Військовий журналіст, координатор групи "Інформаційний спротив" КОСТЯНТИН МАШОВЕЦЬ у другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів, які дії може зробити Кремль на Донбасі, щоб дестабілізувати ситуацію в Україні в передвиборний період, і чому Росія не може дозволити собі тотальну війну.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: У Росії залишився лише один спосіб домогтися своїх цілей в Україні - військовий журналіст
- Україна вступає в передвиборний період. Що Росія може зробити на Донбасі, щоб вплинути на ситуацію в Києві?
- Влаштувати маленьку переможну війну. Поразка на фронті відчутно вдарить по перспективах нинішньої влади. Можна сказати, що поразка на фронті поставить хрест на продовженні перебування при владі нинішніх керівників.
Росія цілком може піти на це, але треба співвідносити наслідки ескалації з результатом. Якщо вони поставлять занадто глибокі цілі, то включиться міжнародна спільнота, і тоді це може закінчитися для Російської Федерації досить плачевно, а результату так і не буде досягнуто. З іншого боку, якщо прогадати з масштабом цієї гіпотетичної ескалації, то це може ніяк не вплинути на розстановку політичних сил всередині України або вплинути не таким чином, як задумував Кремль.
Використання Кремлем військового чинника у внутрішньоукраїнській політичній боротьбі має певні особливості. Наприклад, чим жорсткіше ескалація, тим вище мобілізаційна готовність народу України протистояти агресії. Це теж не треба скидати з рахунків.
Поки я вважаю, що обрана політичним керівництвом нашої країни стратегія, можливо, суперечлива в деяких нюансах і деталях, але основні її положення вірні. Виходячи з розстановки сил в регіоні, це найбільш вдалий варіант. Природно, головну задачу не знято з порядку денного. Кремль намагається зберегти Україну під своїм всебічним військовим, політичним, економічним контролем. Досягти цього можна, лише змінивши владу в Києві. Тут включаються чинники, за допомогою яких можна домагатися зміни цієї влади на більш зручну для себе. Але не факт, що влада після зміни виявиться зручною для Кремля. Тому я не думаю, що ці фактори стануть вирішальними у внутрішньополітичній боротьбі. Швидше все зведеться до плащу і кинджалу та до брудної політики. Кремль любить брудно грати на політичному полі. Особливо в чужих країнах.
- Якою може бути ця "маленька переможна війна"?
- Можуть спробувати відбити якесь селище або містечко на Донбасі. Наприклад, атакувати Бахмут, Маріуполь, Костянтинівку. Різні варіанти. Росія продовжує утримувати на наших східних кордонах досить потужне угруповання (близько 70-80 тисяч військовослужбовців), також вона намагається зараз працювати над підвищенням рівня боєздатності 1-го і 2-го армійських корпусів (так званих ДНР-ЛНР, - "Апостроф"), надаючи їм риси регулярних військ. Поки виходить насилу, там багато всяких нюансів саме місцевого характеру. Також вони утримують невеликий контингент (до 7-8 тисяч військовослужбовців) на окупованих територіях в якості командного, інструкторського складу, у підрозділах спеціального призначення. Коли вони вважатимуть, що рівень боєздатності 1-го і 2-го АК дозволить провести активні наступальні дії, вони можуть їх організувати. Але поки що без прямої участі РФ такого роду операція неможлива. Хоча вони спробують з цих формувань зробити боєздатну армію, пропускають [місцевих найманців] через навчальні центри, полігони, забезпечують озброєнням, паливом. Але якщо ми зіставимо це із заходами, які проводять у Збройних силах України, рівнем підготовки їх до оборони, ведення військових дій, то можна сказати, що 1-й і 2-й АК поки ще не досягли спроможності проломити українську оборону на якійсь ділянці.
Працюють напружено вони [окупанти] і над відновленням техніки, озброєння. Намагаються постійно підвищувати боєздатність техніки, поставленої з путінського "воєнторгу" або "знайденої в шахтах", досить інтенсивно займаються обслуговуванням. Ми навіть фіксували такі факти, що якщо вони не в змозі самі усунути несправність штатної техніки або озброєння, то це все замінюється на справну техніку, що надходить з території РФ. Це займає певний час і вимагає значних фінансових витрат. Щоб дотягнути їхній рівень боєздатності та оснащення, щоб вони могли проломити підготовлену оборону Збройних сил України, потрібні певні витрати. Наскільки я розумію, вони хочуть досягти цього рівня до виборів, до початку фази гострої політичної боротьби в Україні, щоб використовувати військовий чинник у цій внутрішньополітичній розбірці. Але ще незрозуміло, чи це вдасться. Я поки не бачу якихось маркерів, які свідчили б про те, що цей військовий важіль вже готовий до використання.
Якщо широкомасштабна агресія, виходячи з політичних і геополітичних причин, навряд чи можлива, то якась обмежена – цілком імовірна. Військові чинники все-таки використовуються в гібридній агресії Путіна проти України. Але повномасштабна агресія припускає війну тотального характеру на всіх напрямах. Поки Росія не може собі дозволити тотальну війну, навіть якщо підтримка світовою спільнотою України як жертви агресії обмежиться середнім рівнем, фрагментарними поставками через третіх осіб сучасних озброєнь або зовнішньополітичними акціями.
