У Тегерані 8 січня 2020 року сталася катастрофа літака МАУ, який виконував рейс PS752. Усі 176 осіб, які перебували на його борту, загинули. Пізніше Іран визнав "випадкове збиття" українського літака над власною територією. І хоча це поставило крапку у спекуляціях навколо даного питання, однак відкрило новий раунд проблем та викликів.
Ситуація, яка виникла в результаті збиття Іраном літака МАУ продемонструвала, що у Заходу немає довіри до уряду у Києві. Про це, а також про паралелі та розбіжності між кейсами PS752 і МН17 розповіла в інтерв'ю "Апострофу" АРІЯНА ҐІЦЬ, незалежний політичний аналітик, юридичний представник Ради з етики досліджень Університету Макмастера, аналітик уряду провінції Онтаріо (Канада), у минулому – автор й керівник правових досліджень Carswell Legal Solutions/Thomson.
- Що ви думаєте про те, як Україна впоралася з кризою після катастрофи рейсу PS752 в Ірані. Чи бачите ви якусь подібність зі збиттям Росією борту MH17 над Україною 2014 року?
- Міжнародна криза, спричинена іранськими військовими в результаті збиття борту PS752 "Міжнародних авіаліній України" знову привернула увагу міжнародної спільноти до України. Дії українського керівництва отримали багато прискіпливої уваги з огляду на їх значення для вирішення кризи.
Маю сказати, що меседжі від української сторони були, радше, дивні. Топ-чиновники робили заяви, які підривали позицію українських союзників на Заході щодо збиття літака ракетою, яка опиралася на дані їхніх розвідок. Початкова реакція Києва дистанціювала Україну від позиції західних партнерів, позаяк українські посадовці висловлювали свою скептичність щодо обґрунтованості версії західних розвідок. У деяких заявах навіть натякалось, що позиція західних урядів є "істеричною" і "спекулятивною". Не думаю, що такий зневажливий тон пройшов непомітно повз вуха західних союзників України.
Звісно, Київ вільний давати власні оцінки – і він повинен це робити. Втім, ще більш дивним видається те, що офіційні заяви деяких високопосадовців суперечили навіть інформації, яка надходила від українських слідчих у Тегерані. Особливо стосовно поводження іранської влади з рештками літака на місці катастрофи, бо виникали обґрунтовані побоювання у спробах перешкодити розслідуванню.
Ситуація зі збиттям літака МАУ також показала, що у Заходу бракує довіри до уряду в Києві. Мала місце помітна затримка перед тим, як західні уряди поділилися з Києвом даними розвідки. Це порушує питання щодо причин цього небажання ділитися чутливою інформацією. І чи справді причина у недовірі до українського керівництва?
Не дивно, що в матеріалах про PS752 згадують й про катастрофу літака МН17, який був збитий над окупованою Росією територією України. Між цими двома трагедіями дійсно є спільні риси. Наскільки зараз відомо з публічних джерел – обидва літаки були збиті російськими ракетами. В обох випадках слідство має відповісти на питання – чи був злочинний намір збивати саме пасажирський літак, чи це сталося помилково, бо його переплутали, можливо, із військовою мішенню. Виправдання трагедій "помилкою" дуже слабке в обох випадках: МН17 був збитий на висоті пасажирських, а не військових, літаків, а PS752 збили невдовзі після зльоту із міжнародного пасажирського аеропорту.
PS752 збили незабаром після зльоту з міжнародного пасажирського аеропорту
- Чи бачите ви якісь розбіжності у двох авіакатастрофах?
- Так, вони є, і це критичні розбіжності. У випадку з PS752 іранські військові діяли на своїй суверенній території, у своєму повітряному просторі, й після того, як США здійснили політичне вбивство провідного військового командувача. У випадку з МН17 Росія незаконно перевезла ракетну систему "Бук" на українську територію для того, щоб збивати українські літаки в ході неоголошеної війни проти української держави.
Під тиском наявних доказів Ірану довелося визнати, що борт PS752 був збитий військовими, хоча уряд і наполягає, що помилковий запуск ракет був "людським фактором". Росія ж не могла – і ніколи цього не зробить – взяти на себе відповідальність чи висловити співчуття, незважаючи на жодні докази. Інакше такі дії негайно викриють кремлівську брехню про відсутність війни з Україною. Тому кремлівська пропаганда педалює неспинний потік брехливих версій про причини падіння МН17.
- Як ви оцінюєте зізнання Тегерану?
- Важливо, що, визнавши відповідальність, Іран зробив раціональний крок, щоб уникнути обвинувачень у державному тероризмі й застосування до Тегерана нових міжнародних санкцій. Якщо Іран поверне тіла загиблих та виплатить компенсації їхнім сім’ям й авіакомпанії, то вірогідність запровадження санкцій буде відносно невисокою. Натомість Росія, відмовляючись від визнання відповідальності, може бути визнана міжнародним правосуддям державою, яка підтримує тероризм (хоч і більш ніж через 5 років після збиття пасажирського літака).
