Нинішній рік для Європейського союзу пройде під знаком Трампа. Європейцям не тільки доведеться вибудовувати відносини з новою президентською адміністрацією США, але і серйозно враховувати фактор популізму – уособленням якого багатьом бачиться новий господар Білого дому – у своїй внутрішній політиці. Уроки останньої американської передвиборчої гонки особливо важливі для Європи, якій в 2017 році доведеться пройти через вибори в трьох ключових країнах ЄС: Німеччині, Франції та Нідерландах.
Чому загроза популізму сьогодні сприймається в Європі так гостро? Імовірність приходу до влади або, принаймні, зміцнення позицій у парламентах різних рівнів тих політичних сил, чиї погляди поки залишаються для Європи радикальними, дійсно існує. Вона не дуже висока, але досвід США не дозволяє нехтувати такою можливістю. Проте ця небезпека — лише симптом, що вказує на наростання в Євросоюзі проблеми. Таких проблем набереться чимало, і, хоча жодна з них окремо не здатна стати доленосною для європейської інтеграції, сукупно вони становлять неабияку загрозу. Тим більше, що популісти активно критикують національні уряди і брюссельську бюрократію за неготовність (або нездатність) з цими проблемами розбиратися.
Економіка
У економічному відношенні Європейський союз в цілому знаходиться в непоганій формі. Четвертий рік спостерігається невелике, але стійке зростання основних економічних показників — що за темпами часто випереджає США. Однак фінансові проблеми країн півдня ЄС нікуди не поділися, особливо гострими вони залишаються в Греції. За оцінками МВФ, Греції потрібно ще до 60 млрд дол. у наступні три роки для забезпечення стабільності економіки. На перший погляд, ситуація там сьогодні не виглядає такою катастрофічною, як в 2010 році. Але сьогодні на хвилі популізму, що посилює негативне ставлення європейців до надання фінансової допомоги сусідам, у Афін набагато менше шансів отримати додаткові кредити. За опитуваннями в Німеччині, яка є основним кредитором Греції, підтримують ідею нової допомоги лише близько 25% громадян. Німеччина сьогодні готова погодитися з виходом Греції з єврозони. Але наступною в черзі за допомогою — Італія з її кризою банківського сектора, і в цьому випадку подібний рецепт неприйнятний.
Під питанням і Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство – ключовий проект економічного співробітництва між ЄС та США. Негативне ставлення Трампа до існуючих угод про вільну торгівлю тут ні до чого: на ідею вільної торгівлі з європейцями він дивиться скоріше позитивно. А ось самі європейці до проекту ставляться неоднозначно, переговорний процес, що почався в 2013 році, загальмувався задовго до зміни влади у Вашингтоні саме через позиції членів ЄС. Нинішній рік не виправить ситуацію — ідея втрачає політичну підтримку. Меркель, чи не найголовніший прихильник проекту на континенті, зважаючи на вибори, змушена буде піти на поступки однопартійців, серед яких чимало опонентів Трансатлантичного партнерства. Лондон, що традиційно підтримує посилення зв'язків з США, після минулорічного референдуму і зовсім перестав чинити вплив на політику Євросоюзу.
Brexit
Вихід Великобританії з ЄС взагалі стане в цьому році невичерпним джерелом проблем для Європейського союзу. Хоча переговори про Brexit завершаться через два роки, ЄС доведеться визначитися з принциповою позицією на переговорах практично відразу після їх офіційного початку, тобто вже навесні. Якщо Євросоюз займе жорстку позицію, спробує покарати Лондон, щоб віднадити інших членів ЄС від повторення британського шляху, він ризикує упустити свій моральний авторитет. Єдність ЄС ґрунтується на його привабливості, а "каральні" заходи щодо відступника будуть виглядати як готовність надалі зберігати цю єдність силою. Крім того, жорсткий сценарій передбачає цілу низку заходів, які вдарять по громадянам Сполученого Королівства: відмова від єдиного трудового простору, відновлення митних кордонів тощо. Караючи простих людей за вихід Великобританії, ЄС фактично перекреслить примат гуманізму, один з базисів європейської інтеграції. З іншого боку, якщо вихід Великобританії відбудеться за м'яким сценарієм, і велика частина торгово-економічних зв'язків збережеться в недоторканності, це може підштовхнути інших незадоволених політикою Брюсселя до повторення Brexit.
Розмови про новий референдум про незалежність Шотландії, а також про референдум в Північній Ірландії неприємні не тільки для Лондона, але і для Брюсселя. Під час попереднього шотландського референдуму в 2014 році в ЄС з радістю сприйняли перемогу прихильників збереження цілісності Великобританії. Для Євросоюзу питання самовизначення окремих територій у країнах-членах виллється в нові проблеми політичного, юридичного та правового характеру: чи стануть тоді нові держави членами ЄС автоматично, що буде, якщо результати референдумів не будуть визнані відповідними країнами, і безліч інших, не менш гострих. У ЄС вже є прецедент Каталонії, де всі ці питання вирішувати, можливо, також доведеться в поточному році. Одразу два потенційні референдуми у Великобританії, очевидно, стануть каталізатором для всієї Європи.
