Як Олександр Лукашенко підготував Білорусь до поглинання Москвою, чому нинішній авторитарний правитель Білорусі не стане другим Рамзаном Кадировим у складі РФ, а також про те, чим відрізняються білоруська та українська ідентичність, в інтерв'ю "Апострофу" розповів політолог, керівник Центру політичного аналізу і прогнозу ПАВЛО УСОВ.
- Традиційне в кінці року загострення між Мінськом і Москвою, обмін думками і репліками, можуть призвести до якихось нових наслідків?
- Якраз інтенсивні зустрічі, а в грудні їх було дві, не є традиційною формою відносин між Мінськом і Москвою. До 2018 року таких інтенсивних переговорів і візитів Лукашенка в Москву просто не було. Це показник того, що конфігурація відносин складається зовсім інакше, не на користь Білорусі, не на користь Лукашенка.
Йдеться про те, що протягом другого півріччя російське керівництво неодноразово заявляло про те, що всі преференції, які отримає в подальшому Білорусь, будуть залежати виключно від розширення і поглиблення двосторонніх відносин. Перш за все мова йде про поглиблення союзної інтеграції. Росія ребром ставить два питання: введення єдиної валюти і фактичне введення поста президента єдиної держави, що інституційно завершить процес створення Союзної держави, розпочатого ще в 90-ті роки.
Саме протягом 2018 року, щойно Путін в черговий раз став президентом, в його адміністрації стали обговорюватися моделі того, яким чином зберегти владу в руках Путіна після 2024 року. Союзна держава створює умови як для нової геополітичної перемоги Росії, створення нової держави, так і для продовження періоду влади Путіна і концентрації в його руках фактично всієї зовнішньої політики Білорусі.
- Що це означає для Білорусі?
- Повна втрата суверенітету, повернення країни до статусу БРСР, яка існувала до 1991 року. Це означає позбавлення всіх реальних характеристик і атрибутів незалежності держави, збереження тільки формального статусу державності, як було в період існування СРСР. Для Лукашенка це означає втрату влади в тій повноті, яка у нього є зараз.
І тут можна спекулювати, що Москва може запропонувати нинішньому главі Білорусі. Якщо він і залишається президентом республіки, то його функції будуть зведені до функцій перших секретарів союзних республік часів СРСР. Формально він буде залишатися президентом, але реальні важелі управління економікою і політикою будуть зосереджені в Москві. Тому цілком зрозуміло, що втрата суверенітету означає для Лукашенка втрату реальної влади в Білорусі.
- Багато хто говорить, що саме Олександр Лукашенко спричинив таку ситуацію, що Росія може пропонувати аншлюс саме Білорусі, а не, скажімо, Казахстану. Це саме Лукашенко знищував білоруську ідентичність (на відміну від Нурсултана Назарбаєва, що зміцнює ідентичність казахів) і все те, що може створити резистентність білоруського суспільства до планів Кремля?
- Абсолютно вірно. По-перше, всі 24 роки перебування при владі Лукашенко знищував національні громадські інститути, які могли б зміцнювати білоруську незалежність. Якщо ми говоримо про Білорусь, то білоруський націоналізм можна прирівняти до демократії, так як він спирався на ідею побудови незалежної демократичної держави. Лукашенко, знищуючи демократичні інститути, знищував одночасно і національну ідею. Ще раз підкреслю, Лукашенко - це першопричина того, що Білорусь сьогодні перебуває на межі втрати суверенітету і незалежності. Він - причина знищення демократії та національної ідентичності в Білорусі.
По-друге, саме Лукашенко був одним із головних ініціаторів будівництва Союзної держави. У 1995 році пройшов референдум, на якому він отримав повноваження, спрямовані на розширення і поглиблення економічної інтеграції з Росією (в середині 1990-х і в Україні багато політиків практикували риторику "відновлення зв'язків" із РФ, що давало їм необхідну підтримку в суспільстві, - "Апостроф"). З 1999 року де-юре існує Союзна держава як геополітичний суб'єкт з низкою інститутів і управлінським апаратом: держсекретар, Вища державна рада, єдиний економічний простір, кордон і (формально) об'єднана регіональна група військ.
