Майбутнє України залежить від відносин із сусідами. І як би поляки з нами не сварилися через історичні розбіжності, вони теж розуміють, що Україна є серйозною гарантією їхньої безпеки. Про це в інтерв'ю "Апострофу" розповів директор дипломатичної академії ім. Г. Удовенка при МЗС України, надзвичайний і повноважний посол України СЕРГІЙ КОРСУНСЬКИЙ. Також дипломат підкреслив, що у зовнішній політиці не варто зациклюватися на європейському напрямку, а розвивати співробітництво також із Африканськими країнами і особливо - з Китаєм.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: Туреччина чекала, що ми будемо воювати з Росією за Крим - Сергій Корсунський
- Яким ви бачите майбутнє Мінських переговорів? Чи потрібно давати особливий статус Луганській і Донецькій областям?
- Я думаю, що вони будуть трансформуватися. У такому вигляді, як вони існують п'ять років - вони не мають сенсу. Я спілкувався з представниками місцевої влади Луганської та Донецької областей - вони вважають, що про них забули. Вони розповідали, що безліч разів зверталися і в уряд, і до президента, але нічого не робилося. У них немає ні грошей, ні бюджетів. Тільки зараз там побачили якісь зрушення. Якщо нова влада серйозно підійде до цього питання, то проблему можна вирішити. Просто треба перестати займатися популізмом і замилюванням очей.
З іншого боку, на Мінських угодах засновані всі санкції. Тому ми не можемо просто так відійти від цього документа. Але не дарма Зеленський серйозно заговорив про нову зустріч в будь-якому "нормандському форматі" - розширеному, сильно розширеному.
- Що дасть залучення американців і британців до цих переговорів?
- Звичайно ж, вони на нашому боці. Це посилює нашу позицію, але я думаю, що росіяни не дадуть на це згоди. Позиція Держдепу США щодо участі в переговорах проста: ми, згодні, якщо на це погодяться всі сторони. Всі сторони - мається на увазі, звичайно ж, Російська Федерація. А в Кремлі дивляться на композицію "нормандського формату" і говорять: а навіщо тут американці, а тим більше британці при особистій неприязні...
- А чим тоді допоможе розширений формат, якщо все одно буде узгоджуватися з Росією?
- Я не знаю, чим він допоможе. На мою думку, якщо формат переговірників розширювати, то до формату Ради безпеки ООН. Тобто - Британія, США і Китай. Чому? Коли йшлося про вихід з війни і початок мирного повернення Донбасу в Україну, тобто проведення операції з підтримання миру, заговорили про введення миротворців. Для того, щоб з'явилися миротворці, рішення має ухвалити Рада безпеки ООН, а це п'ять країн. Із них у Мінську присутні тільки дві - Франція та Росія. Німеччина зараз головує в Раді безпеки ООН, але вона не постійний член. Тому ідея була така: якщо ми залучаємо США, Британію і Китай, ми отримуємо за одним столом формат РБ ООН, але обговорюємо проблему миротворців не у вигляді документа, резолюції за бюрократичною процедурою, а обговорюємо це в форматі, скажімо, брейнштормінгу на рівні глав держав. Якщо принципове рішення буде знайдено, то тоді можна робити проект резолюції і виносити це питання в ООН, і тоді вводити миротворців.
Якщо ми не хочемо більше вводити миротворців на Донбас, то, я думаю, що питання про розширення формату піднімають, щоб потягнути час. Це як замість того, щоб грати в нормальні шашки, почати грати в "Чапаєва" - збивати їх. Росія ніколи не погодиться на присутність за столом переговорів у рівній мірі американців.
- Звучала така ідея, поки неофіційно, але негласно говорять про те, що все-таки зміни до Конституції можуть бути, і особливий статус дадуть не двом областям, а всім. Це допомогло б вирішити проблему та імплементувати Мінські угоди і водночас не грати в ігри Росії?
- По-перше, потрібно чітко визначити, про який особливий статус ми говоримо. По-друге, ми повинні зрозуміти, яка у нас стратегічна мета з побудови держави Україна. Оскільки я працюю в уряді з першого дня незалежності в різних якостях, я пам'ятаю такі дискусії: а давайте Україну перетворимо в п'ять федеральних земель - буде "Галичина", буде "Новоросія", "Схід", "Причорномор'я" і т.п. Модель ФРН фактично. Тобто Україна буде федеративна республіка, і буде п'ять земель. Певна логіка в цьому є, але ми від цього відмовилися.