Нарешті, вихід Великобританії руйнує баланс сил в ЄС, у якому Лондон виступав противагою Берліну. Конкуренція двох держав виглядала природною: Німеччина – локомотив подальшої інтеграції і прихильник посилення наддержавних інститутів, Великобританія об'єднала навколо себе тих, хто побоюється подальшої централізації. Але саме економічна і політична вага Великобританії була запорукою того, що і така позиція буде врахована. Франція не зможе стати новою противагою — занадто тісні зв'язки з Німеччиною, занадто близькі позиції двох країн щодо майбутнього ЄС. Тепер Берліну можуть протистояти лише більш слабкі і досить розрізнені сили, а ось прагнення зміцнити європейську цілісність у Німеччини не зникне. Більш того, євроскептиками німці не стануть, хто б не переміг на виборах – занадто багато Німеччина вклала в Євросоюз, у прямому і в переносному сенсі – але ось національного егоїзму в їх політиці напевно стане більше. Отже, Німеччина буде частіше чинити тиск на партнерів. У нинішній Європі, що віддає належне популізму і націоналізму, такий тиск швидше за все призведе до нових втеч з ЄС і ослаблення всього Євросоюзу.
Міграція
Проблема біженців встигла стати для Європейського союзу звичною. Проте останнім часом вона все більше ускладнюється, виходячи далеко за рамки соціальної політики. Вона вже стала невід'ємною частиною проблем у галузі безпеки, та все міцніше асоціюється із загрозою тероризму. Останні опитування показують, що в тих країнах ЄС, де тероризм сприймається як ключова загроза, проблема міграції не відстає від неї по важливості і сприймається в зв'язці з зростанням терористичної небезпеки. Ця тенденція — маркер зростання націоналістичних настроїв, що прямо загрожують базовим демократичним цінностям Європейського союзу. Про посилення націоналізму свідчить і небажання ряду східноєвропейських членів ЄС приймати біженців, що не тільки загрожує єдності ЄС, але і ставить під сумнів керованість Євросоюзу.
Міграційна проблема перетворюється на постійний фактор політики ЄС: обговорення обмежувальних заходів у міграційній політиці Італії, Бельгії, Фінляндії, пропозиція низки функціонерів ХСС ввести заборону на подвійне громадянство — ці кроки робляться як реакція на міграційну кризу останніх років, однак стосуються значно ширшого кола питань і будуть визначати політику на багато років.
Зовнішня політика
Європейському союзу доведеться зіткнутися і з цілою низкою зовнішньополітичних викликів. Останніми роками колективна дипломатія ЄС не домоглася помітних успіхів: угода з Туреччиною щодо біженців працює погано, загальна позиція щодо Сирії так до кінця і не сформувалася. А вихід Лондона робить потенціал політичного впливу ЄС у світі ще більш слабким.
У поточному році принаймні три міжнародних проблеми можуть викликати розкол в Євросоюзі. Загострення відносин між США і КНР, до якого поки веде справу адміністрація Трампа, для ЄС означає конфронтацію між двома найбільшими торговельними партнерами (на США припадає трохи менше 18% зовнішньої торгівлі ЄС, КНР — близько 15%). Якщо конфлікт між США і КНР почнеться серйозний, американцям не варто чекати одностайної підтримки, як це було у 1989 році після розгону демонстрантів на площі Тяньаньмень. Чимала частина європейських країн волітиме залишитися нейтральною і зберегти торговельні відносини з обома партнерами, але Євросоюз не зможе сформулювати в цьому конфлікті жодну політику.
Ще один зовнішньополітичний поворот Вашингтона, який може спровокувати розкол в ЄС, — посилення позиції щодо Ірану. Євросоюз брав безпосередню участь у досягненні угоди з ядерної проблеми в 2015 році. Франція, Німеччина і ще низка країн ЄС вже ведуть активні переговори з Іраном про початок економічного співробітництва, і, оскільки нинішнє загострення не викликано порушеннями з іранської сторони, навряд чи вони легко погодяться відмовитися від потенційних вигод, які така співпраця обіцяє. У той же час Швеція, Нідерланди продовжують жорстко критикувати Тегеран за порушення прав людини, і, ймовірно, підтримають посилення політики Вашингтона на іранському напрямі.
Нарешті, ще однією перевіркою Євросоюзу в міжнародній політиці стануть відносини з Росією. Розмови про необхідність пом'якшення санкцій відносно Москви ведуться в Європі давно, але режим санкцій продовжував триматися — не в останню чергу завдяки позиції США, Великобританії та Німеччини. Позиція нової адміністрації щодо Росії істотна, навіть якщо Трамп не буде знімати американські санкції (а домогтися підтримки в Конгресі з цього питання йому буде дуже складно). Досить того, що нинішня адміністрація просто не стане тиснути на європейських партнерів, вимагаючи від них збереження режиму. Чи зможе і, головне, чи захоче Німеччина забезпечувати таку єдність сама — велике питання, відповідь на яке дадуть федеральні вибори.
