В Україні триває загальна мобілізація, що була введена в дію указом президента одразу ж після широкомасштабного вторгнення росії у лютому минулого року. Та паралельно з нею ворог провадить свою інформаційно-психологічну операцію, направлену на те, щоб українська мобілізація йшла проблематичніше. В суспільство вкидаються міфи, напівправда, різноманітні фейки та відверта брехня. І все для того, щоб послабити українське військо. Які наративи використовує ворог для викривлення реальності, та як воно є насправді - досліджував "Апостроф".
"Офіційно Україна не воює"
Цей вкид тягнеться ще з часів, коли на українському телебаченні буйним цвітом цвіли канали так званого "пулу Медведчука". Запрошенні "експерти", переважно з колишніх "регіоналів", або їх дрібні клерки, наполягали, що ніякої війни з росією немає, адже не введений воєнний стан. А якщо так, то і мобілізації бути не може (з 2014 по 2015 рік в Україні пройшло декілька хвиль часткової мобілізації).
При цьому, той факт, що в Україні з 2014 року діяв особливий період, під час якого президент має право видавати укази про часткову мобілізацію, адептів "не війни з росією" не дуже хвилював.
Читайте: Військкомат за ними не "бігає": хто в Україні має право на відстрочку від мобілізації
З початком широкомасштабного вторгнення той самий вкид виринув знову. Мовляв, Україна офіційно не оголосила війну росії, а тому мобілізація на війну незаконна. Це, звісно, низькоякісна маніпуляція - і ось чому.
Так, дійсно, окремого указу про оголошення війни немає. Але! Цього не вимагає ані національне законодавство, ані норми міжнародного права. Так, в резолюції ООН про визначення агресії №3314 від 1974 року зазначається, що окупація, вторгнення збройних сил на територію іншої держави, бомбардування, блокада портів, засилання банд або найманців до іншої держави – все це акти агресії, незалежно від оголошення війни.
"Війна визнається війною по факту. І не має значення – визнає її хтось чи ні, оголошували війну чи ні. Тобто не треба приймати закон чи указ, який спеціально би підтвердив, що в нас війна", - пояснила заступник міністра оборони Ганна Маляр.
Крім того, загальна мобілізація – наслідок оголошення правового режиму воєнного стану. Саме воєнний стан дозволяє ухвалювати такі рішення. А воєнний стан в Україні триває з 24 лютого 2022 року. Тому всі аргументи щодо "неофіційної війни", і як наслідок "неофіційної мобілізації" - не більше ніж вигадка кремля.
"От коли депутати підуть на війну, тоді і я"
Це ще один наратив, з якого просто таки за кілометр стирчать вуха москви. Така собі маніпулятивна апеляція до справедливості. В соцмережах можна знайти немало коментарів на користь такої "справедливості": "коли підуть на фронт "слуги", міністри та депутати? Чого досі не на передовій?", "Самі в Буковелі сховалися, а простий народ гонять на смерть. От нехай депутати і судді першими і йдуть".
Переважно подібні коментарі лишають боти без справжніх фото в профілі. Однак і реальні люди трапляються.
Читайте: Мобілізація в Україні: коли "візьмуться" за чоловіків, що виїхали з країни
Основний сенс в цьому наративі такий, щоб представити війну як "інтерес політиків", який вони начебто вирішують "за рахунок простого народу", а самі на фронт не поспішають. До речі, винахід не новий – ці тези штовхали попередні вісім років війни пропагандисти кремля в Україні і московський патріархат.
Псевдологічний ланцюжок в такій ІПСО виглядає просто – не буде при владі ЦИХ політиків ("київського режиму"), не буде і війни.
Однак якщо навести оптику логіки на цей наратив, то він не витримує жодної критики.
По-перше, це не правда, що депутати, політики та чиновники не воюють. Так, зі зброєю в руках захищають Україну нардеп від "Голосу" Роман Костенко, та його колега по фракції Роман Лозинський. Депутатка від "ЄС" Яна Зінкевич координує роботу бригад парамедиків, які рятують поранених бійців з передової. Воюють і місцеві депутати, наприклад депутат Миколаївської облради Євген Ігнатенко, або ж депутат Кіровоградської облради Андрій Яровий. 11 народних обранців місцевого рівня зі Львова та області також вдягли форму ЗСУ. Воюють і колишні народні обранці: Ігор Луценко, Руслан Кошулинський, Андрій Іллєнко та інші.
По-друге, звісно, далеко не всі 100% депутатів та чиновників пішли на фронт, однак державні інституції повинні працювати і в період війни. Особливо в період війни. Адже питання тилу, соціального забезпечення, охорони здоров’я, освіти, економіки, ЖКХ ніхто не знімав. А без людей, які б забезпечували їх роботу - це було б неможливо.
А от до речі, з російських депутатів Держдуми на фронті дійсно немає жодного.
"Україна мені нічого не дала"
А тому я їй нічого не винен і мобілізувати не мають права.
"В школі та в університеті ми вивчили сина за власний кошт, лікувалися завжди власним коштом, тобто до держави не зверталися жодного разу. Чому тепер держава звертається до мого сина і відправляє його в армію", - пише в соцмережах користувач Олена Фрун.
