Дуже важкий для України 2020-й рік добігає кінця. За цей час ми стали свідками маси політичних конфліктів, гучних відставок і не завжди зрозумілих призначень. Втім, були і позитивні моменти, хоча і не так багато як нам би цього хотілося. На прощання з роком, що минає, "Апостроф" вирішив зібрати десятку найважливіших політичних подій і тенденцій, які трапилися в країні за цей час.
Тиха революція на Банковій
Про відхід Андрія Богдана з посади голови Офісу президента говорили ще з кінця 2019-го, а вже в перші тижні січня стало зрозуміло, що їх броманс з президентом Володимиром Зеленським добіг до кінця. Богдан, який зіграв надважливу роль під час двох виборчих кампаній, після перемоги не приніс багато користі для зовнішньої політики та виявився занадто токсичним для внутрішньої.
"Є конфлікти. Вони заважають працювати. Я завжди проти таких конфліктів, оскільки у них немає переможців, і не буває нічиїх. На жаль. Тому ми втрачаємо або час, або людей. А всі, хто працює в Офісі - вони всі професійні люди. Тобто ми сто відсотків когось будемо втрачати. Тому що ти не можеш жити в постійному конфлікті. Ось і все", - пояснював мотиви свого рішення Зеленський.
Його місце зайняв більш спокійний Андрій Єрмак. Також зазнала змін і команда Зеленського в ОП: за цей рік ми стали свідками одразу кількох відставок (заступників глави Сергія Трофимова та Юлії Ковалів), появи політтехнолога Михайла Подоляка, який прийшов на посаду радника Єрмака і став відповідати на Банковій за роботу з медіа, падіння і піднесення ще одного заступника голови ОП Кирила Тимошенка, який тепер займається роботою з регіонами, а також корупційним скандалом з іще одним топом на Банковій Олегом Татаровим.
Лише за рік найближче робоче оточення Зеленського зазнало серйозних змін, що, звісно, має безпосередній вплив на ухвалення президентом рішень.
Шмигаль виявився не таким вже тимчасовим прем'єром
Після призначення Дениса Шмигаля на посаду прем'єр-міністра в березні багато хто не давав йому і його Кабінету більше ніж півроку. Однак він протримався вже 10 місяців, хоча так і не отримав від Верховної Ради схвалення програми своїх дій і відповідно йде в Новий рік без річного імунітету від звільнення.
Втім, такий "захист" не врятував його попередника Олексія Гончарука, а найкращим запобіжником від звільнення для прем'єра залишається заступництво олігарха Ріната Ахметова, який отримує за це найширші преференції в сфері енергетики. Поки Рінат Леонідович задоволений роботою свого колишнього менеджера на новому фронті — Шмигаль може не турбуватися за своє місце.
"Слуга народу" провалила вибори, а бренду Зеленського вже не вистачає
Результат "Слуги народу" на місцевих виборах можна було б назвати задовільним, якби не разючий контраст із тріумфом президентської сили влітку 2019-го. Очевидно, що програш партії на виборах мера в усіх обласних центрах, моторошне фіаско на виборах до Київради і вкрай хиткі позиції в інших радах - це не той результат, якого очікували на Банковій.
Володимир Зеленський
Ці вибори показали відразу кілька тенденцій. По-перше, "Слуга народу" так і не перетворилася на повноцінну партію з сильними регіональними осередками. По-друге, впливові гравці на місцях вважали за краще приєднуватися до інших менш відомих політичних сил, хоча ще за рік до цього напевно віддали б все заради потрапляння в "зелені" списки. По-третє, бренд Зеленського, який дозволив пройти до Верховної Ради практично будь-якому кандидатові-мажоритарнику без значного реноме на місцевих виборах зіграв набагато слабкіше.
Електорат вважав за краще голосувати за принципом "аби не гірше", а розчарування в нових обличчях дозволило більшості мерів утримати свої позиції. "Слуга народу" ще може перетворитися на повноцінну партію, але часу все менше.
Регіональні еліти стали ще сильнішими
Раніше Київ міг диктувати свої умови регіонам з позиції сили: в центрі були зосереджені всі гроші, там же ухвалювалися і всі політичні рішення. Як показав 2020 й рік - більше така схема не працює. Багато мерів великих міст відчувають себе доволі сильними, щоб відкрито ігнорувати призначених з центру губернаторів. У цьому є вина і самих призначенців згори, оскільки в ту ж Одеську і Харківську області прислали вкрай слабких управлінців, які не змогли вибудувати відносини з місцевою владою.
