Відносини з сусідами України: як Зеленському не допустити нових конфліктів

Оновлення практично усіх аспектів української політики, як внутрішньої, так і зовнішньої, після двох розгромних електоральних успіхів Володимира Зеленського – президентського і парламентського – є неминучим. Але якщо візити Зеленського до Брюсселю, Парижу та Берліну показали, що відносини з топ-державами ЄС будуть розвиватися в руслі, заданому ще попереднім президентом, то курс щодо взаємин з нашими європейськими сусідами все ще не визначений. "Апостроф" спробував проаналізувати перспективи та виклики відносин України з трьома найбільшими європейськими сусідами - Польщею, Угорщиною та Румунією.

Польща

Польща роками, якщо не десятиліттями, виступала в ролі адвоката України в європейських структурах. Серед причин таких позитивних відносин - історична і культурна близькість двох держав, стратегічні інтереси, загроза з боку Росії. Водночас українсько-польські відносини досі більше наповнені перспективами, аніж реальним змістом. Економічні інтереси Польщі – 5-ї за ВВП країни Євросоюзу та однієї з економічно найстабільніших держав Європи – в Україні поки що мало виходять за межі залучення українських трудових ресурсів. Оборонна і військова співпраця також доволі обмежена – спільні проекти у вертолітобудуванні та формування спільної українсько-литовсько-польської бригади не набули серйозного розвитку. А за відсутності практичного наповнення навіть дружні відносини між державами мають тенденцію до послаблення. Тим паче, що проблеми у відносинах з Польщею також мають місце.

Чи не найочевиднішою проблемою є різне трактування історичних подій Києвом та Варшавою.

"В Україні відбувається розбудова нації на засадах етно-символізму, що викликає відповідну реакцію в Польщі, де також посилюються позиції політичних сил, що наголошують на іншому трактуванні історичних подій. І породжена цими розбіжностями недовіра зменшує потенціал двостороннього співробітництва", - зазначив у коментарі "Апострофу" експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Микола Капітоненко.

Хоча проблема конфлікту наративів лежить буквально на поверхні, причиною зміни вектору українсько-польських взаємин з співпраці до конфлікту вона не може стати. Адже "історичні претензії" Варшави ніколи не супроводжувалися серйозними вимогами до України. І їх варто трактувати як інструмент внутрішньої, а не зовнішньої політики.

"Правоцентристській силі "Право і Справедливість" потрібно, щоб за них голосували прихильники націоналістичних ідей. І тому вони постійно висловлюватимуть такі гасла (направлені на засудження "злочинів українських націоналістів" рішення та вислови чинної польської влади, – "Апостроф"). Зараз уся зовнішня політика Польщі стала продовженням внутрішньої. Коли в "ПіС" говорять Україні, що "з Бандерою ви в Європу не підете" - це просто смішно" - пояснив "Апострофу" головний редактор варшавського відділення видання Politico Міхал Бронятовскі.

Звісно ж, враховуючи певну ідеологічну аморфність Володимира Зеленського, існує можливість, що такі претензії можуть послабитись.

"Поляки, як і угорці, чекають змін і нових кроків від президента Зеленського. Адже подібні кроки (зняття з порядку денного ідеологічних протиріч, – "Апостроф") можна зробити доволі швидко, на відміну від інших зовнішньополітичних проблем України. Але я не думаю, що вони скористаються відсутністю у Володимира Зеленського чіткої позиції з цих питань. Скоріше, Польща чекає на можливість перетворення цієї ситуації з конфлікту з нульовою сумою - коли виграш однієї сторони дорівнює програшу іншої - на щось більш конструктивне. Нова президентська адміністрація в Україні може це зробити. Питання різного трактування історії залишаться, бо це природньо, але перестануть бути у центрі уваги", - підкреслив Капітоненко.

Крім того, не варто переоцінювати роль українського питання в польській політиці.

"Насправді, у Варшаві доволі погано уявляють, чим Зеленський відрізняється від Порошенка. Нормальної, повноцінної зустрічі з новою владою такого потенційно важливого союзника як Україна ще не було. Для польської влади Україна, в порівнянні з іншими державами, немов би не існує. І це дуже погано", - пояснив Бронятовскі.

Таким чином, наповнення відносин конструктивом, розвиток вже існуючих ініціатив та пропозиція нових – головне завдання України. Саме реальна порожнеча (у відносинах), а не питання історії - справжня проблема двосторонніх відносин. Більш того, державам, які будуть зайняті реальною та масштабною співпрацею в економіці, оборонній галузі та провадитимуть узгоджену регіональну політику, просто ніколи буде займатися суперечками навколо подій історичного минулого.

Угорщина

Відносини між Україною та Угорщиною донедавна були безпроблемними. Ця країна першою визнала незалежність України та підтримувала нас на міжнародній арені попри внутрішньополітичні перипетії. Особливо угорці раділи статусу та правам, якими користувалась угорська спільнота на Закарпатті. І саме зміни в українському законодавстві щодо мови викладання у середніх школах, зокрема, у місцях компактного проживання етнічних спільнот, призвели до справжньої кризи у двосторонніх стосунках.

