Саміт у "нормандському форматі" дав можливість перезапустити дипломатичний процес, але Володимир Зеленський повернувся додому із порожніми руками, тому його тепер критикуватимуть. Протести на вулицях України могли зіграти на руку російським пропагандистам, але застерегли Зеленського від необдуманих кроків. Росія не поверне Україні Донбас, допоки не знайде інший важіль тиску. Але й реінтеграція окупованих територій зараз стане для Києва непосильним тягарем. Європейські лідери зацікавлені у відновленні співпраці з Росією, але сильним козирем у переговорах із Кремлем для України є її статус транзитної держави. Ось так описав в інтервю "Апострофу" неоднозначну ситуацію під час "нормандського саміту"французький дослідник, спеціаліст із Центральної та Східної Європи, автор книги "Гібридна війна в Україні. Які перспективи?" УЛЬРІХ БУНА.
- Як ви можете оцінити фінальне комюніке зустрічі у "нормандському форматі"?
- Як і очікувалося, всі сторони вирішили вдатися до заходів, які поглиблюють і посилюють довіру. Розширення зон відведення військ, обмін ув'язненими, нові пункти перепуску, розмінування… Ці заходи простіше імплементувати й отримати негайний результат для цивільних. І вони не завдають багато політичних збитків обом сторонам.
Однак практичні деталі лишилися на наступні переговори, а разом із ними і найбільш важлива тема – формальне оформлення політичних аспектів.
Запит на інтеграцію "формули Штайнмайєра" в українське законодавство був для мене більшою несподіванкою, ніж все інше. Через нього на Зеленського можуть сильно тиснути вдома. Особливо зважаючи на те, що він повернувся з Парижу ні з чим. Він не перетнув "червоні лінії", що добре, але у нього немає чіткого результату, який можна привезти додому. Якщо говорити в кількох словах – у Парижі не було прориву, як передбачалося. І нема гарантії, що зустріч за 4 місяці принесе більше результатів. Зустріч у Парижі показала сильне бажання французького президента [Еммануеля] Макрона завершити все швидко, але без жодної гарантії на успіх. Росія не поступилася нічим, і найбільш напружені питання, які чекають вирішення з підписання останніх Мінських угод, лишилися на потім.
- Які у вас враження загалом від зустрічі?
- У мене були неоднозначні відчуття перед самітом 9 грудня. Я не очікував від зустрічі у "нормандському форматі" надто багато. Українська та російська позиції стосовно конфлікту надзвичайно різні, що стосується всіх суперечливих питань Мінських угод і послідовності їхнього виконання: роззброєння всіх військових формувань, контроль українськими військами кордону з Росією, місцеві вибори, автономія сепаратистських зон у складі України.
Зеленський і Макрон під час Нормандської зустрічі
Тому я був дуже обережний щодо цього саміту. Він став можливістю перезапустити дипломатичний процес. Можуть бути досягнуті деякі кроки щодо взаємної довіри, такі як обмін полоненими, розширення зон розведення військ, припинення вогню. Але не більше.
- Чи допоможе зустріч у "нормандському форматі", яка відбулася 9 грудня, вирішити конфлікт в Україні і зупинити війну з Росією?
- На жаль, я не бачу жодної можливості зупинити конфлікт в Україні у найближчій перспективі. Ціна, яку має заплатити Росія за повернення Донбасу Україні, надто велика і невиносна для неї. Кремль готовий лише підтримувати сепаратистів, якщо він буде впевнений, що це збереже важіль тиску для контролю над Україною. Суть існування окупованої частини Донбасу Росія бачить лише у просуванні ідеї федералізації України і наданні своїм маріонеткам і друзякам права ветувати західний курс України.
- Чи могли Франція та Німеччина пообіцяти зняти деякі санкції із РФ, якщо вдасться досягти певного компромісу. Які можуть бути умови для зняття першої частини санкцій?
