У межах виставки "Не питаючи дозволу", присвяченої мистецтву 2004–2014 років, PinchukArtCentre запропонував відвідувачам поділитися особистими спогадами про цей період. У результаті артцентр зібрав понад 1200 рукописних записок, у яких люди згадували рідні міста, дитинство, море, втрати, перше кохання та інші особисті моменти. Про це Апострофу повідомила команда інституції.
Серед записок є ностальгічні згадки про "долар по 8", сімейний відпочинок у Криму та Бердянську, чемпіонат "Євро-2012", життя між двома революціями, студентські роки, народження дітей та улюблені місця у рідних Херсоні й Донецьку.
Частину цих спогадів команда артцентру повернула безпосередньо у виставковий простір. Поруч розмістили книгу, в якій відвідувачі можуть залишити відповідь на лист або спогад, який їх найбільше зачепив. Таким чином PinchukArtCentre перетворює експозицію на простір тихого діалогу між людьми через час, пам'ять та спільний історичний досвід.
На "стіні спогадів" одночасно розміщують 100 записок. Щотижня їх змінюватимуть, щоб у просторі могли прозвучати якомога більше різних голосів. Особисті свідчення дозволяють подивитися на минуле не через офіційну хроніку, а крізь індивідуальні історії та особистий досвід.
Читайте також: PinchukArtCentre представив проєкт "Тиха тривка радість" на Венеційській бієнале.
Команда артцентру також прагне краще зрозуміти, як відвідувачі переживають виставку та які питання вона для них порушує. Для цього створюють різні формати взаємодії, які дають можливість зупинитися, висловитися та осмислити власні враження. Отриманий досвід допомагає PinchukArtCentre не лише оцінювати поточні виставкові проєкти, а й формувати майбутню програму.
Ольга Шишлова, заступниця артдиректора, керівниця публічних програм PinchukArtCentre, зазначила:
Класична експозиційна модель – це інструмент для фокусування уваги, він ефективний для роботи з естетичними чи формальними якостями мистецтва. Але він вибудуваний навколо монологу: інституція говорить, глядач слухає. Коли ми хочемо натомість чути людей, класичної моделі стає замало. Мистецтво – це критичне осмислення реальності, проте інституція може зробити наступний крок. Класична модель дає зустріч людини з мистецтвом наодинці – ми хочемо додати до неї ще один вимір: зустріч людей одне з одним довкола цього мистецтва. Через фрагменти пам'яті глядачі вступають у комунікацію, доповнюючи висловлювання художника чи художниці власним досвідом.
Простір зі спогадами про 2004–2014 роки є лише частиною ширшої програми артцентру. Взаємодія з відвідувачами може відбуватися у різних форматах – від простих інтерактивних зон у межах виставки до екскурсій, освітніх програм, публічних дискусій та безпосереднього спілкування з командою. Участь у таких активностях добровільна, тому відвідувач може долучитися до діалогу або самостійно пройти експозицію у власному темпі.
У музеях робота з відвідувачами традиційно зосереджена на навігації, комфорті та доступності. У PinchukArtCentre прагнуть розширити цю модель та зробити глядача активним учасником процесу. Його голос розглядають не як додаткову опцію, а як важливу частину діалогу, яка може впливати на стратегію та майбутній розвиток артцентру.
Нагадаємо, до 55-річчя побратимства Києва та Кіото у столиці відкриється виставка "З краси Японії".
Цікаві новини для вас:
- "Залізобетон": фотограф Ревуцький показав вражаючі кадри Харкова та Одеси.
- "Волію миру": у Київ повертається унікальна виставка про український характер.
- Розмови на кухні "хрущовської відлиги": в Києві відкрилась виставка порцеляни 1960-х років.