Місцеві вибори та децентралізація лише підсилили цей тренд. Тепер на місцях стало ще більше грошей і влади, а це означає, що Києву доведеться вибудовувати відносини з регіонами абсолютно по-новому. Схоже, що на Банковій розуміють нові правила гри. Призначення на посаду голови Одеської області близького до Генадія Труханова Сергія Гриневецького, посилення позицій голови МВД Арсена Авакова у Харкові та рішення поставити головою Дніпропетровської області Валентина Резниченка, який вважається дружнім до Бориса Філатова, демонструє бажання шукати спільну мову з місцевими лідерами. Логіка зрозуміла, але наскільки міцною виявиться ця конструкція — покаже час.
Виборець розчарований Зеленським, але до старих гравців не йде
Навесні-влітку 2019-го Зеленський і його "Слуга народу" зібрали під свої прапори електорат з діаметрально протилежними поглядами. При цьому ідеологія президентської політичної сили була м'яко кажучи туманна - чи то центристи, чи то лібертаріанці, а насправді з цим питанням так і не визначилися.
Абсолютно логічним продовженням цієї історії стало падіння рейтингів і самої партії, і президента, які тепер безальтернативно відповідали в країні практично за все - впоратися з таким рівнем очікувань і відповідальності не вийшло б і у більш кваліфікованих людей, тому розчарування електорату зрозуміле. Однак парадокс полягає в тому, що виборці, які пішли від старих партій і політиків не поспішають до них повертатися. Таким чином, ми спостерігаємо за поступовим зростанням прибічників тієї ж "Європейської солідарності" чи "Опозиційної платформи - За життя", однак це далеко не та динаміка, яка дозволила б їм перестати вважатися нішевими партіями — хоча і ті, і інші прагнуть до монополізації "правого" чи "лівого" електорату.
При цьому і нові проекти на кшталт партії олігарха Ігоря Коломойського "За Майбутнє", яка намагалася виїхати на економічних гаслах, не "злітають". Схоже, що народ все ще не хоче повернення старих обличь, однак і новим уже не вірить. А це значить, що скоро на полі з'являться інші гравці, які спробують скористатися ситуацією.
Союз Кличка та Банкової продовжує жити
Перемога Віталія Кличка на виборах мера Києва в один тур матиме далекосяжні наслідки. Ситуативний союз, який був укладений між ним та Банковою восени 2019-го року виявився набагато більш довготривалим, ніж йому передрікали.
Віталій Кличко
Тепер Віталій Володимирович, який здобув на виборах досить впевнену перемогу (не в останню чергу завдяки жахливій роботі "Слуги народу" в столиці), може спокійно вибудовувати стратегію вже з прицілом на президентську гонку. Для цього є практично все: широка коаліція в Київраді, гроші великих забудовників, підтримка одного з національних телеканалів, який належить давньому союзнику Кличко Сергію Льовочкіну та міцніючі зв'язки з главою Офісу президента Андрієм Єрмаком.
Кличко вже розпочинає підготовку до президентської передвиборчої кампанії. Про це свідчать і його поїздки в регіони, і "соціально-орієнтований" бюджет Києва на 2021 рік, і тихі кулуарні перемовини з потенційними союзниками на похоронах у Генадія Кернеса. Схоже, що Віталію Володимировичу, який у 2014 році відмовився від участі у президентській гонці заради крісла мера, все ж хочеться досягти більшого. І здається, що у нього є всі шанси, якщо у найближчі роки запит на "нові обличчя" збережеться.
Україні вдалося не вскочити в бійку Байдена і Трампа
Мабуть, що головним завданням української дипломатії та президента Володимира Зеленського щодо виборів в США - було не дозволити затягнути себе в конфлікт, який палав між американськими кандидатами в президенти. Як показує практика 2016-го року, коли практично весь український істеблішмент відкрито "топив" за перемогу Хілларі Клінтон, це не таке вже й легке завдання.
На цей раз вийшло, хоча Зеленського і Київ дуже намагалися затягнути в цю тему. Чого тільки варті плівки колишнього нардепа Андрія Деркача, який вельми активно публікував компромат на Байдена і компанію Burisma влітку і на початку осені, а потім раптово затих. Невже закінчилися записи або просто пропав інтерес?
Як би там не було, але відносини з наступним американським президентом Київ зможе вибудовувати без задушливого шлейфу образ і претензій з того боку — а це дуже важливо. Та й рішення одним з перших привітати Байдена з перемогою хоч і було вельми ризикованим, але все ж може зіграти Зеленському на руку.
"Я думаю, що зараз позиція американського президента, на відміну від Трампа, абсолютно однозначна і визначена щодо України. Байден завжди повторював, що підтримка України є пріоритетом - і це не порожні слова, ми знаємо по його діяльності на посту віце-президента, наскільки він симпатизує Україні. В адміністрації Обами він був навіть більш прихильний до України, ніж сам Обама. Тому в такій ситуації немає жодного сенсу шукати якісь обхідні шляхи. Хіба що заради самопіару різних українських політиків. Я думаю, Києву потрібно якраз використовувати всі офіційні канали", — розповів "Апострофу" російський політолог і публіцист Андрій Піонтковський, який проживає в США.
