Лілія Шевцова: Російське самодержавство завжди буде загрожувати розвитку України

Росія буде все активніше намагатися повернути прихильність Заходу, домагаючись пом'якшення або скасування санкціонного режиму і відновлення доступу до фінансових і технологічних ресурсів. Адже її втрати тільки за період 2014-2017 років можуть скласти 600 млрд доларів, розповіла в інтерв'ю "Апострофу" відомий російський політолог і публіцист ЛІЛІЯ ШЕВЦОВА. Втім, на думку Шевцової, навіть незважаючи на можливу лояльність ряду західних країн до Кремля, Європа навряд чи погодиться, щоб Україна, яка обрала західний вектор, знову коли-небудь повернулася під вплив сусідньої імперії.

- Лілія Федорівна, нещодавно в Росії відбулися вибори до Державної Думи. Як ви оцінюєте їх результати?

- Ці вибори зовні, безсумнівно, означають перемогу кремлівської технології. У Кремлі працюють блискучі технологи, які зуміли сформувати механізм гарантованої перемоги партії "Єдина Росія". І вибори в Думу є дуже важливим тестом і експериментом на знаходження ефективного механізму наступних президентських виборів, які в Росії мають відбутися у 2018 році, але все говорить про те, що ці вибори можуть відбутися в 2017 році. Таким чином, тактична перемога була здобута, і "Єдина Росія" отримала набагато більше депутатських місць, ніж мала в попередній Думі - XI скликання. Тепер "Єдина Росія" буде володіти 343 місцями з 450, тобто конституційною більшістю. Це означає, що Дума може вимагати щось у Кремля, змінювати конституцію, оголошувати війну і мир, надзвичайний стан, легітимізувати будь-яку дію президента. Але найцікавіше - в іншому. Ці вибори все ж, незважаючи на перемогу "Єдиної Росії", виявилися провальними, тому що сама влада (і це важливо підкреслити), сам Кремль провалив вибори. Ось такий парадокс!

- А чому ви вважаєте, що влада провалила вибори, якщо в результаті отримала переважну більшість голосів?

- Кремль досяг найнижчої явки за всю посткомуністичну історію Росії. А низька явка означає те, що значна частина електорату залишилася вдома. І залишившись вдома, вона делегітимує ці вибори, послаблює роль Думи, роль російського парламентаризму.

Крім того, є така людина, абсолютно приголомшливий математик, Сергій Шпилькин, який за допомогою математичної моделі переглянув попередні результати російських думських виборів, і прийшов до висновку, навіть коли їх результати ще не були остаточними, що ці вибори були виключно маніпульовані і були виключно фальсифіковані. Що влада додала на користь "Єдиної Росії" близько 12 мільйонів голосів. І замість 54% голосів "Єдина Росія" отримала реально всього лише 40%. Явка і так низька, але замість практично 50% голосувати прийшло 36-37%. Коротше, за ЄдРо голосувало близько 15% російських виборців. Таким чином, це сфальсифіковані вибори, що, звичайно, позначиться на їх сприйнятті в суспільній свідомості. Словом, іноді тактична перемога призводить до стратегічних поразок.

- Що ви маєте на увазі?

- У Росії склалася дуже складна соціально-економічна ситуація. Країна, по суті, впала в серйозну економічну кризу. У Росії турбулентна ситуація, хоча поки прихована під товщею пасивності та інертності, але скоро ми побачимо різні потоки невдоволення, вони безсумнівні. І ось в цій ситуації Дума не відображає інтересів і запитів російського населення. У такій ситуації Дума може стати революційним фактором. Чому? Тому що якщо інтереси населення не знаходять відображення у парламенті, на офіційному майданчику, для цих інтересів є єдиний спосіб - знайти вихід на вулицю. Таким чином, така Дума тільки підсилює бродіння серед населення і прагнення людей створити "ефект киплячого чайника з закритою кришкою".

