24 серпня Україна святкує 29-ту річницю незалежності. До цього дня theLime поспілкувався з українськими артистами, імена яких вже були на слуху в роки "перебудови". Ми попросили їх згадати кінець 80-х і початок 90-х, розповісти про своє бачення незалежної держави, очікування і реалії сучасності. Читайте на сторінках розділу бесіди з Богданом Бенюком, Ніною Матвієнко, учасниками гурту "Брати Гадюкіни", Павлом Зібровим, Романом Балаяном та Ольгою Сумською.
З Богданом Бенюком ми зустрілися у київського "Театру на Подолі": після карантину він повернувся до ролі Герасима Калитки в класичній п'єсі "Сто тисяч". Актор вважає, що до справжньої незалежності Україна ще має прийти, і знає, які "дірки" для цього потрібно закрити.
Про незалежність і президентів
Якщо говорити про державу, то незалежність у нас поки що не має тих параметрів, які я собі уявляв як громадянин України, котрий мріяв, щоб вона була незалежною. Той процес, який ми весь час використовуємо для виховання наших президентів, він продовжується. Якщо подивитися на президентів, які були з 1991 року, український народ їх виховував. Протягом їхньої каденції люди брали активну участь у цьому вихованні, так само і з Зеленьским зараз відбувається. Ніколи такого не було, щоб до влади прийшов одразу проукраїнський президент. І я чекаю цього, це обов’язково має статися. Ми тоді зовсім в іншому темпоритмі будемо наближатися до цієї омріяної незалежності і державної міці, аби могли тримати економіку, захищатися, і багато справ робити, які роблять всі нормальні країни у світі.
Ми маємо яскравий приклад європейських країн, бачимо, як вони здобували незалежність, що для тої незалежності потрібно. По-перше - захист своєї території, по-друге - міцна армія, по-третє, безсумнівно, дух і ідентифікація себе. І мова, звичайно. Ці параметри поки що у нас не окреслені стовідсотково, тому стільки років уже плаваємо у відкритому морі і не можемо зайти в свою гавань.
Про помилки 90-х
У роки "перебудови" і на початку 90-х ми мріяли, починали розвалювати цього монстра - Радянський Союз. Була радість і ейфорія від того, що отримаємо свою державу. Але потім багато в чому ми прорахувалися, бо не знали, як робити, які засоби для цього потрібні. Чинники ті треба всі під олівець взяти і, мабуть, коли з’явиться у нас проукраїнський президент, вони всі спливуть - промахи, які треба було виправити ще в 1991 році, маючи приклад Польщі та інших країн, які зараз в ЄС і захищені від монстра зі Сходу.
Про відродження інтелекту і зміну поколінь
В татрі ніяких змін не відбулося. Як при Радянському Союзі, так і зараз театр не потрібен державі. Вона ним не займається, хоча це ідеологічний орган. Театр сам вибудовує свою ідеологію з огляду на те, яка кон’юнктура. А такого диктату ідеологічного, скажу "на жаль", немає. Ми - країна, яка пережила багато катаклізмів і в ХХ столітті, і в ХХІ. Нація наша хвора. Нації нашій треба мати сатисфакцію на відродження, адже всі найкращі люди загинули в різних перипетіях, і ХХ столітті в тому числі. Тому для того, щоб відродити інтелект український, нам потрібно мати можливість для вирощування покоління або двух. А зараз ті покоління, які прийшли після 1991 року, вже втрачені - і в виховному процесі, і в школі. Школа не дає результату, як і вища освіта. Ми багато прогалин зробили, через які не створили основні підмурки існування цієї держави. І тому доведеться, мабуть, ще довго боротися. Та в першу чергу - зупинити навалу цю зі Сходу.
Про відродження кіно
Кіно відроджувалося завжди. Навіть коли казали, що у нас занепад, і нам здавалося, що так. Тоді виділялося Держкіно фінансування на один фільм, на два, і ми чекали, що обов’язково має бути вже "Пальмова гілка" з фестивалю. Насправді це не так, бо від кількості з’являється якість. А зараз кількість з’явилася - найрізноманітніше кіно і по жанрах, і по витратах. Воно починає завойовувати простір. Це дуже важливо, що нам перекрили канал від тих фільмів зі Сходу, адже ми одразу ожили. Це добрий маячок, аби тільки не припиняти цей процес. У мене самого навіть виходить 5 фільмів, які будуть в прокаті - не багатосерійні, а в кінотеатрах. Це дуже важливо, бо після пандемії треба буде по-новому заводити двигун. Так як театр це робить, де ми потихеньку заводимо ці вистави, кількість людей буде збільшуватись і в кінотеатрах. З вірою в те, що у нас все буде нормально, бо всі ми під Богом ходимо і не знаємо, як воно далі буде розвиватися.
Про мистецтво поза політикою
Мистецтво - в політиці. Це брехня, і ще такого не бувало, щоб воно було поза політикою. Я виходжу на сцену і я відстоюю пріоритети України. Це однозначно. Хто говорить інакше - це людина, яка фарисейством займається.
Найцікавіші новини тепер в Telegram! Підписуйтесь на канал theLime, щоб нічого не пропустити.
