2019 рік стане справжнім тестом для української демократії. Президентські та парламентські вибори не лише перезавантажать владу, а й багато в чому визначать майбутнє країни на наступні роки. Прийдешній виборчий процес або підтвердить статус України як життєздатної держави та відкриє нове вікно можливостей для структурних реформ, модернізації, або дестабілізує політичну та економічну ситуацію, призведе до зростання соціально-економічної турбулентності й політичної конфронтації. Про загрози та виклики майбутніх виборів "Апострофу" розповів політичний експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Ігор Петренко.
Серед головних викликів і загроз, які можуть вплинути на проведення вільних та чесних виборів в Україні варто виокремити:
1. Використання державного бюджету як джерела напівлегального підкупу виборців. Цей процес може здійснюватись у формі: монетизації субсидій, підвищення мінімальних заробітної плати та пенсії, надання разової соціальної допомоги, фінансування округів лояльних мажоритарних кандидатів, виділення мільярду гривень новоствореному фонду президента України тощо.
2. Скуповування голосів, корупція в процесі голосування і підрахунку результатів, корупція всередині виборчих комісій. На президентських виборах, як правило, технологію прямого і непрямого підкупу виборців застосовують рідше, ніж на парламентських, але через жорстку боротьбу за вихід до другого туру її можуть активно задіяти цього разу. Підкуп може бути майже непомітним і реалізовуватись через мережі депутатів-мажоритарників і представників органів самоврядування. У 90-х роках політики підкуповували виборців переважно обіцянками. З 2000-х років почався підкуп виборців у вигляді “передвиборчих” дитячих майданчиків, відремонтованих під’їздів, шкіл. Пізніше почали застосовувати технологію продуктових наборів. Наразі ж підкуп виборців здійснюється безпосередньо грошима. Удосконалення технологій побудови “мереж” та контролю голосів – захищає скупку голосів від викриття. Крім того, відповідальність за підкуп в Україні є недосконалою і фактично не реалізується на практиці, а законодавство щодо посилення відповідальності поки що зависло в повітрі.
3. Технологія “мертвих душ”. У зв’язку з тим, що перепис населення в Україні останній раз проводився ще у 2001 році, до реєстру виборців можуть бути внесені так звані “мертві душі”, голосування яких очевидно є наперед визначеним. З огляду на організаційні складнощі, таку технологію може застосовувати лише провладний кандидат. Один із претендентів на посаду президента Анатолій Гриценко заявив, що таких “мертвих душ” може бути до 1,5 мільйона. З огляду на нинішній розклад сил - це дуже суттєва цифра, яка може визначити долю виборів. До цього також можна додати і не участь у голосуванні великої кількості трудових мігрантів, яких нараховується за різними підрахунками 3-5 мільйонів громадян. Чинна процедура зміни виборчої адреси та голосування в консульських установах є занадто тривалою та складною. Крім того, викликає занепокоєння скасування голосування у Російській федерації.
4. Використання адміністративного ресурсу. Залучення органів державної влади та окремих посадових осіб, поліції, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки та Генеральної прокуратури України як інститутів політичного впливу та тиску на опонентів. Правоохоронні органи й досі залишаються в Україні інститутами політичної конкуренції, яких активно використовують особливо у виборчий період для впливу на хід і результати голосування.
Фактично ключовим правоохоронним органом у цей період є поліція, яка має 250 тисяч особового складу і перша реагує та розслідує порушення виборчого законодавства. Наразі від позиції Авакова залежить те, на скільки на майбутніх виборах фальсифікації будуть брутальними та всеосяжними.
5. Концентрація медіа, організаційно-фінансових ресурсів в руках влади та олігархів. Наразі очевидно, що з десяток осіб будуть маніпулювати виборами за допомогою своїх величезних ресурсів та значно впливати на те, хто і яку підтримку буде отримувати. Загрозою також є і цензура та тиск на медіа. Ситуація зі свободою слова в Україні є досить напруженою. Все частішими стають напади на журналістів (не кажучи вже про гучні вбивства журналістів минулих років) та застосування до них фізичного насильства.
6. Розповсюдження фейкових новин та використання технології постправди. Фейкові новини, які завдяки розвитку соціальних мереж та спрощення доступу громадян до них, становлять значну загрозу чесному волевиявленню.
7. Нерівне ставлення ЦВК до кандидатів. Сьогодні Центрвиборчком фактично знаходиться під контролем Банкової. З 17 членів комісії поки що призначено 16, відсутнім є представник "Опозиційного блоку". Крім того, існує юридична лазівка для визнання нелегітимним новий склад Центральної виборчої комісії, адже голосування за збільшення кількості її членів пройшло з порушенням регламенту ВРУ – не витримано термін в 14 днів для подання альтернативного законопроекту до парламенту.
