Росіяни в Африці: як найманці Путіна консультують нового "Дзержинського"

Які країни Африканського континенту є локомотивами економічного розвитку регіону, як Ефіопія перетворюється на експортера енергоносіїв, чому у Зімбабве досі порядкують росіяни, а також про те, чи є загроза початку війни проти "білих" у ПАР, в інтерв’ю "Апострофу" розповів cпівзасновник Центру досліджень Африки ОЛЕКСАНДР МІШИН.

Перше інтерв'ю з експертом читайте тут: Алмази і уран: навіщо Росія бореться за вплив в Африці

- Чи вдасться Ефіопії - одній із передових країн Африканського континенту - зберегти темпи економічного зростання?

- Ефіопія сьогодні - економічний локомотив Африканського континенту. Це пов’язано з реалізацію багатьох інфраструктурних проектів. Мова, перш за все, про найбільший енергетичний проект на території Ефіопії - так звана гребля Міленіуму. Проект майже готовий, а його запуск дасть можливість не просто ліквідувати дефіцит електроенергії у Ефіопії, а й перетворить країну на експортера енергоносіїв. Після того як гребля запрацює, темпи зростання ВВП Ефіопії збільшаться.

У 2018 році прем’єр-міністром Ефіопії став Абій Ахмед, який сповідує надзвичайно прогресивні політичні погляди. Він оголосив курс на внутрішнє національне примирення між різними групами населення та примирення із сусідами. Він намагається проводити політику консолідації мусульманських та християнських етнічних груп і уникати трайбалізму.

У червні минулого року відбулася історична зустріч Абія Ахмеда з еритрейським політиком Ісайясом Афеверкі. Фактично Ефіопія та Еритрея нарешті примирилися, а це означає, що для економічного партнерства між країнами відкриваються нові горизонти. З усіх регіонів саме Східна Африка у найближчі десятиліття буде регіоном найбільшого економічного зростання.

- Щодо Південно-Африканської Республіки, то там Африканський національний конгрес (АНК) був ослаблений після корупційних скандалів. Як він буде відвоювати позиції?

- У ПАР відбулися значні політичні зміни. Парламент зміг усунути Джейкоба Зуму, якого вважали дуже корумпованим. Його вважали винним у тому, що він фактично здійснив захоплення держави й передав контроль за стратегічними секторами економіки індійській олігархічній родині Гуптів. Вихідці з Індії, які будували свій бізнес у сфері IT і телекомунікацій, де-факто стали керівниками ПАР.

Новим керівником країни й надією Африканського національного конгресу є Сиріл Рамафоса. Один із елементів його політичної програми - боротьба із засиллям корупції і очищення АНК від тих, хто його дискредитує. Відставка Зуми стала позитивним сигналом для бізнес-середовища, відбулося пожвавлення економіки. Проте темпи економічного зростання недостатні, щоб покривати потреби населення. Тому цьогоріч на виборах Рамафоса, швидше за все, використовуватиме популістські гасла, найнебезпечніші із яких - експропріація земель білих фермерів у ПАР.

Але є ще більш радикальний політик - лідер південноафриканського руху "Борці за економічну свободу" Джуліус Малема, який взагалі закликає позбавити усіх білих не тільки землі, а й активів у інших секторах економіки. Це величезний ризик для інвестицій, але галас, здійнятий довкола цього, значно перебільшений. Можливо, трошки підкоригують обсяги земельних володінь, але до зімбабвійського сценарію не дійде.

- До речі, про Зімбабве: як країна долає кризову ситуацію, яка залишилася в спадок від попереднього керівника?

- Після того як наприкінці 2017 року відбулося фактичне повалення диктатора Роберта Мугабе, перехідним керівником країни став креатура того ж Мугабе Емерсон Мнангагва, такий собі зімбабвійський Дзержинський. Влітку відбулися вибори глави держави, на яких Мнангагва здобув дуже непереконливу перемогу. Він отримав трішки більше, ніж 50% голосів.

До речі, політичними консультантами Мнангагви були росіяни - представники групи Вагнера (приватна військова компанія (ПВК) Вагнера - російська військова структура, що складається із найманців, - "Апостроф"). Тобто вони не тільки надають найманців, а й політичні консультації. Росіяни фактично розробляли передвиборчу кампанію Мнангагви.

Економічна ситуація в країні поліпшилася. А сам Мнангагва захищає інтереси китайців, які дуже зацікавлені у хромі, що видобувається в Зімбабве. У новообраного президента також є потужні зв’язки з Москвою, тож казати, що країна швидко лібералізується, скажімо, за прикладом Гани, не варто.

- Як ви оцінюєте шанси виборів об’єднаного лівійського парламенту, чи вдасться об'єднати Схід і Захід?

- Головна проблема Лівії полягає в тому, який обсяг амбіцій у керівника її збройних сил Халіфа Хафтара, який підтримує дуже тісні зв’язки з росіянами. Він вже кілька разів відвідував Москву і зустрічався там із вищим керівництвом, зокрема, із Сергієм Шойгу. Чи зможе Хафтар піти на поступки? Він має найбільший контроль над територією Лівії та значну військову силу. Проте він не має міжнародного визнання.

