Ринок освітніх технологій у світі продовжує стрімко розвиватися: онлайн-курси, цифрові платформи та системи управління навчанням дедалі частіше використовують освітні центри, мовні школи та корпоративні програми. Водночас багато EdTech-проєктів стикаються з труднощами під час масштабування. Часто це пов’язано з тим, що платформи створюють на основі теоретичних моделей, які не завжди враховують реальний навчальний процес.
Розробник і викладач програмування Олександр Бурмістров переконаний: ефективні освітні платформи з’являються тоді, коли їхня архітектура формується на основі практичного досвіду викладання та роботи всередині освітніх організацій.
В сфері ІТ він працює понад десять років: починав як тестувальник, згодом став розробником і викладачем. Саме досвід роботи з учнями та освітніми центрами згодом став основою для створення платформи DrivEd, яку сьогодні використовують навчальні організації в різних країнах.
В інтерв’ю “Апострофу” Олександр Бурмістров розповів про свій шлях у сфері EdTech, про те, як викладацький досвід вплинув на створення платформи, і чому універсальні рішення часто народжуються з практики.
— Олександре, як почався ваш шлях у сфері EdTech?
— Насправді він почався не з розробки. Ще під час навчання в університеті моя перша робота була в компанії QArea, куди мене взяли з базовими знаннями та без досвіду. Я досі вдячний компанії, де, очевидно, побачили якийсь мій потенціал. Після того були й інші компанії.
Починав я як тестувальник, а вже потім став впевненим розробником. Завершуючи навчання в магістратурі, я вже мав практичний досвід роботи в ІТ, хоча на той час серед студентів це було не дуже поширено. Тоді ж я почав допомагати однокурсникам — пояснював окремі теми, розбирав завдання. Саме тоді я зрозумів, що мені подобається процес передавання знань.
Пізніше мене запросили викладати веб-програмування у приватному навчальному центрі. Це була робота з групами: заняття біля дошки, питання студентів, перевірка домашніх завдань. Доводилося постійно коригувати подачу матеріалу, змінювати темп і реагувати на зворотний зв’язок. Тоді це сприймалося як звичайна частина роботи.
— Що дав вам викладацький досвід?
— Свій шлях викладача я почав у 2009 році. І з того часу мої заняття відвідали сотні учнів — це студенти, фахівці з інших сфер та люди різних професій.
Це дозволило побачити, що саме заважає людям рухатися вперед у навчанні. Також стало зрозуміло, де викладач витрачає час на ручні процеси, які завдання постійно повторюються і які з них можна автоматизувати без шкоди для методики.
Коли згодом я почав розробляти власну платформу, саме цей досвід визначив, які функції мають з’явитися в системі, адже проєкт з самого початку спирався не на припущення, а на практику.
.jpg)
— Як робота в освітніх організаціях вплинула на архітектуру майбутнього продукту - ваших курсів з програмування?
— Працюючи в школі, я бачив поступовий і невпинний розвиток цієї установи — з’являються нові групи, відкриваються філії в різних містах, а разом з цим виникає потреба підтримувати єдиний стандарт даних.
Однак такі речі складно зрозуміти “ззовні”, бо вони стають очевидними лише тоді, коли щодня береш участь у роботі школи.
Поступово ти починаєш помічати, які процеси повторюються, де накопичується найбільше навантаження, що можна не виконувати вручну. Саме ці спостереження згодом вплинули на архітектуру системи, яка будувалася не навколо ідеалізованої моделі, а навколо завдань, які щодня вирішують подібні освітні центри.
.jpg)
— У який момент ви почали розробляти власну платформу DrivEd?
— Це стало логічним кроком, коли стало зрозуміло, що розрізнені інструменти — таблиці, чати, різні сервіси — перестають справлятися тоді, коли кількість учнів значно зростає.
Я зрозумів що потрібна система, яка спирається на реальний навчальний цикл. Таким чином поступово почала формуватися платформа, архітектурна логіка якої залишалася єдиною і відображала ту структуру навчального процесу, який я знав зсередини.
— Ви часто говорите про поєднання кількох компетенцій. Наскільки це було важливо?
— Проєкт розвивався завдяки поєднанню трьох сфер: практичної освіти, розуміння внутрішньої роботи навчальних центрів та програмної розробки. Це дозволило створити систему, для якої не потрібна адаптація під кожну школу — її логіка від початку відповідала реальним процесам.
На певному етапі на проєкт вплинула і моя участь у професійних асоціаціях — SmartSNG та Hackathon Raptors. Для мене це було професійним середовищем, а не статусною історією. Там багато говорять про практичні речі: де архітектура починає давати збої, які рішення не витримують зростання, які технічні обмеження доводиться враховувати.
До таких асоціацій не потрапляють випадково, адже туди вже приходять люди з практичним досвідом. Для мене це стало простим і зрозумілим підтвердженням рівня завдань, з якими я працюю.
.jpg)
— Чому, на вашу думку, платформа виявилася затребуваною за кордоном?
— Коли почали з’являтися запити з різних країн — США, Австралії та держав Європи — стало зрозуміло, що архітектура платформи досить універсальна. Її можна використовувати в мовних школах, музичних центрах, програмах підготовки до тестів або корпоративному навчанні.
Причиною цього стало те, що система створювалася не під конкретну методику, а під загальні закономірності навчального процесу.
— Яким ви бачите подальший розвиток платформи?
— Сьогодні система використовується освітніми організаціями різних типів в різних країнах, її основою залишається архітектура, що сформувалася на перетині викладацького досвіду та інженерних підходів.
Я продовжую працювати над технологічним розвитком платформи — архітектурою, новими модулями та інструментами. Вони допомагають освітнім центрам керувати навчальними процесами та масштабуватися без перебудови системи.
Такий підхід залишається основою розвитку платформи й надалі, бо він дійсно довів свою ефективність у роботі з міжнародними освітніми центрами.
