У пошуках цікавих тем до 58-річчя від дня народження Віктора Цоя ми з колегами зустріли ім'я Романа Альтера. В одному з матеріалів про культурне життя 80-х молодого звукотехніка назвали організатором того самого квартирника в Києві, під час якого пролунала вже відома сьогодні фраза міліціонера "Всім залишатися на місцях! Науменко і Цой - на вихід".
Ми розшукали Романа - сьогодні він живе в Нью-Йорку. Каже, про не той квартирник Цоя свого часу навіть не знав, але навесні 1986-го привозив лідера "Кино" до Києва на зйомки фільму "Конец каникул", ще пізніше - організовував для гурту тур містами України. Ім'я Романа дійсно можна побачити в титрах короткометражки Сергія Лисенка, хоча сам він виявився дуже скромним і стверджує, що не зіграв прям вже такої важливої ролі в організації зйомок. Ось його історія.
Роман Альтер
- Роман, в мережі трапляється різна інформація про вас: деякі джерела називають вас організатором того самого квартирника, інші - організатором концертів. При цьому ви однозначно були якось пов'язані з Віктором Цоєм. Розкажіть трохи про себе.
Моя історія дійсно пов'язана з Цоєм, адже по суті вся моя діяльність з організації концертів почалася після того, як ми поїхали знайомитися з ним до Санкт-Петербурга. До цього я закінчив автотранспортний технікум і працював на різних роботах. Певний час за спеціальністю, а потім перейшов працювати звукотехніком в театр Франка, ще пізніше - в ляльковий. Не було тоді звукорежисерів, були такі от звукотехніки. Потім познайомився з одним диск-жокеєм і почав допомагати йому з апаратурою. Вже одружився на той час, дитина у мене була...
- Який це рік приблизно?
1982-й або 1983-й, десь цей період. Так, до 82-го я вже покинув автотранспорт і так як розбирався в апаратурі, став займатися улюбленою справою. Підробляв у театрі та одночасно був звукотехніком на дискотеках. А потім наш диск-жокей поїхав і я зайняв його місце. Почав проводити дискотеки. Далі вже почалася "перебудова", але все це вже не хочеться згадувати.
- Як воно було, проводити дискотеки в радянському Києві? Якими вони були?
Я не любив Радянський Союз, чесно вам скажу. На дискотеках можна було ставити лише музику радянських країн та виконавців. А я збирав музику, на той час у мене була вже велика її колекція і дуже хотілося ставити сучасну музику. Іноді плював, звичайно, на всі правила і ставив. Напевно тому дискотеки швидко стали популярними - в один вечір в зал могло набиватися близько тисячі людей.
Але, правда ж, потім почалося засилля цих комсомольців: почали приходити, перевіряти програму... Так мене і зняли з диск-жокея. Залишили начальником звукоцеху, так як розбирався в техніці та звуці, але й там я не засидівся. Ми з приятелем захистили від комсомольців одну дівчину на вулиці і після цього нас почали видавлювати звідти. Ну ми й пішли. В нікуди. Роботи немає, нічого немає. Якийсь час працювали вантажниками, але як раз тоді я й зміг накопичити трохи грошей, щоб поїхати до Санкт-Петербург до Цоя.
- Тобто ви вже були знайомі з Сергієм Лисенком на той момент? (Сергій Лисенко - режисер короткометражного фільму "Конец каникул" з гуртом "Кино", який знімали в Києві навесні 1986 року)
Так, з Сергієм ми познайомилися ще коли я був одружений на своїй першій дружині. Вона якось запросила друзів, однокласників і тоді ми з ним більше всіх потоваришували. Сергій якраз вступив до Карпенка-Карого на режисуру і дуже хотів зняти музичний фільм. Ну я йому й кажу - Цоя треба знімати! У мене були записи, книги, які возилися підпільно. Послухали і він дозрів. Так вирішили їхати до Санкт-Петербурга. Ми знали там одну дівчинку, вона була добре знайома з Миколою Михайловим і Славою Задереєм з гурту "Алиса". Познайомилися, а потім Коля вже подзвонив Цою. Домовилися зустрітися.