- Європарламент вже висловив невдоволення за підсумками виборів 18 вересня, які були проведені і на території окупованого Росією Криму. Чи може Захід визнати Держдуму РФ нелегітимною, як це вже зробила Україна?

- Вибори в Криму повинні були в принципі ще більше легітимізувати в очах російської громадської думки і світової громадської думки анексію Криму. Але ситуація набагато складніша. В принципі, російського обивателя, того, який залишився вдома, мало хвилюють вибори – чи то в Росії, чи то в Криму. Той електорат, який прийшов на вибори, в тому числі на вибори в анексованому Криму, цей електорат легітимував в своїх очах анексію Криму. Але тут, очевидно, важливий ще один аспект: як міжнародна громадськість розглядає вибори в Криму і чи буде вона використовувати російські вибори в Криму як чинник делегітимації державної Думи.

- На вашу думку, Захід зможе піти на такий крок?

- Створюється враження, що західне співтовариство і, насамперед, США, цілком можуть вважати вибори в Криму нелегітимними. І ті депутати, які прийшли в Державну Думу з Криму, будуть вважатися незаконними депутатами. Представник Державного департаменту США, пан Кірбі, вже сказав про це 18 вересня, у день виборів, цілком однозначно: "Вибори в Криму – нелегітимні". Але поки що жодна західна країна не має бажання і не буде готова вважати в цьому контексті незаконною всю нову російську Думу.

- Чому?

- Тому що Захід не хоче ізолювати Росію. Захід не прагне до ізоляції і побоюється, що Росія буде ще більш безвідповідальною. Тому я думаю, що західні політики обмежаться фразою: "Ми вважаємо нелегітимними вибори в Криму і нелегітимним представництво Криму в Російській Державній Думі". Але співпрацю з російською Державною Думою буде продовжено, і жодна західна країна не буде вважати цю Думу незаконною, адже це обірве контакти з частиною російського політикуму.

Зараз виникла нова ситуація у зв'язку з тим, що Америка зайнята власними проблемами, Меркель переживає труднощі і помітно втрачає популярність, Німеччина також змушена займатися внутрішніми негараздами. У цій ситуації відбувається деяке розмивання західного консенсусу щодо санкцій відносно Росії. Франція все більш голосно в особі свого міністра закордонних справ заявляє про те, що потрібно позбавлятися від санкцій, потрібно Росію повернути до активної участі в Європейському парламенті та до активної участі в Раді Європи. Виникла нова європейська "Антанта" в особі центральних європейських держав - Чехії, Словаччини, Угорщини, які також вимагають відмови від санкцій. Тому навряд чи ті західні держави, що залишилися, насамперед, Німеччина і Америка, будуть наполягати на посиленні санкцій до Росії, у тому числі з питання делегітимації російської Думи.

- І все ж 15 вересня стало відомо, що ЄС продовжив антиросійські санкції ще на півроку. США також продовжили економічні санкції. А вже на початку 2017 року Росія повинна виплатити іноземні боргові зобов'язання. Як вважаєте, чи може Росії у зв'язку з цим загрожувати фінансова криза?

- Захід (мається на увазі Європа і США) прийняв стосовно Росії кілька пакетів санкцій. І найбільш серйозним пакетом, який дійсно б'є руйнівним способом по російській економіці і по життєвому рівню, є секторальні санкції, що обмежують можливості Росії у фінансовій сфері, можливість брати кредити на західних фінансових ринках, можливості для покупки військових технологій, необхідних для оборонки, а також, по суті справи, закривають можливість отримання Росією на Заході нових технологій для газової і нафтової галузі.

