У вівторок, 25 серпня, Православна церква України вшановує перенесення мощей святого апостола Варфоломія (Нафанаїла), одного з дванадцяти апостолів Ісуса Христа, а також апостола з числа 70-ти Тита, єпископа Критського. Обидва святі присвятили життя проповіді християнства, а їхні імена пов'язані з поширенням віри далеко за межами Палестини.
"Апостроф" розповідає про апостола Варфоломія, історію перенесення його мощей, служіння апостола Тита та народні традиції і прикмети цього дня.
Святий Варфоломій, якого в Євангеліях часто ототожнюють із Нафанаїлом, був одним із дванадцяти найближчих учнів Ісуса Христа. Він походив із Галилеї та, за церковним переданням, був людиною прямою і щирою, яка не поспішала вірити словам без власного переконання.
Саме тому особливе місце в його історії посідає перша зустріч із Христом. Коли апостол Пилип сказав Нафанаїлу, що знайшов Месію, той скептично запитав: «Хіба може бути що добре з Назарета?» Пилип не став сперечатися, а просто відповів: «Прийди та побач».
Коли Нафанаїл підійшов до Ісуса, Христос сказав про нього: «Ось справді ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Нафанаїл здивувався, звідки Ісус знає його, і після короткої розмови визнав у Ньому Сина Божого.
Ця зустріч стала початком його апостольського шляху. Після Воскресіння Христа Варфоломій разом з іншими апостолами вирушив проповідувати християнство.
За церковним переданням, він проповідував у Сирії, Малій Азії, Месопотамії, Аравії, а згодом дійшов до Індії та Вірменії. Саме з Вірменією пов'язують останні роки його життя.
У стародавніх переказах збереглася історія про те, як апостол прибув до царства Вірменії. Там він проповідував християнство та навернув до віри багатьох людей, серед яких були представники знаті.
За одним із переказів, Варфоломій приніс із собою Євангеліє та залишив його місцевій громаді. Так поступово формувалася одна з найдавніших християнських традицій на Кавказі.
Проте проповідь апостола викликала опір язичницьких жерців та частини правителів. Варфоломія схопили й піддали жорстоким катуванням. За церковним переданням, його розіп'яли, а потім обезголовили. В інших варіантах житія розповідається про те, що перед смертю з нього живцем зняли шкіру.
Саме тому на давніх іконах апостола Варфоломія часто зображують із ножем — знаряддям його мученицької смерті.
Однак на цьому історія його мощей не завершилася. Церква особливо вшановує саме їхнє перенесення.
За переданням, після мученицької смерті тіло апостола поховали, але згодом його мощі неодноразово переносили з одного місця в інше через переслідування та війни. Частину святині перенесли на острів Ліпара, потім до Беневенто в Італії, а згодом частина мощей опинилася в Римі.
Історія перенесення мощей стала символом того, що пам'ять про святого неможливо знищити навіть тоді, коли його могила неодноразово опиняється в небезпеці.
Цього ж дня Церква згадує апостола Тита, єпископа Критського — одного з 70 учнів Христа та найближчих співробітників апостола Павла.
Тит походив із язичницької родини, але прийняв християнство та став одним із найвідданіших учнів Павла. Він супроводжував апостола під час місіонерських подорожей і допомагав йому в складних справах.
Особливе значення має Послання апостола Павла до Тита, яке увійшло до Нового Завіту. У ньому Павло дає своєму учневі настанови щодо організації християнської громади на острові Крит.
Саме Титу було доручено залишитися на Криті та подбати про новостворені громади. Він мав призначати священнослужителів, навчати людей християнського життя та допомагати вирішувати суперечки.
Цікаво, що в посланні Павло неодноразово наголошує на необхідності особистого прикладу. Людина, яка навчає інших, сама повинна демонструвати чесність, стриманість, доброту та відповідальність.
За церковним переданням, Тит прожив довге життя й помер на Криті у глибокій старості. Його шанують як першого єпископа острова та одного з людей, які допомогли закріпити християнство в перших громадах.
Для вірян цей день поєднує дві важливі історії. Варфоломій нагадує про силу проповіді, яка долає відстані та переслідування, а Тит — про щоденну працю, без якої жодна громада не може існувати.
Народні традиції 25 серпня
Кінець серпня українські селяни сприймали як своєрідну межу між літом і осінню. Поля вже звільнялися від жнив, у садах достигали останні літні плоди, а господарі поспішали завершити все, що залежало від теплої погоди.
Тому цього дня намагалися не залишати незакінчених справ. Якщо потрібно було полагодити ворота, дах, тин або господарський реманент, робили це саме зараз, поки ще можна було працювати надворі без холоду та затяжних дощів.
