НАТО виповнився 71 рік. За свою довгу за мірками коаліцій історію, Альянс встиг стати важливим інструментом перемоги в "холодній війні", зіграти значну роль в трансформації системи безпеки в Європі. А після завершення "холодної війни" НАТО зумів розширитися до 30 держав.
Іронія долі полягає в тому, що саме в Україні, яка, відповідно до своєї риторики, сильно хоче стати членом НАТО, найгірше розуміють логіку функціонування Альянсу. У нас досі щиро вважають, що НАТО - це такий інструмент стримування Росії. І не знаходять нічого кращого, ніж будувати свої відносини з організацією на підставі цих уявлень, щиро обурюючись тим, що Україна - найактивніший елемент такого стримування сьогодні і на роки вперед - залишається без членства. Північна Македонія, країна з витратами на оборону в п'ятдесят разів менше українських, вступила в НАТО в цьому році. Для нас же двері завжди відкриті, але перспективи членства на горизонті немає.
Читайте також: Внутрішній вимір конфлікту і переговори: зрада чи план?
Розуміння нашими елітами функцій та логіки роботи НАТО потребує серйозного переосмислення. Це вимагає ширшого погляду на те, як взагалі працює сучасна система безпеки, що з нею стало не так після 2014 року та якими можуть бути шляхи її відновлення. Потрібно відвикати від старих поглядів зі шкільних підручників, де сенс існування НАТО, як і раніше, описується знаменитою цитатою лорда Ісмея на тему "keep the Russians out, the American sin and the Germans down" (не пускати росіян, зберігати присутність американців та стримувати німців в Європі). Разом з більш повним розумінням ролі НАТО прийде й адекватна оцінка місця Альянсу в нашій зовнішній політиці.
НАТО - це, швидше, інструмент формування порядку денного в міжнародній політиці, а не стримування окремих держав. Баланс сил змінився безповоротно: сьогоднішня Росія набагато слабша за СРСР. Витрачати значні ресурси для її стримування було б не дуже раціонально. Про те, що стримування Росії - не головна мета НАТО говорить і той простий факт, що протистояння з нею не збільшує, а зменшує шанси України вступити в Альянс. Набагато більш продумане використання такого інструменту як НАТО полягає в підтримці широкої коаліції розвинених демократій щодо спільного бачення майбутнього міжнародної безпеки. Якщо подивитися на те, як змінювалися концептуальні підходи НАТО протягом останніх двадцяти з невеликим років, можна зрозуміти, що Альянс, перш за все для США, був інструментом формування загальних пріоритетів і норм: від розширення поняття безпеки до гуманітарних інтервенцій, боротьби з тероризмом та підтримки демократії.
Разом з тим, елемент забезпечення безпеки, звісно, зберігається. НАТО залишається найбільш простим, ефективним та недорогим способом гарантувати безпеку для всіх держав-членів. При цьому їм навіть не обов'язково витрачати на це гроші: всередині Альянсу діє ефект "безкоштовного проїзду", коли навіть ті, хто не бере участь у витратах, отримують той же рівень захищеності. НАТО, серед іншого, виконує завдання стримування. Але ключову роль виконує не фізичний військовий потенціал, а надійність гарантій. Поки потенційний агресор впевнений, що захищати потенційну жертву будуть всі, він не нападатиме. Саме надійність гарантій є найціннішою "доданою вартістю" для держав-членів. І саме тому вони так побоюються вступу до НАТО, наприклад, України, адже немає гарантій, що відповідь на ескалацію військових дій з боку Росії буде одноголосною.
Демократія, про яку написано в тексті Вашингтонського договору 1949 року (на проблеми з нею нам так часто вказують держави-члени), виключно важлива. Якщо 71 рік тому демократія була маркером приналежності до антикомуністичної коаліції, то сьогодні це загальна цінність, яка дозволяє розрізняти своїх і чужих в ширшому контексті. Критерій демократичності залишається фундаментальним; і саме проблеми з побудовою по-справжньому демократичної держави виступають надійним гальмом нашого руху до членства. Як і описані трохи вище ризики, пов'язані з протистоянням з Росією та небажанням країн-членів підривати надійність Альянсу.
Взагалі еволюція НАТО відображає зміни характеру і розуміння впливу, сили та безпеки в сучасному світі. Саме так виглядає ефективна коаліція сьогодні: вона здатна об'єднувати держави-члени широкими повістками, спільним баченням та сприйняттям загроз. Щоб бути для неї цікавою, потрібно теж мати бачення, розділяти цінності, розуміти інтереси інших та бути джерелом можливостей, а не ризиків.
Українська зовнішня політика, роблячи ставку на НАТО, продовжує показувати чудеса наївності та перебувати в реаліях 1990-х років. Результат буде відповідним.
