Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна є одним з найстаріших та найбільш шанованих університетів України. Має трьох нобелівських лауреатів і по праву пишається видатними випускниками і науковими школами.
Під час війни університет, його студенти і викладачі стикнулись з викликами, що далеко виходять за межі науки: обстріли, евакуація, життя у прифронтовому місті. Попри все, Каразінський університет залишився в Харкові та не зупинив навчальний( освітній ) процес.
В.о. ректора Тетяна Кагановська розповіла Апостроф TV, як у прифронтовому місті вдається тримати планку одного з найсильніших університетів країни і зберігати місця в міжнародних рейтингах. В проєкті «Один на один» вона розказала про сучасних студентів, взаємодію університетів з бізнесом і головну цінність – людей.
– Університет. Харків. Навчальний рік. Зовсім близько до лінії фронту, постійно під обстрілами. Як вам вдається працювати в таких умовах?
– Говорячи про Харків, треба говорити не лише про стійкість і незламність – звичайно, все це є – але про розвиток навіть під час війни.
Каразінський університет є серцем Харкова. Історія перетворення маленького містечка на сучасне європейське місто почалася саме з відкриття нашого університету. В січні наступного року святкуватимемо 222 роки.
Я впевнена, що місія університету – не лише давати освіту, а зберігати середовище академічної свободи, вільної думки, можливостей для розвитку молоді. Для Харкова і всієї України. Тому наше завдання – зберегти Каразінськийдля майбутніх поколінь, щоб про Україну у світі говорили не лише в контексті війни, а також досягнень в науці та культурі.
– Чи було з 2022 року щось таке, що можна винести як урок? Свого часу ви прийняли рішення, що релокації не буде. Які рішення дозволяють працювати в прифронтовому місті?
– Я б хотіла спочатку подякувати нашим захисникам і захисницям. Завдяки їм Харків стоїть, а ми маємо можливість працювати, вчити, навчати, досліджувати.
24 лютого 2022 року ми зібралися командою в університеті, розуміючи, що треба приймати відповідальні рішення.
Ніхто нас до того не готував. Не було інструкції «На випадок повномасштабної війни». Але ми усвідомлювали відповідальність. Перш за все, за студентів, яких на той час в Каразінському університеті було майже 20 тисяч. В нас навчалося майже 4,5 тисячі іноземних студентів, їх треба було вивозити з Харкова. Далі подбати про наших людей, які жили в зоні бойових дій, в тому числі на Північній Салтівці.
Було дуже важко приймати рішення: їхати чи залишатися. Колектив вирішив, що Каразінський університет залишається в Харкові. Тому в лютому-березні пішки ходили в університет і робили свою роботу: зберігали колекції, наукове обладнання, займалися ліквідацією наслідків руйнувань.
Сьогодні ми маємо відпрацьований алгоритм дій, а тоді він лише формувався. Інколи рішення з’являлись раніше, ніж усвідомлення масштабу виклику. Під час війни ми навчилися швидкості. Ми не знаємо, що щодня і щоночі готує ворог, але розуміємо що треба робити, і як робити це ефективно.
– Хто зараз студенти Харківського національного університету? Я так розумію, що кількість їх зменшилася, або навпаки, враховуючи хвилю переміщених осіб?
– Єдине, що ми втратили – це значну кількість іноземних студентів. На це впливати ми ніяк не можемо. Але зараз в нас вчаться 200 іноземних студентів.
– Чому за таких часів вони обирають ваш університет?
– Вони обирають якість освіти, репутацію університету, статус диплому Каразінського в їхніх країнах.
Якщо говорити про кількісні показники, то не варто порівнювати з іншими університетами. Ми перебуваємо в різних умовах: Львів, захід України, навіть Київ мають кращі безпекові умови. Тому ми порівнюємо себе в динаміці: сьогодні, рік тому, два і так далі. І бачимо, що не просіли, а рухаємося вперед.
