Секс, рок-н-рол і допомога в'язням: 10 фактів про неймовірного Юрка Покальчука

Він народився у розпал Другої світової, але все життя поводився як трушний зумер – носив яскраві хустки, незмінні темні окуляри й ігнорував будь-які цифри у паспорті, запевняючи у шістдесят років, що йому ледве стукнуло сорок.

Юрко "Пако" Покальчук був людиною-оркестром: знав до 13 мов, першим відкрив українцям Борхеса й Кортасара, писав скандальну еротику й понад 15 років опікувався малолітніми ув'язненими, яким у колонію возив мівіну та цигарки. Його називали "порнографом", а він не боявся писати про секс, вважаючи, що в літературі, як і в житті, немає заборонених тем.

Ця жага до свободи дозволяла йому органічно поєднувати статус шафера на весіллі Василя Стуса та родинні обіди з власним тестем – Олесем Гончаром із дружбою і наставництвом для молодих зірок: Сергія Жадана, Ірени Карпи, Любка Дереша та інших.

Літературна платформа "Фронтера", платформа "Алгоритм дій" та креативний простір "ДІм Пако" з Луцька активно працюють з митцями та друзями Покальчука, аби повернути його ім'я та історію родини Покальчуків у культурний загал.

В одному з останніх інтерв'ю незадовго до смерті у 2008 році Юрко сам нарікав на ставлення суспільства до видатних постатей:

В Україні не цінують людей за життя та не надто цінують по смерті.

Продовження після реклами

РЕКЛАМА

Сьогодні ми познайомимо вас з "останнім рок-н-рольщиком Європи" з Луцька, який, за словами Оксани Забужко, умів "жити із захопленням дитини та захланністю коханця".

Читайте також: "Дозволити собі українських дизайнерів": Ірена Карпа заговорила про моду та згадала молодість.

1. Козацький родовід та родина інтелектуалів

Родина Юрка Покальчука була концентратом української інтелігентської та визвольної традиції. По материнській лінії його рід походив від старовинного козацького роду Бровків, який поріднився з Гоголями-Яновськими. Дід Павло Тушкан був членом Центральної Ради від Катеринославщини, грав на кобзі та співав українські думи.

Його матір Оксана Тушкан мала дві вищі освіти – біологічну та геологічну, а також була похресницею історика Дмитра Яворницького. У 1950-х вона очолювала Волинський краєзнавчий музей.

Батько, Володимир Покальчук, був мовознавцем, дослідником творчості Лесі Українки та був активним учасником визвольних змагань у складі УНР. Через це радянська влада вважала його неблагонадійним "мазепинцем". У 1929 році його заарештували у справі СВУ (Спілки визовлення України), і він провів півтора року в Лук'янівській в'язниці.

Сам Юрко згадував:

Батька часто "знімали" з роботи. У сім'ї постійно чекали, що їх вивезуть на Сибір. Бідували, часто голодували.

Особливе місце в житті письменника займав його брат Олег Покальчук – сьогодні письменник і військовий та соціальний психолог. Він згадував:

Юрко був для міста легендою. Він був дуже організований та дисциплінований, акуратний, точний і чіткий у всьому... Юрко весь час намагався зробити з мене свою копію і докладав титанічних зусиль, треба віддати йому належне.

Пако завжди підкреслював свій зв'язок із Волинню та Луцьком:

Я народився на Волині, і Луцьк – це моя мала Батьківщина.

Як зазначає дослідниця його життя та акторка луцького незалежного театру "Гармидер" Наталка Шепель:

Це стосунки дитини зі своєю пуповиною: ниточка лишається, ми можемо на ній далеко-далеко тікати світами, а вона є і все.

2. 22 помилки у творі та вчителька мами Забужко

Юрко закінчив луцьку школу №1 зі срібною медаллю буквально дивом. Його вчителька Надія Обжирко, мати Оксани Забужко, перевіряючи випускний твір, знайшла там 22 помилки. Вона згадувала:

Такий талановитий хлопець, а такий розхристаний!.. Подумати тільки – з інтеліґентної родини, батько філолог, а в нього у випускному творі – двадцять дві помилки!..

Попри це, вчителька вирішила врятувати талановитого "шалапута". Оксана Забужко пізніше розповідала:

Нишком від решти комісії повставляла в твір усі коми й апострофи, пропущені "шалапутом" у нестримному польоті думки, бо власне нестримний політ їй сподобався.

Покальчук поїхав до Ленінграда вступати на факультет східних мов. На п'ятому курсі він проходив практику в Індонезії, де настільки добре володів мовою, що міг гуляти містом, переодягнувшись місцевим жителем.

3. Поліглот і близький приятель Василя Стуса

Юрко Покальчук знав за різними версіями від 11 до 13 мов – від англійської та іспанської, до індонезійської й урду. Саме завдяки йому українською вперше заговорили Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар, Ернест Гемінґвей, Редьярд Кіплінг та Артюр Рембо.

Він часто перевозив іноземні книги через кордон поміж паперів та офіційних документів.

