Президент Володимир Зеленський відбув з першим закордонним візитом до Брюсселю, де зустрівся з європейськими топ-чиновниками - і багато хто вбачає у цьому певний символізм. Втім, не варто переоцінювати значення перших візитів. Чому та з якими новинами може повернутись новообраний президент, "Апострофу" розповів український дипломат Василь Філіпчук.
Президент Ющенко перший візит здійснив до Москви, а Янукович - до Брюсселю, але це жодним чином не допомогло Ющенку у відносинах з Росією, а Януковичу – з ЄС. Важливо не те, куди летить глава держави, а що він там говоритиме. І ще більш важливо – що він робитиме вдома після повернення з закордонних візитів. Україна має погану славу країни, де політики часто говорять одне, думають інше, а роблять щось третє. Сподіваюсь, новообраному президенту вдасться переконати партнерів, що погані традиції залишились у минулому. Але зробити це буде не просто. Тим паче – у Брюсселі.
Слід враховувати, що в самому ЄС зараз дуже непроста ситуація. Протягом 2019 року в ЄС проходять серйозні трансформації. Як в країнах членах (Німеччина, Франція, Італія), так і в цілому в структурі Євросоюзу - вибори до Європарламенту, перезавантаження керівництва Європейської Ради та Єврокомісії, вихід чи невихід Великої Британії з ЄС – лише цих питань достатньо, щоб зрозуміти, чим зайняті думки європейських політиків.
Дивіться: Візит Зеленського до Брюсселю: фото, відео і головні тези
Позиції євроскептиків посилюються, хоч і не так, як цього побоювалися на початку року, але достатньо, щоб це вплинуло на модифікацію внутрішньої та зовнішньої політики в ЄС. Як саме - побачимо ближче до кінця 2019 року. Різкі зміни політики щодо третіх країни не у традиціях ЄС, тому за усіх варіантів розвитку ситуації в Євросоюзі Україна залишатиметься серед пріоритетів зовнішньої політики ЄС, однак акценти будуть зміщуватися. І візит нового українського президента значною мірою визначить – куди саме. Чи дадуть новий кредит довіри, blankcheck, як кажуть євробюрократи, чи вже за кілька місяців почнуть наполегливіше запитувати щодо боротьби з корупцією, активізації внутрішніх реформ, кроків з врегулювання конфлікту на сході - тобто "трансформації України з проблеми на рішення", як часто люблять висловлюватися в Брюсселі.
Чи переконає Зеленський своїх співрозмовників у готовності здійснити таку трансформацію? Чи надасть він керівництву євроінституцій бачення карти модернізації країни і швидкого впровадження системних внутрішніх реформ? Відповіді на ці та інші питання побачимо вже незабаром.
Щодо врегулювання конфлікту на Донбасі та відновлення суверенітету над Кримом, поки що особливої новизни з боку новообраного президента ми не спостерігаємо, якщо не враховувати експромт з "консультаційним референдумом". Глава держави поки що не продемонстрував ні нового бачення, ні нових підходів, ні нової команди у цьому відношенні.
Чи повторення того, що робив і через що пройшов його попередник, дасть кращий результат – риторичне запитання. Але на відміну від попередника, у Зеленського немає п’яти років на повторення того ж експерименту: говорити про війну, але вести мирні переговори, заявляти про турботу про українців на неконтрольованій території і забороняти їм перевозити з собою більше декількох кілограм продуктів, але найгірше – далі жити звичайним життям, яке однак щодня переривається повідомленнями про вбитих і поранених на Донбасі.
Що змінилося за останні роки і що підтвердили президентські вибори - це неготовність далі жити у парадигмі нескінченного конфлікту, щоденних трагедій на лінії конфлікту і пустої риторики у телевізорі. Тому рано чи пізно, але прийдеться давати відповідь на головні питання: як зупинити кровопролиття, що робити з Мінськими домовленостями, якщо виконувати – то як, якщо відкинути – то яка альтернатива. Давати відповідь і своїм громадянам, і партнерам в Брюсселі.
Повторення риторики попереднього президента у більш чи менш переконливій версії навряд чи буде результативним. У Зеленського є декілька альтернатив, причому не обов'язково взаємовиключних. Ефективна дипломатія не лише не відкидає сильну армію, але навпаки – можлива лише завдяки їй. Посилення санкцій не суперечить, а посилює пропозицію повернути захоплені території і повернутись до верховенства міжнародного права у двосторонніх відносинах. Прямий діалог не обов’язково означає здачу інтересів, а страх перед ним є проявом слабкості чи комплексу неповноцінності. Навпаки, сильний лідер і сильна країна однаково спроможні захищати свою позицію і у форматі прямого діалогу, і під час багатосторонніх переговорів. Одне не відкидає іншого, а навпаки – надає тактичної переваги лідеру і країні, яка не очікує милостині, а спроможна на нові ініціативи та нестандартні рішення.
У випадку переговорів із сильнішим суперником завжди краще мати поряд з собою сильних союзників – але при цьому точно не слід себе обманювати ілюзіями щодо того, хто є сьогодні нашим справжнім союзником і на що ці союзники спроможні і готові піти.
На що наші партнери з ЄС точно готові піти – щонайменше на збереження санкцій, якщо вони бачитимуть зрозумілу логіку дій та стратегічний план української сторони щодо врегулювання конфлікту. Також на оплату частини чеку на реформи і відбудову Донбасу – якщо будуть впевнені, що ці кошти не будуть розкрадені чи змарновані.
Тому президенту в Брюсселі можна порадити поменше пустої риторики і побільше конкретики. Євроінтеграція залишатиметься формальним офіційним пріоритетом зовнішньої політики України, але щонайменше декілька десятиліть відносини України та ЄС базуватимуться на основі Угоди про асоціацію, яка на найближчі 20-30 не передбачає надання Україні статусу країни-кандидати чи навіть потенційного кандидата. Тому для України не залишається іншого вибору, аніж прагматичне використання тих можливостей і підтримки з боку ЄС, які існують зараз для вирішення поточних проблем.
Завдання української дипломатії у відносинах з ЄС - домогтися якомога більшої кількості коштів, доступу до фондів, програм, проектів – те, зрештою, заради чого ЄС і було створено. У коротко- та середньострокову перспективу доцільно проштовхувати концепцію ЄЕП – поширення на Україну та її сусідів, принаймні тих, які цього хочуть, всього потенціалу свободи руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Причому робити це треба так само, як наші західні сусіди - разом із жорстким відстоюванням національних економічних інтересів, якщо потрібно – з використанням протекціонізму та підтримки будь-яких проектів, що створюватимуть робочі місця в Україні.
Окремо потрібно буде визначити місце ЄС у процесі мирного врегулювання на Донбасі і відбудови регіону. Тут ЄС може зробити те, що вже робило багато разів у подібних випадках – організувати донорську конференцію на відновлення та реконструкцію Донбасу, зібрати необхідні кошти – не менше 10-15 млрд дол на 3-5 років – для відновлення інфраструктури та економічного зростання на сході країни.
Володимиру Зеленському слід бути наполегливим та послідовним у нав’язуванні свого порядку денного. Це як у футболі – не забиваєш ти, забивають тобі. Не зможеш сформувати і запропонувати обговорення і роботу над тими питаннями, які в інтересах твоєї країни – доведеться працювати над питаннями, які сформульовані іншими. В України є моральне і політичне право вимагати допомоги і підтримки, а в її нового президента – шанс отримати таку допомогу і підтримку. Сподіваємось, він його не втратить.
