Для України, за умов, коли Мінські домовленості потрапили в глухий кут, важлива інтернаціоналізація конфлікту на сході України. На думку дипломата, колишнього першого заступник міністра закордонних справ України Володимира Хандогія, значний невикористаний потенціал для України має ООН. Маючи досвід дипломатичної роботи в ООН, Хандогій впевнений, що саме в цій організації Україні варто було би просувати свої ініціативи, котрі могли би вдосконалити Мінські домовленості. Однією з таких ідей могло би стати створення міжнародної тимчасової адміністрації на окупованих територіях Донбасу. "Апостроф" поспілкувався з паном Хандогієм після презентації Міжнародним центром перспективних досліджень ідеї такої адміністрації як моделі врегулювання конфлікту на Донбасі.
Ідея міжнародної тимчасової адміністрації для Донбасу, на мій погляд, має право на життя і заслуговує на те, щоб почати зондування. Адже перш ніж виходити з такою ідеєю на міжнародну арену потрібно мати певний консенсус всередині країни — це має бути підтримано президентом, міністерством закордонних справ. Тому громадянському суспільству потрібно виходити на владні структури з пропозицією дослухатися. І тоді виходити і зондувати цю ідею вже на міжнародному рівні, в тому числі з Росією.
Ідей, як вдосконалити Мінські домовленості, насправді не так багато. Я би взагалі відмежував те, що пропонують народні депутати, оскільки вони висловлюють пропозиції, які базуються на їхніх політичних засадах. Варто сконцентруватись на розробці ініціатив міністерством закордонних справ з врахуванням думки експертного середовища. МЗС повинно стимулювати громадські організації, які займаються зовнішньополітичними питаннями, до продукування якихось ідей. На мій погляд, головний невикористаний ресурс, який ми маємо сьогодні, якщо говорити про Мінські домовленості, це абсолютна невичерпаність можливостей ООН.
В пункті 3 статті 27 Статуту ООН йдеться про те, що держава, котра бере участь у конфлікті — не використовується навіть доволі жорсткий термін "сторона конфлікту", — повинна утриматися від голосування, тобто не брати в ньому участі. Це, звісно, також непроста ситуація, вона має, мені здається, перспективи — залежно від того, що покладуть на стіл Ради Безпеки ООН у вигляді резолюції.
В кінці 80-х — на початку 90-х Радянський Союз не наклав вето на жодну пропозицію, яка була винесена на порядок денний Ради Безпеки. Хоча це був період холодної війни, ідеологічного протистояння. Тобто намагались шукати консенсус. Я все-таки дотримуюсь думки, що нам треба намагатись просувати власні ініціативи в ООН. А якщо Росія накладе вето, це також буде на користь Україні. Це буде очевидно свідчити про неготовність Росії вирішувати якісь питання. Тільки не треба ставити заздалегідь недосяжні цілі: наприклад, позбавити Росію права вето.
Генеральний секретар ООН володіє цілим набором власних механізмів, застосування яких не потребує резолюції Ради Безпеки. Статут ООН дозволяє йому грати політичну роль, а не тільки менеджера чи адміністративної особи, яка керує секретаріатом. Наприклад, генеральний секретар може призначити свого спеціального представника, скажімо, в Україні, відкрити тут офіс з метою безпосереднього отримання інформації. Генеральний секретар, як і Рада Безпеки, може призначити місію для вивчення ситуації на місці. І в цій ситуації не потрібна згода всіх членів. Якщо й виникне питання про необхідність затвердження такої місії на рівні резолюції, то мені видається, що Росії буде дуже складно, за наявності підтримки з усіх боків, накласти вето на таке рішення Ради Безпеки — просто відправити місію. Це — інтернаціоналізація конфлікту, тобто застосувати міжнародних механізмів.
Крім того, генсек може запропонувати свої посередницькі зусилля. Спеціальний представник генсека ООН по Сирії Стаффан де Містура веде перемовини, і йому вдалося привезти до Женеви сторони, що ворогують. Була підтримка ООН, в тому числі Ради Безпеки і її постійних членів.
Є питання щодо послідовності виконання пунктів, однак Мінські домовленості з точки зору змісту правильні, і вони можуть залишатись базою. Але механізми імплементації Мінських домовленостей можуть бути різні, і їх потрібно диверсифікувати. Ніхто не каже, що Мінські домовленості треба викинути.
