Для зрушень у низці сфер достатньо, щоб Порошенко не втручався, але він у цьому не зацікавлений - Віталій Касько

ВІТАЛІЙ КАСЬКО – український юрист, адвокат, у 2014-2016 роках був заступником генерального прокурора і покинув свій пост, заявивши, що Віктор Шокін, на той момент глава ГПУ, забрав у нього всі функції і можливість вести справи, в тому числі щодо скандальних "діамантових прокурорів". Нещодавно колишній чиновник накликав на себе гнів громадськості, виступивши захисником компанії "Трейд Коммодіті", яка опинилася в епіцентрі корупційного скандалу через закупівлю пального для Міноборони. Останню тему Віталій Касько коментує дуже коротко, проте поговорив з "Апострофом" про реформу судової системи, політичну залежність прокуратури, створення антикорупційного суду, протести в суспільстві й дострокові парламентські вибори.

- Після того, як стало відомо, що ви будете представляти інтереси компанії "Трейд Коммодіті", яка проходить у справі про можливу корупцію при держзакупівлі палива для армії, ви склали з себе повноваження члена правління Transparency International Україна. У заяві Transparency International йдеться, що у світовій практиці ототожнення адвоката з його клієнтом є неприпустимим, але чому в Україні, незважаючи на це, багато хто саме так і робить?

- Це легко пояснити поки ще невисоким рівнем правової культури в країні. Але на всіх позиціях, які обіймав, чи то прокурора, чи то адвоката, я завжди виходив із загальної мети забезпечення прав людини і справедливості, а не чиїхось симпатій чи антипатій. Тому далеко не завжди моя позиція всіх влаштовувала.

- Нещодавно парламент, голосуючи за судову реформу, ухвалив скандальну поправку нардепа Андрія Лозового. Сам Лозовий заявив, що суть поправки – припинити затягування справ у судах, допомогти потерпілим, і він пишається нею. Як юрист ви вважаєте, що така поправка може посприяти бездіяльності правоохоронців?

- Як юрист, як адвокат я негативно оцінюю поправку. Але вже конкретно її оцінювати можна тільки тоді, коли текст цього закону буде опублікований і ми його побачимо. Наскільки я розумію, зараз відбуваються якісь дії з доопрацювання тексту заднім числом, судячи з усього, не дуже законними методами. І коментувати зараз те, що за кілька днів може бути опубліковано зовсім в іншому вигляді, важко. Але те, що голосувалося (коли строки досудового розслідування йдуть, не починаючи з моменту пред'явлення підозри, а починаючи з моменту внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань) – це неадекватна позиція, тому що це спричинить, по-перше, приховування від обліку злочинів, з чим ми намагалися боротися, коли ухвалювали [Кримінальний процесуальний] кодекс 2012 року, а, по-друге, таким чином вийде корупціогенний фактор в руках правоохоронців, оскільки багато справ можна просто трохи потягнути і за формальними підставами їх закрити, адже минув термін. Вплинути на це буде важко.

Насправді те, з чим нібито намагався боротися Лозовий (ми не знаємо, які насправді були в нього мотиви), не лікується зміною до закону, це лікується одним простим способом – нормальними правоохоронцями. Якщо вони сумлінні, то вони не зловживають і не розслідують справи по п'ять років, повідомляють про підозру, як тільки для цього є підстави. Поправками, доповненнями до кодексу це не лікується, тільки шляхом зміни кадрів. Не можуть ці правоохоронці застосовувати закон у відповідності до стандартів прав людини – потрібно готувати нових і на них міняти, інакше це не побороти. А така поправка – це не метод вирішення проблеми, а, навпаки, дуже шкідливий для кримінального процесу європейського типу інструмент. Моя думка, що КПК з 2012 року потрібно було правити якомога менше. Чим менше поправок і змін, тим він більш адекватний і європейський був би. Але, на жаль, вже багато хто доклав руку до того, щоб багато речей там поміняти явно не в бік удосконалення цього акту з точки зору європейських стандартів.

- А чому влада так прагне вносити туди зміни?