Особливу увагу приділяли коморам і запасам. Зерно перебирали, провітрювали та перевіряли, чи не з'явилися шкідники. Мішки та дерев'яні скрині просушували, а найкраще зерно відкладали для майбутньої сівби.
Господині активно займалися фруктами. Яблука, груші та сливи сушили, варили з них повидло, компоти й інші домашні заготовки. Те, що вже починало псуватися, намагалися переробити, а не викидати.
У городі збирали цибулю та часник. Їх добре просушували на сонці, а потім зв'язували у пучки або коси й переносили в сухе місце. Такі запаси мали пережити довгу зиму.
Кінець серпня був також часом підготовки до осінньої сівби. Перевіряли насіння, очищали його від сміття, перебирали та зберігали окремо. Старші господарі особливо цінували зерно з найкращих колосків, бо вважали, що саме воно має дати сильний урожай наступного року.
Оскільки цього дня згадували апостолів, особливого значення набувала допомога іншим. У селі було прийнято не залишати людину саму з важкою роботою. Якщо літній господар не встигав зібрати врожай, сусіди могли допомогти йому. Якщо в родині хтось захворів, приносили їжу або брали на себе частину хатніх справ.
Цікаво, що допомога не обов'язково передбачала гроші. Часто люди розраховувалися працею: сьогодні допомагають одному сусідові, завтра — іншому. Така взаємодопомога була особливо важливою перед осінню, коли роботи ставало ще більше.
У деяких місцевостях наприкінці серпня молодь уже починала збиратися на вечірні спільні роботи. Дівчата займалися рукоділлям, жінки пряли або лагодили одяг, а чоловіки ремонтували господарські речі. За роботою спілкувалися, співали та обговорювали новини.
Особливо уважно спостерігали за природою. Якщо ночі ставали помітно холоднішими, а птахи починали збиратися у зграї, це сприймали як сигнал, що літо добігає кінця.
Увечері родина збиралася за столом. Готували прості страви з нового врожаю — картоплю, овочі, каші, гриби, фрукти. Вважалося добрим знаком пригостити гостя або поділитися їжею з людиною, яка має менше.
Народні прикмети про погоду 25 серпня
- Якщо ранок прохолодний, а вдень сонце пригріває — осінь буде теплою.
- Якщо багато роси — погода найближчими днями буде ясною.
- Якщо павутина літає над землею — осінь буде сухою та довгою.
- Якщо птахи збираються у великі зграї — скоро почнеться похолодання.
- Якщо вранці густий туман швидко розсіюється — день буде теплим.
- Якщо ввечері небо червоне — наступного дня може посилитися вітер.
- Якщо ніч зоряна — наступний день буде ясним.
Що не можна робити 25 серпня
У цей день не радили відмовляти в допомозі людині, яка справді її потребує. Історії апостолів Варфоломія і Тита нагадують, що християнська громада тримається не лише на словах, а й на щоденній підтримці одне одного.
Також не рекомендували братися за нову велику справу, залишаючи старі зобов'язання невиконаними. Кінець літа вважався часом завершення та підготовки до наступного сезону.
Не варто було сваритися через майно, врожай чи гроші. У народному уявленні конфлікт, розпочатий наприкінці літа, міг надовго зіпсувати стосунки між родинами.
Не рекомендували й марнувати продукти. Все, що можна було зберегти або переробити, намагалися використати з користю.
Також не варто було хвалитися своїми статками та врожаєм. Щедрість і готовність поділитися вважалися набагато кращими ознаками достатку, ніж демонстрація багатства.
Що треба зробити
Вірянам радять помолитися апостолу Варфоломію та апостолу Титу про мудрість, міцність віри, допомогу в складних справах, здоров'я близьких, мир в Україні, захист українських воїнів та благополуччя родини.
Доброю справою цього дня вважається допомогти комусь завершити важку роботу, підтримати літню або самотню людину, поділитися продуктами нового врожаю, помиритися з близькими та виконати обіцянку, яку давно давали.
Особливо важливо згадати приклад апостола Тита. Йому довірили не просто проповідувати, а щодня будувати громаду, вирішувати конфлікти, підтримувати людей і відповідати за тих, хто поруч. Його життя нагадує, що великі зміни починаються з маленьких щоденних справ — допомоги, відповідальності та готовності не залишати інших сам на сам із труднощами.
Раніше "Апостроф" розповів, яке церковне свято відзначали 24 серпня і які традиції та прикмети пов'язані з цим днем.