Макіївчанин ВОЛОДИМИР ФОМІЧОВ – активіст донецького Євромайдану й один з тих українців, хто наприкінці минулого року був звільнений з полону бойовиків на Донбасі. Приїхавши в 2015 році в рідну Макіївку на свята, Фомічов потрапив на підвал до терористів і був засуджений за надуманим звинуваченням. В інтерв'ю "Апострофу" екс-бранець розповів про настрої в окупації, а також про те, за якими схемами працює "МГБ ДНР" і чому на Донбасі не вдалося побудувати проєвропейське громадянське суспільство.
- Володимире, разом з іншими звільненими ви проходили реабілітацію в клініці "Феофанія". Як пройшла реабілітація, чим вам допомогли?
- В мене було стаціонарне лікування. Вилікували мої зуби, це була велика проблема. Попрацювали над моєю нервовою системою: в мене була черепно-мозкова травма. Це була хороша реабілітація, тут держава спрацювала дуже добре. Усе було безкоштовно.
- Психологічну допомогу надавали?
- До тих, кому була потрібна така допомога, приїжджали психологи, які, наскільки я зрозумів, наймалися Адміністрацією президента в різних організацій, наприклад, у Схід-SOS, Гельсінської групи з прав людини.
- Кабмін виступав з ініціативою виділити 100 тисяч гривень кожному звільненому з полону.
- Так. Іван Карпенко-Карий написав п'єсу "Сто тисяч", і скоро, напевно, ми матимемо написати свою п'єсу "Сто тисяч", тому що це, з одного боку, прекрасна ініціатива, яка може допомогти колишнім полоненим на початку, але абсолютно незрозуміло, як це буде реалізовано, хто це буде реалізовувати. Швидше за все, це має бути Мінсоцполітики, але ніяких розпоряджень немає. І незрозуміло, куди звертатися: у міський відділ соцполітики, районний? Хто цим займається, яка процедура? Є постанова, але як це буде виглядати, мені поки неясно.
- Але ви ще нікуди не зверталися?
- Розумієте, якщо немає зверху команди соцзабезу, то це просто даремно проїхатися і витратити свій час.
- Хотілося б якоїсь більш серйозної участі держави в підтримці колишніх полонених?
- Людям, у яких справді є проблеми з грошима, потрібна фінансова і матеріальна підтримка. Навіть деякі психологічні проблеми можуть виникати через відсутність фінансової свободи. Але насправді хочеться якогось іншого ментального ставлення до внутрішньо переміщених осіб, більш гуманного ставлення, адже переселенці роблять вибір на користь нашої країни, відмовляються бути зрадниками власної Батьківщини, і, напевно, до таких людей має бути краще ставлення. Наприклад, я був у себе в районі й оформляв довідку переселенця. Мені було важко дивитися, як стоять величезні черги, люди годинами стоять у цих чергах, щоб отримати довідку. Немає електронних черг, ввічливого ставлення. Хотілося б, щоб держава прийшла до розуміння, що є люди, які переживають дуже складну життєву ситуацію, можна було б до них більш лояльно ставитися.
Володимир Фомічов після звільнення з полону
- А вас СБУ перевіряла після звільнення? Були розмови?
- З нами поспілкувалися дебрифери з Адміністрації президента і все. Вони просили розповісти свої історії, я розповів. Ні з військової прокуратури, ні з СБУ мені ніхто не телефонував, і нікому.
- У полоні були спроби вербування?
- Ні, спроб вербування не було, більше було бажання підсаджувати когось у камеру або примушувати людей, які зі мною сиділи, розповідати про те, як добре жити в ДНР, мовляв, у Донецьку потрібно залишатися, як там все прекрасно, як все буде розвиватися. Були спроби просто розповісти, як на окупованій території прекрасно і добре жити.
- До полону ви активно вивчали політичні процеси на Сході України, працюючи в громадських організаціях. Як вважаєте, "проект ДНР" став можливим завдяки потуранню місцевих політиків?
- Якщо б місцева еліта мала бажання все це зупинити, вона б могла це зробити. Але, розумієте, спочатку, наприклад, Рінат Леонідович [Ахметов] за "білих", потім він за "червоних"... Сьогодні він приїхав під обласну адміністрацію та сказав: "Я з вами, хлопці". Потім він говорив: "Донецьк – це Україна, і ми повинні домовлятися". Ця позиція, яка в підсумку вилилася в гудіння автомобілів на вулицях, ні до чого не призвела. Хороша позиція - погудіти заради миру в Донецьку, але який від цього сенс? Можливо, і ми, проукраїнські активісти Євромайдану в Донецьку, виявилися слабкими, тому що ми сподівалися, що все буде добре, коли нас в цьому запевняли в Києві. Місцева еліта нам говорила, що все буде нормально і не потрібно робити ніяких агресивних дій. Та й нам було складно собі уявити, що ми беремо в руки щось важче, ніж прапор України. Але благодатний ґрунт там, звичайно, був. Він створювався регулярно, і як тільки з'явилася можливість виплеснути всі образи, що були в населення Донбасу на Україну, на цьому відразу ж зіграли. Спочатку жителі області ходили на "референдум" і робили "вибір", потім за підтримки РФ частина з них змогла цей "вибір" відстояти, а тепер вони живуть так, як вони живуть. До речі, не дуже добре.
