Відомий волонтер, засновник фонду "Повернись живим" ВІТАЛІЙ ДЕЙНЕГА в другій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів про те, як отримати максимальну користь із ймовірного надання Україні американської летальної зброї, як впливають волонтери на кадрову політику у високих кабінетах, про пропаганду і контрпропаганду, проблеми з відновленням мовлення українських телеканалів у зоні АТО і на окупованих територіях, а також про те, чому йому все одно, чи існуватиме Росія в її нинішньому вигляді.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: Україна зможе звільнити Донбас, якщо відбудуться три речі - волонтер Віталій Дейнега
- Останнім часом у Сполучених Штатах Америки знову почалися розмови про посилення допомоги Україні…
- Так, зараз говорять про надання нам летальної зброї.
- Якщо американці вирішать таки нам її дати - як гадаєш, знову повториться та сама історія, що і з безпілотниками? Коли ми отримаємо не те, що нам реально потрібно, бо не вміємо сформулювати власні потреби?
- Насправді вибудовування механізмів визначення, що нам реально потрібно, у нас відбувається теж. У Міноборони в цьому плані є прогрес. Просто відбувається це повільно.
Аби це все пришвидшити, ми рекомендуємо наступне. Коли американці дають те, що вони можуть дати, непогано було би залучати військових, бажано з миротворчим досвідом та досвідом АТО, і волонтерів до визначення, що з цього всього, що нам пропонується, нам реально потрібне. Щоб не було таких ляпів, коли генерал чи якийсь підполковник в Генштабі намагається розібратися в безпілотниках, а сам погано користується інтернетом. І жодного разу не був на цій війні. От щоб такого не було, я би хотів, щоб військові і, можливо, волонтери сформували такий собі дорадчий орган в питаннях міжнародної допомоги. Гірше би від того точно нікому б не стало.
- А як же секретність?
- Держтаємницю ми би не зливали. Ми підписали би всі необхідні папери, пройшли поліграфи. Плюс можна обмежити кількість інформації - наприклад, консультуватись лише по моделях зброї, а не її кількості.
- Поки це тільки на рівні бажання і міркувань, що так було би краще? Ніякого поступу у цьому питанні немає?
- Коли трохи менше року тому Міноборони отримувало "нічники", ми реально тоді пішли до Полторака, запропонували інші варіанти розподілу, все... В результаті все відбулося так, як вони і планували. Все вперлося в твердолобість окремих виконавців у Генеральному штабі, наприклад.
І, знаєш, коли з тобою влада не хоче співпрацювати, або їй лінь, або ще щось - вона починає розказувати про те, як це складно, посилатися на якісь формальні моменти. Влада починає заводити тебе на свою територію, на свою термінологію і пояснює тобі своєю мовою, чому те, що ти пропонуєш, не вийде… Якщо ж вона хоче співпрацювати - вона просто каже "так". У нас, коли є політична воля - зразу все відбувається. Тобто, коли у нас танки їдуть в Європу на танковий біатлон, чомусь у них там від початку нормально працює система наведення, зв’язку. І той самий завод, який кілька років ніяк не може нормально зробити цей танк, перед змаганнями в Європі раптово його за два тижні таки допилює…
Я вважаю, що це процес довгої і болючої еволюції. На жаль.
- Ти пригадуєш хоч один випадок, коли на собі відчув наявність цієї політичної волі? Коли представники влади миттєво реагували на пропозиції?
- Так, багато разів. Якби цього не було, то я б, скажімо, не дзвонив би Полтораку і не виходив би на зустрічі.
Багато таких випадків. Були моменти, коли після окремих сумнівних призначень ми висловлювали свою точку зору - і до неї дослухалися. Якби ці питання виплили назовні, вони були би предметом великого публічного скандалу. Але їх вдається вирішувати просто на рівні розмови. Тому що насправді серед влади мало хто любить піарників, які домовились з тобою, ти десь поступився, десь зрозумів, врахував їхню думку - і вони виходять через прохідну на телевізор і кажуть: "От, ми все порішали". Цього ніхто не любить. І з такими людьми зазвичай працюють пару разів - і більше не хочуть бачитись.
Тому - так, є такі випадки. Були серйозні рішення, коли до нашої думки прислухалися і ми на ці рішення впливали. За них я дуже вдячний першим особам Міноборони.
