На порозі знищення Єврозони, спекуляції Європи на історії та "стримання" Трампа у США - ключові події в світі

"Апостроф TV" продовжує серію публікацій, присвячену ключовим подіям міжнародної політики. У свіжому випуску експерт з питань міжнародної політики Українського інституту майбутнього Ілія Куса розповідає про те, як спекулюють історією в Європі, чому нові санкції США проти РФ не такі вже й кусючі, а переговори щодо КНДР - не такі вже й успішні. Також пояснюємо, чим Україні та світу важливі проміжні вибори в США, за що Дональд Трамп розізлився на генпрокурора Джеффа Сешнса, та як Італія може розвалити Єврозону.

Проміжні вибори у США - важливі для всіх

На відміну від виборів 2016 року результат проміжних виборів у США був прогнозований: рейтинги республіканців дещо впали, а демократи взяли під контроль Палату представників, тобто нижню палату Конгресу. Республіканці ж зберегли контроль над верхньою палатою - Сенатом. На практиці можна говорити про обережну перемогу республіканців, оскільки вони все ж зберегли контроль над Сенатом, який відповідальний за ухвалення рішень з кадрової політики. А важливішого за це для Трампа і його адміністрації немає нічого, оскільки це дозволяє їм продовжувати свій політичний курс.

З іншого боку, демократи разом із контролем над Палатою представників отримали доступ до двох основних функцій Конгресу: бюджетної та наглядової. Нижня палата контролює виділення грошей на різні проекти, й тепер демократи можуть їх блокувати. Це змусить Трампа домовлятися з ними, і принаймні його внутрішня політика стане більш гнучкою. Це і є те, що ми називаємо системою стримувань та противаг, що, в свою чергу, корисно і для України, і для світу.

Ще одна функція, над якою отримали контроль демократи, - наглядова. Палата представників має право здійснювати нагляд за діяльністю членів адміністрації президента. Це означає, що демократи можуть ініціювати розслідування скандалів, пов’язаних із конфліктом інтересів у багатьох членів команди Трампа. Тож демократи отримали ще один важіль тиску на президента. Наскільки він буде ефективним – покаже час.

Чому Трамп змусив піти генпрокурора Сешнса

Звільнення генпрокурора Джеффа Сешнса очікуване, адже стосунки у них із Дональдом погіршилися ще з березня 2017 року. Це прямо пов’язано із розслідуванням спецпрокурора Роберта Мюллера щодо імовірних зв’язків команди Трампа із Москвою. Сешнс заявив, що він самоусувається від розслідування через конфлікт інтересів. Треба розуміти, що генпрокурор - один із найближчих соратників президента. Тож, призначаючи його на цю посаду, Трамп очікував, що його друг якось таки його врятує.

Колишній генпрокурор США Джефф Сешнс Фото: EPA/UPG

Самоусунення Сешнса розлютило Трампа, й він почав публічно критикувати генпрокурора. Звільняти його до проміжних виборів президент не наважився - ображений Сешнс міг би розповісти багато цікавого про внутрішню кухню Білого дому. Тож Трамп перечекав вибори й звільнив генпрокурора вже наступного дня. Вірогідно, зараз він призначить на цю посаду когось лояльнішого, аби новий генпрокурор спробував запобігти публікації певних даних, які, можливо, є у Роберта Мюллера, щодо зв’язків команди Трампа з Кремлем. Фінальний звіт цього розслідування мають опублікувати вже в грудні.

Примарні санкції США проти РФ

У нас люблять придумувати гучні епітети до санкцій, але насправді вони доволі слабкі. У цей пакет потрапили, здається, троє чи четверо громадян Росії і сім підприємств, які працюють у Криму. Це несерйозно. Санкційна політика США має два основні напрямки: піар, тобто демонстрація жорстких дій США щодо Росії, і реальність. Але це не те, про що думають в Україні, бо справді найбільш дієві санкції США проти Росії - ті, що стосуються науково-технологічної співпраці. Вони відрізають Москву від доступу до західних технологій і розраховані на перспективу - 7, 10, 15 років.