Далі вже Сергій міг би розповісти більше, тому що фактично ніякої офіційної посади я в роботі над фільмом не займав, хоча мене й додали в титри. Ну от хіба що склав компанію дорогою до Санкт-Петербурга і допоміг налагодити контакт. А, ще ми з дружиною здали свої обручки в ломбард, щоб купити квитки. Так це, до речі, нічим і не повернулося, так що у мене з Цоєм одні збитки (сміється).
- Це смішно. Але ви знаєте, в цій ситуації мене найбільше дивує те, як легко ви про це розповідаєте. Зірватися, поїхати до Санкт-Петербурга до Віктора Цоя, щоб студент запропонував йому та його гурту з'їздити до Київа і знятися в короткометражці. Фільм же був дипломною роботою Лисенка, наскільки пам'ятаю? Сьогодні подібна історія з кимось з артистів здається просто неможливою. Тобто не було всієї цієї зірковості і таких бар'єрів?
Не було такої зірковості, звичайно. Плюс я знав багатьох виконавців ще до того, як вони стали зірками і надалі з ними було вже значно простіше працювати. Я домовлявся безпосередньо з Цоєм, а потім вже обговорювалися нюанси з його директором. Ідея фільму йому сподобалася, от він і погодився.
- Чим запам'яталася вам перша зустріч з Віктором Цоєм?
Ми прийшли в ресторан "Сайгон" і, звичайно ж, впізнали його відразу. Він високий хлопець був, ми навіть не очікували. Зазвичай азіати низенькі, але це не той випадок. Цой дуже сподобався нам тоді. Я, правда, хвилювався. Не знав, яке враження він на Сергія справить, чи підійде для камери. Поспілкувалися, Цой тоді ще почав жартувати, мовляв, "Кино" в кіно хочуть знімати (посміхається). А потім каже нам: "Ходімо, тут мій товариш живе недалеко. Посидимо, чаю поп'ємо. Тільки чаю немає". Купили чай, цукор, солодощі і пішли до товариша Тимура. Подивилися у Тимура картини, попили чай. Так і познайомилися.
Віктор Цой в Києві
- Шанувальники досі сперечаються, чи був Цой таким закритим, як це може здатися з його пісень. Чи все ж був душею компанії?
Ну от коли гурт "Кино" збирався, їм вистачало себе. А коли в Києві йшли зйомки фільму, був момент, коли гурт вже поїхав, а Цой ще залишився дознімати якісь сцени, і от тоді він відкрився. Нормальний хлопець, був як всі наші друзі. І ніколи не виставляв себе зіркою, навіть коли вже почав стадіони збирати. Я з багатьма людьми працював потім, і з попсою, і з "Ласковым маем", але до такого пафосу і апломбу йому було далеко.
- До речі, в якомусь інтерв'ю Цой згадував, що йому цікаво було спостерігати за "Ласковым маем". Що гурт здавався йому феноменом того часу.
Я вам більше скажу: вони в автобусі під час турів їздили і слухали "Ласковый май" (сміється). Я думав спочатку, що вони так наді мною знущаються і спочатку було смішно, а потім коли вже годинами їдеш у цьому автобусі, а вони шпуляют цей "Ласковый май" по колу, це вже стомлювало.
- Отже, гурт погодився їхати до Києва. На дворі квітень 1986-го, тоді як раз рвонув Чорнобиль. Це якось відбилося на ваших планах?
Так, сумнівалися, чи варто їхати. Але потім вони все ж приїхали. А коли вже напряг такий був усюди і всі їхали з міста, вони мені казали: "Це ти нас привіз сюди". Сміялися тоді, жартували. Пам'ятаю, кажу їм: "А що, вже подіяло?" (сміється) Потім вже навіть якийсь час минув, ми були на гастролях, і от якщо вони хотіли наїхати на мене з якоїсь причини, то починалося: "Та ти нас і до Києва під час Чорнобиля привіз" і так далі.
- Де поселили гурт?
В "Славутичі".
- Ну а в зйомках фільму ви вже ніяк не були задіяні, я так розумію?
Ні. Іноді приїздив на локації подивитися, як там все проходить, але не більше. За ті три тижні концерт один провели в залі на 100 місць. Я ще записав його, але потім дав комусь цю плівку переписати і вона зникла. А в іншому вже Сергій там керував - він зняв фільм, а я завдяки набутим зв'язкам після поїздки до Санкт-Петербурга почав займатися концертною діяльністю в Києві. Згодом вже привозив Гребенщикова, "Кино", "Зоопарк", ДДТ, "Наутилус Помпилиус" і так далі. Це була ще закрита тема, цих артистів ніхто не знав, а ми з ними вже товаришували.
