Емоційна та ірраціональна складова при агітації штабів кандидатів у президенти завжди домінувала над раціональним обговоренням передвиборчих програм. Цьогорічні перегони сконцентрували увагу суспільства на проведенні публічних дебатів кандидатів у президенти. Але наразі українці мають змогу спостерігати лише "виставу" навколо дебатів, що відвертає увагу від суті самих дебатів – критичного та конкурентного обговорення програм кандидатів у президенти.
Водночас до кандидатів у президенти є і цілком конкретні питання, що не знайшли відображення у їхніх передвиборчих програмах. Зрозуміло, що кожен з кандидатів у президенти робить ставку на власних сильних сторонах. Але новообраному президенту доведеться зіткнутися і з питаннями, які витають у повітрі, але залишаються без відповіді на даний момент.
Міжнародний центр перспективних досліджень спільно з Українським інститутом майбутнього у дослідженні "Зе вибори ПО-новому: зміст за лаштунками шоу"проаналізували програмні обіцянки кандидатів і сформулювали питання, яких вони уникають, але на які їм варто дати відповідь під час дебатів або в іншій формі до другого туру.
Про що не говорить Володимир Зеленський
Передвиборча програма Володимира Зеленського концентрується на окремих пропозиціях у тій чи іншій сфері суспільно-політичного життя. Проте, практично всім програмним пунктам у його програмі бракує системності та екстраполяції на реалії української політики. Відповідати на гострі питання з боку суспільства беруться представники штабу Володимира Зеленського, які, безумовно, є професіоналами, проте, немає розуміння, як сам кандидат орієнтується у власній передвиборчій програмі та механізмах її реалізації.
Брак вичерпної інформації про перші кроки Зеленського-президента змушують експертне середовище, ЗМІ та найголовніше - його виборців додумувати конкретні плани Володимира Зеленського на посаді президента України. ЗМІ писали про перші десять кроків Володимира Зеленського на основі розмови з представником команди Зеленського, але у той же день у штабі кандидата назвали цю інформацію журналістів недостовірною. Відповідно, у суспільства так і немає уявлення про те, якими будуть перші дії Володимира Зеленського, у разі його перемоги на президентських виборах.
Без відповіді також залишається питання про можливі кадрові призначення. Варто зазначити, що у штабі Зеленського обіцяють оприлюднити список претендентів на "президентські" посади до 19 квітня. Але наразі це одне із головних питань до Володимира Зеленського, яке все ще залишається відкритим.
Незрозумілим також є питання готовності Володимира Зеленського співпрацювати з іншими політичними силами. Варто розуміти, що представники "старої" політичної еліти не зникнуть лише по факту перемоги Володимира Зеленського на виборах президента. Принаймні півроку чинний склад ВРУ та уряд будуть працювати, тому команді Володимира Зеленського доведеться з ними контактувати, можливо, навіть знаходити компроміси. У даному контексті також варто озвучити, що серед українських політичних сил обговорюється можливість здійснення конституційної реформи для послаблення повноважень президента. Але невідомою залишається позиція самого Зеленського з приводу цього питання.
Варто розуміти, що представники "старої" політичної еліти не зникнуть лише по факту перемоги Володимира Зеленського на виборах президента
Можна зазначити, що Володимир Зеленський об’єднав велику кількість електорату, спільним для якої є недовіра та розчарування у "старих" політиках. З одного боку, об’єднання українців навколо спільного лідера – це позитивний момент. Але потенційна загроза у цьому аспекті полягає у тому, що виборці Зеленського мають подекуди досить різні політичні вподобання: 56% прихильників Зеленського підтримують вступ України до НАТО, а 35% – виступають за позаблоковий статус; 52% – прагнуть підтримки української мови, 41% – рівних можливостей для всіх мов; 47% – підтримують реформи, орієнтовані на запровадження ринкових механізмів, 41% – держконтролю в економічній сфері. Тому Володимиру Зеленському варто відповісти на питання, як він буде балансувати між політичними уподобаннями як своїх виборців, так і решти українців.
Про що не говорить Петро Порошенко
Петру Порошенку як чинному президенту України варто було б відповісти на питання: що завадило йому виконати власну програму, із якою він переміг на виборах 2014 року. Зокрема, щодо проведення виборчої реформи, зняття недоторканності з народних депутатів України та прийняття закону "про імпічмент". Ігнорування попередніх обіцянок створюють ризики утворення вакууму довіри до нових програмних пропозицій, з якими Петро Порошенко йде на вибори.
