У Туреччині на референдумі з конституційної реформи більшість громадян країни її підтримало. Одне з головних положень конституційної реформи в Туреччині стосується переходу держави на президентську форму правління, що дозволить нинішньому президенту Реджепу Ердогану залишитися при владі до 2029 року. Ердоган вже встиг різко прокоментувати заяви європейських спостерігачів з ОБСЄ про те, що голосування на референдумі в Туреччині не відповідало міжнародним стандартам. Зокрема, він заявив, що міжнародні структури, представники яких спостерігали за проведенням референдуму, повинні "знати своє місце". Куди заведе Ердоган Туреччину та чи зміняться міжнародні відносини країни зі світом,"Апострофу" розповідає експерт Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Євген Ярошенко.
Референдум у Туреччині засвідчив, наскільки поляризоване турецьке суспільство. Бо якщо подивитися на результати, де 51% проголосував за поправки до конституції, а 48% — проти, то це свідчить,що питання впродовж багатьох років було дуже чутливим. Теж дуже характерно, якщо подивитися на карту волевиявлення, то існують значні регіональні розбіжності. Ті, хто голосував проти поправок, в основному проживають вздовж західного та південного узбережжя Анатолії, і в тих районах, де переважають курди, а натомість, ті хто голосував за зміни до конституції – живуть у центральній, більш віддаленій частині і на чорноморському узбережжі. Враховуючи, що дуже маленька різниця між прибічниками і противниками змін до конституції, то, безумовно, не можна виключати, що будуть якісь протести. Особливо при підрахунку голосів Народно-республіканська партія, яка традиційно користується підтримкою населення, яке має більш проєвропейські погляди, нарікали на те, що значна частина бюлетенів була сфальсифікована. Це може слугувати приводом для якихось значних антиурядових протестів. Впродовж перебування Ердогана при владі як прем'єр-міністра, а потім як президента, такі протести були часто. Найбільшим викликом за все його правління були протести в 2013 році в Стамбулі і спроба військового перевороту влітку 2016 року. Поки що ситуація така, що найближчими днями навряд чи відбудуться якісь серйозні потрясіння. Однак цей референдум може слугувати каталізатором подальшої дестабілізації.
Якщо всередині партії "Справедливості і розвитку", яку представляє Ердоган, виникнуть якісь внутрішні розбіжності, то тоді існує ймовірність якогось розколу партії. Не можна цього виключати, бо є чимало осіб, які є членами партії з суто кар'єрних міркувань. Однак вони можуть не поділяти ту чи іншу лінію Ердогана. Наприклад, колишній прем'єр-міністр Ахмед Давутоглу рік тому залишив посаду прем'єр-міністра і лідера партії саме через такі розбіжності. Також багато хто звинувачує попереднього президента Абдулу Гюля. Бо він не виступав за зміни до Конституції, і не підтримував курс Ердогана. Враховуючи те, що чим більше Ердоган перебуває при владі, тим більше він є токсичним. І зараз вся відповідальність за безпеку, економічну ситуацію все більше лягає на Ердогана. І тепер вже із розширенням влади, і перетворенням Туреччини із парламентської на президентську республіку вже мало в кого будуть сумніви у тому, що Ердоган буде нести відповідальність як за успіхи Туреччини, так і за невдачі.
Серед міжнародної реакції на події в Туреччині слід насамперед виділити реакції ЄС та США. Туреччина є членом Ради Європи, членом ОБСЄ, а там є певні стандарти того, як мають відбуватися вибори чи інші форми волевиявлення. Вже була попередня оцінка з боку ОБСЄ, яка свідчить про те, що були певні порушення. І передвиборча кампанія була не зовсім прозора. Засудження можливе лише з боку західних країн. Так як саме в Європі, в Північній Америці – це лише два регіони, де сформовані стандарти дотримання демократичності виборів. З боку Росії, Ірану та інших країн Близького Сходу навряд чи буде якась реакція, принаймні засудження якихось зловживань. Але реакція країн Заходу також неоднозначна. Тут особливо виділяється США. На відміну від ЄС США менше приділяють уваги ситуації з правами людини та демократичним стандартами в Туреччині. Це пов'язано з тим, що Штати більше розраховують на Туреччину як на союзника в протидії "Ісламській державі". А тому з боку США, звичайно, можна очікувати на якесь засудження, однак воно не буде настільки різким, як з боку Німеччини, Франції чи Нідерландів.
Якщо говорити про зовнішньополітичний вимір турецького референдуму, то найбільше вплине він на відносини Туреччини з ЄС. На відносини з іншими країнами матиме незначний впли. Бо регіональні сусіди, партнери Туреччини не висувають їй жодних умов щодо демократичності референдуму, їх це не цікавить. Для них економіка та безпека є тими параметрами, які визначають двосторонні відносини. З боку ЄС – буде складніше. Бо Туреччина формально досі є кандидатом на членство в Євросоюзі. Брюссель дуже категорично ставиться до будь-яких фактів відхилення від демократичних норм. Тут буде надалі прослідковуватися така собі дипломатична війна. Тобто керівництво ЄС і Туреччини будуть один одного звинувачувати у порушенні демократії. Наприклад, ЄС уже звинувачує Туреччину у тому, що та схиляється до авторитаризму, враховуючи те, що вся повнота влади вже формально буде зафіксована у руках однієї особи. У свою чергу у Туреччини є свій привід критикувати ЄС за порушення демократичних норм, оскільки під час візиту турецьких урядовців в Німеччину та Нідерланди їм було заборонено зустрічатися з турецькими громадянами, які там живуть. Також буде два серйозних контраргументи у Туреччини. По-перше, коли була спробу військового перевороту, то країни Заходу не висловили підтримку Ердогану, на відміну від інших країн. По-друге, навіть, якщо відбувається перетворення Туреччини на президентську республіку, то це відбувається шляхом референдуму. Тобто є високий рівень легітимності. Але якщо відносини Туреччини та ЄС в політичній площині будуть загострюватися, принаймні в подальші кілька місяців після референдуму, то в сфері економіки сторони будуть дотримуватися тісної співпраці, бо вони дуже залежні одна від одної. Наприклад, для економіки Туреччини – найбільший партнер Німеччина. Тобто у них не буде ніяких економічних розривів, і санкцій не слід очікувати. До того ж Німеччина та Нідерланди є великими інвесторами у турецьку економіку.
ЄС також дуже переживає за долю міграційної угоди. І тому буде намагатися все робити для того, аби ця міграційна угода не стала жертвою протиріч, викликаних референдумом та іншими діями Ердогана.
Так чи інакше президент Туреччини тепер може видавати укази, які за юридичною силою майже нічим не відрізняються від законів. А друге, що дав референдум Ердогану, це – армія, Ердоган тепер контролюватиме Збройні сили Туреччини і інші силові структури. Це дасть йому змогу призначати лояльне командування і убезпечити себе від подій липня 2016 року.