- Зміни, в першу чергу, хочуть вносити правоохоронні органи, тому що вони звикли працювати за Кодексу 1960 року, радянського кодексу, який не передбачав, що потрібні великі розумові здібності для того, щоб доводити провину, особливо не звертав уваги на права людини тощо. Там була така державна машина, каток, який мав чіткий обвинувальний ухил, коли будь-яке обвинувачення мало закінчуватися засудженням. А Кодекс 2012 року змінив філософію, ввів європейський кримінальний процес. Звичайно, він міг би бути ще більш змагальним, але, принаймні, порівняно з 1960 роком, це був революційний прорив. Але потрібно враховувати, що правоохоронці при цьому не змінилися, європейський інструмент потрапив в руки старих кадрів, які досі сумують за явкою з повинною, адже вона завжди була царицею доказів, а потім її не стало, з'явилися серйозні інструменти, гарантії, судові санкції. Для того, щоб довести справу до кінця, стало необхідно докладати набагато більше зусиль і бути набагато більш професійними. На жаль, ця правоохоронна система виявилася не готовою до такого кодексу, тому вони вирішили замість того, щоб міняти систему, повернути назад старий процес.

- Начальник департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк в розмові з "Апострофом" зазначив, що ухвалення поправки дозволить закрити низку справ топ-чиновників часів Віктора Януковича, справи Майдану, справу про вбивство журналіста Павла Шеремета та інші. Як вважаєте, можливо, це і було метою ухвалення поправки?

- Проблема в тому, що ухвалення законодавства такого роду проходить без будь-якого громадського обговорення. Люди не знають, що насправді ухвалюється. Усе ухвалюється в останній день. Хто і яку мету при цьому переслідує, на жаль, дуже важко розібратися. Чи дійсно було погоджено владою, що має бути така поправка, або влада просто хотіла отримати голоси певних груп, фракцій, депутатів, і при цьому їй було все одно, що там написано, і вже після того, як розібралися, до чого це призводить, зрозуміли, наскільки підставили цими поправками, не знаю. Проблема в принципі, що у нас законодавство ухвалюється або вночі, або без попереднього вивчення, без громадського обговорення, незрозуміло якими людьми, які не мають ні найменшого розуміння того, що собою являє система кримінального процесу. Але це системна проблема, яка захоплює ще одну: хлопці, досить змінювати законодавство! Україна насправді з країн Європи лідирує за кількістю ухвалених нормативних актів та доповнень до них, але чи стало від цього краще жити? Зовсім ні, тому, напевно, варто брати приклад із тих країн, у яких законодавчих актів не так вже й багато, зате вони виконуються.

- Читала вашу дискусію з Лозовим, в якій ви називаєте ухвалення поправки відкатом назад, мовляв, деякі зміни можна вважати порушенням Європейської конвенції з прав людини, і це вже перетворюється на тенденцію. Про яку тенденцію йшла мова?

- Мова йде не про ту поправку Лозового, там одна з поправок полягала в тому, що судове рішення, яке ухвалене на закритому судовому засіданні, не оголошується і не публікується, а це порушує Європейську конвенцію про захист прав людини, у статті 6 є чітка норма про те, що навіть якщо проводиться закрите судове засідання з якихось важливих причин, то в будь-якому разі, як написано в цій нормі, рішення оголошується публічно, тобто така поправка прямо суперечить конвенції.

Я можу таких прикладів після 2012 року знайти предостатньо. А Революція Гідності будувалася на європейських цінностях, люди хотіли, щоб Україна не просто була частиною Європи, а була ціннісно частиною європейського простору, включаючи й права людини. На жаль, те, що відбувається зараз, зокрема, у сфері кримінального правосуддя, це відкат назад, дійсно.

- Поправка була ухвалена в рамках судової реформи, яка стартувала в Україні ще в минулому році. Реформування судів називають чи не найбільш пріоритетним процесом практично всі, бо найчастіше саме суди перешкоджають розслідуванню справ одіозних топ-корупціонерів. Чи бачите ви в процесі, що відбувається зараз, ознаки реформування судової системи? Ви в нещодавньому інтерв'ю говорили, що ілюзій щодо цього процесу не було від самого початку.

- Не бачу ознак. І я можу багато прикладів цьому навести. Є три гравці системи кримінальної юстиції – сторона обвинувачення, сторона захисту й суд, який повинен вирішувати спірні ситуації. У нас ні сторона обвинувачення, ні судова система не реформовані. Спочатку спробували реформувати прокуратуру, ще в ті часи, коли я там працював. Почали з того, що провели конкурси в місцеві прокуратури, тобто спробували змінити склад нижньої ланки прокуратури. До чогось призвело? По суті, ті ж люди і були призначені прокурорами, тому що конкурс по ходу його проведення контролювався колишнім генеральним прокурором, і йому хотілося, щоб все залишалося, як було.