Запроваджуючи санкції, США керувалися більше власними інтересами, аніж інтересами України, оскільки технологічні санкції працюють більше на користь США в стратегічному майбутньому, а не на користь України, бо в нас немає 10 чи 15 років на очікування.

Як Італія може знищити Єврозону

Все так погано, як здається, оскільки йде боротьба не стільки за бюджет ЄС, скільки за майбутнє європейської політичної системи. Після приходу до влади в Італії правої коаліції - "Руху п’яти зірок" та "Ліги" - питання бюджету стало сакральним - ці партії від самого початку заявляли, що бюджет буде таким, як хочуть вони. Тобто без непопулярних серед населення заходів економії, до яких уряди вдавалися від початку фінансової кризи. Але цей бюджет ніяк не корелюється з вимогами Брюсселя, які прив’язані до всієї Єврозони.

Будь-яка криза в Італії вдарить по всій Єврозоні, а це геть невигідно європейським елітам. Тож їм потрібно стабілізувати бюджет. Партії, які прийшли до влади на хвилі критики Брюсселя, не можуть дозволити собі піти назустріч європейським чиновникам. Але "Рух п’яти зірок" і "Ліга" дивляться на ситуацію по-різному. Останні завжди виступали проти брюссельських еліт, це одні з найбільших євроскептиків у Європі. "Рух п’яти зірок" загалом згоден на компроміс, вони визнають, що Італія не в тій економічній позиції, щоб іти на конфронтацію. "Ліга" ж проти компромісу, тому всередині коаліції виникає напруга, але вони все ж здатні дійти компромісу.

Лідер партії "Рух п'яти зірок" Луїджі Ді Майо і глава правої партії "Ліга" Маттео Сальвін Фото: EPA/UPG

Санкції Брюсселя проти Рима - це вже пряма конфронтація. Після цього Єврозона не зможе нормально функціонувати. Крім того, конфлікт підірве довіру і поставить ще одне питання: що робити з Грецією, Кіпром та Іспанією? Чи не відпаде цей південний блок слідом за Італією? Питання Італії вкрай важливе, бо від відповіді на нього залежить те, з якої позиції реформуватиметься ЄС, чи зможуть у Брюсселі знаходити компроміси з італійцями, греками й рештою щодо майбутніх реформ.

Ємен: гуманітарна катастрофа й подвійні стандарти Заходу

У 2015 році єменські мусульмани-шиїти, яких називають хуситами, підняли повстання й захопили владу в столиці Ємену - Сані. Законний уряд переїхав до портового міста Аден на узбережжі Аденської затоки. У країні встановилося двовладдя: на півночі в Сані сидять шиїти, які захопили владу, на півдні - єменський уряд, який зробив Аден тимчасовою столицею. Саудівська Аравія, яка підтримувала сунітський єменський уряд, вирішила вторгнутися в Ємен на боці уряду. Іран, традиційний геополітичний суперник Саудівської Аравії, підтримав шиїтів. Так, дуже швидко війна в Ємені із конфлікту між шиїтською громадою (40% населення - шиїти) та сунітським урядом перетворилася на регіональний конфлікт між Саудівською Аравією та Іраном.

Війна триває вже три роки й зайшла в глухий кут. Саудівська Аравія розгорнула в Ємені масштабну повітряну кампанію - вона бомбардує міста, що перебувають під контролем шиїтів. Це знищило всю інфраструктуру, спровокувало епідемію холери й масовий голод. Гуманітарну кризу в Ємені називають однією з найбільших на планеті.