Особливе місце в його житті займав Василь Стус, який став для нього наставником, другом і духовним учителем. Саме під керівництвом Стуса Покальчук починав перекладати поезії Федеріко Гарсія Лорки. Їхні стосунки були настільки близькими, що Юрко став шафером на весіллі Стуса наприкінці 1965 року.

Саме від Стуса він перейняв принцип, який потім часто повторював:

Якщо хтось може, то чому не ти.

4. Зять Гончара та будівничий Норильська

Особисте життя Покальчука було насиченим – він одружувався тричі. Його першою дружиною стала донька Олеся Гончара – Людмила.

Юрко свідомо відмовлявся публічно обговорювати деталі свого сімейного життя. В одному з інтерв'ю він прямо заявив:

Не буду писати про свої взаємини зі своїми трьома дружинами.

Його особистим рекордом співжиття з однією жінкою були дев'ять років

Головною перешкодою для тривалих стосунків письменник називав свою "непостійність", яку пов'язував нібито із віддаленим циганським родоводом. Він стверджував, що не може всидіти на одному місці більше ніж тиждень-два, а жінки часто ревнували його до друзів-музикантів, не розуміючи їхньої "духовної єдності". Покальчук зазначав:

Можу зробити все, що завгодно, лише б не обмежували мою свободу.

Після розлучень, письменник з певною часткою іронії та впевненості стверджував, що "усі жінки, які свого часу пішли від нього, просилися назад".

Попри науковий ступінь кандидата філологічних наук і репутацію інтелектуала, Пако довелося покинути академічне життя та поїхати будувати "радянську Північ". Це було зумовлено зв'язками зі Стусом, які в той час загрожували йому арештом. Кілька років він працював у Норильську в бригаді сезонних робітників.

Він згадував:

Маючи диплом кандидата наук, я зібрав бригаду сезонних робітників, з якими поїхав у Норильськ на Таймир будувати совєтський сєвєр. Так продовжувалось кілька років. Це дуже змінило моє життя.

5. Секс, свобода і скандал у 90-х

У 1990-х Покальчук став головним еротичним скандалістом української літератури після виходу книжок "Те, що на споді" та "Кама Сутра". Його називали "порнографом", але сам він ставився до цього з іронією.

Чому я так легко пишу про секс? Бо не вважаю цю тему забороненою. Більше того, переконаний: в літературі немає заборонених тем, є книги добре написані і погано написані. Ото й усе.

Також він жартував:

Знаю, про мої "еротичні речі" не хочуть писати, але чомусь хочуть їх читати…

Для Пако еротика ніколи не була самоціллю. Через тілесність він намагався показати глибші переживання людей: самотність, любов та соціальні травми.

Водночас у нього був власний кодекс честі:

Я ніколи не буду займатися сексом з жінкою свого друга. Хоча серед них було багато таких, які мене хотіли. Дружба важливіша.

6. "Дядя Юра" для малолітніх в'язнів

Понад 15 років Юрко Покальчук працював із підлітками у Прилуцькій виховній колонії. За це вихованці прозвали його "дядьою Юрою".

Він видавав із хлопцями журнал "Горизонт", допомагав їм писати тексти та був сценаристом та ідеологом документального фільму "Зона особливої уваги" (2007). Важливою частиною цього досвіду стала його книга "Хулігани" – текст, побудований на реальних історіях і спостереженнях із колонії. У ній Покальчук описує підлітків не як злочинців, а як дітей, яких зламали система, насильство і брак підтримки. 

Перед поїздками в колонію він скуповував "багато цигарок і багато мівіни". Для нього це не було романтизацією тюрми – він просто знав, що саме це є "валютою" виживання всередині системи.

Він дозволяв колишнім вихованцям ночувати у своїй квартирі на Русанівці підтримував їх фінансово та допомагав зі вступом до навчальних закладів. Навіть коли його обкрадали, Пако не втрачав віри в людей.

Його брат Олег пояснював це так:

Він тяжів до дидактики. Він хотів мати сина, але не склалося. І ця нереалізованість змушувала виховувати усіх молодих людей навколо.

Найсильнішим доказом впливу Покальчука став фінал його життя. Коли письменник помирав у 2008 році, колишні вихованці колонії тижнями чергували біля його ліжка разом із донькою Оксаною.

7. "Пси Святого Юра" та джазовий перформанс

У 1994 році під час літературного круїзу Покальчук разом із Юрієм Андруховичем та іншими митцями заснував літературне угруповання "Пси Святого Юра".

Сам Пако пояснював назву так:

Є легенда, що вдосвіта Святий Юр з вовками, що є його псами, летить над світом, і оці пси будять природу від сну. Ми б хотіли будити від сну нашу літературу.

Юрій Андрухович згадував:

Покальчук був головою делегації... він диригував цими зборищами.

Паралельно Юрко створив музичний проєкт "Вогні великого міста", де читав власні тексти під джазові імпровізації. Музика була для нього важливою частиною творчості:

Музика – обов'язковий компонент для моїх творчих медитацій. Я люблю Майлза Девіса, і загалом джаз.

