На Донеччині аграрій Михайло Андруник, який двічі зіткнувся з "русским миром", пережив полон і катування, продовжує допомагати ЗСУ і вже готується до осінньої посівної.
Історію фермера розповіло видання Telegraf.
Михайло Андруник — 55-річний житель Донеччини, керує 25 тис. сільгоспугідь групи компаній ТОВ "Агрофірма "Україна"". До неї входять ТОВ "Бахмут-Агро", ФМ "Бахмут-арт", ФГ "Бахмут-вест", ТОВ "Бахмут агротранс" та інші господарства, розташовані на території двох областей — Донецької і Дніпропетровської.
На початку війни у 2014 фермер мешкав у селі Стила Старобешівського району на Донеччині, неподалік Вугледара і Мар'їнки, — місця запеклих боїв. Так звані "ДНРівці" змушували Михайла Андруника очолити так звану "виборчу комісію" для проведення псевдореферендуму. Чоловік відмовився. 23 серпня 2014, в День українського прапора, до нього увірвались бойовики. Вони звинуватили його у коригуванні вогню і кинули на підвал, де упродовж трьох діб били і катували. Врешті Михайлу Андрунику вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію Донецької області. Чоловік продовжив займатися сільським господарством: вирощував соняшник, збіжжя, розводив коней.
З перших днів повномасштабної війни ТОВ "Агрофірма "Україна" підтримує ЗСУ і тероборону: надає паливно-мастильні матеріали, автівки, допомагає з ремонтом техніки, закуповує генератори, будматеріали і інструменти для облаштування фортифікацій, рації та інше оснащення. Компанія допомагає і цивільним українцям: відремонтувала евакуаційне авто, яким з Бахмута вивозили дітей, надавала місту-фортеці гуманітарну допомогу і питну воду.
Михайло Андруник зараз перебуває у Дніпро. Частиною його сільгоспугідь проходить лінія фронту, тож діяльність компанії призупинено. Родина фермера і колектив виживають за рахунок оренди врятованих тракторів, сівалок і комбайнів.
"У нас зараз 1200 км лінії фронту. Найінтенсивніші бойові дії пройшли або проходять саме по нашим угіддям – Соледар, Білогорівка, Нью-Йорк, аж до Авдіївки та Мар’їнки. Там дійсно дуже потрібне розмінування", — наголошує фермер.
Він сподівається на скоре завершення бойових дій і розмінування, щоб вже восени сіяти озимі на землях Бахмутщини. Каже, вже готовий ставати до роботи, а пробачити російським окупантам ніколи не зможе: "Ми християни і тому маємо прощати. Але наше покоління — я, мої діти і мої внуки — цього не простять. Знаючи про Маріуполь, Волноваху, Бахмут, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Попасну, — ніхто ворогам не пробачить".