На іншу реакцію з боку угорців щодо запровадження нових правил мови викладання міг очікувати лише той, хто зовсім не розуміється у внутрішній політиці Угорщини. Територіальні втрати Угорщини після світових війн трактуються країною як національна катастрофа, а значна увага до угорських громад на територіях сусідів - невід’ємна складова політики всіх угорських урядів.

"В угорців доволі прагматичні підхід і вимоги, від яких очільники Угорщини не відступатимуть. Це системна, тривала політика правлячої партії, яка підтримується суспільством. Тому зміни позицій Угорщини можна не очікувати. Тим паче, що угорці можуть діяти з вигіднішої позиції. Адже Україні більше потрібна підтримка Угорщини, зокрема з питань ЄС та НАТО, ніж Угорщині потрібна підтримка України", - вважає Микола Капітоненко.

Внаслідок запровадження положень законодавства, які не були погоджені з представниками етнічних громад, Україна опинилася у доволі складній міжнародній ситуації.

"У консолідованої общини угорців Закарпаття сильні позиції, зокрема й у європейському правовому полі. Ефективний та надійний захист національних меншин – один з головних обов’язків держави у європейській системі цінностей, і тому в умовах євроінтеграційних прагнень України угорські вимоги потрапляють у тренд", - пояснив Капітоненко.

Тому не вийде просто ігнорувати цю ситуацію чи вийти з неї за допомогою формули "залишити історію історикам" (як у ситуації з Польщею, - "Апостроф").

В нинішніх умовах обидві країни втрачають від продовження та загострення конфлікту. Україна отримує абсолютно непотрібні проблеми на своїх західних кордонах і додаткові гальма в подальшому зближенні з НАТО і ЄС. Угорщина також хоче якомога швидше залагодити проблеми – і візит угорського президента на інаугурацію Зеленського став промовистим сигналом підтвердження цього.

І дійсно – нова українська влада зможе достатньо швидко вийти з конфлікту. Але це відбудеться за умови, якщо Київ знайде нові підходи та рішення.

Румунія

Відносини України та Румунії стоять у тіні у порівнянні з проблемами у стосунках з Польщею чи Угорщиною. Але так було не завжди. З усіх взаємних претензій з західними сусідами, саме суперечності з Румунією свого часу вийшли на найвищий рівень – дві держави судилися в міжнародному арбітражі через територіальний статус острова Зміїний та прав на розробку Чорноморського шельфу. Рішення міжнародного суду стало втіленням істинного компромісу – не задовольнило повністю вимоги жодної з сторін. Територіальний статус острова Зміїний залишився незмінним, але доступ до родовищ чорноморського шельфу – справжнього предмету протистояння – отримала Румунія.

У румунському суспільстві також існують кола, які підтримують ідеї територіальних претензій до України. Навколо цієї проблеми періодично спалахують інформаційні провокації. На одну з таких кілька місяців тому повівся військовий прокурор Анатолій Матіос, здійнявши переполох через відеоролик на YouTube. Існують також схожі до ситуації з Угорщиною проблеми, пов’язані з життям румунської громади в Україні, а також "роздачею" румунських паспортів консульськими структурами в прикордонних регіонах. Тим не менш, Бухарест зараз намагається триматися в тіні. Вочевидь, інтереси регіональної безпеки в даній ситуації переважають.

"Раніше Румунія традиційно вважалася регіональним суперником України, коли наша держава ще була сильним чорноморським гравцем. Але це залишилося в минулому після анексії Криму, і в українсько-румунських відносинах виникли якісно нові умови, коли Румунія стала нашим партнером і союзником. Як і нам, Румунії не потрібне домінування Росії в Чорному Морі. Їм, як і Україні, потрібне посилення НАТО в цьому регіоні. Також Румунія відіграє значну роль у Придністровському конфлікті, який також важливий для нас, і є серйозним викликом регіональній безпеці", - зазначив Микола Капітоненко.

Заморожений конфлікт в Придністров’ї може стати як вікном можливостей, так і джерелом проблем в українсько-румунських відносинах. З одного боку – Україна і Румунія зацікавлені в його вирішенні на невигідних Росії умовах. З іншого ж – погляди України та Румунії на майбутнє Молдови дуже відрізняються.

Враховуючи, що в українсько-румунських відносинах є як позитивні тенденції, так і ризики, головне завдання нової української влади - не "наламати дров". Крім того, у відносинах з Румунією, як і у випадку з іншими згаданими державами, необхідний перехід від фрагментарного реагування на повноцінну стратегію співпраці.