Це дуже серйозний удар по російській нафтогазовій галузі і по російській економіці в цілому. Зовсім нещодавно Вища школа економіки провела дослідження стосовно того, в якій мірі санкції і нинішня політика Заходу вплинули на російську економіку, це дослідження Євсея Гурвича та Іллі Прилепського. Вони, проаналізувавши всі дані, що знаходяться у відкритому доступі, прийшли до висновку, що в 2014-2017 роках через фінансові санкції, а також падіння ціни на нафту Росія до кінця 2017 року втратить 600 мільярдів доларів. А ось втрати лише від фінансових санкцій вже зараз наближаються до 170 мільярдів доларів. Протягом цього періоду відтік капіталу повинен досягти 280 мільярдів доларів. І, по суті справи, три чверті цього відтоку капіталу будуть результатом застосування західних санкцій. Згідно даних Міжнародного валютного фонду, Росія втрачає приблизно 1,55 російського ВВП внаслідок цих санкцій. Тобто, це дійсно дуже болюча міра.

- А крім секторальних санкцій є ще й персональні...

- Так, це санкції, які спрямовані на заморожування активів громадян, на блокування діяльності певних компаній, які працюють за кордоном, блокування дій західних компаній, які діють у Криму. І ось, якщо мова йде про заморожування російських активів, то дійсно ці санкції вдарили по російському великому бізнесу і російським олігархам, а також близьким до Кремля людям. Наприклад, у мене є цифра, скільки втратив на даний момент один з людей близького оточення Путіна - Юрій Ковальчук. Він тільки в США втратив замороженими 572 мільйони доларів. На початку року брати Ротенберг втратили 40 мільйонів в Італії, де їх власність була заморожена. І це тільки окремі цифри. Дуже серйозних втрат зазнали ті олігархи, власність яких знаходиться в західних країнах, і які увійшли в європейський і американський санкційні списки; американський список зараз був розширений. І, звичайно ж, багато втратив російський середній клас. Особливо багато, як не дивно, було втрачено в результаті контрсанкцій, які були введені самою Росією щодо імпорту західної продукції. У результаті цього ціна наших продуктів підвищилася на 10-15%, а в деяких випадках - і на 20%. Наприклад, ціна на фрукти і овочі на російському ринку піднялася на 25% в результаті російських безглуздих контрсанкцій.

- До чого це все може призвести? До дефолту?

- Питання в наступному: до якої міри Росії вдасться розморозити санкційний список по секторальним санкціям, які особливо боляче б'ють по економіці. І це питання буде розглядатися у грудні поточного року або в січні наступного. Але, скоріше, все ж таки у грудні цього року.

- Чи може Москва піти на пом'якшення відносин із Заходом?

- Росія вже відмовляється від жорсткої конфронтації з Заходом. Москва намагається вирівняти з ним відносини з метою розколу Заходу у питанні санкцій і добитися пом'якшення санкцій, перш за все, за секторальним списком. По суті, Москві все одно, чи буде розширено санкційний список стосовно людей, олігархів і так далі, чи втратить Ковальчук нові яхти, які стоять десь на прив'язі в європейських портах. Найголовніше – це секторальний список, тому що Росії в наступному році доведеться платити на самому початку десь 70 мільярдів доларів за позиками. Де їй взяти ці гроші? Так що потрібно виходити на кредитні лінії в європейських західних банках, а отже, потрібно розморожувати санкційний список.

Тому Росія і намагається врегулювати відносини з Заходом. Нормалізувати, наприклад, співпрацю з США по Сирії, де весь час йдуть переговори між Лавровим і Керрі, вийти на новий рівень співпраці з середземноморським регіоном, де завжди ставилися з розумінням до політики Кремля. Ми бачимо пролом в єдності Заходу, коли мова йде про коливання Парижа. Вирішальна роль в утриманні цього консенсусу належить Берліну. Москва при цьому намагається довести, що санкції пов'язані з Мінськими угодами. Але санкції проти осіб і компаній, які були покладені на Росію внаслідок анексії Криму збережуться до кінця. Вони завжди будуть існувати, поки зберігається включення Криму до складу Росії.