Перемир'я на Донбасі виявилося реальним
Про мир на сході України поки що можна лише мріяти, однак з самого початку було зрозуміло, що домогтися цього в найближчий рік (та й в подальші теж) без здачі національних державних інтересів практично неможливо. Тому залишається радіти тому, що ми все ж отримали - першому реальному перемир'ю за всі роки війни. Так, стрілянина все ще періодично ведеться і жертви теж є, однак це неможливо порівняти з тим, що було раніше.
Якщо подивитися на цифри, то ми бачимо наступну картину: за станом на 1 грудня 2020 року ЗСУ втратили 56 осіб у результаті бойових дій. Однак за чотири місяці перемир'я наші втрати склали лише чотири людини. Картина з попередніми роками вельми показова: в 2019-му році ВСУ втратили 97 чоловік, в 2018-м - 110, 2017-го - 198.
Показово, що навіть опозиція, яка говорила про те, що перемир'я "від" Зеленського призведе до ще більшої кількості загиблих на фронті і здачі територій, затихла: зараз навіть найбільш войовничі депутати з "Європейської солідарності" намагаються не згадувати про ситуацію на фронті.
"Я і рік тому вважав, що ми не можемо розраховувати на мир. У кращому випадку на перемир'я. І ці очікування виправдалися. Можу також сказати, що в другій половині року дії української сторони виглядали більш спритними, ніж в першій, коли переговори велися більш активно. Ми можемо розраховувати, що безпрецедентно довге перемир'я триватиме. Все ж інтенсивність бойових дій знизилася, і немає того, що було буквально кілька років тому, коли мало не кожен день з'являлися якісь трагічні новини з фронту", - зазначив у розмові з "Апострофом" керівник аналітичного центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов.
Конфлікт з КСУ заморозили, але війна не закінчена
Ще одна найважливіша подія, яка матиме продовження в наступному році - конфлікт Зеленського з Конституційним судом, який раптово і не без допомоги третіх осіб вирішив "бахнути" всю антикорупційну систему в Україні. Зрозуміло, до дій наших славних антикорупціонерів теж є маса питань, але такі дії суддів погрожували всім нам дуже сумними наслідками.
Конституційний суд України
Втім, не менш сумно було б, якби Зеленський все ж зважився піти поперек Конституції і протягнув закон про розпуск КСУ - в такому випадку президенту б загрожували величезні проблеми аж до імпічменту. Та й у разі провалу його законопроекту Верховною Радою іміджеві втрати були б непоправними.
Втім, до грудня ситуація дещо заспокоїлася: Верховна Рада відновила антикорупційне законодавство, а голові КСУ Олександру Тупицькому завадили провести з'їзд, на якому він збирався протягнути свою людину, аби відновити кворум. Втім, ця війна поки теж далека від завершення. У наступному році в Україні збираються провести судову реформу. А це означає, що буде жарко.
Коронавірус змінив все
Весь цей рік пройшов під знаком боротьби з епідемією COVID-19, яка кардинально вплинула на політичний вектор в Україні. По-перше, на перший план вийшла тема порятунку вітчизняної медицини, яка "раптово" виявилася не готовою до такого повороту подій. За силою впливу епідемію можна порівняти з російською агресією в 2014-му році, коли всій країні довелося терміново скидатися на модернізацію Збройних сил і в наступні кілька років саме тема розвитку армії була пріоритетною. Сьогодні і в найближчі рік-два на першому місці точно буде медична сфера і хочеться сподіватися, що це теж призведе до певних зрушень.
По-друге, епідемія спровокувала ряд політичних скандалів, які в першу чергу вдарили по Зеленському та його оточенню. Адже всі пам'ятають історію з гуманітарним вантажем для "Епіцентру", який зустрічав президент і його команда? Величезний провал, який ще буде мати свої наслідки. І далеко не єдиний.
По-третє, через епідемію відразу кілька мерів великих міст не дожили до перемоги на місцевих виборах. Найяскравіший приклад - градоначальник Харкова Геннадій Кернес, смерть якого матиме далекосяжні наслідки не тільки для його міста, а й для розстановки сил на всьому сході України. Але ж були й інші: мери Конотопа, Борисполя, Новгород-Сіверського - всі вони перемагали на місцевих виборах, але так і не вступили в права. В усіх цих містах відбудуться перевибори, а поки владу обіймають виконуючі обов'язки.
Змінилися ми, змінилася Україна. Це був дуже важкий рік. Залишається сподіватися, що наступний буде до нас усіх добрішим.