- Говориш про випадки, коли волонтери домоглися відставки командувача Військово-морського флоту контр-адмірала Сергія Гайдука і призначення заступником голови Сил спеціальних операцій полковника Сергія Кривоноса? Чи не тільки?
- Далеко не тільки про це. Насправді схожих історій було чимало. Гайдук і Кривонос – це медійні історії, про них всі знають. Але було кілька, умовно кажучи, гайдуків і кривоносів, які просто не сталися.
- А є якісь такі умовні "гайдуки", яким варто було б готуватись на вихід, тому що вони своєю діяльністю переповнили чашу терпіння волонтерів?
- Волонтери не настільки потужні…
- Якщо хочуть - це дуже потужна сила.
- Якщо хочуть - так. Але питання в тому, що влада теж не буде нас слухати, якщо ми будемо щодня приходити і казати: "Цей поганий, цей поганий… Звільніть усіх!"… Це ж несерйозно! Так, іноді в розмовах, коли обговорюються певні кадрові питання, ми можемо висловити по них свою точку зору. Але цим не можна зловживати. Це можна використовувати тільки зрідка, коли ти бачиш реальну проблему. Не просто тобі сказали - і ти побіг, ні. Ти розглянув велику кількість джерел і розумієш, що ця проблема існує насправді, що це не просто тобі хочуть щось нав’язати і використати тебе в своїх інтересах. Плюс, у тебе має бути рішення і пропозиція – а хто замість, наприклад. І найголовніше - політична воля того, до кого ти прийшов.
Ти питаєш, чи є люди, яких мені особисто не хотілося би бачити на тих посадах, які вони займають? Так, є. Але під них нема кадрового резерву.
- Багато їх? Де таких людей найбільше?
- Є високопосадовці в різних державних установах - не тільки в Міноборони чи Генштабі, а й в інших. Ми ж розуміємо, що над Міноборони і Генштабом теж є начальство. І скрізь є люди, які, м’яко кажучи, мені не дуже подобаються. Але навіщо голослівно їх звинувачувати?
Тут - одне з двох: або на якомусь кулуарному рівні просто поговорити і зробити так, щоб хтось із них не пішов по кар’єрі вгору, принаймні, або взагалі пішов на пониження, або, якщо немає компромісу, то йти вже на відкрите протистояння з владою - з Міноборони, з Генштабом чи з Адміністрацією президента, з тими, з ким потрібно, щоб якесь рішення було прийнято. Але у разі такого відкритого протистояння завжди треба розуміти, чи в тебе є ресурси для того, щоб змусити владу переглянути майбутнє людини такого калібру.
- Я пам’ятаю, що у випадку з Гайдуком ви пішли ва-банк…
- Ва-банк ми пішли у випадку з Кривоносом. В історії з Гайдуком (був звільнений з посади командувача ВМС України в 2016 році, - "Апостроф") насправді і в Міноборони, і в Генштабі, в принципі, розуміли, що з ним не все добре. Він їм теж не подобався. Тому вони і пристали на наші вимоги.
А от з Кривоносом (призначений першим заступником командувача Сил спеціальних операцій на початку 2016 року, боровся за посаду командира ССО, - "Апостроф") - це був реально ва-банк. Генштаб займав конкретно протилежну позицію. І ми зіштовхнулися лобами. Якби ми не домоглися тоді ніяких зрушень і нас би просто відігнорили і пішли далі - це був би реально надзвичайно демотивуючий фактор. Знаєш, з тих, після яких просто опускаються руки і хочеться все це закінчити. Бо ти не розумієш, навіщо ти взагалі щось робиш, якщо таке відбувається…
- А часто таке трапляється особисто з тобою?
- Буває. Недавно ось знову була ситуація, після якої я вкотре задумався – а чи варто?.. Не буду розповідати деталі. Скажу просто, що це була зустріч з одним чиновником високого рівня, яка мене, м’яко кажучи, дуже розчарувала. І у мене реально виникли думки, а чи варто взагалі продовжувати щось робити, якщо у нас в державі на таких високих посадах є люди, які, скажімо так, наскільки огидно себе поводять…
- Раніше ти казав, що коли в тебе такий стан, коли ти думаєш, варто продовжувати чи ні, ти їдеш в АТО.
- Так.
- А останнім часом ти їздиш туди частіше. Принаймні, у мене таке враження склалося. Чи я помиляюсь?