Чому ми про це не чуємо? Саудівська Аравія скидає на Ємен бомби, які сама не виробляє, вона їх купує - це один із найбільших у світі імпортерів зброї. Де вона її бере? У британців, французів, італійців, іспанців, а найбільше - у американців, німців і канадців. Війна в Ємені стала непопулярною, бо всі розуміли, що європейські уряди, по суті, причетні до цих страшних злочинів. Ця тема зачіпає питання подвійних стандартів західних країн, коли вони, з одного боку, захищають права людини й виступають за свободу, але, по суті, є співучасниками злочинів у Ємені. Якби вони припинили співпрацю з Саудівською Аравією у військово-промисловій сфері, це був би дуже потужний удар по Ер-Ріяду, оскільки він повністю залежить від поставок зброї із Заходу. Для нас це дуже цікавий кейс, оскільки він показує реальні інтереси світових гравців.

Чому зриваються переговори з Північною Кореєю

Переговори щодо Північної Кореї - це прекрасна ілюстрація публічної вистави. Після Сінгапурського саміту нічого не реалізувалося, бо й не мало реалізуватися. Той маленький документ - абсолютно ні про що. Але чому триває ця імітація переговорів? США не хочуть показати, що це був провал і фейк, тож команда Трампа до кінця його терміну робитиме все, аби показати, яким успішним був цей саміт.

Президент США Дональд Трамп і лідер Північної Кореї Кім Чен Ин під час саміту КНДР-США в Сінгапурі, 12 червня 2018 року Фото: EPA/UPG

Південна Корея бере участь у виставі, бо у випадку війни постраждає першою. Теж саме стосується Японії. У Токіо згодні на будь-яку видимість процесу, аби лишень північнокорейські ракети не падали у їхній економічній зоні. Китай виграв у цій ситуації чи не найбільше. Вони змусили буферну зону, якою вони вважають Північну Корею, сісти за стіл переговорів із США. Крім того, тепер Пекін може заявити: раз Пхеньян бере участь у мирному процесі, то навіщо далі підтримувати санкції? Північна Корея для Китаю - це ринок, а ще - можливість отримати вплив на Південну Корею.

Таким чином, усі сторони мусять підтримувати видимість мирного процесу, оскільки альтернатива цьому - конфлікт.

Історичні спекуляції по-європейськи

У будь-якій країні є питання, які викликають розкол у суспільстві, надто коли справа доходить до трактування історії. В Європі це стосується Першої, а ще більше - Другої світової війни. Про те, що злочинцями у Другій світовій війні були всі й починали її теж всі, говорять мало або ж не говорять зовсім.

Історичні питання легко політизуються. Наприклад, Еммануель Макрон днями вшанував Анрі Філіпа Петена. Колишній маршал Франції - фігура неоднозначна для тамтешньої історії. Він був блискучим воєначальником у Першій світовій війні, проте у часи Другої світової він був фактичним керівником Франції в часи її окупації нацистською Німеччиною. Тобто був головою колабораціоністського пронацистського уряду Віші. Тож вчинок Макрона обурив суспільство. Навіщо він це зробив? Щоб пограти на полі "Національного фронту" Марін ле Пен, чия популярність зростає на тлі не надто успішних реформ Макрона.

Щось схоже трапилося в Іспанії. Прем’єр-міністр-соціаліст Педро Санчес, який прийшов до влади на тлі корупційного скандалу, що звалив консервативний уряд Маріано Рахоя, виніс на затвердження урядом рішення про те, що треба винести з мавзолею тіло Франциско Франко - це багаторічний диктатор, прихильник Гітлера й Муссоліні. А сам мавзолей, де він лежить, збудований руками політв’язнів.

Як і у Франції, пішла "зрада" й "перемога", почалися дискусії, а чи треба виносити тіло, навіщо це робити, де його поховати й так далі. Для прем’єра Санчеса - це тактичний бонус. Він відволік увагу суспільства, але це дає козир у руки, по-перше, консерваторів, а по-друге - прихильників незалежності Каталонії. За часів франкістської Іспанії каталонці були тими, кого переслідували. Якщо ж питання з тілом Франко затягнеться, це підвищить ризик дестабілізації, на хвилі якої та ж Каталонія дійсно ризикує відділитися.