Ринок озброєнь — це сфера, де інформація вбиває у прямому сенсі, а репутація вимірюється не коментарями в соцмережах, а кількістю доставлених снарядів на передову. Кейс польської логістичної компанії PHU Lechmar, яка пройшла шлях від тавра «підозрілої прокладки» до офіційного статусу надійного партнера, продемонстрував які баталії існують на ринку сучасних оборонних закупівель для України.
Головне, що потрібно розуміти - ринок зброї має свої особливості. Це не звичайний бізнес, не базар, де можна вільно обрати та купити будь-який продукт. Тут діють інші правила - на перетині реальної війни, внутрішньої політики та масштабних операцій спецслужб. І де публічність часто є головним ворогом.
Особливо це стосується продавців продукції часів СРСР та їх калібрів. Бо гравцям на цьому ринку зайва інформація може коштувати втрати грошей, контрактів, свободи, а то й життя: спецслужби ведуть постійне оперативне полювання на торговців зброєю, маршрути постачання та банківські рахунки. Тому надмірне розсекречення контракту означає його негайний зрив через дипломатичний тиск Кремля на країну-виробника. Або вдаються до дискредитації постачальників перед західним суспільством (пропагуючи що Україна є «корумпованою чорною дірою», де оборонні гроші зникають). Руйнуючи репутацію ворог тим самим прагне заблокувати логістичні канали.
Або ж здійснюються реальні диверсії (спроби росіян отруїти “Новичком” відомого болгарського торговця зброєю Еміліана Гебрева та диверсії на його складах із озброєнням в Болгарії та Чехії.
Потрібно розуміти також, що в часи глобального мілітарного дефіциту заводи-виробники та країни-власники радянських калібрів уникають прямих контрактів із державою, що воює. Таким способом вони прагнуть зберегти нейтралітет або уникнути політичного тиску. Саме тому держава звертається до приватних ліцензованих посередників, які здатні викуповувати боєприпаси через “треті країни”.
Від скандалу до визнання
Наприкінці 2024 року Міністерство оборони України передало Державній прикордонній службі (ДПСУ) 23 мільярди гривень на екстрену закупівлю боєприпасів. Контракт отримала маловідома для широкого загалу польська компанія PHU Lechmar.
Це викликало шквал критики всередині України. Антикорупційні активісти та окремі народні депутати публічно звинуватили відомство у використанні «сумнівних посередників», «прокладки», згодом долучились заяви про прострочення та зрив термінів поставок. Компанія миттєво отримала негативну репутацію в українських медіа.
Уже згодом військові пояснили таке рішення Ставки - на фронті були дуже потрібні снаряди та постріли для “Градів”, а Міноборони не могло їх купити. Екс-перший заступник міноборони Іван Гаврилюка на ТСК з питань розслідування можливих порушень законодавства у сфері оборони та антикорупційного законодавства під час воєнного стану засвідчив під присягою (!) у червні 20206 року, що в той час Агентство оборонних закупівель (АОЗ) не мав можливостей закупити потрібні боєприпаси. Тому контракт і передали прикордонникам, які їх знайшли і вчасно поставили через польську Lechmar. (текст – https://interfax.com.ua/news/general/1176985.html, відео – https://t.me/insiderUKR/127286)
Тобто керуючись виключно інтересами фронту.
Російський слід
Критика всередині України була використана російськими спецслужбами для проведення потужної міжнародної операції дискредитації. Служба зовнішньої розвідки РФ згенерувала масив фейків про “корупцію” та “зрив поставок” у ДПСУ. Цю інформацію за лічені години підхопили та розтиражували понад 600 проросійських сайтів по всьому світу.
Дезінформація поширювалася англійською (11,5%), французькою (3,9%), німецькою (2,7%), а також іспанською, польською та угорською мовами. Ворог брав реальні заяви українських антикорупціонерів чи політичні суперечки, виривав їх із контексту та масштабував на західну аудиторію, намагаючись підірвати довіру до України як до надійного партнера та змусити польські контролюючі органи заблокувати ліцензії Lechmar.
Пояснення компанії
PHU Lechmar свої переваги пояснюють тим, що вони погодились на жорсткі умови контракту. Наприклад, на високі штрафи за затримки. Але ж мало товар просто закупити — його треба ж іще доставити. В країну, яка воює і де транзитні шляхи знаходяться під ударами. Тому навіть технічні зміщення графіків, які критики трактували як «зрив» контракту, насправді були безпековими змінами логістичних маршрутів, щоб уберегти снаряди від російських ракет.
Таким чином суворі штрафи, складні системи гарантій та логістика, що працює під обстрілом – це середовище, яке усуває слабших гравців. Більшість учасників ринку просто відмовлялися від роботи в таких умовах.
Смішними виглядають і звинувачення Lechmar як “сумнівного посередника”, враховуючи їх багаторічну роботу в рамках діючого законодавства Польщі, під суворим контролем наглядових структур і при наявності всіх необхідних ліцензій та сертифікатів безпеки (WSK, ISO, AQAP та кодом організації NCAGE).
Факти проти медіаскандалу
У червні 2026 року ситуація змінилася кардинально. Спочатку в самій компанії, а потім і речник ДПСУ Андрій Демченко офіційно оголосили про повне та успішне закриття контракту на 23 мільярди гривень. Усі боєприпаси доставлено в Україну, претензій до польської сторони немає. А вартість снарядів від Lechmar виявилася однією з найнижчих на ринку, що дозволило зекономити державні кошти.
Висновки
Кейс PHU Lechmar демонструє, що в умовах гібридної війни репутація компаній-постачальників зброї є такою ж мішенню, як і військові об'єкти. Первинний негатив навколо компанії був сумішшю внутрішнього браку інформації, спекуляцій та професійної дезінформаційної кампанії РФ.
Зрештою, контракт на постачання боєприпасів, попри інформаційні атаки, успішно виконаний. А на закритому ринку озброєнь реальний результат важить більше, ніж інтернет-скандали. Але для українського суспільства та медіа це має стати наочним прикладом того, що варто обережніше ставитися до розкриття деталей оборонних закупівель - аби мимоволі не стати інструментом у руках ворога.