- Насправді, після того, як я почав заробляти гроші додатково - 24 канал, Transparency International і ще один маленький проектик - у мене просто на такі поїздки було мало часу. Плюс у мене, слава Богу, налагоджена робота у фонді, і я можу тут робити те, що я хочу. Це дуже важливо, тому я завжди намагаюсь вибудувати систему, яка буде незалежною від мене.
Але тут сталося так, що з двох наших військових, які працюють по фронту, один пішов у відпустку, а в іншого народилась дитина - і він випав на якийсь час з процесу. Тож мені треба було їх підстрахувати.
І у мене з’явилась можливість покататися по зоні АТО. Я давно хотів, а тут з’явилась очевидна нагода об’їхати абсолютно всю лінію фронту і пересвідчитись, чи тим ми займаємось, і чи немає у мене претензій до своїх підлеглих. І я з радістю це зробив. А заодно - і трошечки розвіявся.
Але чесно скажу, що зараз у мене такий стан, що мені треба вже не в АТО їхати, а на відпочинок. У мене наразі є буквально пара важливих питань, які я маю закрити. Якщо я це зроблю - дуже сподіваюсь, наприкінці місяця я таки поїду у відпустку.
- Ми вже згадували про Сили спеціальних операцій. Наскільки я розумію, навколо ССО останнім часом якийсь конфлікт розгортався. Маю на увазі військовослужбовців, які біля МОУ себе приковували, голодували… Ти не пробував розібратися, в чому там справа?
- Якби я вірив конкретно цим військовим, гарно до них ставився – я би, звичайно, вліз би в цей конфлікт і сказав би: "От, це наші герої, а держава їх якось знецінює". Але я ж чомусь цього не роблю!..
І, якщо вже на те пішло, з Силами спеціальних операцій - інша проблема насправді. Проблема ССО - в тому, що коли ми боролися за Кривоноса, було прийняте компромісне рішення. Я би навіть сказав - напівкомпромісне. Головне, чого ми домагалися - це прийняття принципово іншої концепції розвитку Сил спеціальних операцій. І її прийняли - таку, яку, в принципі, хотіли в НАТО, яку бачили самі спецпризначенці.
Проблема в тому, що ми ще вимагали поставити головою ССО Сергія Кривоноса. На певному етапі Сергій погодився на пропоновану йому посаду зама з широкими повноваженнями. І ми відступили. Але склалася ситуація, коли, не отримавши всієї повноти влади, ми отримали певне двовладдя. І, чесно скажу, за ці півтора роки я трохи розчарувався в Кривоносі. Я не скажу про нього нічого поганого, але мої очікування від його роботи були вищі. Він же погодився на цю посаду, він погодився на ті субординації, яку йому намалювали, тобто, він погодився на такі правила гри - і відповідно, йому в цих правилах треба було показувати результат.
- Невже його нема зовсім — результату?
- Результат є. В Силах спеціальних операцій зараз вже значно краще з набором, побудований навчальний центр і так далі. Але ми всі пам’ятаємо, що ми хотіли більшого. І ми дуже сподіваємося, що все-таки ССО отримають нове дихання. І що якісь внутрішні розбірки в командуванні і перетягування ковдри один на одного колись закінчаться. Закінчаться тим, що ССО все ж почнуть займатися спеціальними операціями проти ворога, а не внутрішніми протистояннями.
У мене дуже теплі і дружні відносини з Кривоносом. Але я думаю, що і спецназівці, і народ очікували значно більше, коли боролися за нього так сильно.
- Не жалкуєш, що тоді долучився до цієї кампанії?
- Ні. Все це - не привід для паніки та зневіри. Якби ми тоді не перемогли - була би інша концепція, було б абсолютно інше командування. І не було би, по факту, Сил спеціальних операцій. Можливо, варто було тоді якось додавити до кінця... Якби тоді Кривонос відмовився від запропонованого компромісу - ми би пішли вперед. Але ми не могли його силоміць пхати на командувача ССО, якщо сам він погодився на посаду зама. Це було б якось тупо, якщо чесно.
Я дуже вдячний, що тоді Степан Тимофійович нас почув і прийняв, як на мене, мудре рішення. Так, результат - не ідеальний. Але він значно кращий, ніж деінде - у ВДВ, наприклад. Розвиток Сил спеціальних операцій значно бурхливіший і значно швидший, ніж у деяких інших родів військ. І я вважаю, що в якійсь мірі це і наше досягнення.