Що каже влада

Нова стратегія відносин з сусідами дуже напрошується в реаліях зовнішньополітичного життя України. Чи є вона у команди президента Зеленського – поки що питання відкрите. Тим не менш, певні риси майбутніх зовнішньополітичних підходів нової української влади все ж можна спробувати встановити. Богдан Яременко, народний депутат від "Слуги Народу" та найімовірніший очільник комітету ВР з питань зовнішньої політики розкрив "Апострофу" своє бачення проблем та перспектив відносин України з сусідами.

"Основна проблема, яку я бачу у відносинах України з сусідами-членами ЄС – це серйозне відставання у ступені і темпах економічного і соціально-гуманітарного розвитку, що зумовлює вимивання кадрових та трудових ресурсів України. Зрозуміло, що цю ситуацію потрібно виправляти, наздоганяти в темпах розвитку країни Європейського Союзу. І паралельно думати, як ми будемо "закривати" демографічну кризу", - зазначив Богдан Яременко.

Новообраний парламентар вважає, що на проблемах історичного чи мовного характеру у відносинах з сусідами зараз не треба акцентувати – хоч ще недавно він був достатньо гострим та радикально налаштованим щодо Угорщини та Польщі.

"З моєї точки зору, урядам і парламентам взагалі не варто займатися питаннями оцінки історичних подій, особливо коли вони виходять за межі національного сприйняття, і не треба втягуватися в оцінки сусідніми державами подій, постатей, тощо. Більшість наших проблем витікають саме з відставання України у розвитку. Коли наші сусіди переконаються, що Україна є сильною і самодостатньою державою, то менше подібних претензій і зазіхань буде з їхнього боку", - пояснив нардеп.

Румунсько-українські відносини Яременко охарактеризував як такі, що рухаються в напрямку серйозного партнерства.

"Румунія - це та держава, з якою ми поділяємо розуміння стратегії розвитку. І ми поділяємо бачення загроз, зокрема, російської експансії в регіоні. Це може зробити Румунію стратегічним партнером України, і в перспективі, якщо ми докладемо необхідних зусиль - навіть союзником. Крім того, важливо говорити з Румунією і Молдовою про вирішення безпекової проблеми Придністров’я, яка є, з одного боку, викликом для відносин між державами, але цілком може стати і об’єднуючим фактором", - переконаний Богдан Яременко.

Варто зауважити, що такі акценти на спільному розумінні стратегії розвитку та посилення економічного співробітництва для врегулювання проблем з сусідніми країнами навряд чи є сильною чи хоча би змістовною відповіддю на існуючі виклики у стосунках із західними сусідами. Але це поки що єдине, що може почути українське суспільство від Зе-команди щодо сусідніх країн.

Залишається сподіватися, що відсутність повноцінної нової зовнішньополітичної стратегії – явище тимчасове, зумовлене періодом виборчої лихоманки та переходу влади.

Що робити

"Українській владі потрібна повноцінна нова політика добросусідства – комплексна стратегія політичних, економічних, гуманітарних, людських стосунків з західними та іншими сусідами", - переконаний дипломат, радник МЦПД Василь Філіпчук.

Тому потрібно швидко зняти найгостріші питання з сусідніми країнами, збалансувати двосторонні відносини і сфокусувати роботу над врегулюванням важливих практичних проблем (насамперед – режим перетину кордону, прикордонна інфраструктура, боротьба з контрабандою тощо) та розробкою нової комплексної довготермінової політики добросусідства.

Дипломат підкреслив, що відносини з кожною сусідньою країною потребуватимуть окремої політики з набором інструментів відповідно до цілей, завдань, ситуації, загроз і викликів у кожному конкретному випадку.

"Потенційно простими напрямами для врегулювання існуючих двосторонніх проблем можуть бути Польща та Угорщина. Досягнення домовленостей з ними – це "швидкі успіхи", які так потрібні Зеленському на зовнішньополітичному напрямі. Величезний простір для роботи і можливостей відкривають Молдова і Румунія. Інвестиція певного обсягу зусиль у відносини з обома країнами може дозволити достатньо швидко зняти гострі проблеми і вивести співробітництво на високий рівень", - додав Василь Філіпчук.

Він також закликає не залишити поза увагою Білорусь, стосовно якої необхідні надактивна економічна політика, вирівняння торгового балансу та серйозний комплекс двосторонніх політико-безпекових заходів.

Інший напрям, за словами пана Філіпчука – це країни Південного Кавказу, де Україна зберігає серйозні інтереси. Але наша лідерська роль як альтернативного Москві центру сили останніми роками послабилась. У цьому контексті потрібне відновлення ГУАМ і активізація на азербайджанському та грузинському напрямах.

"Принциповим також є питання залучення України до Ініціативи трьох морів. Запрошення нас до цієї Ініціативи має стати тестом щодо серйозності відносин із США, як і залучення до 16+1 – відносин з Китаєм (формат співпраці КНР та країн Центральної та східної Європи, зосереджений на економічних та інвестиційних зв'язках, - "Апостроф")", - підсумовує дипломат.