Беручи участь в створенні Союзної держави і продаючи незалежність Білорусі, Лукашенко прагнув стати біля керма нового Союзу. Ці амбіції зберігалися до 2001 року. У свою чергу, така політика призвела до повної політичної, економічної та енергетичної залежності від Росії. За час перебування Лукашенка при владі прив'язка до Росії стала практично повною. Нічого не робилося для того, щоб обмежити цю залежність.
Основною причиною "злиття" з Росією було те, що Москва гарантувала Лукашенку стабільність його влади і авторитарного режиму в цілому. У свою чергу, авторитаризм гарантував залежність від Росії. Економічні преференції і пільги на енергоресурси сприяли створенню в Білорусі моделі так званого ринкового соціалізму, де держава мала широкий контроль над розподілом ресурсів і прямого впливу на економічні відносини, що створювало умови для стабільності режиму.
- Чи може Лукашенко зробити розворот до Євросоюзу або до Китаю, який інвестує в Білорусь, чи може він змінити геополітичного патрона?
- Справа в тому, що Китай дуже далеко. Інтегруватися з Китаєм неможливо, та й цілі такої немає. Китай хоч і робить інвестиції в країну, але втручатися в питання відносин між Мінськом і Москвою він не має наміру.
Щоб шукати партнерів, необхідна політична воля. Єдиною альтернативою може бути тільки Євросоюз, Захід. Але, по-перше, для розвороту на Захід необхідно перебудувати економічні і політичні відносини в самій Білорусі, почати лібералізацію, реформи, демократизацію, зміцнити громадянське суспільство. У свою чергу, це б сприяло ослабленню впливу Москви.
По-друге, при розвороті на Захід потрібно буде закрити кордони з Росією, повністю переглянути енергетичну політику (у 2019 році повинна запрацювати Островецька АЕС, яку будує Росія). В економічному плані такий розворот загрожує дуже швидкою катастрофою. Внутрішніх ресурсів немає, щоб будувати економіку без пільгових поставок газу і нафти. У свою чергу, Європейський Союз не буде робити ніяких фінансових вливань, щоб просто рятувати режим Лукашенка.
По-третє, такий розворот може призвести до прямого військового втручання з боку Росії. Події в Україні це добре показали. Кремль може придумати будь-який, навіть самий абсурдний привід для втручання. На жаль, білоруська армія ментально ближча до Росії, білоруські військові не здатні у своїй свідомості протистояти російській експансії, швидше за все, вони дуже швидко зрадять Лукашенка, почнеться військова конфронтація.
Але я переконаний, що у Лукашенка немає навіть думки вийти з союзу з РФ. Час втрачено. Після 2014 року можна було почати кадрову та ідеологічну реструктуризацію адміністративних політичних і силових інститутів, але цього не робилося і не робиться.
- У Росії є варіант інкорпорації Білорусі, зберігаючи на посаді Лукашенка, або такий варіант прив'язаний тільки до зміщення його з посади?
- Варіант, думаю, є, просто Лукашенко поки не погоджується. Як я вже сказав, це варіант а-ля-першого секретаря або губернатора без реальних владних функцій. Лукашенко буде правити, але не управляти, а в цих умовах повне відсторонення буде неминучим. Загальний сценарій буде такий: а) Лукашенко зберігає формальні керівні позиції; б) відбувається швидке зміщення його і його оточення, як це було в Криму - повна заміна місцевої еліти на російську, і як результат - повна кооптація Білорусі в Росію. Лукашенко ж буде в своїй резиденції копати картоплю і садити кавуни.
- А нового Рамзана Кадирова в складі РФ не буде?
- Чечня - це не Білорусь. Чечня і весь Північний Кавказ є вибухонебезпечним регіоном для Росії. Кадиров - компромісна фігура, яка знищує будь-яку опозицію в Чечні. Кадиров - необхідне зло для Росії, навіть з його ідеями і непередбачуваною поведінкою. Кадиров особисто лояльний до Путіна, і поки клан Кадирова при владі в Чечні, в республіці і на всьому Північному Кавказі можливий якийсь варіант стабільності і відсувається в часі загроза нового вибуху. У Білорусі такої загрози немає, самі білоруси не проти бути в Союзній державі, вони не відчувають загрозу втрати суверенітету, для більшості суверенітет - не цінність, за яку необхідно боротися. Значить, для вирішення регіональних завдань Лукашенко - фігура абсолютно зайва. Він це розуміє, тому намагається затягнути процес переговорів і створення Союзної держави.