- Тобто по кримському питанню позиція Заходу буде непохитною?

- Так, непохитною і стійкою. Ці санкції ніколи не будуть скасовані. Але ці санкції теж "рухливі", тому що є багато так званих loopholes, модливостей, коли знаходять обхідні шляхи, знаходять третіх осіб, які можуть співпрацювати з якимись компаніями в Криму. Наприклад, я вважаю, що таким обходом санкцій стали дії німецької фірми Siemens, яка, як кажуть деякі інформаційні матеріали, знайшла свої способи співпраці з Кримом. Взагалі-то обходом санкцій є навіть згода самої Німеччини підтримати проект Nord Stream-2, який навряд чи вкладається в русло якоїсь обмежувальної політики щодо Росії. Тобто, існують різні обхідні шляхи. Санкційний режим не виконується чітко усіма міжнародними гравцями. Що стосується російської політики, то вона буде спрямована на те, щоб довести, що Мінські угоди - так, вони нами виконуються, так, вони дотримуються. Адже санкції ж прив'язані до Мінських угод...

- Або не дотримуються і не виконуються з вини Києва?

- Так, і така аргументація знаходить певне сприйняття і певне розуміння у ряді європейських держав. Наприклад, словацький прем'єр-міністр Роберт Фіцо зовсім нещодавно, тиждень чи два тому заявив: "Не можна робити висновок, що тільки Україна – хороша, а Росія – погана". Отже, "винні обидві сторони", розумієте? Тому політика Росії протягом наступних місяців буде здійснюватися таким чином: доводити, що Україна винна в недотриманні Мінських угод. І ця політика буде мати метою розпорошити, розчинити західний консенсус, насамперед європейський консенсус щодо санкцій.

- Якою у такому разі повинна бути риторика України? Як можна протистояти діям Кремля?

- Це ви повинні думати. Я не можу з Москви говорити. Тут проблема в коректності. Але що стосується сьогодні положення таких держав, як Україна, яка намагається зміцнити свій європейський вектор, я б не розглядала ситуацію як безнадійну або занадто обтяжену зовнішніми обставинами. Зовнішні обставини суперечливі. З одного боку, зберігається роль Росії як фактора, який буде постійно, поки існує російське самодержавство, намагатися підривати український суверенітет, українську безпеку і стабільність. Цей "фактор Росії" з її самодержавством завжди буде нести ризики для внутрішнього розвитку України. Але українці це вже розуміють. Як це не гірко сказати, є парадокс: саме існування Росії прискорює процес формування української національної ідентичності та її проєвропейський вектор. Хоча Україна платить за це важку ціну.

Але з іншого боку, сама Україна сколихнула західне співтовариство. І тепер Україна, по суті, є найважливішим зовнішнім чинником для Європи, який нагадує їй про її зобов'язання, про її міжнародні угоди, а також про загальноприйняті європейські норми. Україна змусила європейців повернутися до ціннісного виміру. Україна платить важку ціну за те, щоб відродити увагу до тих норм, які є нормами ліберальної демократії. І навряд чи коли-небудь, незважаючи на свої коливання, Європа віддасть Україну в будь-яку кишеню будь-якої сусідньої імперської держави.

Але в той же час Європа намагається не сваритися з Росією. Європа намагається знайти баланс, який включає нові способи співпраці з Росією. Тому що Захід не хоче ізолювати ядерну державу. Захід хоче знайти точки дотику з Росією і не хоче вводити нові санкції, які б зруйнували російську економіку.

-Захід боїться Росії?

- Західне співтовариство побоюється Росії в глибокій кризі, побоюється непередбачуваність російської кризи. Але з іншого боку, західна система буде захищати і Україну, і український суверенітет. Інша справа, яким буде баланс, хто буде володарем цього балансу: Німеччина чи США. У будь-якому випадку нинішній Interregnum (міжцарів'я, - "Апостроф"), коли Захід ослаблений, є тимчасовим. Захід вийде з нього за рахунок оновлення еліти, але цей період займе кілька років. Десь в 2022-2025 роках, безперечно, під впливом обставин, ми побачимо нових політичних лідерів, які будуть намагатися знаходити вже новий консенсус щодо найважливіших для Європи проблем, а також щодо України та Росії.