- Розчаровані своїм життям?
- Вони розчаровані своєю місцевою "владою", яка не змогла зробити їхнє життя нормальним: низькі зарплати, депресивна обстановка в регіоні, промисловість, яка не працює, зв'язку мобільного досі немає. Коли ми стояли на Євромайдані, то могли, напевно, висловлюватися якось радикальніше в проукраїнський бік. Коли почалися події весни 2014 року, ми казали: "Хлопці, подумайте, ви зараз відділяєтеся від України, у вас відразу ж блокується торгівля, ви не зможете нікуди літати та нормально їздити, почнуться проблеми зі зв'язком, отриманням продуктів. Є інші конфлікти - в Абхазії, Придністров'ї, Карабаху. І від того, що одна територія просто так відокремилася від своєї країни, вона нічого не виграла, розруха там триває". Ми намагалися це донести, але нам казали, що все буде добре, а донецький "Шахтар" буде грати в чемпіонаті Росії. "Шахтар", як і раніше, грає в чемпіонаті України і не в Донецьку.
- А в Росію досі вірять?
- У Росію вірять і у Путіна дуже вірять і сподіваються, що коли-небудь він забере Донбас. У мене в колонії було дуже багато таких людей, які говорили, що [ватажок ДНР Олександр] Захарченко, можливо, і хороший керівник, але є проблеми, а от якщо Володимир Володимирович візьметься за нас і поставить нам хорошу людину з Росії, то все у нас буде добре.
- А серед так званих "ополченців", з якими ви сиділи, які настрої?
- Вони розчаровані тим, що їх посадили. Є там багато росіян-добровольців, які приїхали воювати за ДНР і ЛНР. Вони сидять у в'язницях, їм світить по 10-12 років. Вони ображаються, мовляв, приїхали воювати за Донбас, а потрапили до в'язниці. Тільки Росія ж не буде захищати власних громадян, які там воюють. "Ополченці" розчаровані тим, що воювали, але не розуміють зрештою, за що воювали. Адже вони дійсно вірили, що їдуть воювати за Донбас і що Донбас стане частиною Росії. Вони ж не замислювалися, що Абхазія і Придністров'я так і не стали частиною Росії. Мабуть, до цих подій їх знання історії не дійшло.
Володимир Фомічов після звільнення з полону
- За такої ситуації чи можлива взагалі реінтеграція Донбасу, навіть якщо Україна повністю візьме під контроль свій кордон на сході?
- Я вірю в те, що спочатку ми повинні провести реформи всередині своєї країни, посилити нашу армію та економіку, можливо, коли в Росії відбуватимуться інші процеси, в нас з'явиться можливість взяти кордон під свій контроль, а потім і мирно реінтегрувати регіон назад. Ми, звичайно, можемо піти на угоди боснійського формату, коли в Республіці Сербській (утворення у складі Боснії і Герцеговини, - "Апостроф") немає взагалі жодного боснійського прапора. У нас може бути навіть округ, який не контролюється ні нами, ні ДНР, а там буде міжнародна місія, але що держава Україна від цього виграє? Номінально Донецьк буде не окупований, але за фактом окупація триватиме. Що ми від цього виграємо?
- У силове звільнення вірите?
- Я хочу, щоб конфлікт завершився миром, але він може розтягнутися і на 20, і на 30 років. Поки все йде до того, що конфлікт буде дуже тривалим у часі. Якщо Росія зрозуміє, що їй краще віддати два шматки Донецької та Луганської областей для того, щоб зняли санкції та нормалізувалася власна економіка, тоді все завершиться швидко, але якщо Росія і так почуває себе добре і здатна розвивати внутрішні ринки, тоді швидко нічого не буде. Адже ми точно не можемо знати, яка буде ситуація в Росії.
- Коли вас заарештувало "МГБ", то нібито знайшли дві гранати. У колишнього бранця ДНР Ігоря Козловського також знайшли гранати. Це поширена схема – коли нема чого більше "пришити" до справи, то знаходиться зброя?
- Вони намагаються всім політичним в'язням приписати зберігання зброї, тому що їм потрібно хоч щось доведене. А коли є відбитки пальців на гранатах, то тобі вже складно виправдатися. Це початок доказової бази. Усі, кому приписують незаконне зберігання зброї, не можуть цього позбутися.