У передвиборчій програмі Петра Порошенка 2019 року немає відповідей на низку інших суспільно важливих питань, які є актуальними для країни.
З огляду на незадовільні результати судової реформи, зокрема у питанні оновлення суддівського корпусу, постає питання, чи планує Петро Порошенко ще раз перезавантажити судову систему? Проблема відсутності верховенства права в Україні так і залишилася невирішеною.
Незавершеною також є антикорупційна реформа. Незважаючи на те, що створення антикорупційної інфраструктури в Україні практично завершено, до новоутворених органів є претензії з боку громадянського суспільства та міжнародних партнерів України. Політична заангажованість та відсутність реальної незалежності НАЗК, САП та, частково, НАБУ унеможливлює ефективну боротьбу із корупцією. До проблем у сфері антикорупційної реформи додалося рішення Конституційного суду України щодо визнання неконституційною статті про кримінальну відповідальність чиновників за незаконне збагачення. Крім того, невирішеним залишилося питання необхідності декларування доходів громадських активістів.
В українській політичній системі існує реальна проблема дуалізму у виконавчій владі. Повноваження президента та прем’єр-міністра не є чітко розмежованими. Ефективне функціонування виконавчої гілки влади часто залежить від здатності президента та прем’єра знаходити спільну мову. Тому виникає питання, чи планує Петро Порошенко взятися за вирішення цієї проблеми? Чи можна обмежитися змінами у законі "Про Кабінет Міністрів України", чи для цього необхідно провести конституційну реформу? У контексті вдосконалення функціонування органів державної влади важливою залишається реформа парламенту, яка б гарантувала права опозиційних політичних сил, посилення відповідальності депутатів за прогули та кнопкодавство.
Дуже провокативним виглядає меседж "Порошенко або Путін"
Крім того, до Петра Порошенка є багато запитань щодо чистоти ведення передвиборної агітації. Зокрема, привертає увагу масштабна кампанія з дискредитації свого опонента – Володимира Зеленського. На початку зневажливе ставлення до Зеленського демонстрував сам Петро Порошенко, але потім скорегував свою поведінку. Але, не дивлячись на це, його передвиборча кампанія все ще переповнена "чорнухою". Це, у свою чергу, розколює суспільство, що є вкрай небезпечно для країни, в тому числі з огляду на військову агресію з боку РФ. Зокрема, дуже провокативним виглядає меседж "Порошенко або Путін". При чому складається враження, що проросійським робили б будь-якого кандидата, який би опинився у другому турі із Петром Порошенком. Також не можна сказати, що чинний президент не використовував владну вертикаль, правоохоронні органи та бюджетні кошти у власній передвиборній кампанії.
За перебігом президентської кампанії стежить майже все суспільство, але з подачі технологів кандидатів у президенти предметом дискусій у суспільстві є здача аналізів Петром Порошенком та Володимиром Зеленським, нові відеоролики та образи опонентів один одного, розмірковування про моральність використання тих чи інших брудних технологій тощо. Годі вже казати, що такий рівень дискурсу у суспільстві не те що не розкриває суті програмних пропозицій кандидатів у президенти, а ще й сіє розкол в українському соціумі по лінії прихильників "Зе" та "П". Замість цього українці мали б обговорювати, чи реалістичними виглядають ті чи інші пропозиції кандидатів у президенти, наскільки конкретні програмні пункти є необхідними для держави, як вони можуть вплинути на подальший розвиток нашої країни.
Сліпе захоплення "своїм" кандидатом та обстоювання його честі у соціальних мережах та у колі однодумців може призвести до того, що прихильники того чи іншого кандидата у президенти усвідомлять, що не мають жодного уявлення про те, а з чим саме, крім красивих та емоційних гасел, йшов їхній кандидат на вибори. Тому, щоб не схопитися за голову через певний час, суспільству потрібно змушувати обох кандидатів у президенти переводити свої баталії у конструктивне річище. "Стадіон, так стадіон", офіс "Суспільного", телеміст – це все немає принципового значення, відповіді на критично важливі для громадськості питання – ось що ми маємо побачити на публічних дебатах кандидатів у президенти.