- Що означає для України фактичне входження Білорусі до складу Росії під виглядом Союзної держави, це загроза?
- Це загроза не лише для України, а й для Європи в цілому. Після кооптації Білорусі до Союзної держави з'являться повноцінні російські військові бази, де Москва може розмістити не тільки звичайне озброєння, а й стратегічне. А така можливість посилюється, якщо врахувати розрив угоди щодо РСМД (ракет середньої і малої дальності), тобто Білорусь може стати майданчиком для розміщення російського ядерного озброєння. Це загроза для стабільності всієї Європи.
Для України - це пряма загроза північних кордонів. Це ще один дестабілізуючий фактор, ймовірно, диверсійний фактор. Так як РФ зацікавлена в подальшій дестабілізації України, її сегментації, то для України це серйозний виклик. Росія отримує величезну перевагу. У разі прямого зіткнення з Україною, це означає наявність трьох фронтів: схід - через Донбас, південь - через Крим і північ - через Білорусь.
- Чим відрізняється українська ідентичність від білоруської, хоча у нас вона різна в різних регіонах? У нас же була одна Стародавня Русь, одна Київська митрополія, ми були в складі Великого князівства Литовського, у складі Речі Посполитої, але чому існує різниця в ідентичності?
- Проблема в потужній довгій русифікації та радянізації. Україні якоюсь мірою пощастило, так як після поділу Речі Посполитої територія Західної України перебувала в складі Австро-Угорщини, аж до 1918 року, а Відень підтримував українську ідентичність у своїх інтересах - противага польській ідентичності. У Білорусі реалізовувалася масштабна русифікація, особливо після повстань 1830-1831 і 1863-1864 років. У СРСР були масові репресії, переважно проти білоруської інтелігенції. Дві світові війни також зіграли свою драматичну роль, що знекровила націю.
У підсумку, Білорусь фактично стала державою, де успішно реалізовано проект homo sovieticus (людина радянська). Білоруси за ідентичністю, особливо старше покоління, хто народився до 1990-х, - люди з сильними радянськими поглядами і орієнтаціями. Тому і сталася, можливо, перемога Лукашенка в 1994 році. І він сьогодні, продовжує підтримувати ідентичність радянської людини, так як в цьому одна з причин консолідації його влади. Це не білоруська і навіть не російська національна ідентичність, а саме - радянська, яка насаджується сьогодні державою і владою. Весь простір міст, всі символи наповнені радянськими кодами.
Наприклад, свято незалежності 3 липня [День Незалежності] прив'язане до звільнення Мінська від німецько-фашистських загарбників у 1944 році, святкування 7 листопада - день Жовтневої революції (перевороту), 23 лютого (радянське свято, що переформатувалося в День захисника Вітчизни), пам'ятники Леніну, Дзержинському, який досі залишається символом білоруських силовиків, площа Леніна, вулиці Маркса і Енгельса. Увесь кодово-символічний простір продовжує бути радянським. Ідентичність молодшого покоління трохи змінюється, але ідеологія і пропаганда продовжує нав'язувати радянську ментальну структуру на противагу білоруській.
Щось унікальне виробити влади Білорусі не в змозі, та й це неможливо, погодитися ж із національною ідеєю правляча еліта не може (вона ворожа авторитаризму Лукашенка), тому залишається нав'язувати радянські коди, щоб вона легітимувала нинішню владу.
Однак сьогодні радянська ідентичність є елементом "русского мира". Тому через радянську ідентичність проникає "рускомірность" і прихильність до Росії, до її нинішніх цінностей, таким як неліберальна суверенна демократія, протистояння з Заходом, ідеї одної радянської держави і одного народу. Якраз радянська ідентичність знищує ментальні перешкоди, для того щоб білоруське суспільство могло протидіяти російському впливу. Але влада сама створила умови для просування "русского мира" в свідомість населення Білорусі.
