкретно. Взяти навіть співвідношення депутатів ПАРЄ, які відмовилися їхати та закликали інших зробити так само – таких осіб 60. А ось 700 промовчали або поїхали. Співвідношення приблизно 1 до 10.

Західну пресу заполонили схвальні відгуки про Росію. Половина замовних, звичайно, але все одно. Вболівальники розповідають, як шикарно в Росії. Мовляв, ми вважали її дикою країною, а вона виявилася в чомусь навіть кращою за Захід, навіщо ЗМІ створювали кошмарний образ Росії, якщо вона ось така гарна і позитивна, давайте переглядати відносини, люди поза політикою, вони завжди дружать тощо.

Це дуже потужна інформаційна операція. Радянський Союз завжди це знав і використовував міжнародний спорт, адже це змагання престижу. Така гонка в сучасному світі має дуже велике значення ще з часів першої Олімпіади в Стародавній Греції. Нинішній ЧС – це колосальна, стратегічного масштабу інформаційно-психологічна операція з поліпшення іміджу Росії в очах Заходу.

- Взагалі є шанси протистояти цьому?

- Ні. Треба просто розуміти, що лежить на шальках терезів. Скажімо так, за реальним співвідношенням потенціалів Росії і України, навіть за мізками тих, хто планує і приймає рішення, нам дуже складно змагатися з Москвою. Росія – це монстр, велика країна, особливо з огляду на те, що там авторитарний режим з ядерною зброєю, а стара світова система ламається і породжуються такі фігури, як Трамп... У якомусь сенсі Росія – це завжди такий собі залюднений острів, який може проектувати силу у світі та спосіб поведінки в кризових ситуаціях. Вона добре вміє це робити. До неї тягнутися ті, хто слабші, й ті, хто самі хотіли би бути авторитарними лідерами, як Трамп. Таких у світі вистачає. Ну і вона справляє враження на слабкі західні душі, тому що навіть з точки зору колективного несвідомого Росія – це, в юнгіанському сенсі, тінь Заходу, між ними завжди буде залежність. Подивіться на відносини Росії та Німеччини: дві криваві війни, але, тим не менш, вони тісно співпрацюють, залежать і співають одна одній дифірамби. Україна, за безглуздості її керівництва й хуторянства широких народних мас, нескінченної "зраді" та всього іншого...

Базова проблема України в тому, що населення не дотягує до своєї власної країни. Для такого розміру, становища і ресурсів населення повинно бути на кілька рівнів вище. Якщо ми не дотягуємо до власної країни, це означає, що ми будемо втрачати її шматками. Це вже відбувається – зараз втрачаємо Азовське море, і в принципі світова кон'юнктура дуже не на користь України. Те, що ми досі утримуємо значну частину території, діють санкції проти Росії, ми отримуємо західну підтримку на сотні мільйонів доларів, а Захід в принципі підтримує пакет санкцій, плюс дипломатія складається на нашу користь – не інакше, як Господь Бог всім цим займається.

Адже якщо тверезо оцінювати наш дипломатичний, військовий, інформаційний, промисловий потенціал, то ми повинні були втратити набагато більше територій, Росія – отримати менше санкцій, зберегти тіснішу співпрацю із Заходом. Те, що ситуація для нас набагато краща, ніж вона повинна була би бути, якщо враховувати різницю потенціалів, - це однозначно. А ось такі штуки, як Азовське море і російський чемпіонат, на мить зривають цю задушевну завісу і показують реальне співвідношення сил і можливостей України та Росії. Ми повинні визнати, що нічого не можемо протиставити віджиманню Азовського моря і надпотужній операції, такій як ЧС-2018 в Росії. Зараз м'яч на її боці в буквальному сенсі цього слова.

Але кампанія все одно проведена, все одно деякі перші особи західних держав висловилися проти чемпіонату, все одно не 6, а 60 депутатів ПАРЄ закликали бойкотувати ЧС, все одно в Росію поїхали не 60 тисяч українських вболівальників, а тільки шість, все одно розійшлися плакати, тобто щось робиться. Все одно ми можемо перешкодити морській десантній операції на нашому узбережжі, тобто щось ми можемо. Нам якраз дуже не вистачає цієї тверезості й розуміння, що ми можемо, а що – ні.

Українці в значній мірі живуть у помилковій картині світу, і наш святий обов'язок, як мені завжди здавалося, - її розсіювати, тверезити людей. Зараз Росія дійсно знаходиться на коні, цей чемпіонат – дуже потужна штука.

- Плюс до нього – підвищення цін на нафту, яке допомагає поповнити запаси валюти...

- Іран протримався під санкціями, які не рівня російським, з 1979 року. А Росія – не Іран, потужніша вона, тому вони можуть ще 60 років спокійно жити під обмеженнями. Санкції, звичайно, боляче б'ють, але, з іншого боку, вони можуть упертися і постояти. Процес йде хвилями, наприклад, кон'юнктура 2017 року була дуже сильно на нашу користь, а от 2018 – не дуже. Можливо, і на нашій вулиці за якийсь час буде свято.

- За якийсь час на нашій вулиці буде не свято, а вибори.

- Україна розважається виборами, тому так, вибори – це ще одна велика небезпека, бо внутрішня кон'юнктура може скластися на користь прихильників союзу з Росією.

Другу частину інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчими днями.