- Напевно, не найпростіша робота в той період?
Так, до того ж багато заробляти на цьому не вдавалося, але на цікаве й веселе життя вистачало. У мене не було спонсорів, промоутерів. Все було просто: ціна квитка на кількість місць і все. Але завжди були аншлаги. По правді кажучи, от з Цоєм як раз не щастило. Не було з нього заробітку. Зробили чотири концерти в Харкові, потім цілий тур - Сімферополь, Севастополь, Миколаїв, Одеса, Кривий Ріг... Багато міст. Усюди стадіони, всюди аншлаги. Але тоді директором "Кино" вже був Юрій Айзеншпіс, а з ним важко працювалося.
- Важко в якому плані?
Важко як з людиною. Я давно знав його, ми познайомилися, коли він тільки вийшов з в'язниці за валюту. Був у нього вдома на Річковому вокзалі, та й в цілому у нас були нормальні стосунки. От тільки він не любив розраховуватися. Якось він повинен був мені за три гурти повернути певну суму - я витратив її на проїзд та інші організаційні моменти. Айзеншпіс мав цю суму надіслати, але так і не надіслав. А так як радянська банківська система працювала, я поставив його на інкасу, проінкасував. І, згідно з договором, ці гроші у нього забрали. Дуже важко було йому розлучатися з грошима. Хоча сума, до речі, була невелика, але для моїх бідних артистів це були гроші, вони багато не заробляли.
- Не все вдалося, наскільки знаю, і Сергію Лисенку. Фільмом "Конец каникул" він мав захистити диплом, але його забракували. Ректор назвав музикантів "фашистами" і плівку збиралися знищити.
Так. І це не просто ректор був, це Тимофій Левчук - він тоді був першим секретарем Союзу кінематографістів України. По суті був головним по кіно. І коли він побачив роботу Сергія, то сказав: "Я не за це воював. Що це за фашисти?" Звісно, фільм поклали на полицю. Сергій захистився переддипломним фільмом, йому поставили четвірку, хоча до цього йшов на червоний диплом і мав залишатися на аспірантурі. Звичайно, ніякого червоного диплома після цього не було, ще й до армії призвали.
- Але плівку потім вдалося вкрасти?
Ну не те щоб вкрасти... Замінили просто, так. Трапилися хороші люди, яким сказали змити фільм, а вони цього не зробили. Пошкодували, змили інший, а цей передали Сергію - там вже ж не перевіриш. Потім з цією плівкою ми ще їздили до Москви, показували. Там фільм дуже добре прийняли. Багато хто тоді взагалі вперше відкрив для себе Цоя.
- Чи сподобалося Цою вдруге в Києві? Перший приїзд вийшов не таким вже приємним.
Так, перший раз був, коли їх пов'язали на квартирнику з Майком Науменком. Цой тоді ще згадував, що ось, мовляв, знову приїхав до Києва, а нещодавно його тут пакували. Але цього разу вже все було офіційно - вони ж знімалися в кіно, вже були в зовсім іншому статусі.
- Ви не організовували той квартирник і навіть просто не були на ньому?
Ні. При тому, що я дуже добре знав музичне життя в місті. Уявляю, який це був квартирник, якщо я про нього навіть не чув. Це явно ментівська провокація була. Комсомольці зібралися і підставили його. Ну а вдруге вже все було спокійно. У них навіть з'явилися друзі в Києві.
- Атмосферу плюс-мінус тих часів у фільмі "Лето" спробував передати Кирило Серебренніков. Фільм отримав переважно позитивні відгуки. А вам він як?
Ну мені він більше здався якимись фантазіями на цю тему. До того ж в дусі західного кінематографа. Не скажу, що фільм не сподобався взагалі... Непогана спроба зобразити той час, але не дуже схоже. Та це на мій погляд.
- Майка Науменка ви теж знали особисто?
Не так близько, але знав. Робив його концерти в КПІ в 1988 році. Правда ж, тоді він уже багато пив і практично весь час був у напівкаматозному стані. Дуже важко було налагодити контакт. Але виступав добре (посміхається).