8. Технологія політичного насильства. Застосування насильства до, під час та після виборів; використання кримінальних, напівкримінальних та "воєнних" груп для нападу на противників та контролю за виборчим процесом. З 2014 року в Україні створена ціла мережа організацій (переважно радикальних, крайніх правих поглядів, із залученням людей з бойовим досвідом), які виступають як продавці політичного насильства. Ці організації можуть бути використані для зриву виборів на окремих дільницях або для тиску на певних кандидатів чи партії.
Читайте також: Подвійні вибори і церковні чвари: політичний прогноз на 2019 рік
9. Не проведення голосування в окремих регіонах, зокрема в прифронтовій зоні. ЦВК попередньо звернулась до військово-цивільних адміністрацій Донецької і Луганської областей з пропозицією оцінити можливість проведення виборів з точки зору дотримання безпеки виборців. Донецька ВЦА вже надавала свої негативні оцінки. Тому скасування виборів у “сірій зоні” є цілком ймовірним.
10. Обмеження зовнішнього спостереження. З одного боку, іноземні спостерігачі у зв’язку з обмеженим часовим проміжком перебування в Україні не зможуть відслідкувати багаточисельні порушення, які вже мають місце, зокрема, підкуп виборців. З іншого боку, у іноземних спостерігачів може бути обмежений доступ до виборів. Це пов’язано з тим, що міністр МЗС Павло Клімкін написав листа до Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ з проханням направити наглядову місію до України де, щоправда, зазначив, що України не прийматиме заявки від громадян Росії, які висловлять бажання бути спостерігачами на майбутніх президентських виборах.
В свою чергу Верховна Рада 7 лютого ухвалила резонансний законопроект №9524, згідно з яким спостерігачі ОБСЄ з російськими паспортами не зможуть потрапити в Україну і працювати на президентських виборах 31 березня.
Тим часом, у статутних документах відповідної організації чітко зазначено, що кожна країна-учасниця надсилає своїх спостерігачів, і формальна заборона на надсилання російських спостерігачів унеможливлює участь БДІПЛ ОБСЄ у спостереженні. БДІПЛ ОБСЄ є єдиною визнаною міжнародною установою, яка може дати висновки щодо чесності виборів.
11. Перенесення конституційних термінів проведення президентських виборів. Такий стан справ є можливим у зв’язку з повторним введенням правового режиму воєнного стану, хоча ймовірність є низькою. Проте, безпекова ситуація залишається напруженою, і військова ескалація може стати причиною для введення ще одного терміну воєнного стану, причому ризик подібного сценарію залишатиметься навіть між першим і другим туром виборів.
12. Втручання у вибори з боку зовнішніх гравців. Серйозним потенційно загрозливим для українських виборів може стати вплив Російської Федерації. Попри міжнародні санкції, РФ продовжує втручатися у внутрішньополітичні справи інших держав, у тому числі, шляхом деструктивного впливу на виборчі процеси, розхитування та дестабілізації ситуації, розпалення ворожнечі тощо. РФ вдало використовує наявні суперечності в країнах для своїх цілей та грає на них, користуючись прагматизмом європейців.
Зважаючи на успішність втручання Росії у внутрішньополітичні справи інших держав, якому не змогли ефективно протистояти такі потужні країни як Великобританія та США, ситуація в Україні у 2019 році може мати непередбачувані наслідки. Інструменти впливу Росії можуть бути дуже різноманітними: інформаційні диверсії та провокації, кібератаки на сервери ЦВК, вкидання та поширення неправдивої, тенденційної або викривленої інформації про перебіг подій в Україні та на тимчасово-окупованих територіях АР Крим та Донбасу, здійснення замахів на публічних осіб, посилення військової напруженості на Донбасі, скоєння терористичних атак. Таким чином, втручання Росії в українські вибори у 2019 році може бути серйозною загрозою українські демократії.
З іншого боку кейс “руки Кремля” може бути використаний і в інтересах української влади, яка таким чином буде боротись з конкурентами, виставляючи їх “зрадниками”. Будь-кого, хто не згоден з діями чинної влади можна назвати “московським агентом” і не перейматись контраргументами на оголошені ним факти. Тобто існує загроза гіперболізації російського впливу з боку чинної влади задля виправдання утисків конкурентів, журналістів та представників громадянського суспільства. Але загрози російського втручання в українські вибори це не знімає.
Загалом, вибори у 2019 році покажуть зрілість української політичної еліти та стійкість українських політичних інститутів або їх відсутність. Виборча кампанія повинна сприяти інтеграції та цілісності країни, а не новому розколу та конфліктам. Міжнародна спільнота має відігравати важливу роль у триманні виборчих перегонів в рамках демократичних стандартів і повинна не дозволити основним зацікавленим сторонам перетинати червоні лінії у боротьбі за владу. Позиція іноземних партнерів, насамперед БДІПЛ ОБСЄ, ООН, а також США та ЄС, буде дуже важливою для внутрішньополітичного процесу.