- Остання низка криз і конфліктів наштовхує на думку, що ми знаходимося на порозі великих змін і великих проблем. А як ви сприймаєте все, що відбувається навколо?

- Я думаю, що в світі зараз відбуваються або вже відбулися деякі події, які дозволяють поглянути на контур глобального світоустрою і побачити основні виклики, перед якими стоїть і Росія, і Україна, і західні країни. І якщо ми поглянемо на цей глобальний світоустрій, ми можемо побачити ситуацію, яку свого часу італійський марксист Антоніо Грамші якраз і охрестив Interregnum. Я називаю це етапом "історичної міжгір'я". А суть його в тому, що старе вже не працює, а нова ще не оформилося. Та проблема, яку зараз світ відчуває, а разом з світом і ми, ця проблема полягає в тому, що старі міжнародні інститути себе вичерпали, починаючи з Організації Об'єднаних Націй, Міжнародного Валютного Фонду, СОТ, ОБСЄ і закінчуючи регіональними регуляторами. Звичні норми, на яких будується ліберальний устрій, розпливаються. Вони теж перестали бути регуляторами, їх весь час порушують. Вони здаються відносними. І більше того, Захід переживає втому. Захід, ліберальна демократія – втомилися. Вони стають дисфункціональними. І це знаходить відображення не тільки в кризі Європейського Союзу. Ось тільки що відбувся Саміт ЄС в Братиславі, який виявився провалом, бо європейські лідери не знають, що робити з об'єднаною Європою після Brexit, тобто відходу з ЄС Великобританії. Ось піде найстарша демократія в світі з ЄС, і що робити з рештою Європи? Європа опиняється в дуже несприятливій ситуації і втрачає здатність захищати ціннісний вектор і навіть власну єдність.

- Чому ви так вважаєте?

- Тому що з відходом Великобританії, Німеччина (по суті, основний стрижень Європейського союзу, і економічний, і політичний) виявляється набагато більш ослабленою у своєму, скажімо так, неявному протиборстві з Францією. Тобто починає домінувати французько-середземноморська вісь, яка завжди була за відмову від ідеології, за прагматизм, утилітаризм, за раціональний підхід до Росії: "Давайте не ображати Росію", "Давайте не будемо акцентувати увагу на нових демократіях, тому що це може засмутити Росію". Це пісня, яку завжди відкрито виконували французькі лідери.

- Але таке ось домінування французько-середземноморської осі - це ж не головна проблема?

- Звичайно, це не єдина проблема ліберального спільноти і ліберального світоустрою. Ми бачимо ще й кризу партійної системи та політичної системи в цілому в Америці. Ця криза знаходить вираження ось у тих фантасмагоричних виборах, які ми спостерігаємо. Втім, це зовсім не вибори. Це американська електоральна революція – бунт електорату проти вашингтонського істеблішменту. І ось в цій ситуації інтеррегнум, в "історичній ущелині", дуже важко доводиться молодим демократіям. Тим паче, що в цей період відбувається загальна деградація демократичних принципів в глобальному масштабі. І це ставить Україну, яка намагається зміцнити свій європейський вектор, у досить несприятливе становище. Бо якщо Захід у прострації, якщо Захід втратив роль прикладу і ікони, зайнятий самим собою, дуже важко молодим демократіям зміцнити себе. Тим паче, що в України існує й зовнішній фактор загрози – все ще імперська Росія. В цьому глобальному контексті відбувається передвиборча боротьба, а в деяких країнах пройшли вибори. І в цьому контексті дуже важливі три країни: Німеччина, Америка і Росія.

