Напруга довкола Ірану і всередині нього на тлі тривалих протестів у країні зростає. Поки іранські громадяни намагаються здобути волю від гніту режиму Аятол, Америка та її союзники міркують над можливими своїми діями у відповідь на жорстокі страти протестувальників.
Росія тим часом спільно з Китаєм допомагає іранським друзям за віссю зла ефективніше придушувати народні виступи проти диктатури. Зокрема, надаючи спецзасоби для відключення інтернету в Ірані та постачаючи зброю іранським силовикам.
В інтерв’ю «Апострофу» головний редактор інформаційного порталу «Україна по-арабськи», експерт з україно-арабських відносин доктор Мохаммад Фараджаллах висловлює скепсис щодо готовності США допомогти змінити владу в Ірані. І критикує лідерів Євросоюзу за відсутність чіткої публічної позиції на підтримку протестів. Україну ж у цьому контексті він відзначає вкрай позитивно.
– ISW пише, що у відповідь на погрози США Іран розпочав мобілізацію. Як ця мобілізація нині триває? І що режим аятол вже встиг зробити в рамках мобілізаційного процесу?
– Мені поки нічого не відомо про деталі цього процесу. Вважаю, що Іран цього навіть і не потребує. Тривалий час Іран витрачає половину, а то й більше державного бюджету на військові потреби. Маються на увазі всі підпорядковані режиму військові структури. В основному це Корпус Вартових Ісламської Революції (КВІР).
Це наче паралельна армія. Понад 50 років ця структура розросталася. Такий собі один величезний батальйон поставлений на службу режиму. І при цьому верхівка цієї армії має повний контроль над нафтою та іншими основними ресурсами. Можете собі уявити, наскільки колосальні у них можливості.
Друга структура силового блоку режиму – таємна поліція «Басідж». Щоб ви собі розуміли – це якби в Києві в кожному під’їзді жило по 5 полісменів на службі особисто в глави держави.
– Ого.
– І це ще одна причина, чому всі попередні повстання іранська влада завжди мала змогу придушити. У кожного мітингаря є сусід, що знає про нього все. Тому, скоріш за все, заява про мобілізацію – це політичний жест, який свідчить, що режим готує протистояння. І що ніхто нічого не боїться.
– Типу, ми от готові до тотальної війни в разі чого?
– Так. Вони показують, що не схиляться ні перед ким. Навіть перед США.
– А скільки зараз живої сили у розпорядженні того таки Корпусу Вартових?
– Дивіться, в Ірані понад 90 мільйонів населення. У нас є інформація, що у розпорядженні Корпусу є від 125 до 190 тисяч людей при зброї. І це лише активних членів. Вони постійно в строю та проходять військову підготовку. На прикладі України ми бачимо, що важлива не кількість, а якість військ.
Можна ж мати великий людський ресурс, який в той же час буде не підготовлений. А серед цих фанатично відданих аятолі вартових є, наприклад, камікадзе та інші, які готові нестандартно вести бойові операції, невластиві для сучасної армії методами.
– Ми знаємо, що Хаменеї зараз ховається в бункері на випадок удару з боку США. Американці справді припасли парочку ракет для цього? Чи, може, вони готують сценарій на зразок того, який їм вдався у Венесуелі?
– Венесуельський сценарій тут малоймовірний з багатьох причин. Мадуро не любили на відміну від аятоли. В оточенні венесуельського диктатора було багато невдоволених його політикою фігур. Завдяки цьому американська розвідка змогла глибоко проникнути у середовище наближених до колишнього керівництва Венесуели.
Є інформація, що вже під час висадки американського десанту Мадуро намагався сховатися у сталевій кімнаті, але не зміг, бо його зрадили найближчі його охоронці. Аж настільки він всім набрид. Так само всі бачили, як люди виходили на вулицю, радіючи кінцю влади цього режиму. Самим венесуельцям, у котрих багато родичів поїхали до Штатів та розказують, яке там життя, є до чого прагнути.
В Ірані всього цього немає. Там люди переконані, що до прикладу, США – це сатана, втілення вселенського зла. Однією з причин цього є інформаційний вакуум, в який владна верхівка помістила суспільство. Крім того, є фанати Хаменеї. Тоді, як у Венесуелі військові офіцери отримували зарплату раз на пів року. Це також причина, чому венесуельське ППО не спрацювало. Так, Штати технологічно сильніші, та не забуваймо про людський фактор.