Результат вступної кампанії – це результат нашої роботи за рік. . А може навіть не за один, тому що майбутні студенти до нас приходять у 5-7 класі. Це переможці олімпіад, учасники МАНівських програм. Вони відвідують Каразінський університет, бувають на наших заходах, таких як День відкритих дверей, День науки. Вони приходять в наші музеї, бо якщо хочеш буди астрономом – спочатку треба подивитися на зірку.
За підсумками вступної кампанії-2026 маємо на 18% більше вступників, порівняно з минулим роком. А це означає, що ми все робимо правильно. Що ми змогли зберегти репутацію університету, якість освіти, можливості для студентів. Сьогодні студент обирає не лише місце, де отримуватиме знання, а де хоче сформуватися як особистість, набути професійну ідентичність.
Зараз абітурієнти і студенти дуже розумні, вимогливі. Вони аналізують освітні програми, дивляться на лекторів і оцінюють, що може дати цей конкретний університет для їхньої майбутньої професії.
– Напевно, абітурієнти також зважатимуть на такі фактори, як навчання офлайн/онлайн, чи можна буде прийти в аудиторію, зустрічатися з викладачами. Які рішення в таких умовах треба приймати, щоби забезпечувати результат?
– Звичайно, безпекова ситуація впливає на вибір дітей і батьків. Ми довели, що онлайн-навчання може бути якісним. Але деякі спеціальності потребують практичної складової. Тому наше головне завдання – зберігаючи якість освіти, надавати студентам можливість відчути повноцінний процес навчання.
Навіть в умовах Харкова розвиваємо нашу наукову інфраструктуру. Маємо сучасні наукові лабораторії. Під час війни завдяки програмі МОН і фінансуванню Світового банку маємо унікальне обладнання, таке як біопринтер. Їх всього 18 у світі, з них один – в університеті Каразіна, в Харкові, в безпечній лабораторії. Результат: вдвічі збільшився набір на спеціальності «біохімія» і «біоінженерія».
Ми розвиваємо напрямок розробки радіофарм-преператів. Задіяно декілька факультетів: фізико-технічний, хімічний, медичний. Діти про це знають і хочуть вчитися саме тут.
Про якість нашої освіти свідчить той факт, що Каразінський університет отримує від міжнародних партнерів обладнання на мільйон євро для проведення досліджень.
– Але є обставини, на які ви вплинути не можете. Мільйони людей виїхали з країни, переважно жінки і діти. 4,5 роки війни минуло, діти ростуть, стають абітурієнтами і з високою ймовірністю вже навряд будуть студентами українських вишів.
– Ми розуміємо, що всі одразу не повернуться. Але нам своє робити. Треба зберігати наукове середовище. І якщо вони не повернуться для першої освіти, то повернуться здобувати другу освіту, підвищувати кваліфікацію і розвиватися в Україні.
Наші студенти, які за програмами академічної мобільності мають можливість відвідувати інші університети, повертаються і кажуть: у нас краще! Ось відповідь, повернуться чи ні. Якщо ми будемо робити все правильно – обов’язково повернуться.
– Під час вступної кампанії ви зустрічаєтесь з результатами 5-10 попередніх років освіти. Ці діти застали період домашнього навчання під час ковіду, вчились онлайн під час повномасштабної війни. Як ви оцінюєте сьогоднішніх абітурієнтів?
– Насправді мене хвилює не якість освіти, її ми можемо підтягнути. Турбує відсутність навичок соціальної комунікації. Діти, особливо з прифронтових місць, мають обмежені можливості для живого спілкування. Вони живуть онлайн, навчаються онлайн і можуть навіть ніколи не бачитися зі своїми однокласниками.
Ми повинні бути толерантними до них. Не говорити, що їхні знання погані – дітям боляче таке чути. Знання можна наздогнати в будь-якому віці. А от комунікація, соціалізація, вміння працювати в команді, критично мислити, брати на себе відповідальність, ставити питання і шукати на них відповіді – цього сьогодні не вистачає. Маємо допомагати нашим дітям.