- Так і є... А якщо повернутися до військовослужбовців, що влаштовували акції під МОУ? Ти не хочеш про них говорити зовсім?
- Не хочу. Скажу тільки, що про одного з них я чув дуже погані речі. Чув від людей, яким вірю. Тому я в цю історію навіть не лізу...
І взагалі, дуже часто, коли зі мною говорять, у мене складається враження, що говорять чи з президентом, чи з міністром оборони...
- Це називається "авторитет".
- Або просто міністр оборони і президент не дуже пускають наших журналістів до себе - а я людина, яка хоч відповість на питання. Тому питають про все.
Наш Фонд займається тепловізорами, це всі знають. Тепловізори, планшети, усілякі технологічні штуки, які допомагають краще і ефективніше воювати. Я вважаю, що ми не можемо лізти в усі питання. Бо кожне з них вимагає купи сил і часу.
Наприклад, добитися зняття Гайдука у "Повернись живим" відібрало три місяці моєї роботи. Фактично стільки часу я, як на півставки на іншу роботу, ходив і займався цим питанням. І воно би й нічого - але ж проблема в тому, що хтось має займатися тепловізорами!
Тому, якщо ми бачимо десь потенціал до змін, бачимо, що ці зміни дуже важливі, це треба зробити і це важливіше - звичайно, ми це зробимо. Але якщо ми почнемо займатися тільки цим - в результаті втратимо довіру народу, втратимо надходження, тому що люди скажуть: "Ви ж уже займаєтесь тільки політичними питаннями". А якщо ми втратимо довіру народу, то ми втратимо тепловізори, вплив - і зможемо спокійно розходитися по домівках.
От тому ми дуже точково ліземо в такі питання - і лише там, де це вкрай необхідно. І завжди намагаємося спершу вирішувати якісь проблеми тихо. Дуже часто - успішно. Ти ж бачиш, за останні 1,5 роки наш фонд не влізав у жоден якийсь гучний скандал. Я не вважаю, що ми з Міноборони вороги, я вважаю, що у нас просто різні точки зору. І є моменти, де у нас можуть бути конфлікти.
- Так само, як і питання, в яких ви можете рухатися в одному напрямку.
- В одному напрямку ми, як мінімум, ідемо на сході України. Тому що якби військове керівництво країни рухалося в іншому напрямку - то війська розвернулись би і їхали сюди. А за ними пішла б армія ДНР, яка б дійшла десь до Полтави - потім у них би тупо солярка закінчилась.
Я - за конструктив. Якщо зі мною не говорять в хамській манері і не ставляться, як до скотини, я завжди намагаюсь вирішити будь-який конфлікт нормально. Бо розумію, що будь-яка ситуація завжди далеко не така очевидна, якою здається на перший погляд. Вона завжди складніша.
Тому я запитую у себе, наприклад: окей, чи можу я зараз змінити систему засекречення, через яку в нас стільки проблем? Зараз - не можу. Але якщо Transparency International напише якісний звіт, цей звіт потрапить, куди треба, він буде гарно медійно висвітлений, влада дасть якісь обіцянки щось зробити в цьому напрямку - от тут уже можна зачепитись і через якийсь час цього досягнути...
Якщо ж я зараз просто почну кричати про всі проблеми в країні, просто оскаженіло роблячи собі на цьому піар - від цього не виграю ні я, ні країна, ніхто. Тому що ніхто нічого не зробить, а у мене нема ресурсів, аби перемогти в цих маленьких конфліктах. Тому єдине, чого я досягну - це втрачу і контакт з владою, і довіру народу. Відповідно, який сенс це робити?
- А в яких випадках ти таки готовий був би ризикнути?
- Ясно, що якщо я побачу, наприклад, що Степан Полторак чи Віктор Муженко, чи Петро Порошенко, чи будь-хто далі по списку - це зрадник України, який зливає нас Москві, - звичайно, ми будемо кіпішувати. Я ж не приховую свою позицію по (нардепу від "Народного фронту" Сергію, - "Апостроф") Пашинському, наприклад. Пашинського я вважаю людиною, яка дуже гарно пристосувалась. Він у нас, виявляється, небожитель, якому все можна, який дуже гарно на своєму впливі на "Укроборонпром" навчився заробляти. Але у мене немає настільки великого негативу до начальника Генерального штабу, міністра оборони чи президента. Хоча до останнього, наприклад, є питання. Сподіваюся, у мене буде можливість їх поставити на зустрічі президента з волонтерами. Рано чи пізно вона відбудеться.