- Коли ви бачилися з Віктором Цоєм востаннє?
Останній концерт у мене з ним був у Кривому Розі в 1989-му, але тоді ми приїхали, відіграли і розлетілися. А бачилися і спілкувалися востаннє в Одесі в тому ж році. Нам тоді було про що поговорити якраз.
- Робочі моменти чи щось особисте?
Так там була одна історія незрозуміла і для урту, і для Айзеншпіса. На той час я вже двічі возив гурт ВВ до Франції. І ось одного разу ми закінчили там концерт, повернулися в готель, а ввечері пішли вечеряти в ресторан. Приходимо, а там сидять Noir Desir (французький рок-гурт, створений в 1985 році - Ред.), "Кино" у повному складі, Айзеншпіс - всі сидять за парадним столом. Ну і ми сіли, почали вечеряти. Через якийсь час від їхнього столу до нашого з перекладачкою підійшов колега-француз Ніколя, і ми почали говорити про новий контракт для ВВ. Він знав, що я буду у Франції, ми говорили про це заздалегідь. Але ж Айзеншпіс про це не знав і подумав, що я хочу перехопити у нього ініціативу - продати французам "Кино". І прям на агресію перейшов. Почав нависати над нами, так і не дав договорити. На цьому і посварилися.
Ми з Ніколя вирішили договорити у мене в номері. Я там йому ще пару записів київських гуртів поставив - йому все це було цікаво. Поговорили, все вирішили вже по ВВ, і тут відкриваються двері, заходять Тихомиров (Ігор Тихомиров, бас-гітарист "Кино" - Ред.) та їх звукорежисер. Провели Ніколя, і Тихомиров мені каже: "Ромо, яке ти маєш право продавати наш гурт?" Ну і почалося там: "Ти мене образив" і таке інше. А пізніше той звукорежисер розповідав усім, як вони мене ледь не з балкона вниз головою тримали, а я просився, щоб вони мене не відпускали.
Я взагалі не дуже Тихомирова люблю, і на те є причини. Ми коли робили чотири концерти в Харкові, це були субота і неділя, він не прилетів. Його гурт "Джунгли", з яким він тоді максимум тисячний зал збирав, виявився для нього важливішим. Концерт довелося переносити, хоча багато хто потім просто поздавав квитки і я потрапив у великий мінус.
- Як Цой відреагував на це?
Ну я з ним не розбирався з цього приводу, але в цілому про ситуацію він знав. Сказав мені тоді, що проїде зі мною будь-який тур. Так і вчинили пізніше, але директором гурту вже був Айзеншпіс зі своїм настроєм. Перше, що він зробив, коли з'явився - відразу зрубав гроші "Красным" (гурт Анатолія Вексклярського, грав на розігріві у "Кино" - Ред.) Вони й так отримували мало, а він ще й споловинив. Про мертвих так не говорять, але мерзенно це було. Тоді я зрозумів, що не варто більше робити турів. Вирішив, що з Айзеншпісом я більше справ мати не буду.
- Тобто той конфлікт з Айзеншпісом так не вирішили?
Цою пізніше в Одесі я все пояснив, а Айзеншпіс тоді поїхав з Франції на ранок. Ми не говорили.
- І це була ваша остання зустріч з Цоєм?
Так, в Одесі, в 1989-му.
- Як ви дізналися про його смерть?
Зі ЗМІ. Як саме, вже й не згадаю, чесно кажучи. Але було сумно. Я не можу сказати, що він був мені близьким другом, але був приятелем. Ми багато об'їздили разом. Справа в тому, що таких концертів йому більше тут ніхто не робив.
- Питання старе, але якщо ви знали Віктора Цоя особисто, запитаю. Як ви вважаєте, чи була його смерть невипадковою? Чи це вже швидше доводи?
Якщо ви про Айзеншпіса, то невигідно йому було рубати Цоя. Говорили тоді, що Цой вирішив кинути Айзеншпіса, і це, до речі, був би розумний хід, хоча я не чув про це. А щодо радянської влади, не думаю. Могли б просто перекрити Цою кисень.
- Ви шанувальник гурту "Кино"?
Звісно. Я фанат Віктора Цоя.
Найцікавіші новини тепер в Telegram! Підписуйтесь на канал theLime, щоб нічого не пропустити.