Нам необхідно зберегти єдність, яка була в 2022 році. Але досвід війни різний, особливо у дітей. Хтось поїхав за кордон, хтось був на окупованій території, когось вивезли і повернули, в когось загинув батько або мати, хтось залишився без житла. В кожного своя історія. Нам треба шукати, як ліквідувати ці точки розриву. І саме університет може бути майданчиком для пошуку і відновлення довіри.
– Це завдання викладачів?
– Не тільки. Університет – це не лише викладачі, а спільнота студентів, випускників, наших науковців, волонтерів, які завжди є в університеті. Як виховувати дітей? Власним прикладом.
Багато членів нашої спільноти пішли на курси, отримуючи додаткову освіту. Саморозвиток дає можливість відволікатися, ставити собі задачі, досягати результатів. Це корисно для ментального здоров’я. Це показує студентам, що навколо багато цікавого, що війна не може забрати ваші найкращі роки.
Ми створюємо середовище, в якому хочеться зростати. Під час війни ми дуже добре зрозуміли, наскільки важливо бути разом з тими, хто розділяє спільні цінності. З тими, хто готовий стояти разом і допомагати одне одному.
– Студент вступає, навчається і зустрічається з ринком праці. Ми зараз у війні і не можемо сказати, як надовго. Враховуючи сказане, що бачить для себе перспективним студент і університет?
– Дискусії на цю тему ведуться. Що в період ковіду, що під час війни, найбільш популярними залишаються менеджмент, маркетинг і юридичні науки. Додалася іноземна філологія і психологія.
Але для нас, як для класичного університету, основним викликом і завданням є збереження природничих наук і фундаментальної науки. Без фундаментальної науки не буде технологій. А якщо ми не створюватимемо своїх технологій – будемо залежати від інших.
Нарешті, відповідальний бізнес і держава зрозуміли, що збереження природничих напрямів і спеціальностей – це не лише проблема університетів. Для того, щоб бізнес отримав майбутніх фахівців – а бізнес приходить за ними вже на II-III курсах – треба йти в школу. Треба зацікавити і донести: що може дати ця освіта, де вони зможуть працювати.
Ми боремося зі старим стереотипом, що фізика, хімія – це виключно вчителі. Але ж насправді фізика і хімія – науки, які тримають державу. Тому я дуже щаслива, що сьогодні ми маємо трохи збільшення набору на ці спеціальності.
Фізико-технічний факультет у 2022 році мав 8 вступників. В цьому році – 24. Звісно, це не 280 вступників до Інституту міжнародних економічних відносин, але динаміка позитивна. Якщо в минулому році на хімію вступило 13, а в цьому 17, я вважаю це маленькою перемогою.
І це не випадковий результат, а спільна робота всіх - бізнесу, шкіл, наших викладачів. Популяризація науки, в тому числі завдяки нашому музею.
– Мені врізався в пам’ять заголовок зі українських медіа, що на вчителів фізики в Києві подалися двоє вступників. Можливо, заголовок не зовсім коректний, але хто ж навчатиме фізики в школі?
– Це дійсно проблема. Тому треба боротися зі стереотипами. Добре, що школи отримують СТЕМ-лабораторії. Підтримка СТЕМ-напрямів дужа важлива як від держави, так і бізнесу.
Бізнес готовий вкладати зусилля, відкривати лабораторії, надавати нам сучасне обладнання. Вони приходять і кажуть: нам потрібні такі-то фахівці, що треба, щоб їх підготувати? У нас був чудовий досвід підготовки студентів-хіміків. Сьогодні фармвиробництво зацікавлено в наших випускниках.
До нас приходять, бо сильні наукові школи по країні всім відомі. Бізнес розуміє, звідки хоче отримати своїх майбутніх фахівців.
– В нас протягом десятиліття активно розвивався сектор IT. Зараз динамічно розвивається miltech-виробництво. Це якось впливає на освіту?
– Звичайно, є зростання. IT ж, навпаки, просіло – така тенденція другий рік поспіль. Сьогодні більше обирають атомну енергетику, ядерну фізику, ядерну медицину і те, що пов’язано з miltech.