- Добре було б, аби президент підхопив цю хорошу традицію зустрічей високопосадовців з лідерами громадської думки, з популярними блогерами. Чому тебе, до речі, не видно було на тих зустрічах різноманітних міністрів з "ЛОМами", які періодично проходять і про які потім звітують у Facebook ті, хто на них побував?
- Бо мене на жодну таку зустріч не запрошували. Мабуть, я не настільки відомий блогер.
- Дивно... Чому не запрошують, як гадаєш?
- Уявлення не маю. Хоча не можу сказати, що аж так прагну туди потрапити. Не запрошують - я і не йду. Покличуть - прийду... Може, не кличуть, бо можу неприємні питання задати. Чи зайняти якусь більш принципову позицію. Мені трошки складніше буде навішати локшини на вуха або купити мене якоюсь дешевою обіцянкою типу "О, ми тебе почули - каптьорщика Пєтю знімемо”... Реально, не знаю.
- Давай тоді про сьогодення... Не так давно, під час однієї з поїздок в АТО, ти записав відео про те, які телеканали дивляться мешканці прифронтових територій, що там ловить... З трансляцією українських телеканалів все зовсім погано?
- Так, у нас був доволі великий пост, в якому ми розказували, в яких містах які канали беруть. Наче тижні два тому в Авдіївці з’явилися "Плюси", але я цю інформацію не перевіряв. В цілому ж, ситуація у прифронтовій зоні - дуже сумна. Я вже мовчу про окуповану територію.
- А от Олександр Турчинов недавно заявив, що у Покровську проводилось тестування якоїсь установки експериментальної, яка блокує всі проросійські телеканали, залишаючи українські.
- Так. Є такі розробки. У нас є приватні компанії, які можуть виробляти дуже серйозне обладнання. А заглушити всі канали - це, насправді, дуже примітивна штука. Ти просто вводиш конкретні частоти - і ця установка туди щось передає. Наприклад, шум. І просто гасить таким чином все, що є в цьому діапазоні.
Так що дійсно така установка є. Вона українського виробництва. Є і неукраїнського. Це вже яку візьмуть. Але така можливість є.
Чому на четвертий рік війни ці установки досі не стоять в тій же Авдіївці - я не розумію. Хіба для когось відкриття, що жителі Авдіївки, які дивляться "Оплот-1", "Оплот-2", "Оплот-НD", "Новости "Новороссии", "Перший республіканський канал ДНР", всі канали Росії (там дивитись реально можна лише один музичний канал і Disney) - вони прийдуть на вибори? Так, в Авдіївці живе відносно небагато людей, але якби ж то мова йшла тільки про Авдіївку...
- Гадаєш, якщо там з’являться українські телеканали - вони зможуть змінити електоральні вподобання людей, які до війни традиційно голосували за Януковича? Змінять ставлення до України у тих, хто досі марить Росією?
- Нам треба давати їм хоча б можливість увімкнути якийсь український канал і подивитись. Ми ж розуміємо настрої в Авдіївці. Там є люди, які працюють на коксохімі, мають більш-менш нормальну зарплату, соцпакет. Тобто вони більш-менш нормально влаштовані - нормально настільки, наскільки це взагалі можливо в Авдіївці. Частина місцевих - це соціальні працівники. Але великий прошарок - це люмпен, який бухає. І в усіх цих категоріях - своє співвідношення проукраїнських і проросійських громадян. Серед працівників коксохіму більше проукраїнських, серед алкашів - менше. Але кругом, і серед алкашів, і серед соцробітників, і серед держслужбовців, і серед працівників коксохіму, є частка наших, проукраїнських людей. І їм треба дати принаймні хоч один канал, аби кожен громадянин України натиснув кнопку на телевізорі - і цей канал, хоч один, увімкнувся.
Це велика проблема. Ми зараз реально дуже стараємося її вирішити. Сподіваємося, у нас вийде відновити якийсь канал в Авдіївці. Але щоб до нас не було закидів, що ми з якимось каналом "знюхались", продались, ще щось - ми спробуємо зробити, щоб це було, умовно кажучи, попурі. Візьмемо найпатріотичніші програми з різних каналів - і будемо їх транслювати.
- Це ще один з проектів "Повернись живим"?