Насправді, якщо глибоко копнути в історію, то побачимо, що так воно приблизно і було. У нас навіть шість варіантів алфавіту української мови існувало в ХVIII столітті, тому що Україна була роздроблена, і по-різному трансформувалася культурно. Як говорять українською мовою в Полтаві і як говорять українською на Західній, - відрізняється.
- Чому відмовилися?
- Це складне питання. Там, скоріше, олігархічні інтереси були: кожен хоче мати свою маленьку область, щоб її обробляти. Але потім зійшлися на тому, що це буде 25 областей плюс Автономна республіка Крим. Дуже багато було дискусій, що таке "Автономна республіка Крим", а чому це не національна культурна автономія і т.п. Але цей процес не був серйозним, він не був глибоко продуманим. Це були інтереси, скоріше, промислових кланів, які між собою намагалися вирішити: як, де буде їхня влада, що вони будуть тримати в своїх руках.
Я думаю, що нам треба ставити питання не в контексті Донбасу, нам треба ставити питання про нову Конституцію. Між іншим, Порошенко про це говорив, говорив ... але нічого не сталося. Потрібно створювати конституційну асамблею і готувати правові підстави для майбутньої Конституції - і з формування органів влади, і з територіального устрою. Якщо в результаті конституційного процесу, який повинен закінчитися референдумом або голосуванням більше трьохсот депутатів у парламенті, буде вирішено, що потрібен якийсь особливий статус, тоді давайте це робити.
Мені здається, що процес реінтеграції цих окупованих територій буде дуже складним. Наскільки я розумію, зараз зібрали групу експертів, які над цим працюватимуть. Я б віддав це в руки професіоналів. Наше завдання не змухлювати що-небудь під що-небудь, а робити так, як краще для національних інтересів України. Це різні процеси. Не треба підлаштовуватися. Треба вирішити, як нам потрібно, і все інше адаптувати до цих інтересів.
- У фокусі зовнішньополітичних ідей України завжди звучать США, Європейський союз, але ми мало говоримо про своїх найближчих сусідів – східну Європу, країни Чорноморського узбережжя. Яка повинна бути тут стратегія, регіональна політика? Звучать навіть ідеї, що нам, в принципі, ЄС не треба, ми можемо утворити якийсь союз із Польщею, Чехією, Угорщиною, країнами Балтії. Чи є в цьому резон?
- З моєї точки зору, є резон. Безумовно, наше майбутнє залежить від відносин із нашими сусідами. Наприклад, Польща - це той оплот, на який ми можемо спертися. У нас із Польщею багатопланові відносини, у нас є проблеми, але все це треба вирішувати. Як би поляки з нами не сварилися через Бандеру і Шухевича, як би вони не робили нам боляче спогадами про Волинську різанину, тобто про нашу важку історію, насправді, поляки дуже добре розуміють, що Україна - це серйозна гарантія їхньої безпеки. Тому там є повне розуміння того, що наші країни повинні тісно дружити і тісно співпрацювати. Якщо залишити історичний аспект, у нас з ними дуже хороші відносини.
Те ж саме стосується Словаччини, Чехії, Угорщини, Румунії. Нам обов'язково потрібно підтримувати хороші відносини з усіма цими країнами, дуже тісно співпрацювати і максимально інтегруватися.
Хочу ще звернути увагу, що за п'ять років правління попереднього президента і влади, ми дуже багато втратили і в Африці, і в Азії. Я вже навіть не згадую про Південну Америку - про неї ми взагалі забули. Жодного візиту президента в ці країни, жодного візиту в Китай. Півтори зустрічі за п'ять років (і то на полях міжнародних самітів) із Китаєм - з найбільшим головним болем Сполучених Штатів, країною, яка через п'ять років зрівняється з ними по ВВП, у якій 5G - це вже реальність, в якій 25 тисяч кілометрів швидкісних залізниць, яка інвестує величезні гроші в усьому світі.
За той час, поки ми з ними півтора рази зустрічалися, білоруси залучили шість мільярдів китайських інвестицій. Китайці побудували в Білорусі величезний логістичний центр і технопарк. Подивіться на загальну суму інвестицій в Україну за ці роки. Нам нічого не потрібно? Нам не потрібен технопарк? Так, китайці будують порти у нас, проводять днопоглиблювальні роботи. Подивіться, якими темпами виріс товарообіг із Китаєм. Раніше такий товарообіг був із Туреччиною, тепер - з Китаєм. Чому? Тому що китайці побачили потенціал і зацікавились. Якби вони були зацікавлені в нас ще більше, Росія б п'ять разів подумала, чи треба заходити на Донбас, якби там був Китай.