- Чому ці країни?

- Саме вони дають можливість побачити існуючі у світовому порядку вектори. Ось у Німеччині щойно відбулися чергові вибори в Берліні, які стали найсильнішим ударом для канцлера Меркель, тому що показали і розвал політичного центру в Німеччині, дуже важливого центру, який тримав стійкість країни протягом останніх десятиліть, і деградацію партійної системи, яка знайшла відображення в тому, що традиційні партії, партії правлячої коаліції, німецькі соціал-демократи і ХДС, лідером якого є Меркель, фактично зазнали поразки. Вони не змогли досягти своїх традиційних 40%. При цьому починає вириватися вперед у всіх землях АФД, тобто права угруповання, під назвою "Альтернатива для Німеччини", яка, по суті, виражає ті ж самі інтереси, що й трампизм в США, або прихильники Brexit: інтереси ізоляціоністських і нерідко ксенофобських кіл.

- То про що говорить це падіння політичного центру в Німеччині і ослаблення канцлера Меркель, якій вже, очевидно, доведеться непросто на виборах в Бундестаг у наступному році?

- Це означає ослаблення тієї великої європейської держави, яка стала, власне, віссю Європейського Союзу. Ослаблення держави, яка тримає Європейський консенсус з основних проблем, в тому числі і з проблем, важливих для України. Бо саме Німеччина консолідує консенсус щодо санкцій по відношенню до Росії. Тому роль Німеччини і того, що відбувається в Німеччині - це виключно важливо і для Європи, і для наших з вами країн.

Другий момент - це все ж таки передвиборча боротьба в США. Ця передвиборча кампанія абсолютно унікальна. Ніхто не знає, якими будуть її результати і її подальші конвульсії. Ця кампанія не показує боротьбу двох партій. Тобто вперше за довгі-довгі десятиліття, це - не боротьба партії республіканців і партії демократів, це зіткнення американського суспільства, яке незадоволене, яке вирує і яке вже проявляє "грона гніву", як у відомій книзі Стейнбека, стосовно американського істеблішменту. По суті, це американська електоральна революція проти офіційного Вашингтона.

- А чим американське суспільство незадоволене зараз?

- Останні десятиліття американці незадоволені, насамперед, пануванням фінансового капіталу, пануванням олігархії. Мова йде про явище, які багато хто називає "фінансіалізацією" капіталізму. Суть його в тому, що капіталізм розвивається не за рахунок продуктивності праці, не за рахунок виробництва, не за рахунок добробуту самого товариства, а за рахунок операцій усередині фінансово-олігархічних груп.

- Але хіба Трамп не є представником тієї самої фінансово-олігархічної групи?

- Все набагато складніше. В даному випадку Трамп аж ніяк не є представником олігархії. Американський електорат бачить Трампа як людину, котра кинула виклик правлячій еліті, яка давно набридла, Якщо вже говорити прямо, Трамп - дійсно "самородок". Він не тільки неврівноважений, самозакоханий тип. Він неосвічений. Він абсолютно нічого не розуміє в політиці. Він є свого роду "МММщиком". Знаєте, от колись в Росії був Мавроді. Так от, Трамп – це американський Мавроді, він - зовсім не олігарх, він виживає і накопичує свої статки за рахунок банкрутства інших своїх партнерів і за рахунок "обманок". Але американський електорат побачив у Трампі революціонера, який повинен похитнути підвалини Вашингтона. Тому якщо ви запитаєте найбільш тверезих спостерігачів, особливо демократичного плану, хто переможе, вони скажуть 50 на 50, тому що зараз виникло кілька факторів.

- Яких саме?