- Це правда, що французький президент Макрон на словах нещодавно підтримав відновлення зв'язків із Росією. Він навіть натякнув на часткове зняття санкцій, якщо буде досягнуто"прогресу" щодо розв'язання конфлікту. Але він досить розпливчато сформулював, що таке в його розумінні "прогрес". Всі центральноєвропейські країни й багато інших держав були б дуже проти таких рухів у ЄС. Я щиро сподіваюся, що прагнення Франції досягнути певного détente (у перекладі з французької – "послаблення", - Апостроф) у ставленні до Росії не набуде форм тиску на Україну укласти угоду за будь-яку ціну. Україна в цьому конфлікті – жертва, і мир не повинен бути укладений за її рахунок.
- Чи ставиться Захід до Зеленського як до людини, яка здатна вирішити проблему Донбасу?
- Складне питання, оскільки мене не посвячено у секрети дипломатичних переговорів між західними лідерами. Але, за моїм відчуттям, вони вбачають перспективу в Зеленському. Він має дуже прагматичне ставлення до Донбасу. Закінчення війни було одним із його аргументів під час президентської гонки. Західні дипломати й лідери вважають Зеленського більш гнучким і готовим до поступок, ніж Порошенка.
Це співзвучно бажанню Парижа послабити тиск на Росію і з паралізованими відносинами із США на фоні імпічменту. Тому Зеленський мав менше важелів, щоб протистояти тиску. Це може бути причиною, чому він приймає "формулу Штайнмайєра", незважаючи на її несприятливість для України.
Також маю сказати, що втручання Ігоря Коломойського і його незрозумілі зв'язки із Зеленським не грають на руку Україні. Будь-які зміни в нинішньому становищі ПриватБанку – це дійсно "червона лінія" для західних дипломатів. Повернення Коломойського стало поганим сигналом і може похитнути довіру західних партнерів до України.
Західні лідери вважають Зеленського більш гнучким, ніж Порошенко
- Коли Зеленський збирався до Парижа, на вулицях України були численні протести. Люди вважали, що він не має "червоних ліній" і це може призвести до негативних наслідків.
- Я думаю, його позиції змінилися останнім часом. Останнє інтерв'ю Володимира Зеленского міжнародним ЗМІ на початку грудня дало йому можливість ще раз підтвердити наявність "червоних ліній", які були такими самими, як і в дипломатії Порошенка.
Як я уже говорив, існуючий контекст є непростим для Зеленського і української дипломатії. Вашингтон - головний партнер України, повністю паралізований і, ймовірно, лишиться таким на тижні чи місяці. Всі головні американські дипломати подали у відставку, як тільки почалися слухання щодо імпічменту. Вони залишили Україну. Франція сильно просуває ідею détente для Росії. Німеччина уже заглибилася у перегони серед тих, хто має намір замінити Ангелу Меркель. Це вже не кажучи про зміщення акцентів із політики на економіку у Німеччині, яке стало особливо помітне через "Північний потік-2".
Тож Україну примушують іти на компроміси. Хоча нічого надто небезпечного не прийняли. Але до наступної зустрічі Зеленський має обновити "червоні лінії" для України: ніякої федералізації, ніяких виборів на Донбасі до повного роззброєння і контролю над кордоном, голосування для переміщених осіб. Україні доведеться міцно триматися.
- Зеленський звинуватив протестувальників у тому, що їхні дії стали козирем у московському рукаві. Протестувальники, навпаки, кажуть, що саме вони запобігли капітуляції. Яка ваша думка?
- Я думаю, слово "козир" тут невдале. Припускаю, що український президент хотів сказати, що Україна має бути єдиною перед російською агресією. У цьому полягає боротьба із меседжами і пропагандою, яку росіяни спробують використати щодо будь-якої незгоди в Україні з метою розхитування ситуації. Особливо, коли мова йде про найбільш націоналістичну "кайму" протестувальників, таку як "Нацкорпус". Вони чудово вписуються в міф про "радикальну праву хунту в Києві", запропонований російськими державними ЗМІ.
