Під час виступу російського президента володимира путіна на форумі "Валдай" глядачі помітили, що у кремлівського диктатора рука була темно-фіолетового кольору. Це викликало нову хвилю розмов про хворобу путіна та його смерть. Але сподіватися на швидкий відхід бункерного діда все ж не варто. Свій виступ він провів досить жваво і загалом не виглядав виснаженим. Наразі глава Кремля намагається створити ідеологію, яка може об'єднати країни третього світу у боротьбі проти Заходу. І хоча в нього це не вдається, путін намагається очолити об'єднання незадоволених та протриматися на цій хвилі у той час, коли цивілізований світ повністю відвернувся від нього.
Що стоїть за нещодавніми гучними заявами російського диктатора на адресу України та Заходу? Чи готовий він натиснути на "червону" кнопку? В ефірі Апостроф TV поведінку володимира путіна розібрав політичний психолог ВАЛЕНТИН КІМ.
– Як ви оцінюєте поведінку, заяви та зовнішній вигляд кремлівського диктатора під час виступу на форумі "Валдай"?
– Я не погоджуюся з тими експертами, які зараз намагаються розгледіти у путіні ознаки близької смерті. Щодо рук, вони просто проводили цей спіч в аудиторії, де було багато синього світла, а при такому світлі дуже багато може здатися. Путін виступив досить жваво, тому сподіватися на те, що він помре за декілька днів, не слід. Це будуть невиправдані очікування, а нам це не потрібно.
Читайте: У медичному сенсі Путін втратив зв'язок із реальністю - Валерій Соловей
Що стосується виступу, то контекст цієї зустрічі наступний: путін мав його відбути й на ньому виступити. Тобто це в деякому сенсі примушення для нього. Контекст цієї зустрічі передбачає, що путін має демонструвати якісь ознаки впевненості, зухвалості, і він це все продемонстрував.
Насправді його промова – це зухвалість на зухвалості, просто щільний потік пропагандистських кліше, потік його свідомості про те, як виглядає світ з його точки зору зараз, та як він має виглядати.
Але, ще раз наголошую, путін при ресурсі, він не виглядає виснаженою людиною. Там було багато цікавих моментів з точки зору вербальної та не вербальної комунікації, символізму, який він використовує. Його промова багато каже про нього самого. Але в цілому – це людина в ресурсі, і сподіватися на його швидку смерть не варто.
– В ході виступу путін похвалився тим, що він особисто доручив Шойгу зателефонувати всім його колегам та розповісти маячню про нібито можливість використання Україною "брудної бомби". Що можна сказати про людину, яка пишається своєю брехнею?
– Дійсно, він пишається цією брехнею. Але проблема навіть не в тому, що він пишається, а в тому, що він цим ділиться зі своєю аудиторією, яка сприймає це як прояв правильної поведінки.
Розумієте, російська дипломатія вже дуже давно служить саме військовим цілям, вона є не самостійним джерелом вирішення проблем, а інструментом комунікації і пропаганди. Саме тому путін використовує будь-які дипломатичні стосунки навіть між військовими, адже там також є дипломатія, для того, щоб проводити спецоперації.
Путін – це людина, в якій професійне мислення кадебіста, переважає над іншими типами мислення, які в нього, можливо, колись були. Це людина, яка мислить спецопераціями, диверсіями, можливостями здобути найбільший результат за найменших ресурсів, і це людина, яка дуже щільно прив'язана до ідеї домінації. Для нього домінувати над іншими – це ідея фікс, його внутрішній психологічний поштовх, який примушує його діяти та навіть бути ефективним. Для нього домінація – це ідея номер один, все інше другорядне.
– Саме звідси йдуть його заяви, дії та рішення?
– Так, звісно. Більше того, він не просто так похизувався, що Шойгу телефонував своїм закордонним колегам, він похизувався, що той виконував його розпорядження. Путін наголосив, що він є ключової точкою, яка керує всіма процесами.
– Також було помітно, що путін навіть обурився новиною про вбивство іранського терориста Касема Сулеймані. У росії з Іраном зараз взагалі тісні стосунки. І от чи можна сказати, що путін взагалі захоплюється терористами та певним чином моделює їхню поведінку?
– Не стільки терористами, скільки людьми, які на його погляд протистоять Заходу. Путін зараз намагається створити ідеологію. Сучасна росія на відміну від росії сторічної давнини, з якою її дуже часто порівнюють, відрізняється як раз відсутністю ідеї. Радянщина виникла на ідеях комунізму, в неї було ідеологічне підґрунтя.
Сучасна росія виросла не зрозуміло на яких ідеях. Це була якась споріднена суміш між імперскістю, яка взагалі притаманна росії, та сучасними постмодерністськими ідеями. Це довго змішувалося, але виникло те, що виникло. І путін намагається просто зараз на ходу створювати якусь ідеологію. Коли в нього не виходить провести спецоперацію, а це ще було за часів Януковича, коли в нього не виходить провести повну анексію, не виходить зробити слухняними українські політичні режими, він доходить до війни. А коли не виходить вже війна, він доходить до ідеології. Він зараз намагається швидко з будь-чого зліпити ідею. Вся його промова просочена намаганням стати адвокатом третього світу та обвинувачем Заходу.
Він не просто так звинувачує Захід, а розуміє, що у сучасному світі є багато незадоволення Західною Європою та США. Він хоче об'єднати цих незадоволених, очолити, сконцентрувати та на цій хвилі протриматися. І він намагається дуже швидко зліпити хоч якусь ідеологію, але у нього нічого не виходить, тому що там є певні суперечливі ознаки. І все що робить путін – створює для цієї ідеології підґрунтя. Для цього підходить і оцей загиблий іранський генерал, і Віктор Янукович, якого він теж згадував.
Путіну зараз важливо створити комплекс жертви, тому що з цієї позиції простіше діяти. Жертву жаліють і ця промова орієнтована на внутрішнього споживача, для якого ця жертовність дуже важлива.
– Щодо саміту G20, який буде вже незабаром, чи готовий путін їхати на такий масштабний захід, ще й так далеко від свого бункера?
– Звичайно, йому страшно віддалятися від бункера. Але по правді кажучи, влітку та восени путін провів поза бункером дуже багато часу. Він їздив на саміти, на зустрічі, на якісь навчання, обіймав солдатів. Він демонструє зараз ознаки мобілізованості та активності.
Це може означати, що він і на G20 поїде, йому необхідно якось засвітитися. Але чи буде це, чи ні, залежить від багатьох факторів, які ми навіть знати не можемо.
– А от фактор появи там Зеленського?
– Це буде для нього дуже неприємний фактор, тому що путін віч-на-віч з політичними супротивниками завжди поводиться дуже обережно, він губиться. Розумієте, він не боєць, він не харизматичний лідер. Це такий собі павучок, який сидить десь та плете павутиння, розставляє пастки і потім вже пожинає плоди.
Так само було на зустрічі в Мінську, коли він зустрічався з Петром Порошенком. Він демонстрував величезну кількість ознак невпевненості, йому важко спілкуватися напряму, він не витримує довготривалої бесіди. Але потім, коли вже пожинає плоди, він задоволений.
Зараз зустрічатися із Зеленським, рейтинг якого у світі достатньо високий, йому дуже не зручно. Путін на його фоні буде виглядати недоречно. Навіть російським пропагандистам буде важко вигадувати меседжі про царя-імператора. Тому цей фактор дійсно може серйозно вплинути, і не стільки на те, поїде він чи не поїде, а й у якому форматі проходитиме зустріч. Чи буде він з усіма фотографуватися, чи буде зустріч віч-на-віч із Зеленським? Оце все буде визначатися.
– Багато хто зауважив, що під час виступу на "Валдаї", путін нічого особливо нового не сказав. Чи може це свідчити про певну кризу жанру?
– Дійсно, кардинально нічого нового не відбулося. Це підтвердження того, що путін ніяк не може створити ідеологію, завдяки якій він міг би залучити союзників.
"Русскій мір" – це ідея, яка нічого не пропонує, ані самій росії в майбутньому, ані її союзникам чи вболівальникам. Тобто ідея "русского міра" навіть не для всіх націй всередині самої росії може запропонувати хоч щось. Але у путіна немає нічого, на щоб він міг би спертися. І те, що на цьому форумі нічого нового не прозвучало, є ознакою ідеологічного глухого кута.
– І ще помітно, що і путін, і російськи пропагандисти, і загалом все військово-політичне керівництво звинувачують світ у тому, що роблять самі. Наприклад, з тими ж погрозами ядерною зброєю. Про що це говорить?
– Це і є проективне уявлення. З точки зору індивідуальної психології, проективна реакція – це реакція адаптації. Тобто коли людина адаптується до умов стресу, вона виробляє власну стратегію адаптації. Може бути розщеплення, наприклад, це реакція, яка зараз притаманна нашому суспільству. У нас все розщеплено: всі росіяни - падлюки, а українці - герої, або всі, хто виїхав, – втекли, а хто залишився – герої. Це не добре і не погано, це просто така адаптивна реакція.
Для російського суспільства проективна реакція стала основою їхньої стратегії адаптації. І те, що путін зараз робить такі речі, вся пропаганда, цей режим на весь світ натягує свою власну поведінку, намагаючись пояснити поведінку світу тими мотивами, які їм більш зрозумілі. Коли вони підривають свої будинки, щоб почати Другу чеченську війну, і зараз вони звинувачують українців в тому, що ми самі обстрілюємо свій Маріуполь - це і є проективна реакція. Тобто вони так сприймають світ, розуміючи його через власну підлу та нераціональну поведінку, тому вони кажуть, що всі інші такі самі як вони. Це як люди, які крадуть у сусідів, при цьому звинувачуючи їх у тому, що вони теж хочуть щось вкрасти.
– Дуже часто путін та його поплічники згадують тему застосування ядерної зброї. Чи може ця людина зважитися на цей крок?
– Важко сказати. Путін демонструє різні ознаки поведінки. Наприклад, він постійно креслить якісь червоні лінії, за які нікому не слід заходити. При цьому ми переходимо постійно ці червоні лінії і ніякої величезної реакції, на яку натякає путін, ми не отримуємо.
З одного боку, його шантаж ядерною зброєю - це теж є червона лінія, через яку ми, скоріше за все, теж перейдемо і нічого жахливого не буде. З іншого боку, в його поведінці є певна істерія. Оце безглузде вторгнення, на яке він пішов, коли навіть на радбезі рф всі на нього дивилися величезними очима, вони не розуміли навіщо це робити, а путін це зробив. Це теж є ознакою певного протиріччя в його поведінці. Тож чого ж слід очікувати від такої людини? Мені здається, що його вчинки трактуються, можливо, бажанням часу. В якийсь конкретний момент часу, він може прийняти рішення та щось таке уткнути.
Нас тішить тільки те, що застосувати ядерну зброю не так і просто. І будемо сподіватися, що це просто чергова порожня червона лінія, переходячи яку, ми нічого не отримаємо.