Однак з юридичної точки зору такий наратив нікчемний. Стаття 65 Конституції України каже, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності є обов’язком громадян України. У зв’язку з цим може виникнути запит на вихід з громадянства України. І російська машина ІПСО намагається цей запит підживлювати, публікуючи в мережі різного роду "інструкції" по виходу з українського громадянства. Проте нічого крім збурення суспільства такі "дорожні карти" на меті не мають. Адже процедура виходу з громадянства доволі тривала, а крапка в ній може бути поставлена тільки відповідним указом президента.
Читайте: Фейки про вручення повісток: яку дезінформацію розповсюджують у соцмережах
Що ж стосується морального аспекту питання… Міро Попович - громадянин США, що народився в Україні. Пройшов службу в армії США, був в Афганістані. З початком широкомасштабного вторгнення чоловік мав не одну можливість евакуюватися до Штатів, але обрав іншу долю і став на захист України зі зброєю в руках.
"Полеміка на зразок - "Україна мені нічого не дала, тому я ій нічого не винен" - не нова. Ідея ця - малороська і прямо пов'язана з нав'язуванням росією принципу "ви малоросія, ваша країна - не країна, ваша культура - не культура". Ми народилися і виросли на землі українській, тому це наш обов'язок - стати на захист. Якщо країна потребує, щоб ти взяв зброю в руки, не питайте, що мені дала Україна, а питайте себе, що я можу дати Україні? В наш дім прийшов ворог, який в цей самий час вбиває наших людей, ґвалтує дітей та жінок та нищить наші домівки. Ворог вже тут і зараз. І цю проблему треба вирішувати разом. Якщо ви не в силах брати зброю в руки, допомагайте волонтерам, робіть донати, витрачайте свій час задля нашої перемоги. Це обов'язок кожного свідомого українця. Для мене Україна - мій дім і моє сердце. 24 лютого ми всі усвідомили шлях, яким має рухатись наша країна. Бо настане час і наші діти будуть читати підручники з історії. І в них виникнуть питання - а що ви, тато і мама, робили у 22-23 роках? Відповідь на це питання робиться тут і зараз", - підкреслює Попович, коментуючи ситуацію "Апострофу".
"Мобілізують переважно чоловіків із заходу України"
А чоловіки зі сходу, півдня та столиці, які після початку повномасштабної війни перебралися на захід, мовляв, мають індульгенцію від мобілізації.
Такі вкиди з’явилися відносно нещодавно, але вже встигли збурити суспільство.
"Чоловіків позабирали з Прикарпаття. Двох синів та онука з однієї родини відправили до армії, а вони армію раніше навіть уві сні не бачили. Наших стільки вмирає та вмирає, адже вся ноша на них. Де харків'яни поділися? Де кияни? Де вони всі? Де вони воюють?", – пише Стефанія Гав'як.
"Взяли хлопців з Яворова та закрили ними призови інших областей. Хіба ні", - додає Наталія Яремчук.
Читайте: Мобілізація буде ще ефективнішою: навіщо в Україні звіряють дані призовників у шести реєстрах
Насправді ж: "Розподіл військовозобов'язаних для призову по регіонах законодавством України не передбачено", - зазначив начальник Управління персоналу штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ Роман Горбач.
"Це маніпуляція. Такого підходу щодо мобілізації в принципі не існує, - пояснює "Апострофу" речник Міноборони Олександр Мотузяник. – У нас питання мобілізації по всій території України здійснюються планово, відповідно до тих показників, які визначаються Генштабом. Абсолютно рівномірно здійснюється мобілізація, відповідно до потреб Генштабу".
Але зрозуміло, що у кожної адміністративно-територіальної одиниці можливості різні: одні регіони більше густонаселені, інші менше. Відповідно, одні регіони можуть направити до армії більше військовозобов'язаних, інші менше.
Це наочно зрозуміло, якщо подивитися в розрізі регіонів останній довоєнний план призову строковиків на службу до ЗСУ. Найбільше строковиків країні давала Дніпропетровська область, на другому місці Харківська область, на третьому - Одеська. Тобто у мирний час до лав ЗСУ залучали найбільше строковиків із південного сходу країни, а не із заходу. І просто тому, що там мешкало більше громадян.
Із початком широкомасштабного вторгнення ситуація змінилася. Маятник внутрішньої міграції хитнувся у бік відносно безпечного заходу. За даними ООН, в Україні налічується близько восьми мільйонів ВПО. Згідно зі звітом Міжнародної організації з міграції ООН, у розрізі по регіонах, більшість переселенців в Україні - жителі сходу країни (45% від загальної кількості). А переселилися вони переважно на захід (37% від загальної кількості).
"Якщо у західних регіонах громадян зараз набагато більше, то й плани у них, звичайно, більші. Справді, є така залежність", - зазначає Роман Горбач.
Тому немає нічого дивного в тому, що на заході країни можуть вручати більше повісток та залучати до лав ЗСУ більше людей.
І нагадаємо, що в Україні дев'ятий рік триває запекла війна з Росією, яка на нас напала. З лютого 2022 року триває повномасштабна війна. Процес вручення повісток - це не автоматичний квиток на війну, а насамперед актуалізація даних громадян України. Так, слідом за повісткою можливий призов військовозобов'язаної людини на військову службу. Це нормальний процес у воюючій країні. Варто не забувати, що обов'язком кожного українця є захищати свою країну. Бо якщо сьогодні ти втікаєш від війни - завтра вона може прийти до тебе.
