Процеси навколо майбутніх виборів керівника Київського університету права Національної академії наук України (КУП НАНУ), призначених на 2 липня 2026 року, дедалі чіткіше підсвічують кризу корпоративного управління у вітчизняній вищій школі. Замість класичного демократичного транзиту влади та відкритої конкуренції програмкандидатів, навколо керівного крісла державної установи розгортається непублічнаперебудова статутних документів. В епіцентрі уваги аналітиків та профільних організаційопинився багаторічний ректор університету Юрій Бошицький, чиє прагнення зберегтиважелі впливу на інституцію набуло ознак створення паралельного центру ухваленнярішень.
Юрій Бошицький беззмінно очолює Київський університет права вже понад два десятиліття. Після завершення передбаченого законом другого терміну на посаді йогоповноваження очільника закладу тривалий час продовжувалися рішенням Президії НАН України на підставі особливого правового режиму воєнного стану. Проте оголошенийНаціональною академією наук офіційний конкурс на заміщення посади ректора змусивчинну адміністрацію шукати обхідні шляхи для утримання адміністративного контролю.
Головним маркером підготовки «запасного аеродрому» стала поява у проєкті новоїредакції Статуту КУП НАНУ абсолютно нової посади - президента університету. За даними громадської організації «Антикорупційний підприємницький фронт», подібнедублювання функцій топменеджменту викликає обґрунтований скепсис серед експертів у сфері освітнього права. Штучне впровадження інституту президентства напередодніголосування за нового ректора виглядає не як крок до модернізації управління, а як класична спроба нівелювати результати майбутніх виборів.
Очевидно, що створення додаткової керівної посади із розмитими або дублюючимиповноваженнями закладає підвалини для системного внутрішнього конфлікту та двовладдя в державній установі. Новий ректор, який має прийти на посаду за результатами законної процедури, автоматично опиниться в залежності відновоствореного «центру впливу». Такий підхід повністю суперечить логіці прозорогоменеджменту та антикорупційним стандартам, оскільки дозволяє особі, чиї ректорськікаденції вичерпані, де-факто контролювати фінансові, кадрові та майнові ресурсиуніверситету через нову статутну вивіску.
Намагання законсервувати систему управління в КУП НАНУ та захистити інтересиконкретного керівника замість розвитку наукового потенціалу закладу завдає відчутногорепутаційного удару по академічній спільноті. Спроба обійти обмеження щодо термінівперебування при владі шляхом юридичного маніпулювання зі статутом демонструєнебажання чинної адміністрації поступатися позиціями та відкривати шлях для новихоблич, чиї зустрічі з трудовим колективом наразі проходять у стінах університету. Фіналцієї статутної інтриги продемонструє, чи здатна система НАН України забезпечитиреальну прозорість виборчого процесу, чи державна освітня установа остаточно перетвориться на приватну вотчину її багаторічного очільника.