Однак небайдужість українського суспільства – головна причина, чому країною не керує авторитарний стиль типу російського режиму. Демонстрації – це частина повністю демократичного шляху України, який люди обрали на противагу російській "керованій демократії". Демонстрації також підкреслили, що велика частина українців не готова на мир за будь-яку ціну. Це показало певне продовження "червоних ліній", накреслених попереднім президентом Порошенком під час переговорів. Протести були "активом" України під час переговорів "нормандської четвірки". Вони показали, що громадське суспільство вибухне, якщо мирна угода буде укладена за рахунок України. В цьому сенсі протести запобігли капітуляції.
- Як ви бачите повернення Донбасу до України?
- Чесно сказати, я не бачу жодної можливості повернути Донбас у найближчому майбутньому. Це дуже сильний актив для Росії, і вона не віддасть його до того моменту, поки не отримає інший важіль впливу на долю України. Крім того, підтримувати Донбас з російського бюджету не складно, а зменшення інтенсивності конфлікту зменшує кількість "вантажу 200", який повертається до російських міст.
Вугільна шахта, Зоринськ, Луганська область
Хоча я можу помилятися з політичної точки зору, але я сумніваюся, що повернення Донбасу зараз буде найкращим рішенням для України. Давайте подивимося: Донбас зараз економічно спустошений. Всю промисловість, яку вважали прибутковою, перенесли до Росії. Шахти або затоплені, або не придатні до використання. Весь бізнес, який ведеться, перебуває в руках лідерів сепаратистів, які поводяться як злодії та мафіозі. Вся окупована зона стала тіньовим ринком. Відновлення інфраструктури і економіки буде коштувати мільярди українській економіці – такі суми країна не здатна запропонувати просто зараз.
Однак можна зробити багато чого, готуючись до реінтеграції Донбасу. Особливо – повернути собі серця й розум місцевого населення. Українська держава має створити враження, що жителі Донбасу – частина єдиної родини і мають майбутнє у складі України. Головною метою має бути – достукатися до них через телебачення, аби боротися з російською пропагандою. Ще одне завдання – спрощення перетину зони розмежування цивільними і запровадження більш простого доступу до українських державних послуг, таких як медицина чи пенсії. Реконструкція мосту біля Станиці Луганської – це крок у правильному напрямку. Треба якомога сильніше розвивати підконтрольний Україні Донбас. Це буде найкращою демонстрацією для людей, які живуть на сепаратистських територіях, що Україна рухається в правильному напрямку, а так звані ДНР і ЛНР скочуються до рівня феодальних сателітів.
- Як ви можете оцінити результати газових переговорів?
- Мені здається, що зустріч один на один Зеленського і Путіна проклала шлях до певного покращення у цій сфері. Росія, як я зрозумів, запропонувала довготривалий контракт із знижкою 25% при купівлі газу Києвом. Також йшлося про повернення "Газпромом" боргу у 3 млрд доларів у вигляді поставок газу "Нафтогазу". У свою чергу, Україна мала відмовитися від різних судових позовів проти "Газпрому".
На перший погляд, ця угода дуже вдала для України. Але диявол криється в деталях. Якими можуть бути зобов’язання щодо обсягів транзиту з Росії? Якщо занадто низькими у порівнянні з близько 90 млрд кубометрів, як зараз, то це рішення "отруїло" б Україну. Скорочення обсягів зменшило б доходи Києва та збільшило витрати на обслуговування "Нафтогазу". Газові торги - це дешевий і класичний хід з боку російської дипломатії.
Україна має куди сильніші позиції, порівняно з Кремлем, зважаючи, що "Північний потік-2" до 31 грудня не буде добудований, і транзит через Білорусь також закінчується цього року, а "Нафтогаз" подав багато позовів проти "Газпрому". Київ має використати свої переваги у якомога кращий спосіб, не жертвуючи довгостроковими цілями заради короткотермінових вигод.
Проблема полягає у тому, що Європа і Україна хочуть гарантій щодо об'ємів поставок на десять років, а Росія віддала б перевагу короткотерміновому контракту, який враховував би залишкові об'єми газу.
