Однією з ключових цілей Вашингтона може бути встановлення контролю над енергетичними ресурсами Близького Сходу та основними шляхами постачання нафти на світові ринки. Це дозволило б США послабити конкурентів, передусім Китай, який значною мірою залежить від постачання нафти з регіону Перської затоки.
Про це в ефірі телеканалу "Апостроф" розповів директор Центру стратегії, аналітики та міжнародних студій Західноукраїнського національного університету Андрій Грубінко.
"Насамперед те, що конфлікт затягується, і очевидно, що простого вирішення його не буде. Такого вирішення, на яке сподівалися особливо Сполучені Штати Америки, частково їхні союзники, Ізраїль у цьому плані. Тому, власне, очікувати на те, що цей конфлікт припиниться за тиждень-два, ми бачимо, він уже не припинився і, відповідно, я думаю, що він затягнеться ще на багато тижнів, можливо, місяців", — пояснив Грубінко.
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
За його словами, американська стратегія "швидкої перемоги" виявилася неефективною, а конфлікт набув затяжного характеру з високою інтенсивністю боїв за контроль над Перською затокою.
Експерт наголосив, що за публічними заявами про боротьбу з ядерною загрозою стоїть прагматичний інтерес Вашингтона — контроль над нафтовими потоками. Це дозволяє США не лише отримувати економічні вигоди, а й ставити в енергетичну залежність свого головного геополітичного конкурента — Китай.
"Американська адміністрація і Трамп, насамперед, хочуть економічних вигод. США хочуть вийти на ринки нафти як монополісти в світі. Китай десь приблизно на 70–80% нафти, яку він отримував взагалі, він отримував з Перської затоки, а саме від Ірану. Тому перекриття Ормузької протоки, точніше контроль за нею американцями, він є, власне, основним завданням для того, щоби притиснути економічно-енергетично Китай, поставити його в залежність", — зазначив аналітик.
Продовження після рекламиРЕКЛАМА
Він наголосив, що конфлікт має також виразний ідеологічний характер, що значно ускладнює можливість швидкого дипломатичного врегулювання. За його словами, протистояння між Іраном і західними союзниками значною мірою базується на релігійних та політичних протиріччях, тому домовленостей досягти значно складніше, ніж у звичайних геополітичних конфліктах.
"Це війна ідеологічна. Трамп пробує бізнес-угоди, власне діл, як він каже. Це нереально, тому що тут є ідеологічний конфлікт. Іран теж, як і Російська Федерація, — це ще більш ідеологізований конфлікт, тому що це конфлікт на ґрунті релігійного протистояння. І ми повинні розуміти, що там є іранські еліти, вони від цього не можуть відійти в більшості. Тобто тут задача американців — роз'єднати ці еліти максимально, розсередити їх, створити внутрішній конфлікт", — додав він.
Грубінко зазначає, що одним із напрямів стратегії США та Ізраїлю може бути спроба послабити іранське керівництво через внутрішні суперечності серед еліт. Після призначення нового верховного лідера Ірану частина політичних і економічних груп у країні не сприймає його як беззаперечного авторитета, що потенційно може створити внутрішню напругу в іранській політичній системі.
За оцінками аналітика, інтенсивність бойових дій уже частково знизилася. Зокрема, кількість ударів далекобійними ракетами з боку Ірану значно скоротилася, що може свідчити про поступове виснаження його військово-промислового потенціалу. Це, у свою чергу, може створити передумови для початку переговорного процесу в майбутньому.
"Чисто статистика нам говорить, що за другий тиждень війни десь приблизно вже на 70–80% ударів, особливо далекобійними іранськими ракетами, зменшилася кількість атак. Залишилися там більше дрони. Економічний потенціал, військово-промисловий, він зменшується, і це поступово веде, підводить до можливості переговорів, певних домовленостей, і на це роблять ставку американці", — сказав експерт.
"Апостроф" повідомляв, що колишній посол США в Україні Стівен Пайфер вважає, що конфлікт на Близькому Сході може мати для України як ризики, так і несподівані можливості. З одного боку, увага Вашингтона та деякі системи озброєння можуть бути переорієнтовані на інший регіон. З іншого, події навколо Ірану демонструють обмежені можливості союзників Росії та можуть відкрити для України нові можливості співпраці із західними партнерами.
Співпраця Росії та Ірану у військовій сфері залишається стабільною і фактично має союзницький характер, а події на Близькому Сході лише підсилюють взаємозалежність між двома країнами. Поки Кремль масштабує виробництво дронів та ділиться з Тегераном досвідом обходу західних систем ППО, європейські лідери відмовляються підтримувати операцію Дональда Трампа, побоюючись інтернаціоналізації війни та ядерної загрози.