В Ірані верхівка ділиться з вірними прихильниками ресурсом. Тамтешні пси режиму завжди в шоколаді. Це нагадує ситуацію, яка склалася в СРСР. Комуністичні еліти мали доступ до набагато ширшого спектра товарів та послуг, ніж рядовий радянський громадянин.
До всього цього аятоли мають дуже серйозну систему підземних тунельних споруд. Там можна знаходитися не лише людям, а й ракетам. Дванадцятиденна війна нам це показала. Після неї західні союзники дійшли висновку, що інтервенція ззовні спрацює навпаки. Гадали, що народ скористається ударами і повстане. Та сталося навпаки.
Коли Штати прийшли на допомогу Ізраїлю, то це об’єднало іранський народ проти американців. Це дивний, але факт. Іранський режим переконав соціум, що війна йде проти національної ядерної програми. Думаю, США вдруге не повторять ту ж помилку. Тут треба і силу демонструвати, що Штати й роблять, стягуючи контингент на Близький Схід.
– В районі Перської затоки, так?
– Мої друзі там знаходяться і кажуть про зростання кількості американських військ. Я думаю, поки це як погроза Ірану. Щоб останній став більш поступливим та зговірливим. Оскільки не маючи поки ніякого конкретного плану операції зі зміни режиму, воювати в такій війні не так і просто.
З-поміж іншого ми спостерігаємо повстання курдів у північній частині Ірану. Це перше збройне повстання курдських сил. Курди хочуть собі здобути незалежність. За неї й ідуть вже хоч і невеликі, але бої в тому регіоні. Сполучені Штати намагалися звідти увімкнути Starlink для іранців. Але іранська влада придушила сигнал за допомогою Китаю і Росії. Що стало несподіванкою для американської сторони.
Незадовго до цього Моссад спільно з ЦРУ контрабандою перевезли на іранську територію приблизно 20 тисяч терміналів Starlink.
Ще один важливий момент. Іран – величезна країна. Неможливо її захопити військовим шляхом повністю. Що тут казати, якщо навіть з Іраком свого часу цього зробити не вийшло. Натомість потрібно мати кого запропонувати, як альтернативу аятолі.
– Когось на зразок Рези Пехлеві?
– Саме так. Або як та ж Маріам Раджаві, котра нині живе в Парижі й сповідує республіканські ідеї, як основу майбутнього розвитку Ірану. Але ні в кого з них немає серйозної підтримки зсередини. Це дуже важливо. І режим це прекрасно знає. Тому зараз ідуть торги. Не виключаю, що Трамп має секретний канал переговорів з режимом аятоли. Оскільки американському президенту все одно, з ким домовлятися – з Путіним чи з аятолою. Головне отримати, що йому потрібно.
– Nothing personal. Just business…
– Так, і для мене це поганий сигнал. Спочатку Трамп пригрозив діями в разі страт протестувальників. А вже за кілька днів по тому каже, що отримав сигнал про припинення вбивств цивільних демонстрантів.
Але ж убивства не припинялися. І це підтверджує мої побоювання, що Дональду Трампу потрібно угода. А після того нехай собі буде друга Північна Корея на Близькому Сході. Можливо це звучить скептично, але ми маємо бути реалістами.
– Ми говорили про те, що режим зміг переконати іранців згуртуватися під час ударів США та Ізраїлю у червні минулого року. Мовляв, це національно-визвольна війна. А який взагалі відсоток підтримки в режиму? Бо, наприклад, французький експерт з Близького Сходу Тьєрі Ковіль позначає підтримку аятоли на рівні 20%. Як взагалі можна вимірювати суспільні настрої в такій закритій політичній системі, як іранська?
– Враховуючи, що Іран ще більш закритий, ніж Росія і там не проводять ніяких опитувань, то дізнатися правду дуже складно. Але судячи з тієї інформації, яка є у нас, 80% іранців виступають проти чинної влади. І повстали вони перш за все через величезне падіння економіки. На сьогодні американський долар коштує мільйон іранських реалів. Це так, якби не дай Боже, один долар вартував не 43 гривні, як зараз, а 4300 гривень. Можете уявити, що відчувають люди, бачачи, як їх заощадження просто знецінилися до нуля. Тому так, за інформацією з центру Haman, 80% громадян Ірану уже повністю проти режиму і виступають за зміну влади. Прихильників режиму налічується від 11 до 20%.