Військовий чинник – це питання швидше ситуативної тактики, ніж продуманої завчасно стратегії кремлівського режиму. Але насправді вони не можуть собі дозволити ескалацію до межі.
А збільшення обстрілів може бути викликано різними причинами. Від інформаційно-пропагандистського характеру і так званої відповіді на "вбивство мирних жителів" і до побоювання, що українські війська перейдуть у наступ. Зараз місцеве населення переконане, що не сьогодні завтра Збройні сили України перейдуть в широкомасштабний наступ. Окупаційні адміністрації змушені таким методом реагувати на ці чутки і громадську думку на окупованих територіях, підвищуючи ескалацію і напругу. Це може бути продиктовано і військовими міркуваннями, тобто це може бути спроба завдати вогневе ураження, збільшити рівень втрат серед українських військовослужбовців, знищити їхню техніку і озброєння. Зауважимо, що зазвичай обстріли супроводжуються широкою інформаційно-психологічною кампанією в підконтрольних окупаційній адміністрації ЗМІ, включаються на певних етапах і російські засоби масової пропаганди.
- Звідки з'являється інформація, що українська армія готує наступ?
- Спочатку, це був елемент залякування населення з боку представників окупаційної адміністрації. Потім це стало дуже модно в українських засобах масової інформації. Вони ж [окупаційні адміністрації] знайомі з тенденціями в інформаційному просторі України. Це вторинний ефект, тобто вони спираються на матеріали, які розміщені в українських ЗМІ, і у себе розміщують із заголовком: "Не сьогодні так завтра "укропи" перейдуть в наступ". І це використовують у різних цілях: для мобілізації населення та ресурсів задля продовження окупації. Потім проводяться інформаційно-психологічні операції певними структурами, з'являються історії з "розіп'ятими хлопчиками" і "злісними бандерівцями".
- Це аналог підірваних будинків у Москві, створення спільного ворога?
- Загалом сенс такий саме. Змінюється форма, а сутність і зміст залишаються ті ж. Це виглядає так. Декларується, що артилерія так званого 1-го АК не може стріляти по мирних кварталах. Але підвищується ескалація в зоні бойових дій, у якомусь подвір'ї розірвався снаряд чи міна, випущена ними ж самими як привід, обстрілюється школа або ще щось, і тут з помпою, демонстративно, з висвітленням у засобах масової інформації дається наказ на "адекватну реакцію". Якщо раніше ви не могли формально стріляти з якихось міркувань, то зараз ви отримуєте законний привід завдати кількох ударів. А куди будете стріляти – це вже питання друге, яке зазвичай в інформаційному відношенні має другорядне значення.
- Росія перейшла й у військовому плані до пропагандистської кампанії?
- Так, це диктується кількома міркуваннями. Це як ситуація під час Першої світової війни – коли жодна зі сторін не може досягти вирішальної перемоги. Так і тут. Це по суті зміна стратегії, перехід від упору на військові засоби до упору на політичні та економічні засоби в самій Україні, коли військовий фактор використовується як допоміжний, як привід, наприклад. Збільшення кількості обстрілів або спроба захопити вчергове Мар'їнку, або витіснити українські війська з промзони в Авдіївці, або обстріляти вчергове Широкине або мікрорайон Східний в Маріуполі з реактивних систем залпового вогню. Але це швидше все-таки в загальній канві допоміжний фактор.
Судячи з останньої ескалації, було влаштовано щось на зразок інформаційно-психологічної рекламної кампанії. А все чому? За нашими даними, останнє поліпшення позицій українських військ в районі Горлівки з точки зору суспільного резонансу на окупованих територіях не дуже приглядно показує окупаційну адміністрацію, тобто показує її неспроможність протистояти ЗСУ. Для того щоб нівелювати цей негативний ефект, і була вигадана ця інформаційно-пропагандистська кампанія із завданням "адекватних ударів". Звідси і міфічні історії про 20 танків, нібито підірвані склади. Те, що вони насправді стріляли по психоневрологічному диспансеру в Торецьку, а не по міфічних українських танках – це вже справа десята. Але зате можна красиво написати в соцмережах про те, що "ми гідно відповіли злобним бандерівцям". І негативний ефект від того, що здали позиції під Чигарями, знівельовано.
Що стосується акваторії Азовського моря, поводитися вороже агресора спонукає те, що він має панування й на морі, й у повітрі. Крім того, зосереджене чимале наземне угруповання, яке можна використовувати на узбережжі. Повітряно-десантні війська, підрозділи морської піхоти теж можна використовувати для десантної операції, причому комбінованої. Завдання тільки туди перекинути сили і засоби, питання в доставці до узбережжя.
Природно, існує ціла низка відповідних методик, як ЗСУ можуть протистояти цьому. На мій погляд, краще якимось асиметричним характером. Але це вже подробиці, які навряд чи варто оприлюднювати.