– А є у вас візія майбутнього? Наприклад, відкриємо зараз маленьку лабораторію, яка буде перспективною за 10 років?
– Так. Війна – це не тільки про руйнування. Хоча 2022 рік був найважчим для нашого університету. 39 кримінальних проваджень по факту руйнування нашої інфраструктури. Навіть за попередніми підрахунками, для відновлення потрібно 200 млн євро. Але це не означає, що університет зламався або зупинився. Університет – це не будівля, а викладачі, науковці, студенти.
Наш фізико-технічний факультет піднімає тематику розробки та виготовлення радіофарм-препаратів для обстеження і лікування онкохворих. Це перспективно. У мене є мрія відкрити медичний центр для обстеження і лікування онкохворих, який працюватиме на препаратах, розроблених вченими Каразінського університету.
Вищезгаданий біопринтер дає величезні можливості. Ми відкрили другий медичний факультет. Це реабілітація, медична психологія – спеціальності, які сьогодні дуже затребувані. Повернуться з фронту хлопці та дівчата – їх треба соціалізувати, дати можливість отримати робоче місце. Допомогти оновити свої знання, щоб вони були конкурентоспроможні на ринку праці.
Університет повинен стати відкритою інституцією, ставати ближчим до бізнесу і формувати зміни в суспільстві та країні.
– Цікаво, що в університетах не зупинились вибори ректорів. Цього року вибори відбудуться і в Каразінському університеті. Чому ви продовжуєте цю традицію?
– Провести вибори в Харкові, з урахуванням безпекової ситуації, не дуже просто. Але ми не хочемо ховатися за обставинами війні і відмовлятися від демократичних процедур.
Вибори ректора дають спільноті можливість обрати вектор розвитку на найближчі п’ять років і людину, з якою вони хочуть рухатися далі. Тому свідоме рішення нашої спільноти – йти на вибори.
– Підсумовуючи нашу розмову, якими є критерії успішності університету? Міжнародні рейтинги, кількість наукових публікацій, кількість абітурієнтів чи випускників? Чим формально можна виміряти успіх виша?
– Звісно, рейтинги дуже важливі. Особливо міжнародні рейтинги, що демонструють глобальний рівень.
Каразінський університет був і є в міжнародних рейтингах. Навіть під час війни ми зберігаємо друге місце (серед українських вишів – ред.) в міжнародному рейтингу QS. В цей рейтинг входить рівень публікацій, репутація університету, кількість студентів, міжнародна діяльність, наукові дослідження.
Майбутні студенти дуже прогресивні та активні, вони обов’язково подивляться і рейтинги, і стабільність позиції університету в рейтингу.
А успішним університет роблять випускники. Вони стають нашими амбасадорами. Завдяки їм, нашій Асоціації випускників Каразінського університету, вдалося втримати університет. Вони підключилися і допомагали хто чим міг. В тому числі, читали лекції, тому що випускники в нас по всьому світу. Вони допомагають нам тримати рівень університету.
– На тлі війни, через виїзд деяких викладачів зв’язок української академічної спільноти зі світом, вочевидь, став тіснішим.
– Абсолютно згодна. І це показало, наскільки високий рівень мають наші викладачі та науковці. Це допомагає робити спільні програми, такі як програми спільних дипломів.
Завдяки допомозі наших випускників у 2022 році в Мюнхені ми відкрили освітній хаб, де студенти навчаються офлайн. Туди їздять наші викладачі з Харкова, і там же викладають викладачі, які вимушено перебувають за кордоном. Цьогоріч маємо перший випуск, 186 бакалаврів в Мюнхенському хабі.
Якщо говорити про глибинні зміни, то університет став більш відкритим. Ми вимушено опинилися в одній будівлі (значна кількість корпусів і приміщень Каразінського університету була пошкоджена або зруйнована внаслідок війни – ред.). Ми стали ближчими одне до одного. У нас зникла формальність, з’явилась інша швидкість прийняття рішень, дуже сильне відчуття Каразінської спільноти. І цю відкритість я би хотіла зберегти.