- В останні дні Трамп вирвався вперед. Протягом попереднього місяця він терпів поразки. Від нього навіть почав дистанціюватися республіканський електорат, республіканський політичний клас. Дуже багато представників республіканської партії висловилися на підтримку Клінтон, яка є аж ніяк не найпопулярнішим в історії Америки кандидатом, у якої власні секрети в шафі. Трамп, здавалося, був уже на краю прірви. І ось в останній тиждень він вирвався вперед багато в чому завдяки помилкам компанії Клінтон, багато в чому завдяки тому, що населення стало все більше розчаровуватися у її моральних якостях, особливо коли оприлюднилися скандали, пов'язані з фондом сім'ї Клінтон, коли оприлюднився той факт, що, швидше за все, Клінтон на посаді держсекретаря отримувала пожертви в обмін на послуги. А це абсолютно неприйнятна річ для американської політичної еліти. До того ж, стосовно кандидата, який ще й позиціонується в певному пуританському дусі. Крім того, люди ще й стали сумніватися, що вона буде здоровим президентом.

- Тобто ви вважаєте шанси Трампа цілком реалістичними?

- Так, вже навіть у такому важливому для завершення виборчої компанії штаті, як Огайо, Трамп уже перевершує Клінтон за своїм рейтингом - десь 44% проти 41% Клінтон. Тому якщо Трамп переможе і отримає більшість виборців, скажімо, від Пенсільванії, йому відкритий шлях до Білого Дому. Поки що для американської компанії дуже важливі дві цифри: 18 і 13.

- Що вони означають?

- 18 штатів останні 15 років завжди давали підтримку демократичним кандидатам, і якщо Клінтон продовжить традицію і отримає підтримку 18 штатів, а це було майже ясно тиждень тому, але не ясно тепер, вона отримає 270 голосів вилбоців, і ці голоси вибірників забезпечать їй американське президентство. 13 означає 13 штатів, які в останні 15 років підтримували республіканців, вони все ще підтримують Трампа, але є такі штати, як Флорида, як та ж Пенсільванія, як Ньюхемпшир, які починають коливатися, і, якщо це коливання приведе до перемоги Трампа, у нього є серйозна гарантія стати наступним американським президентом.

- Добре, а що в такому разі означає перемога Трампа або Клінтон для політики США щодо Росії і України?

- Не будемо перебільшувати можливості Білого дому, тому що в Америці, незважаючи на те, що це президентська республіка, є серйозні противаги, які обмежують владу президента. Це, перш за все, Конституційний суд, це, насамперед, медіа, які можуть повалити будь-якого президента, як це вони зробили з Ніксоном, у якого були скелети в шафі. Тому дуже багато буде залежати від команд, які будуть обрамляти будь-якого президента і будуть нейтралізувати його радикалізм.

Але Клінтон, звичайно, набагато більш передбачувана, у неї є команда, яку ми знаємо, яка пройшла випробування ще у часи (Білла) Клінтон і Обами. І ця команда буде проводити зважений, відносно помірний курс. Це означає, що ця команда не буде готова піти на більш радикальні дії стосовно Росії, але ця команда буде зацікавлена в поверненні Америки на позицію глобального лідера, від чого, власне, Обама відмовився.

А команда Трампа, яку ми не знаємо, вона буде менш передбачувана. Хоча, і це дуже цікаво, Трамп поміняв свою команду, членом якої був Пол Манафорт, котрий у свій час загруз в інтригах з підтримкою Януковича, який працював на його команду. Трамп відмовився від нього і сформував іншу команду на чолі з пані Келлі-Енн Конвей. І ось ця дама, надзвичайно тонка, розумна, спостережлива, вона, по суті, змінила його компанію в останній тиждень, вона зробила все для того, щоб представити Трампа як більш врівноважену, більш розумну людиниу, не соціопата. Є такий дуже відомий американський спостерігач Чарльз Краутхаммер. Пару днів тому він написав статтю в Washington Post, де сказав: "Трамп пом'якшується, стає цивілізованим і виграє, Хілларі стає більш жорсткою і робить помилки". Ось такий поки що стан американської кампанії.