- Так. Це те, що ми хочемо зробити. Зараз якраз вирішуються технічні питання.
- Тобто ти не дуже віриш в обіцянки Турчинова не тільки заглушити російські канали, а й запустити українські впродовж кількох місяців?
- Мінінформполітики нам давно таке обіцяє. І що? Знаєш, у чому основна проблема? В тому, що навіть якщо Турчинов за це дійсно візьметься, на це дійсно будуть виділені кошти, витрачений час, владні структури обмежені законодавством. Вони не можуть зробити такий канал-попурі, такий "антисепар-канал", тому що це незаконно. Законно вони не можуть навіть "Плюси" там транслювати. Законно - це коли вони скажуть "Плюсам": "Заходьте, ставте обладнання, транслюйте".
Але питання в тому, що ось недавно один канал - я не буду називати, бо це буде трошки некоректно, - намагався відновити своє мовлення в зоні АТО. І йому викотили такі ціни на оренду, електроенергію і так далі, що вони сказали: "Чуваки, вибачте, ми - не благодійна організація".
За моєю інформацією, зараз готується закон, яким будуть передбачені знижки і сприятливі умови для каналів, які хочуть відновити в зоні АТО своє мовлення. Тобто, впровадять якісь пільгові умови, щоб канали зайшли. Ми ж розуміємо, що кожен канал живе з реклами. А реклама, природно, найбільше окуповується там, де є платоспроможне населення. На Донбасі, в прифронтовій зоні його мало. Тому для телеканалів відновлення мовлення в зоні АТО - не дуже вигідний проект. Це, швидше, зі сфери їхньої соціальної відповідальності - відновитись і дати все-таки можливість почути іншу точку зору, іншу позицію тим, хто вже три роки дивиться "Оплот".
- Але ж те, про що говорить Турчинов, те, чим займається "Повернись живим", спрацює лише з аналоговим мовленням. Із супутником ця історія не пройде, і там можна буде, як і раніше, дивитися те саме "сепар-ТВ", так? Чи теоретично якесь технічне вирішення є?
- Чи є можливість заглушити супутник? Ні, нема такої можливості. Так само, як не можна заглушити YouTube. Ти не можеш всій країні заборонити на YouTube тільки Шарія. Точніше, можеш, але, як ІТ-шник скажу: це нереально дорого. Поставити на всю країну настільки хитру фільтрацію - нереально дорого.
Є така мережева модель OSI. Там - сім рівнів передачі даних. Найвищий рівень - прикладний. Найнижчий - фізичний, там, де бігають електричні імпульси по кабелю. І блокувати щось на третьому рівні по ІР-адресі, або на четвертому по TСP або по UTP-порту - це відносно дешево. Блокувати щось на рівні вище - коли, наприклад, в тебе є мільйон лінків на YouTube, а ти з цього всього потоку виловлюєш і баниш тільки Шарія - це нереально дорого.
Ще приклад. Цілий сайт "ВКонтакті" ми можемо заборонити, а окремо, наприклад, в межах країни, групу "Новоросія" у "ВКонтакті" - не можемо. Так само, як не можемо заблокувати сепарів на Facebook. Там же теж є сепари, які, не порушуючи правил Facebook, пишуть свою точку зору. На даний момент з цим можна боротись тільки юридично, визнаючи їх терористами і так далі. Так у Facebook була заблокована сторінка "Азова " - як "фашистська", з точки зору адміністрації Facebook, організація. Але довести, що той же Шарій, наприклад, це загроза національній безпеці, що це терорист, сепаратист, щось таке, з точки зору міжнародного законодавства дуже складно.
Так само і супутник ми не заглушимо. Людина, яка хоче, завжди обійде блокування. Ось ми заборонили Яндекс, а Яндекс-таксі досі працює в Києві, і Яндекс-навігатор досі працює. Вони вбудували VPN-канал в свою програмку. І хай ти не можеш зайти на Яндекс з компа, ти спокійно можеш використовувати навігатор, ти спокійно можеш викликати через їхній сервіс таксі - і за десять хвилин машина приїде за адресою виклику.
З цим боротися складно. Найголовніше - це великі грошові та інтелектуальні ресурси. І якщо гроші наша держава за потреби ще знаходить, то з інтелектуальними ресурсами Україна дуже обмежена. І витрачати їх на боротьбу із супутником, з YouTube... Ми ж не Північна Корея!
