Одне із ключових питань передвиборної кампанії, яка розгортається все далі і далі, - це, безумовно, питання зовнішньої політики і політики безпеки кандидата у президенти Зеленського. Якою вона буде - не може сказати ніхто. Люди бояться невизначеності, хоча часто вибирають саме її, коли альтернативою є гарантована поразка. Асоційований експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко спеціально для "Апострофа" спрогнозував, якою може бути Зе-зовнішня політика.
Є, звичайно, передвиборна програма Володимира Зеленського і "залізні" тези про мир, який потрібно завоювати, повернення окупованих територій, відшкодування збитків агресором і рух до НАТО. Наполегливі розмови про "руки Кремля" означають, що на програми і заяви звертають менше уваги, ніж на образ, який розкручується кимось. Українців можна зрозуміти: наприклад, гасла про зовнішню політику за останні п'ять років мали дуже мало спільного з реальними досягненнями.
В таких умовах на виручку може прийти фантазія. Уявімо собі, що Володимир Зеленський виграв вибори, сформував команду всупереч всім джунглям вітчизняного парламентаризму та до парламентських виборів зосередився на ключових сферах своїх повноважень - безпеці та зовнішній політиці. Вони можуть спиратися на наступні принципи, що цілком укладаються в передвиборні обіцянки.
Пункт перший. Приймаємо швидкі й непрості кадрові рішення. Зовнішню політику повинні робити професіонали, найкраще - люди ініціативні, сміливі та з профільною освітою. Гасла, що часто прикривають бездіяльність, повинні дати дорогу мозковим штурмам, змістовному діалогу фахівців та сильному політичному лідерству.
Читайте: Порошенко викликав Зеленського: мережа видала нову порцію яскравих фотожаб
Пункт другий. Формулюємо порядок денний у сфері зовнішньої політики і розставляємо пріоритети. Чесно говоримо українцям, що якщо одночасно намагатися воювати з Росією, вступати до НАТО та ЄС, проводити реформи, реінтегрувати окуповані території, стверджувати національну ідентичність, то результатом буде зовнішньополітичний хаос. Якщо ж все це реалізовувати в гібридному вигляді - результатом буде те, що ми бачимо сьогодні. Тобто, наростаюча бідність, погіршення демократії та стан обложеної фортеці. Цілком можливо, що більшість українців готові до такого розвитку подій, але вони заслуговують чесності в цьому питанні.
Альтернативним шляхом може стати розстановка пріоритетів. Щось з цього списку може бути визначено як головне завдання, яке протягом наступних років буде забирати більшу частину ресурсів і уваги тих ініціативних, сміливих людей із профільною освітою, про яких йде мова в пункті першому.
Складніше, але й цікавіше буде працювати з пріоритетом, заявленим у програмі майже всіх кандидатів: завоюванням миру. Слово "завоювання" - про непросту боротьбу з Росією в переговорах, тиск, блеф, санкції, союзників - у всіх сферах. Це ніяка не "гібридна війна" - ще одне словосполучення, яким можна прикривати що завгодно. Це масштабний асиметричний конфлікт слабкого з сильним. Але у слабкого є непогані шанси, особливо якщо на його стороні справедливість. Слабкі перемагають не менше ніж у 30% подібних випадків, якщо діють грамотно, усвідомлюють свої сильні сторони і вміють компенсувати слабкості. Наш конфлікт із Росією не виграти рішучими гаслами або заморожуванням ситуації. Його потрібно вигравати умінням і розумом.
Пункт третій. Заявляємо про те, що переговори з Росією будуть жорсткими і важкими, і що головною червоною лінією в них буде територіальна цілісність України. Що ігнорувати російський фактор або, тим більше, прикривати ним помилки і невдачі - не найкраще рішення. І що зовнішня політика на російському напрямку буде характеризуватися словом "зосередження". Україна буде послідовно боротися за посилення своїх переговорних позицій з будь-яких питань. Це буде непросто і довго, але це єдиний можливий шлях.
Пункт четвертий. Україна - європейська держава, і цей факт не потребує формальностей. Для нас ключове - це працюючі європейські цінності: право, демократія, ефективність і захист меншин. Вступ до ЄС не принесе нам щастя, якщо ми не зробимо цього самі. Угода про Асоціацію дає нам багато інструментів - давайте ними користуватися і змінювати країну на краще. Вступ до ЄС буде стратегічним орієнтиром й ідеологічним вибором, а не демагогічним прийомом.
Читайте: Головні аналізи країни: як Порошенко і Зеленський здавали тести
Пункт п'ятий. Україна дуже хоче вступити до НАТО і дуже хоче не залишатися один на один із власними проблемами безпеки. Очевидно, є межа експлуатації риторики про російську загрозу - і її вже було досягнуто протягом попередніх років. За нею починаються ризики і побоювання самих країн - членів Альянсу з приводу вступу України. Ми розуміємо ці ризики і побоювання, не хочемо ставити партнерів перед невирішуваними дилемами. Але проблема агресії проти України - це спільна проблема багатьох, і Україна готова робити свій внесок в її рішення. Якщо членство сьогодні й завтра неможливо, то давайте обговорювати будь-які форми співробітництва, доступні поза участю України в Альянсі. Україна готова робити внесок у безпеку Європи, чекаючи натомість такого ж ставлення.
Пункт шостий. Вчимося розуміти інтереси партнерів, а не тільки говорити про власні потреби. Тільки так вдасться знайти на практиці, а не тільки в уяві, союзників для України і в питаннях політики щодо Росії, і в стратегії повернення Криму, і в зближенні співпраці у сфері безпеки, і в Східній Європі. Посилаємо сигнал у Будапешт і Варшаву про те, що партнерство з ними для нас більш пріоритетне, ніж історичні й мовні конфлікти. Паралельно усвідомлюємо, що дружба в міжнародній політиці - це не гасло, а прагматичне розуміння спільних інтересів.
Пункт сьомий. Готуємо візит до Берліна або Парижа - майбутнє Європи сьогодні визначається там.
Це - прості, пов'язані і логічні кроки. Вони не потребують спеціальних глибоких знань або дипломів. Все, чого вони потребують - це чесність із собою і народом та усвідомлення складності ситуації, в якій всі ми опинилися.