Уряд Фаїза аль-Сараджа у Триполі орієнтується на держави Заходу. Західні держави намагалися примирити легітимний уряд і Халіфа Хафтара. Але є перепони для втілення в життя Схіратських угод щодо створення в країні об’єднаного уряду, проведення виборів глави держави на всій території Лівії й формування загальнолівійського парламенту. Легітимний уряд має слабкі позиції всередині країни й не може похвалитися навіть контролем всього Триполі. Лишається відкритим також питання інтеграції до діалогу етнічних груп півдня. У країні близько 70 племен, і всі вони складно співіснують, цей чинник теж не сприяє об’єднанню. Тож складно сказати, якою буде об’єднана Лівія. Перспективи створення уряду національної згоди досі нечіткі.

Як це не парадоксально, попри те, що в політичному житті країни - хаос, Лівія продовжує качати нафту й реалізовувати її на міжнародних ринках. Тобто війна і економічний занепад у випадку Лівії - не зовсім пов’язані речі. Питання безпеки нафтових об’єктів - першочергове для всіх груп. Як не парадоксально, ВВП Лівії зростає.

- Нігерія - країна з найстрімкішим зростанням населення у світі, які тенденції її економічного й політичного життя?

- В економічному плані країна вийшла з рецесії. По-перше, цьому сприяло те, що вдалося приборкати різні бандформування й повстанців, які руйнували нафтопроводи й робили чисельні врізки. Обсяг крадіжок нафти по дорозі до танкерів доходив подекуди до сьомої частини від усього видобутку. Бізнес із контрабанди нафти - одне з головних джерел існування нігерійської мафії, повстанських і терористичних рухів на території держави. Уряду частково вдалося приборкати ці групи, тож прибутки від продажу нафти суттєво зросли. Друга причина економічного зростання - сприятлива цінова кон’юнктура.

Головний політичний ризик для Нігерії пов’язаний зі здоров’ям президента Мухаммаду Бухарі. В соціальних мережах виникають фейки про те, що він помер, а країною керує якийсь двійник. Чутки такого плану швидко розповсюджуються. Нігерія - дуже багатонаціональна країна. Бухарі - висуванець півночі, а це, перш за все, мусульманські групи хауса. А от південь Нігерії, де в основному видобувають нафту, постійно перебуває у стресі через ці звістки. Чутки мають під собою підстави: він часто й довго перебуває на лікуванні закордоном, а інформація про його хворобу засекречена.

Цього року в країні мають відбутися президентські вибори, трендом яких стане знову ж таки антикорупційна боротьба. Очікується, що владу отримає інший представник півночі - Атіка Абубакар. Інтрига в майбутніх виборах поки що відсутня.

- Кенія - одна із найрозвиненіших країн континенту, проте після минулих виборів вона зіштовхнулася з політичною кризою. Чи можна сказати, що нині ситуація там стабілізувалася?

- Після протестів невдоволених результатами виборів ситуація в країні повністю стабілізувалася. Хоча Раїлу Одінга, представник так званої помаранчевої коаліції, закликав своїх прибічників не визнавати результатів виборів, на яких переміг Ухуру Кеніятта, уряду вдалося утримати ситуацію під контролем. Сценарію зразка 2008 року, коли Кенія балансувала на межі громадянської війни, вдалося уникнути.

Кенійська економіка почувається доволі добре, розвивається сектор будівництва великих інфраструктурних об’єктів, зокрема, морських портів та залізниць. Країна веде активну боротьбу за експорт нафти з Південного Судану та Уганди. В той же час ці уряди розглядають інший напрямок - танзанійський. Існують певні суперечності між Танзанією та Кенією, і от офіційна Додома намагалася підірвати стабільність в Кенії, аби показати, що вона не може бути надійним транзитером енергоносіїв. Кенійські спецслужби спрацювали доволі добре, тож конфлікту вдалося уникнути.

Можна констатувати, що Кенія розвивається нормально, більше того - на рівні з Ефіопією її вважають одним із локомотивів Східної Африки.

- Одна з проблемних точок - Демократична Республіка Конго. Чому цю країну лихоманить?

- Ситуація в цій країні, м’яко кажучи, непроста. По суті, Конго - це монархічна республіка. Після повалення диктаторського режиму президента Мабуто до влади прийшов опозиційний альянс на чолі із Лораном-Дезіре Кабілою. Після його смерті в 2001 році влада перейшла до його сина - Жозефа Кабіли, як у монархічній країні. Сформований ним уряд утримує владу вже 17 років.

Згідно з Конституцією цієї країни президент може перебувати на посаді не більше двох термінів. Повноваження Жозефа Кабіли спливли у 2016 році. Проте виборів не відбулося. Спочатку - начебто через брак фінансування, крім того, Кабіла почав боротьбу із опозиціонерами. Сьогодні родина президента Кабіли - один із найбагатших кланів у ДРК. Вони контролюють дуже багато секторів економіки, зокрема, мінеральної сировини - колумбіту й танталіту. Із них виробляють мікрочипи усіх мобільних телефонів і комп’ютерів.

Жозеф Кабіла збільшив частку державного капіталу у компаніях-видобувниках, крім того, він тісно співпрацює з китайцями та росіянами. А з політичних питань його консультують компанії Євгена Пригожина (російський бізнесмен, близький до Путіна, - "Апостроф"). Росіяни також працювали над технологічною стороною майбутньої президентської кампанії. Спадкоємцем Жозефа Кабіли був призначений Еммануель Шадарі. Проте перемогу на виборах все ж здобув опозиційний кандидат Фелікс Тшісекеді.