- А яким ти бачиш ефективний спосіб протистояння російській пропаганді?
- Замість того, щоб боротися з чужим, боротися з Шарієм, нам треба зробити щось своє і цікаве, що буде дивитися та категорія людей, яка дивиться зараз Шарія. А його дивляться люди певної ментальності, доволі бикуватої, тупуватої... Мені неприємне те, що і як він робить. І категорія його глядачів мені неприємна. Але це певна категорія населення, яка має право голосу. І нам їй треба дати щось, що вона буде хавати. Бажано, щось трошки вищого рівня. Типу, от слухали вони Кіркорова, а ми дали їм "Океан Ельзи". Щось таке треба робити і тут.
Я на своєму рівні намагаюсь щось робити. Я роблю, наприклад, "Хроніки неоголошеної війни" на 24 каналі.
- Але ж це щось зовсім відмінне від того, що робить той же Шарій. І за формою подачі, і за тематикою…
- А я проти того, щоб бути українським Шарієм. Бо Шарій виховує націю бидла, націю, яка заздрить, яка за кимось підглядає, яка порпається в чужому г*вні, яка вірить в те, що все кругом за них домовлено-порішано, всі зрадники, всі погані, кругом г*вно, ти нічого не можеш, ти дуже слабкий, бла-бла-бла... Але якщо ти слухаєш “нас” - то ти вже розумний, ти хоч не такий тупий, як інші. Всі інші - тупі, а ти - ні...
А я не хочу бути рупором бидла. І навіть якщо мою програму дивиться людина, скажімо так, низького інтелекту або низького рівня цінностей - я хочу цей рівень трошечки підтягувати.
Те, що робить Шарій, у нас робить більшість політиків. Вони дають піплу те, що він хоче хавати. Вони не намагаються його виховувати. Це проблема. Я - за те, щоб ми все-таки якось маси виховували. Через це свого часу багато речей на нашій сторінці у Facebook я просто заборонив.
- Наприклад?
- Я заборонив "сортирний" гумор. Я заборонив відверті пости ненависті до росіян - що всіх росіян треба вбити, грубо кажучи, такі речі. По-перше, я сам так не вважаю. По-друге, я не вірю, що на ненависті можна побудувати націю. На ненависті можна піти в атаку, набити морду, ще щось. Але це завжди якісь короткотермінові історії.
Ненависть не є цінністю. Ненависть - це дуже негативна, токсична емоція. Я не хочу, щоб наші військові повертались на фронт заради того, щоб помститись за своїх братів. Я хочу, щоб вони повертались на фронт, щоб звільнити країну, щоб вчити тих, хто там, на фронті, є… Хочу, щоб вони робили це заради якихось світлих речей. Тому що ці люди з фронту колись повернуться. Вони будуть ходити з нами по одних вулицях. І якщо вони будуть мотивуватись тільки ненавистю, заздрістю і так далі - ми нікуди не прийдемо.
А щодо Шарія… Знаєш, я люблю книжки, фільми, спектаклі, в яких ти бачиш людей, які в дитинстві, в молодості приймають певні рішення - і ті рішення впливають далі на їх розвиток і на те, як ці люди зрештою закінчують своє життя. І мені дуже цікаво подивитися, як закінчить своє життя Шарій. Я не думаю, що це буде історія життя щасливої і успішної людини. Це не буде історія людини, яка померла в своєму ліжку в оточенні люблячої родини, людини, яка здобула загальну повагу, і по смерті якої люди навколо говоритимуть: "Блін, це така втрата...", називатимуть її іменем вулиці... Хоча в Росії... Там уміють дивувати
- Питання в тому, чи існуватиме до того часу Росія в її нинішньому вигляді. Ми ж сподіваємося, що таки ні?
- Якщо чесно, мені все одно, чи вона буде, чи не буде. Мені хочеться, щоб Україна була. Ось що важливо! Це росіяни так живуть: дивляться, щоб в Америці було погано, в Україні було погано... І забувають якось при цьому, що їм би хотіти, аби у них все було добре...
- Це як у анекдоті про більшовиків, які борються за те, "аби не було багатих"?
- Саме так. Ну, добре, не буде багатих - всі будемо бідні. Хіба нам це потрібно?.. Це важливий виховний момент, який ми намагаємося реалізувати. Це і є частиною редакторської політики нашого фонду.
Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом
