Журналістка, правозахисниця і громадська діячка Мирослава Гонгадзе у пам'ять про внесок її чоловіка, Георгія Гонгадзе у захист свободи слова та становлення незалежної журналістики в Україні розповіла про останній день свого чоловіка, який був вбитий 17 вересня 2000 року.
Епізод з проєкту майбутньої книги опубліковано в колонці Мирослави Гонгадзе на сайті "Українська Правда", де Георгій був засновником та першим головним редактором.
Читайте: До дня народження Гонгадзе в мережі згадали його яскраві пророцтва щодо агресії Росії
""Сподіваюсь, буде гарна погода, і я зможу взяти з собою дітей", – подумала я, прокидаючись і повільно відкриваючи очі. Сонце намагалося потрапити в нашу кімнату крізь важкі штори. "Слава Богу! Схоже, таки буде гарний день". Я спостерігала, як сонячний промінь торкнувся обличчя чоловіка, який ще тихо дихав поряд уві сні", - так писала вдова журналіста про ранок 16 вересня, коли вона востаннє побачила чоловіка.
Георгій Гонгадзе з дружиною Мирославою та дочками Наною та Соломією
Говорячи про Георгія, Мирослава зазначила: вона закохалася в нього з першого погляду завдяки "обличчю ідеальної форми".
"Прямий ніс, широко розставлені очі, світле волосся і сильна щелепа приваблювали мене з тією ж інтенсивністю, що й колись", - пише вона про зовнішність свого чоловіка.
Також Мирослава додала, що Георгій не боявся смерті.
"У світі трапляються люди, які не бояться смерті: вони живуть так, ніби немає перешкод, немає обмежень. Вони знають своє призначення і готові заради цього жертвувати всім. Вони живуть моментом – так, ніби завтра немає. Він був одним із них", - пише вдова.
На той момент вони орендували двокімнатну "сталінку" на третьому поверсі по Червоноармійській вулиці в Києві. Георгій вже тоді відчував, що за ним стежать. Це відбувалось в 1999-2000 рр.: тоді були вибори президента, Леонід Кучма був переобраний на другий термін.
"Він ставав вразливим і потребував підтримки, коли відчував себе самотнім, розгубленим або потрапляв у якісь неприємності. Як і раніше цього року, коли він дзвонив з телефонної будки десь на Мангеттені. "Скажи, що ти мене любиш", – благав він по той бік океану на перетині століть, напередодні нового 2000 року. І я знала: щось відбувається", - написала Мирослава про те, що переживав її чоловік у останні місяці життя.
16 вересня 2000 року близько 22:30 Георгій Гонгадзе пішов з роботи, але вдома так і не з'явився. Його зникнення викликало велике занепокоєння не лише у його родичів і друзів, а й серед політиків і журналістів.
"Міліція планувала викрасти Георгія напередодні ввечері, у п’ятницю 15 вересня. Але щось пішло не так у заздалегідь спланованій операції МВС, і вони затримали його 16 вересня. Четверо співробітників міліції під проводом генерала Пукача штовхнули мого чоловіка в машину, коли він ішов додому. Вони привезли його до лісу під Києвом, задушили його-таки ременем і закопали тіло на місці. Пізніше один з убивць, генерал Пукач, повернувся, відрізав голову трупу мого чоловіка, спалив тіло й знову закопав його", - написала вдова Гонгадзе.
Останки чоловіка Мирослава побачила лише за два місяці.
"Через два місяці в місцевому морзі я побачила те, що залишилося від мого кохання. Ідентифікувати його було неможливо. Прокурор хотів, щоб я сказала, що не можу ідентифікувати тіло. Немає тіла – немає злочину. Я намагалася сказати правду і написала у протоколі: "Це тіло з великою ймовірністю належить моєму чоловіку Георгію Гонгадзе"", - згадує журналістка.
Нагадаємо, Верховний суд України засудив колишнього начальника Департамента зовнішнього спостереження Міністерства внутрішніх справ, екс-генерала Олексія Пукача до довічного ув'язнення за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе.
Вас також може зацікавити:
Помер колишній голова СБУ Леонід Деркач
Понад 30 років в спецслужбах: чим запам'ятався Україні Євген Марчук
Історичні кадри: в мережі згадали знакові фото боротьби українців за свою незалежність