8. Ментор для Жадана, Карпи та Дереша

Покальчук легко ставав "своїм" для молодих авторів, бо був людиною без віку. Він носив джинси, хустки, темні окуляри та легко переходив із молоддю на "ти".

Віктор Неборак казав про нього:

Він легко долав бар'єр покоління, він легко переходив на "ти", мав дуже молодіжний імідж: в джинсах, в куртці, з хусткою.

Пако підтримував молодих Сергія Жадана, Ірену Карпу, Любка Дереша та багатьох інших. Він не повчав їх згори, а ставав другом і натхненником.

Оксана Забужко влучно описала його так:

Він був "рок-н-рольщик", всім життям і всією душею, – можливо, взагалі останній рок-н-рольщик Європи. І вже точно єдиний, який зумів сполучити в собі "шістдесяті" наші – й західні.

Український аніматор культури, дизайнер, письменник, видавець та журналіст Федір Баландін згадував:

Юрко Покальчук був надзвичайно досвідченим та мудрим, при цьому запалювався як підліток, закохувався як першокурсник, любив як останній раз, дружив на все життя.

9. Квартира-бібліотека на 4000 томів

Книги для Покальчука були способом життя. Його бібліотека налічувала близько 4000 томів, і через її масштаб він навіть облаштував у Києві окрему квартиру виключно під книжки.

Там не було майже нічого, окрім книжкових лабіринтів від підлоги до стелі. У книгах залишалися його маркерні позначки, випадкові записки та навіть номери телефонів дипломатів, які він використовував як закладки.

Особливим місцем для Пако залишався родинний будинок на вулиці Ковельській у Луцьку. Сам письменник говорив:

Моє ставлення до Луцька – болісно-рідне…

Після смерті Покальчука понад 3800 книжок із його колекції передали до Волинської наукової бібліотеки імені Олени Пчілки. Половина видань – іноземними мовами.

10. "Озерний вітер" та сучасний "Дім Пако"

Сьогодні спадщина Покальчука переживає справжній ренесанс. У Луцьку на базі родинного будинку створюють "Дім Пако" – креативний простір, міжнародну резиденцію для письменників, музикантів, перекладачів та культурних менеджерів.

Простір має поєднати атмосферу легендарних культурних місць на кшталт київської кав'ярні-кнайпи "Купідон" з волинською міфологією "Озерного вітру".

Проєкт, який реалізують Літературна платформа "Фронтера" і платформа "Алгоритм дій", має на меті не просто музеїфікувати постать письменника, а перетворити його дім на "культурний магніт" для молодих талантів, нових мистецьких експериментів, резиденцій, лекцій та концертів. Команда хоче не просто зберегти пам'ять про Покальчука, а повернути його енергію в сучасну культуру.

Над цим поверненням постаті Пако в культурний контекст активно працюють зокрема Наталка Шепель, кураторка дослідження "Дому Пако", та Руслана Порицька, керівниця та режисерка у театрі "Гармидер".

Першим помітним кроком у цьому процесі "повернення Покальчука Луцьку й Україні" стала вистава "Озерний вітер" за однойменною повістю Юрка Покальчука, створена в незалежному театрі "Гармидер". Вона не лише повертає його текст на сцену, а й осмислює Волинь як простір його пам’яті, коріння та внутрішньої міфології.

Наталка Шепель говорить:

За психотипом Юрко Покальчук – це перелесник. Щось дуже яскраве, феєричне зовні, а всередині – щось дуже беззахисне.

Руслана Порицька додає:

Він був дитиною в душі. І оцей стан підлітковий, яким він описує Волина [головного героя повісті "Озерний вітер"], мені здається, що це теж є така його історія. Дорослішання, яке так і не відбулося якоюсь мірою.

Юрко Покальчук – це лише найпомітніша вершина айсберга, чию глибину неможливо осягнути без дослідження його родинного коріння. Справжній феномен Пако живиться енергією цілої династії інтелектуалів, яка попри репресії та заборони зуміла зберегти тяглість українського духу

Повернення Юрка в сучасний контекст – це лише початок великої розмови про скарб родини Покальчуків як живу основу нашої культурної ідентичності. Наталка Шепель наголосила:

Наше завдання – відновлювати тяглість діяльності достойників та історію династій. Покальчуки є нашим скарбом, який ми хочемо вивести в інформаційне поле.

Режисерка Руслана Порицька підкреслює, що повернення спадщини Покальчука – це шанс для Луцька позбутися меншовартості й прийняти свого "дивакуватого генія", який за темними окулярами та епатажем ховав глибоку потребу в "пошуку рідної душі" та інтелектуальному співрозмовнику.

Нагадаємо, вистава "Озерний вітер" гастролює у всеукраїнському турі.

Новини для вас:

• Медик, фотограф, оператор, політик та бізнесмен – Роман Луцький розповів про свій шлях до акторства та відмови від участі у фільмах.
• "Я так люблю Лук'янівку, але...": Даша Трегубова повідомила про пошкодження квартири після атаки РФ.
• "Несе в собі війну": Анастасія Пустовіт обрала символічний образ для Канн.