До другої і третьої ланок не прийшли взагалі, тобто вони і залишилися такими, якими були. Навіть тих, хто не пройшов конкурс у місцеві прокуратури і, наприклад, не добрав достатню кількість балів за знаннями, перевели у вищі прокуратури, тобто керувати тими, хто вище їх за рівнем знань.

Тепер ми беремо судову систему. Тут з точністю до навпаки. Вирішили Верховний суд реформувати, не чіпаючи апеляційний і місцеві. Як проходив конкурс, я думаю, бачили всі. І в мене ілюзій відразу не було з цього приводу. Дійсно пройшли в судді деякі кандидати, які гідні займати такі посади, але це меншість. Громадська рада доброчесності сказала, що 20-25%, на їхню думку, було недоброчесних кандидатів. Ця цифра здається не такою грандіозною, але ж є й інша категорія. Це ті кандидати, стосовно яких, можливо, немає даних про їх недоброчесність, але в той же час є дані про те, що вони навряд чи є незалежними, тобто це ті люди, які могли проходити певні співбесіди, давати якісь клятви вірності і лояльності тим, хто обіцяв їм входження у Верховний суд. Це не набагато краще. Такий контрольований склад Верховного суду з недостатньою кількістю людей, які незалежні і дійсно гідні займати такі посади, назвати реформою у мене язик не повертається.

Тепер подивимося на апеляційну інстанцію та місцеві суди. Візьмемо стадію досудового розслідування, коли йде слідство. Якщо порушили права під час проведення досудового розслідування, це можна оскаржити у слідчого судді в місцевому суді, апеляційний суд – остання інстанція для розгляду цього. До Верховного суду навіть не доходить все це. Чи змінить це щось у процесі кримінальних розслідувань? Рівно нічого. Навіть якщо б цей Верховний суд був би мегадемократичним і новим. Зараз ми бачимо, що, можливо, сформується цей "новий" склад Верховного суду, але якихось серйозних намагань поміняти апеляційні та місцеві суди не буде, все залишиться як є. На мою думку, це профанація реформи. Це видимість того, що ми щось змінюємо. І так у кожній сфері. А реформування прокуратури без судової системи – марне, реформування адвокатури без того, щоб інші компоненти системи працювали ефективно, теж. Ці три елементи механізму мають бути реформовані одночасно і повністю, інакше механізм буде давати збої, не буде працювати. Інакше будуть такі поправки, які вносять наші депутати під виглядом того, що борються за права людини, а насправді ще більше систему кримінальної юстиції вбивають в підлогу.

- Ви вже зачепили тему конкурсу у Верховний суд. Як ви вважаєте, чому так сталося, що Вища рада правосуддя відібрала таких сумнівних кандидатів – суддів Майдану, суддів генпрокурора, суддів із сумнівними деклараціями?

- Я думаю, це не стосується конкретно суду, це стосується загальнополітичного підходу, політичної волі. В Україні за нинішньої влади було винайдено "ноу-хау" – контрольовані конкурси. Начебто проводиться конкурс, начебто всі плескають у долоні, але насправді й кандидати вже наперед відібрані, і члени комісії у своїй більшості підконтрольні владі і наперед знають, кого треба вибрати. При цьому в них є навіть кілька запасних планів: є основний кандидат, є кандидат для відводу очей і критики, запасний кандидат, якщо раптом не вдасться просунути основного. По суті, це конкурси, результат яких заплановано із самого початку. Це "ноу-хау", яке в цивілізованих країнах неприйнятне. Там якщо проводять конкурси, то прозорі і зрозумілі, а люди, які входять у комісію, дійсно вирішують, кого вибрати.

Останній приклад – це комісія з вибору НАЗК. У Transparency International вирішили, що представник організації має вийти зі складу цієї комісії. Брати далі участь у цьому, по суті, означало легалізувати голосування і результати так званого "конкурсу". Ми бачимо, чим закінчилося обрання членів НАЗК, чим закінчилися інші конкурси, в те ж Державне бюро розслідувань, яке, до речі, взагалі зараз заморожене, бо зацікавлені в тому, щоб прокуратура продовжувала вести слідство, незважаючи на те, що Конституція давно її цієї функції позбавила. Поки не буде політичної волі провести конкурси, створити якісь адекватні та ефективні органи, все це буде фарсом.

- А що ви можете взагалі сказати про процес, що відбувається навколо Нацагентства з питань запобігання корупції? Адже ефекту, на який розраховували, не вийшло.

- Це сталося саме через те, що членами НАЗК в більшості своїй були обрані люди, які підконтрольні тим, хто керував такими конкурсами. Був один професійний член НАЗК, якого підтримувала громадськість – Руслан Рябошапка, він до останнього перебував у складі, він дійсно фахівець у цьому, але будучи в меншості в цьому органі, він не зміг вплинути на ситуацію. І зараз там вже гарна більшість, яка знаходить спільну мову між собою. І НАЗК зараз використовується, по суті, для легалізації незаконних доходів. Якщо уважно подивитись повідомлення НАЗК за останній час, то там постійно виходять гарні статті про те, що в декларації такого-то чиновника знайдені серйозні невідповідності. Але коли починаєш читати, про що ці невідповідності, то це щось подібне до п'яти гривень, які записані не в ту графу, а не щось серйозне. "Порушник" це усуває, після чого НАЗК каже, що питань немає. Це така собі легалізація доходів сумнівного походження. Якщо нам був потрібен такий орган із запобігання корупції, то ми його отримали, але я думаю, що не цього суспільство домагалося. Хоча сам факт, що система електронного декларування запрацювала, – це великий плюс і, на мою думку, плюс вже незворотній.

- Чи зацікавлений президент Петро Порошенко, по-вашому, у реформуванні судової системи? У політикумі вже давно циркулює інформація, що судову систему в Україні фактично курує "смотрящий" від Банкової нардеп Олександр Грановський. Чи може в таких реаліях система бути реально незалежною?

- На мою думку, глава держави не зацікавлений у проведенні таких реформ. Можуть бути різні думки з приводу причин такої незацікавленості, але я думаю, що тих повноважень, які він має, навіть на сьогодні достатньо для того, щоб серйозно зрушити з місця систему, в деяких випадках навіть виявляючи невтручання у певні речі. Досить певної бездіяльності у певних сферах для того, щоб вони почали працювати трохи по-іншому. Але зацікавленості, щоб це було так, я у президента не бачу на сьогоднішній момент.

- А чи вважаєте ви генпрокурора Юрія Луценка політично незалежним? Адже, по суті, на кожного генпрокурора в Україні мав вплив президент.

- Будь-який генеральний прокурор з будь-яким прізвищем у такій системі координат не буде незалежним.

- І що з цим робити? Як змінити ситуацію?

- Потрібно змінювати систему координат, систему призначення генерального прокурора, змінювати зовнішню залежність генпрокурора, що існує до цього часу Потрібен хтось, хто буде готовий перевернути це, зрушити з місця і поміняти централізацію прокуратури. Передати свої повноваження органам прокурорського самоврядування та забезпечити незалежність прокурора не тільки зовнішню, але і всередині системи. Адже друга проблема прокуратури – це відсутність незалежності всередині системи. Остання ілюстрація цього – нещодавня новина про те, що Горбатюка притягнули до дисциплінарної відповідальності. Я абсолютно об'єктивно ставлюся до Горбатюка, я не є його палким прихильником або критиком, але я вважаю, що це черговий прояв того, що прокурор досі не є незалежним усередині системи. На мою думку, це реакція на те, що Горбатюк не діяв так, як хотіло його безпосереднє начальство, заступник генпрокурора [Юрій] Столярчук.

- Також за часів генпрокурорства Луценка у ГПУ постійно трапляються конфлікти: з НАБУ, САП. Яка природа таких конфліктів, по-вашому?

- Якщо говорити про конкуренцію між НАБУ і ГПУ, то це, швидше, питання компетенції. НАБУ законодавчо отримало дуже серйозні повноваження, які завжди були прерогативою ГПУ, і це була така спроба продемонструвати, хто в домі господар, що прокуратура може і далі використовувати якісь формальні приводи, щоб розслідувати ці категорії справ та істотно впливати на результати. Але мені здається, що проблема не вирішилася, питання компетенції не стало на своє місце, а конфлікти начебто припинилися. Хоча незрозуміло, чому, може, були досягнуті якісь неформальні домовленості. Але питання апріорі залишилося невирішеним і, на мою думку, ще буде спливати.

- А голову САП Назара Холодницького ви вважаєте людиною незалежною?

- Незважаючи на те, що САП має певний рівень незалежності від ГПУ, цього недостатньо навіть законодавчо, не кажучи вже про практичну незалежність. І для того, щоб САП дійсно стала незалежною, потрібно було далі працювати над законодавчими змінами й зміною правозастосовчої практики. Поки цього не сталося. А чи станеться, знову ж таки, багато в чому залежить від політичної волі.

- Влітку країна спостерігала за безпрецедентною активністю Луценка: він постійно вносив нові подання на депутатів Верховної Ради, однак жодна справа, по суті, не завершилася якимось виразним результатом. Чому так сталося: ГПУ не підготувалася належним чином або система захистила своїх?

- Це питання про те, що ми маємо подання, ми маємо затримання, гучні заяви, але не маємо вироків з реальними термінами ув'язнення для корупціонерів. Це велика проблема, вона досі не вирішена. Я думаю, уже всі втомилися бачити розкладені на килимах купюри, гучні прес-конференції, але, на жаль, не бачити вироків. І на сьогодні це стосується всіх правоохоронних органів. Можна говорити, що винні суди або ще якісь причини є для цього, але у нас суспільство цікавить результат, податки платяться для того, щоб система працювала. А зараз навіть складно пригадати, коли дійсно топ-корупціонер був спійманий, його вина була доведена і він реально сів у в'язницю. Що це означає? Немає стримуючого фактору для майбутніх корупціонерів. Вони розуміють, що ловлять, але якщо ти набрав багато хабарів, то все одно відпустять. А якби вони розуміли, що це неминуче спричинить покарання, напевно, це було б серйозним запобіжником.

- А створення антикорупційного суду, яке зараз активно обговорюється, як вплинуло б на ситуацію?

- Нам потрібно змінювати систему правосуддя в цілому. Неможливо створити чистий струмочок в болоті. Якщо є бажання змінювати судову систему, давайте її міняти, але не так, як проводили конкурс у Верховний суд, а дійсно міняти. А говорити про те, що зараз зберемося усім миром, проведемо прозорий чесний конкурс (у що я особисто в наших сьогоднішніх реаліях не вірю) і виберемо кришталево чесний і порядний антикорупційний суд зі ста людей, які нам забезпечать правосуддя... Що в такому випадку робити всім іншим людям у тих справах, які не стосуються корупції? Усі інші суди будуть корумповані, там не можна буде добитися правди, але раз на тиждень показовий процес над топ-корупціонером? Можливо, це тимчасове вирішення проблеми, але мені здається, що це неправильний підхід з точки зору держави. Якщо ми хочемо міняти систему, хочемо робити суди європейськими і некорумпованими, давайте це робити. У мене іноді складається враження, що антикорупційний суд хочуть створити як орган, який буде штампувати вироки, тому що там будуть тільки "порядні", правильні судді, значить, автоматично буде вважатися, що їхні вироки вірні, але, напевно, це не зовсім так. Суди повинні викликати довіру у суспільстві. І чому вони тільки лише від того, що будуть називатися антикорупційними, почнуть викликати таку довіру, мені незрозуміло.

Для мене зрозуміло, коли судова система почне функціонувати в державі нормально. Це станеться тоді, коли громадянин захоче піти в суд, знаючи, що його захистять. Ось тоді в її межах можна створювати спеціалізацію. А якщо населення не довіряє судам в принципі, а ми в межах цієї системи створимо антикорупційну спеціалізацію – і настане загальне благоденство, то я в це не вірю.

- Тобто ви до ідеї створення такого суду ставитеся скептично?

- Я вважаю, що потрібно лікувати хворобу, а не симптоми. А у мене враження, що хочуть лікувати симптоми, а хвороба залишиться.

- Хто розвалив справу "діамантових прокурорів" і чи є в ГПУ зараз бажання довести цю справу до суду? Якщо ні, то чому?

- Почнемо з того, що справу не розвалено. Там було як мінімум п'ять справ за цими фігурантами, одна з них – перша і основна, на підставі якої виникли інші – справа, яка стосувалася підозри в хабарництві. Незважаючи на те, у яких умовах це відбувалося, ми її закінчили за п'ять місяців, і я можу пишатися тим, що, незважаючи на постійні службові перевірки та кримінальні справи проти нас, що з'являлися як з рогу достатку, нам вдалося завершити слідство і направити справу в суд.

З січня 2016 року вона в суді, в лютому я звільнився, оскільки у мене забрали будь-які повноваження курирувати роботу Генінспекції ГПУ, роль якої була розслідувати корупцію прокурорів. Залишилися інші справи, які в нас були на різних стадіях. Одна з них була на виході, справа стосувалася підозри в рекеті, відбиранні бізнесу в одного бізнесмена. Подальші справи – а там була справа щодо діамантів, які були експропрійовані з однієї кримінальної справи, справи, що стосуються незаконного збагачення – все ще залишалися в ГПУ... Так от, крім справи про хабарі, усі інші справи після нашої відставки чи то розслідуються, чи то лежать – незрозуміло. Принаймні, я не бачу, щоб вони були направлені до суду і щоб прокуратура твердо заявила про своє бажання довести їх до кінця і довести вину цих осіб.

Справу за підозрою у хабарі ми передали в суд, але, на жаль, вона вже другий рік розглядається в суді. І цього достатньо, щоб зробити невтішний висновок, що її методично зараз намагаються розвалити. Причому я не виключаю, що це робиться вже на політичному рівні, оскільки інакше довелося б визнати, що Касько і Сакварелідзе в свій час були праві (на момент порушення справи "діамантових прокурорів" Давид Сакварелідзе обіймав посаду заступника генпрокурора України, - "Апостроф"). Так що сьогодні робиться все, щоб вона довго розглядалася. Про неї вже мало хто згадує, незважаючи на те, що ця справа була дійсно важливою саме як принципова справа, що стосується верхівки прокуратури, яка, можливо, була пов'язана з першою особою в прокуратурі, судячи з тих доказів, які ми отримали (генеральним прокурором України на той момент був Віктор Шокін, - "Апостроф"). На неї дивилися з різними очікуваннями багато прокурорів. Ті, хто звик брати хабарі, розуміли, що треба буде йти з прокуратури, якщо вона знайде своє вирішення, і займатися чимось іншим. Ті, хто не був корумпований, хто хотів змін, чекали, що ось вони зараз прийдуть. З цієї точки зору, погано, що так закінчилося, хоча ми ще не знаємо результату. Але яким би він не був, той факт, що їй не було приділено належної уваги і вона не знайшла свого вирішення в нинішній системі правосуддя, дає зрозуміти суспільству, що до корупції влада ставиться толерантно.

- Ви згадали Давида Сакварелідзе, він зі своєю політичною силою, як і інші політсили, влаштували акцію протесту, серед вимог – створення все того ж антикорупційного суду, скасування депутатської недоторканності й нове виборче законодавство. Як вважаєте, чи призведе протест до якихось змін? Чи це буде протест заради протесту?

- Усе буде залежати не від тих представників політичних партій або громадських рухів, які вийдуть туди (інтерв'ю відбулося до початку акцій протесту в Києві, - "Апостроф"). Усе буде залежати від того, чи підтримають люди такий протест, тому що протест робиться не політиками і не лідерами громадської думки, протест робиться людьми, у яких накипіло на душі і які хочуть реальних демократичних змін в країні. Якщо аргументи тих громадських діячів, які закликають прийти на цей захід, знайдуть підтримку людей і вони висунуть серйозні претензії до влади, то, безумовно, це матиме результат. Якщо люди поки не готові та пасивні, або розчаровані в принципі в багатьох політичних силах і політичних діячах, то, боюся, навряд чи це матиме якесь продовження. Але в будь-якому випадку ті настрої, які я бачу в суспільстві, на жаль, на сьогоднішній момент досить вибухонебезпечні по відношенню до можновладців.

- Чи потрібні Україні дострокові парламентські вибори?

- Давайте запитаємо в людей, чи подобається їм парламент, який є зараз, чи подобається їм та політика, яка зараз відбувається. Якщо ні, то, напевно, потрібні. Мене як громадянина категорично не влаштовує те, що зараз відбувається. Я вважаю, що "політична еліта", яка не виконала своїх обіцянок, яка не готова змінювати країну, має дати людям можливість визначитися, чи хочуть вони її зміни, але не чекати весь час, який відведено для роботи парламенту, щоб люди вже остаточно розчарувалися в тому, що відбувається і, можливо, вдавалися до якихось неконституційних, неправових, але більш дієвих на практиці методів.

У нормальній демократичній державі, якщо влада хоче переконатися в тому, чи підтримують її, вона проведе дострокові вибори і підтвердить, якщо вона в собі впевнена, що люди її підтримають. У такому суспільстві влада не боїться підтвердити свою легітимність. Якщо влада боїться цього і наполягає, що ці дострокові вибори нікому не потрібні, значить, питання з підтримкою суспільства у влади стоїть досить гостро.