В будь-якому випадку, це попередні виміри. Якщо порівняти їх із 2024 роком, то тоді 50-60% виступали за повну зміну режиму. Але це не допомогло. Тому що будь-який режим, що має ресурси для існування, не впаде без наявності чотирьох факторів. І це моя власна аналітика й думка.
– Які це фактори?
– По-перше, це неспроможність режиму забезпечити елементарні потреби суспільства. Наприклад, не може надати доступу до їжі та води. По-друге, коли ідея, на якій тримається влада, розчаровує народ. У тому числі й еліту. В Ірані проявляються обидва цих фактори вже.
Третій з них – це коли режим перестає бути міжнародним гравцем. Відповідно тоді перетворюється на вигнанця. І це також сталося. Але от четвертого фактора поки немає. Для цього потрібно, щоб політична еліта та військові прийшли до висновку, що режим час міняти. Тоді відбувається дистанціювання еліт від правлячої верхівки. Ба більше, публічна критика чинного політичного ладу. Або й узагалі перехід еліт на бік демонстрантів.
На цей час ми не бачимо жодного генерала, який би відкрито заявив, що він розчарований. За зразком Сирії, приміром. Коли з-під контролю режиму почали виходити військовослужбовці. І коли вже міністри почали тікати. Було зрозуміло, що режим упаде.
Так от, в жодному з так званих реформаторських видань Ірану не пишуть про неспроможність політичного ладу. Те ж саме стосується і Корпусу Вартових чи президента, який є символічною фігурою, але все ж. Тобто всі еліти, які підвладні аятолі, поки згуртовані довкола постаті лідера. Треба це мати на увазі.
– А чи координують якось між собою діяльність оці опозиційні сили у вигнанні? Чи вони є такими розрізненими центрами сили, що виступають кожен за своє?
– Гарне питання. На жаль, повністю відсутня координація між силами опозиції. Я спілкуюся з офісом Пехлеві та пані Раджаві. А також з арабами які просувають незалежність в форматі держави Арабістан. У них є свої офіси в Канаді й Штатах. Крім того, є ще й курди. Між ними немає ніякого контакту.
– Чому вони не хочуть прийти до спільного знаменника? Що їм заважає?
– Для мене це загадка. Але підозрюю, що основна причина в «поділі шкури не вбитого ведмедя». До цього вони вже вельми охоче приступили. У кожного з них своє бачення Ірану після аятоли. При тому, що зміни режиму ще не відбулося.
Реза Пехлеві вірить у повернення до монархії. Гадає, що має право повернутися і бути монархом. У цьому мало хто його підтримує. Але така у нього думка. Пані Маріам каже: ні, це повинна бути республіка. З президентом і парламентом на чолі. Все повинно бути прозахідним. Та шляху назад до монархії немає.
Іранці пам’ятають, яким був батько Рези Пехлеві Мухаммед Реза Пехлеві. А був він диктатором на троні монарха. Треба про це пам’ятати. І саме його дії підштовхнули до революції 1979 року.
Якщо вести мову про думку нацменшин, курдів, наприклад, то вони хочуть відновити свою незалежність зразка 1946 року. Чи хоча б мати широку автономію в складі Ірану. Ні республіканці, ні монархісти не хочуть цього давати. Арабський етнос, який виступає за Арабістан також хоче широкої автономії. І на них уваги ніхто теж не звертає.
Відсутність конструктивного діалогу грає повністю на руку іранському режиму аятоли. Аятола за таких умов подає себе гарантом стабільності ситуації в Ірані. Мовляв, окей, ви хочете повалити мене. А ви впевнені, що наступна влада не принесе громадянської війни і забезпечить спокій нашим сусідам?
Мені кажуть, наприклад, арабські представники, що інші табори опозиції їх ігнорують. Ми ж теж громадяни Ірану, говорять вони. І ми проти аятоли. Але нас не чують. Вони відчувають, що ставлення інших крил опозиції буде таке саме, як ставлення аятоли. Курди такої ж думки.
Спілкувався я і з паризькими республіканцями. Так вони мені адекватної відповіді не дали. Я їх питаю: чому нема діалогу? Пропонував їм допомогу, як посередник для встановлення контакту. А вони мені: ну, ми демократи, у нас буде парламент, буде те й се. Відповідаю їм, що треба встановити новий суспільний договір. Аби не було того, що сталося в Сирії. У вас є спільний ворог.
.jpg)
– Тут мені на гадку спадають різні табори так званих «хароших русскіх», які теж ніяк не можуть знайти точок дотику. Одні виступають за розпад Росії, а інші – за прекрасну Росію майбутнього…Точно, як ці іранські еліти у вигнанні зі своїм різним баченням того, що краще для Ірану…
– Так, звичайно. Не знаю, чи ви пам’ятаєте такого опозиціонера, як Навальний. Став головним борцем з Путіним після смерті Бориса Нємцова.
– Як на мене, Навальний – це скоріше пародія на опозиціонера…
– Так-так. Не дивлячись на те, що він кинув виклик Путіну, я жодного разу не чув, щоб Навальний казав, мовляв, Крим не наш. Нємцов же про це відкрито казав. Тому так, оці різні бачення завжди ослаблюють опозицію. Дають більше часу для режиму. І ми в Україні також страждали від цього, якщо зазирнути в історію. Таке відбувається, коли рівень патріотизму політиків нижчий від їхніх власних інтересів. В кінцевому результаті маємо падіння держави.
Тому треба цим хлопцям і дівчатам в Ірані поставити майбутнє своєї держави на перше місце. Між іншим, я один із тих, хто каже, що повернення до монархії неможливе. Навіть в разі повалення режиму аятол за рахунок великих жертв. Не може бути такого, щоб люди, котрі роками боролися, віддали владу до рук того, хто увесь цей час жив закордоном. Типу от, дорогий шаху, іди царюй. Не буде цього.
Завжди кажу, що годинник не йде у зворотному напрямку. Пехлеві може претендувати на роль керівника партії монархістів у парламенті. Але правити йому ніхто не дасть.
– Ми знаємо, що в ісламському світі демократичні держави, як правило, довго не існують. Давайте, з вами змоделюємо ситуацію: режим падає і на його руїнах постає не авторитарно-тоталітарний, новий Іран. Наскільки довго там може проіснувати демократія? Чи це взагалі не більше, ніж рожеві мрії?
– Іранці – це нація, варта поваги. Вони багато читають і багато в чому грамотні. До того ж цей народ дуже працелюбний. Я був у Ірані двічі. Одного разу, коли я ледь втік від гіда, який вів за мною спостереження, і спілкувався з місцевими мешканцями, виявив, що вони прекрасні. Самі кажуть, що не розуміють, навіщо витрачати гроші на війни в Ємені або Сирії.
У них величезний потенціал. Як економічний, так і культурний. Тут важливо, хто прийде до влади. І з якими цінностями. Головна відмінність Ірану від Іраку та Сирії в тому, що 50% населення складають представники не перської національності. Якщо в Сирії приблизно 93% - араби-суніти й лише 7% - курди, то в Ірані геть інша картина. Тобто потрібна людина, яка переконає всі нацменшини залишитися в складі майбутньої республіки. А на додачу ще й гарантує їм рівноправне ставлення на рівні з іншими громадянами. Права на ідентичність та культурну автономію. Треба великий харизмат. Наприклад, азербайджанська частина Ірану прагне до возз’єднання з батьківщиною.
– Хочуть зіграти в сепаратизм?
– Так, бо вони вважають, що Іран в нинішньому вигляді для них є окупантом. Приміром, арабські регіони до 1945 року не були в складі держави. Їх просто захопили. Події збіглися з формуванням ООН в тому ж році. І ці регіони тоді визнали частиною Ірану. Хай буде вашою територією, казали. Це рішення було помилкове. І тепер ці люди прагнуть незалежності в тих трьох регіонах. А щоб вони від цього відмовилися, потрібно гарантувати їхні конституційні права.
Необхідна серйозна фігура на чолі держави, котра б виступила об’єднавчим фактором. На сьогодні це об’єднання забезпечує страх перед диктатурою. Страх – це погано. Тому потрібен інший сильний лідер, що дійсно втілить світле майбутнє Ірану. Поки що цього не бачу. Ніхто з нинішніх лідерів опозиції в екзилі не каже про це жодного слова. У них немає плану і бачення ролі нацменшин у майбутньому Ірані.
.jpg)
– Син президента Пезешкіана закликав у себе в Telegram припинити блокувати інтернет. За вашими спостереженнями, як відключення інтернету впливає на протестні настрої іранців?
– Дивіться, Богдане, ви маєте зрозуміти, що іранський режим найцинічніший з усіх, які тільки можуть бути. Вони можуть говорити про свободу, а вже наступного дня дадуть Путіну 100 шахедів для вбивства українських дітей. Тому вірити цим словам не варто.
Відключення інтернету є передумовою для масової різні. Ніхто цю різню не повинен бачити. Тому то й відключають інтернет. Ми бачимо фотографії великої кількості вбитих у чорних мішках. Ми не знаємо точної їх кількості. Мова йшла про сотні. А дехто говорив і про тисячі.
– Іранські правозахисники кажуть, що родичі загиблих протестувальників змушені платити представникам режиму, щоб забрати їх тіла. Чи відомо вам, яка ціна питання за одне тіло?
– Цього я поки не знаю. Поки що не маю перевіреного джерела цієї інформації. Тому не можу ані підтвердити, ані спростувати.
– В західних ЗМІ фігурують числа загиблих, починаючи з 16500 і аж до 30 тисяч. Чи можете якось ці числа верифікувати? Яке з них ближче до реальності?
– Не можу ні підтвердити, ні спростувати так само. Це те ж саме, що і в попередньому питанні. Різні джерела дають різні дані. Пам’ятаю, що BBC оприлюднило число 1800 загиблих. З іменами. Ми розуміємо, що коли іде війна, медіа також стають одним з її інструментів. Опозиція зацікавлена максимально все показати світові. Біда в тім, що в Ірані не діє жодна з міжнародних організацій, що могла б займатися збором перевірних даних про це. Ми дізнаємося, і багато, про це лише після падіння режиму.
– Добре, тоді давайте ще про цифри. Скільки відсотків дасте на ймовірність падіння режиму?
– На даний момент не дам жодного відсотка. Я не вірю Трампу, коли він щось говорить про Іран. Не вірю, що він допоможе. Якби Трамп хотів допомогти, то не лише б стягував війська. Треба було б йому також встановити нафтову блокаду, як це було із Венесуелою.
Та якби аятола запропонував американському лідеру доступ до нафти, то наступного дня всі погрози на адресу Тегерану припинилися б. Трамп писав би, що Хаменеї дуже хороший та миролюбний.
.jpg)
– 22 січня на борту президентського літака Дональд Трамп сказав журналістам, що до іранських берегів пливуть американські військові кораблі. Скільки цих кораблів зараз? І які сценарії їх використання?
– Авіаносець «Авраам Лінкольн» уже у водах Близького Сходу. Також туди уже прямує авіаносець «Гаррі Трумен». До всього Штати посилюють свою присутність на базах у Катарі, Саудівській Аравії, в ОАЕ, Іраку і так далі.
Сценарії можуть бути два: або і справді щось готується, або просто жест тиску на Іран, щоб добитися більших поступок. Ми говоримо з вами 27 січня. І на цю секунду я не бачу ознак того, щоб Трамп працював над зміною режиму в Ірані. Я не вірю словам, я вірю вчинкам.
– Вже згаданий сьогодні Тьєрі Ковіль говорить те, що й ми з вами сьогодні вже сказали: протести мають найперше соціально-економічний характер. І наводить показник бідності в Ірані на рівні 36%. Водночас Ковіль каже, що у зв’язку з ситуацією, яка складається, відбулася зустріч між міністром Аббасом Аракчі та Стівом Віткоффом. Можете підтвердити або спростувати інформацію про зустріч?
– Перше – 36% бідності це правда. Відсоток може бути навіть вищим. 36% – це результат дослідження, яке провела Аль-Джазіра, базуючись на своїх джерелах. Про зустріч Аракчі та Віткоффа я не знаю, але не виключаю, що вони могли зустрітися в Катарі чи Арабських Еміратах. Оман також підходить для подібних зустрічей. Абсолютно нейтральний майданчик для сторін. Як я вже казав у цьому інтерв’ю: переговори йдуть таємно.
– Предметом переговорів є доступ до нафти для американців, як ми з вами говорили, чи ще щось?
– На порядку денному чотири питання. Перше – змусити іранський режим відмовитися від використання ядерної програми у військових цілях. Хай буде мирний атом, але не ядерний арсенал. Ізраїль, як найближчий союзник США на Близькому Сході, не дозволить, щоб хтось мав щось подібне в регіоні. Зокрема це означатиме контроль з боку МАГАТЕ.
Наступне – відмова Ірану від амбіцій стати регіональним гравцем та втручатися у справи інших країн поблизу. Відповідно це автоматична відмова режиму аятол від своїх проксі на зразок хуситів та Хезболли. Іншими словами, займіться собою.
Третя вимога – або порвати повністю з віссю зла, до якої входить Росія та Китай або послабити свої взаємини з цим тандемом. І четвертий пункт – вихід іранської нафти на світовий ринок через американські компанії-прокладки.
У випадку успіху переговорів Трамп вийде та й скаже, що ось, ми розрядили ситуацію на Близькому Сході. Мені, - продовжить він, - підкорилося це величезне досягнення. Тож тепер в Ірану не буде ядерної зброї. І добилися реформ. Щоправда, формальних. І навіщо тоді йому воювати?
– Ми знаємо, що Росія та Китай допомагають аятолам придушити протести. Допомога надходить у вигляді зброї, спецзасобів та технологій придушення інтернету. Як це постачання відбувається? І хто його координує з обох боків кордону?
– В Ірані немає підприємств на кшталт “Укроборонпрому”, щоб чимось таким займатися. Подібними завданнями займається Корпус Вартових. Саме Вартові продали Росії дрони Шахед. Всіма збройними закупівлями Корпус.
Імен я не знаю. Та це і не важливо. Важливо, що передача зброї та обладнання відбувалася й відбувається надалі. Росія дійсно старається максимально підтримати свого союзника. Не знаю, чи ви в курсі, але коли почалися американські погрози, Іран запускав міжконтинентальну ракету. Вона мала долетіти до Росії та впасти десь у Мурманську. Без Росії цю ракету створити не могли.
– Що, на вашу думку, може зробити чи сказати Україна, як держава, щоб допомогти борцям з режимом в Ірані?
– Україна в такій ситуації, що їй своїх проблем вистачає. Україна може робити щось політично. Президент України вже це робить. Виступаючи в Давосі, Зеленський не забув згадати і про іранський режим. Зробив це хоробро та чітко. Аж так, що іранське МЗС змушене було реагувати. Зверніть увагу на ось що: Україна про це говорить. На відміну від лідерів ЄС. Вони про це багато не говорили. Поки шахеди не полетіли на Варшаву чи Лондон – для них це не проблема.
– Нещодавно Масуд Пезешкіан заявив, що Іран готує жорстоку відповідь у раз, якщо США завдасть удару. Що він мав на увазі? Яку відповідь? Чи це все суто заради красного слівця?
– Вдарити по самих Штатах вони, зрозуміло, що не зможуть. Але зможуть дотягнутися до американських баз на Близькому Сході. А також будуть бити по Ізраїлю. Ізраїль у цій війні довго не витримає без допомоги.
– Трамп зі свого боку сказав, що якщо на нього буде замах, то він віддасть наказ знищити Іран…
– Це – політичний цирк. По-іншому не назву.
– В українському сегменті Telegram пишуть, що європейські союзники сформували авіаційну групу з понад 30 літаків для можливої повітряної кампанії проти Ірану. Приготування відбуваються на базах в Катарі, Омані та у самій Європі. Чи можете щось сказати про активність сил західної коаліції в цьому плані? Європа готується бити?
– Знаєте, європейці там присутні. Британські королівські ВМС там є. Минулого разу вони билися на боці Ізраїлю. Тоді Трамп ще не погрожував захопити Гренландію.
Тому перед спільними діями європейцям непогано було б з’ясувати, а чи союзники вони взагалі на Близькому Сході, в Україні та Гренландії рівною мірою? Нема такого, що там ми союзники, а в іншій точці на карті – ні. Тому я й кажу, що все, що робить Трамп – на руку Путіну та іранському режиму.
– В інших інтерв’ю ви казали, що одним із варіантів відповіді американцям для Ірану є удар по Ізраїлю. Тегеран готує цей удар дійсно? Чи це поки залишається тільки на рівні погроз?
– Не готує. Удар вже готовий. Є інформація про те, що для першого залпу підготували 700 балістичних ракет. На другий вже трохи менше. Ізраїль уже готує всі комуни, всі міста. Готують бомбосховища. У мене є інформація, що Путін виступив посередником між сторонами. Ось вам, будь ласка. Тому загроза поки минула.
Ми знаємо, що яким би не був Залізний Купол, йому нізащо не збити повністю все. Тому теперішні погрози Ірану залишаються на рівні розмов.
