5 вересня в масовий прокат виходить український байопік "Заборонений". В основі сюжету - життя та діяльність поета-дисидента Василя Стуса, за яку він був репресований радянською владою і відбував термін у колонії суворого режиму "Пермь-36" аж до своєї смерті. Ми подивилися його раніше і пропонуємо коротку суб'єктивну думка про фільм, до якого ще до прем'єри накопичилося чимало питань. Чи отримано тепер відповіді? Схоже, що так.
В роботі Романа Бровко і сценаристів Артемія Кірсанова та Сергія Дзюби спостерігається один дуже кепський, але вельми популярний сьогодні підхід до справ культурних і не тільки. Полягає він у спробі всидіти одразу на двох стільцях, тільки в ситуації з фільмом "Заборонений" таких є три: це бажання і можливість відзначитися на ще живий хвилі "ура-патріотизму" прохідним проектом (А), зробити його таким, щоб ніби як і правду розповісти (Б), але й догодити, як висловився вчора режисер, "сильним світу цього" (В). Але давайте з хорошого і з мінімальною кількістю спойлерів по сюжету.
"Доярка з Хацапетівки" - мабуть, занадто різка оцінка, озвучена раніше журналістом Вахтангом Кіпіані. Як мінімум з тієї причини, що "Заборонений" - далеко не найгірший український фільм, навіть якщо придивлятися в рамках останнього року. Так, він одноразовий і доволі прісний; діалогами, картинкою та саундтреками схожий на інші подібні фільми; там є дивакуваті перуки та сцени, яким ти не віриш, але в цілому він цілком залишається придатним для перегляду. Він непогано знятий, місцями - живою, але досить м'якою камерою, яка не ріже очей. У ньому є акторська гра, нехай не завжди навіть у самого Дмитра Ярошенка (Стус), але є емоції і живі обличчя, є правдоподібні сльози. В іншому ж все нагадує поспішний переказ матеріалу з Вікіпедії зі спробою домішати якусь низькопробну голлівудщину, яка абсолютно не робить сюжет ані сильнішим, ані цікавішим.
"Василю, ти говориш про те, про що мільйони мовчать", - говорить поетові в кадрі його дружина. З моменту подій, описаних в сюжеті, минуло більше 40 років. Майже 30 з них вже немає ні радянської влади, ні ідеології. При цьому навколо фільму про прагнення до свободи, правди, про права людини та її гідність залишаються недомовленості. А інакше не можна, тому що "заборонений" легко може перекочувати з назви в статус. Дотепно, чи не так?
Виступаючи перед гостями допрем'єрного показу, автори картини старанно підкреслювали, що "Заборонений" - фільм художній, фільм ознайомлювальний, мовляв, не для експертів. У такій формі він нібито буде корисним і легким для сприйняття школярами та студентами, які тільки починають знайомитися з біографією та діяльністю Стуса. Добре, але тут виникає питання - як сильно для цього можна замахнутися косою на історію та факти, і на що варто розставляти акценти для ознайомлення. Тому що в даному випадку побіжна історія лише поверхово розкриває явище шістдесятників, а насичену розпачем, публічними протестами та арештами діяльність поета зводять до сутичок з міліцією або суперечок про українську мову з колегами та посіпаками системи. Так само побічно автори включають у стрічку і саму творчість поета, яке заборонялося роками і загрожувало підпільним видавництвам в'язницею. А тепер про стільці...
Звісно, схожим чином показаний і фрагмент, до якого ще до виходу фільму було найбільше запитань - закритий суд на Стусом, адвокатом якого призначили Віктора Медведчука. Сцена у фільмі дійсно є, варто зауважити, створили для неї навіть схожий зовнішній образ юриста. Ось тільки згладжена вона по максимуму і триває всього кілька хвилин, протягом яких "захисник" без імені просто перекладає всю відповідальність на суд, повторюючи одну й ту ж фразу - "на розгляд суду". І тут згадується цитата "великих" - "чтоб не воняли".
У свою чергу, режисер Бровко називає це "компромісом між активною громадськістю, яка виступала за її збереження, і "сильними світу цього". Авторам нібито довелося балансувати, а інакше фільм міг би опинитися під забороною. Ось так і живемо.
Фільм "Заборонений" відмінно впишеться в програми українських каналів, де його можна буде подивитися з бутербродами та рекламою. Навряд чи глядач пропустить щось важливе, якщо навіть буде відволікатися на якісь свої справи, тому що у більшості все це він уже бачив.
- Раніше ми також подивилися трилер "Воно-2" і склали список його сильних та слабких сторін: знадобиться перед переглядом.
- Якщо і ви вже подивилися "Воно-2", але у вас все ще є питання про те, хто такий Пеннівайз, вам варто заглянути сюди.
Найцікавіші новини тепер в Telegram! Підписуйтесь на канал The Lime, щоб нічого не пропустити.