Питання транзиту газу є ключовим для України, оскільки приносить близько 3 млрд доларів податків за рік. Київ має кілька контраргументів проти російського тиску. По-перше, "Газпром" винен "Нафтогазу" багато грошей – і це сильний фактор проти будь-якого тиску під час торгів. Другий контраргумент – особливий статус підконтрольної Росії частини Донецької та Луганської областей. Довготривалий контракт можна обміняти на продовження закону про особливий статус.
Офіс "Нафтогазу" в Києві
- Під час фінальної прес-конференції Зеленський заявив, що Крим – це Україна. Чи варто було це згадувати? Це гарна позиція чи популізм? Зеленський обіцяв обговорити статус Криму, але у розмові з українськими журналістами, заявив, що до теми півострова під час переговорів не дійшли.
- Я думаю, що Крим варто згадувати при будь-якій нагоді. Люди і дипломати звикли фокусуватися виключно на Донбасі, забуваючи про Крим. Тож завжди добре нагадати світовому товариству про незаконну анексію півострова.
Але, чесно сказати, я не бачу якихось змін щодо Криму у найближчому майбутньому чи у середньостроковій перспективі. Крим – це величезний стратегічний актив для Росії. Вона перетворила острів на авіаносець з метою контролювати все північне узбережжя Чорного моря. Російські війська встановили там A2/AD (anti-access and area denial - зону обмеження і заборони доступу і маневру; засіб стримування супротивника шляхом створення підвищених загроз для його бойових одиниць, – "Апостроф"), навіть розгорнули стратегічні бомбардувальники. Анексія Криму – це привід для гордості більшості росіян, і путінський режим явно не збирається його здавати. І я не бачу, як Захід міг би перевернути цей спосіб мислення, навіть накладаючи суворі санкції.
Говорити про Крим – це також хороший спосіб підкреслити ситуацію у Керченській протоці й Азовському морі. Ситуація в портах – "Бердянськ" і "Маріуполь" критична через те, що росіяни зупиняють морські вантажі та обшукують їх. Нагадування світу про ситуацію в Криму може допомогти мобілізувати міжнародне співтовариство щодо захисту українських прав в Азовському морі й підтримки місцевої економіки Маріуполя і Бердянська.
- Зеленський сказав, що він має кілька ідей, якщо "нормандський формат" не спрацює. Які ще можуть бути формати? Чи варто лишатися у "мінському процесі"?
- І "Мінськ", і "нормандський формат" мають очевидні недоліки. "Мінськ" – це, скоріше, про припинення вогню, ніж про дорожню карту мирного процесу. Він лишає широке поле для інтерпретацій і вільного трактування багатьох питань, аби всі були задоволені. Як результат, Росія та Україна по-різному читають документ, в основному сперечаючись через послідовність кроків імплементації.
"Нормандський формат" явно слабкий у тому, що розглядає Росію, швидше, в ролі миротворця, аніж учасника конфлікту. Таким чином, Україна і Росія є нерівноцінними сторонами – Київ у цій ситуації програє.
Тим не менш, Мінські домовленості дають хоча б основу для переговорів. Відмова від них буде стрибком у невідоме, який може посилити Росію – сильнішу сторону конфлікту.
Інший формат, який приходить на думку – щось подібне до участі сторін Будапештського меморандуму. Це дозволить залучити США і, можливо, Британію до переговорів. Участь Америки може насправді зіграти на користь України. Вона була б чудовою противагою Росії і звела б усіх найбільш зацікавлених учасників за одним столом. Конфлікт відбувається у Європі, тож представники європейської дипломатії – особливо із центральноєвропейських країн - теж можуть бути зацікавлені.
Також обговорювався варіант розмістити миротворців на лінії розмежування і на всій окупованій території. Але я був би дуже обережним з цим варіантом. Ми бачили миротворчі місії у Грузії та Молдові - Росія завжди примудряється перетворити їх на спосіб заморозити, а не вирішити конфлікт.
У будь-якому разі, єдиний спосіб вирішити конфлікт – це дипломатія. Будь-які військові дії призведуть до ще більш сильної збройної відповіді з боку Москви. Координований і постійний тиск західних країн на Росію, так як і постійна допомога Україні – це досі найкращі шляхи підійти ближче до вирішення смертоносного конфлікту на Донбасі.