- Якого розвитку подій очікувати для Тегерану та для світу?
- Збиття PS752 матиме ланцюгову реакцію як для Ірану, так і для міжнародної спільноти. Ми відразу бачимо результат – посилення масових протестів проти уряду в Ірані через первинну брехню щодо збиття українського літака. На міжнародному рівні політика ізоляції іранського уряду як злочинного режиму продовжуватиметься.
Те саме мало статися і щодо Росії. Проте, схоже, що надто багато світових лідерів готові заплющувати очі на порушення Кремлем міжнародного права, й не хочуть вішати на Росію ярлик державного тероризму. Мене не здивує, якщо відповідальність за збиття МН17 буде перекладена з Російської держави на "сепаратистських бойовиків", яких "підтримує" чи "веде" Росія. Час покаже, чи готовий світ визнати правду.
- Якою, на вашу думку, була Росія минулого року. Чи зростає вплив Росії у світі? Які головні загрози зі сторони Кремля повинні нас турбувати?
- Я б сказала, що є три найбільші загрози від розростання впливу Росії: подальше руйнування міжнародного безпекового порядку, подальше послаблення ЄС та подальший підрив міжнародних організацій.
На жаль, за винятком санкцій проти "Північного потоку-2", які США ввели наприкінці 2019-го, минулий рік був вдалим для Путіна.
Минулий рік був вдалим для Путіна
Українці обрали владу, яка готова йти на поступки, яких Росія домагалася з часу укладання Мінських угод у 2014-му. У США – повний політичний безлад, і сліди Москви видніються в багатьох політично суперечливих питаннях. Росія значною мірою сприяла зміні європейського політичного ландшафту, сприяючи підриву єдності ЄС. Росія значно розширила свій вплив на Близькому Сході, і втручалася у справи країн Балтії та Балкан, хоч, можливо, й менш успішно. Москва розширила свою присутність в Африці, Південній Америці та Арктиці. І, що більш важливо, вона нарощує небезпечну військову співпрацю із Китаєм та Іраном.
Що важливо – Росія здобула значну перемогу в Парламентській асамблеї Ради Європи, де вона домоглась відновлення повноважень її делегації. Росія повернулася, не виконавши жодної резолюції організації, яка вимагала від Москви відновити порушений нею порядок міжнародного права. Варто зазначити, що Зеленський не розгорнув справжньої боротьби проти цього повернення.
Перед голосуванням в ПАРЄ щодо Росії, я попереджала, що повернення Росії стане поворотною точкою в міжнародній політиці стосовно московської агресії і прокладе шлях для посилення тиску на Україну з вимогою робити поступки на користь Росії. Час довів, що я не помилялась: нажаль, невдовзі після повернення Росії в ПАРЄ, Зеленський погодився на так звану "формулу Штайнмайєра" стосовно Мінських угод, і пішов на низку інших поступок Росії – починаючи з невигідного обміну полоненими.
Україна залишається головною мішенню Путіна. Ось чому існує ризик, що в 2020-му дорога вигідних для Кремля поступок, на яку став Зеленський, приведе Україну до повномасштабного реваншу, в результаті якого Росія отримає певну форму істотного впливу на Україну.
- Уже відомо, що Кремль підтримав Іран. Після збиття українського літака у Москві заявили, що не вірять у причетність Тегерану до катастрофи. Тобто кремлівські політики продовжували виголошувати звичні наративи навіть там, де їхньої думки ніхто не питав. А зараз Росія заявила, що хоче долучитися до розслідування катастрофи.
- Найбільшої уваги заслуговує той факт, що яку б суперечливу ситуацію у міжнародній політиці не розглядали, ви знайдете певний зв'язок із Росією. Протягом двох десятиліть Захід ігнорував становлення "рашизму" – відверто агресивної, реваншистської, антизахідної, антидемократичної політичної течії в Росії, провідником якої є Путін. Захід вистелив червону доріжку "брудним" грошам російських олігархів, ігноруючи той факт, що, в обмін на отримання кремлівської ліцензії для заняття бізнесом у Росії, їхні бізнес-імперії функціонують як знаряддя розширення впливу російського уряду за кордоном.
Це дозволяє путінському режиму компрометувати західні ЗМІ, політичних діячів, інституції й успішно будувати величезну міжнародну мережу впливу, здатну домогтися досягнення дуже амбітних й корисних для Кремля цілей.
Щойно закінчиться міжнародне розслідування щодо збитого пасажирського лайнера МН17, Захід постане перед справжнім моментом істини. Якщо команда розслідувачів знайде в собі сміливість відкрито сказати, що це російська армія, а відтак - російський уряд, стоять за збиттям, то західним урядам нічого не лишиться, як визнати Росію державою, яка підтримує тероризм. Підозрюю, що багато урядів дуже бояться цього моменту, бо відтоді їм буде уже не так легко продавати своїм громадянам "нормалізацію" відносин із державою-терористом.