- А чим же там займаються адвокати?
- Ну адвокати там є, але користі в суді від них мало, адвокати теж бояться. Але коли в тебе є адвокат, це гарантія того, що тебе можуть менше бити, буде менше тортур, не будуть малювати зайвих речей у кримінальній справі. Це хоч якась гарантія нормального до тебе ставлення. Крім того, зв'язок із зовнішнім світом здійснюється через адвоката.
- Під час свого звільнення ви кричали: "Макіївка – це Україна". Це правда?
- Так.
- Так званий "омбудсмен ДНР" Дарина Морозова кричала у відповідь: "Макіївка – це ДНР".
- Кричала.
- Морозова і такі, як вона, щиро вірять в це чи це просто гра, щоб піднятися соціальними сходами, заробити гроші, вплив?
- Вірять. Розумієте, це ми зараз сидимо з вами в теплій студії в Києві, а там все трохи інакше. Ти знаходишся весь час, наприклад, в Горлівці, маєш справу з цими псевдодержавними утвореннями, псевдодержавними органами, які там створили, ти ходиш в їхню систему соцзахисту, отримуєш у них пенсії і зарплати, працюєш на них... І ясна річ, що вони говорять, що Макіївка була в Російській імперії, була містом СРСР, була Україною, а тепер ось "від України ми відокремилися". Для них це продовження існування міста – просто поза Україною. Є нормальні люди, які розуміють, що це все фейкова система, в якій жити неможливо, але іншого вибору немає, а є люди, які мислять інакше, у них був розвинений регіональний патріотизм, вони дуже сильно вірять у Путіна і Росію. Але багато хто задається питанням: "А раптом Україна завтра повернеться, що з нами буде далі?"
- Вони бояться повернення?
- Звісно, бояться. Пропаганда працює в такому ритмі, щоб люди боялися, розповідаючи, що прийдуть українські війська і будуть ґвалтувати донецьких жінок.
Володимир Фомічов (крайній зліва)
- Чому на Донбасі не вдалося побудувати проєвропейське громадянське суспільство, адже той же Донецьк в принципі розвивався в європейському ритмі, особливо після Євро-2012.
- У цьому і весь сенс, що в самому Донецьку така можливість була. У місті була достатня кількість людей, які розуміли, що таке європейський спосіб життя, що таке нормальні зарплати, що таке можливість відпочивати в нашому мирному місті, подорожувати. Донецьк в принципі до цього прагнув, і я думаю, що якщо б не було цього конфлікту, місто могло б стати візитівкою України для Євросоюзу. Але проблема в тому, що місцева еліта приділяла увагу тільки одному місту – Донецьку, ще трохи сусідній Макіївці і, можливо, Маріуполю. Усе. Інші міста були депресивні. І якщо жителю Донецька ще якось можна було пояснити, то пояснювати щось жителю Сніжного або Тореза, звичайній людині, яка ходить працювати на копанку, просто безглуздо. Ви розумієте, що в Сніжному і Торезі є люди, які думають, що ходити працювати на копанку – це нормально, це справжня робота і це правильно? Як ти йому розкажеш, що копанка – це небезпечна для життя нелегальна шахта, що завдяки його роботі на копанці в держави пропадають мільйонні доходи, життя піддається неймовірному ризику, а якщо з тобою щось трапиться, за тебе ніхто не понесе відповідальності. Що можна пояснити такій людині?
Читайте також: Не можна говорити, що мешканці Донбасу винні, є інше слово - Ігор Козловський
- Силовики Донецька, як вважаєте, "злили" місто навесні 2014-го?
- Мені складно відповісти на це питання. Я не знайомий з усією інформацією, якою володіли наші правоохоронні органи. Однак у Харкові змогли все зачистити. Значить, у місцевої еліти була нормальна позиція. Харків відстояли, тому що в один момент приїхали силовики та зробили свою роботу. У Донецьку, напевно, хотіли договірняк. Ахметов, можливо, хотів домовитися про умовну автономізацію і не зміг домовитися. Можливо, ті, хто був на той момент у владі в Києві, хотіли маленьку переможну війну, а її не вийшло.
- Ваша історія показова тим, що ви наважилися перетнути лінію розмежування і приїхати в окуповану Макіївку, але потрапили в полон. Виходить, що краще в окупацію звичайним громадянам взагалі не виїжджати?
- Якщо є можливість не їхати, то краще не їхати. Там багато доносів. І доноси пишуть регулярно один на одного. Просто, коли потрібна кримінальна справа – вона з'являється, коли ні – цей донос викидають у смітник. Будується тоталітарне суспільство, там не може не бути системи доносів, адже всі ми знаємо історію.
