Майбутня зірка української та світової опери Людмила Повстенко (дівоче прізвище) народилася 25 травня 1975 року у селищі Іркліїв, Черкаської області.
З дев'яти-десяти років Людмила почала виступати у хорах та різних музичних колективах. Батьки віддали доньку до музичної школи на фортепіано, проте Людмилі подобався спів.
В останньому класі музичної школи, коли дівчинці було 15 років, її наставники (подружжя Фурса, Сергій Михайлович та Галина Іллівна, він – баяніст, вона – диригент-хоровик) привезли Людмилу до Києва на прослуховування до Івана Ігнатовича Паливоди, який тоді був завкафедрою музичного училища імені Глієра Паливода взяв дівчинку до свого класу.
Людмила у 10 років. Фото з особистого архіву.
Після закінчення училища вона продовжила навчання у Київській консерваторії також за класом вокалу у педагога Діани Петриненко.
Кар'єра
1996-го року Людмила дебютувала в консерваторській оперній студії. Виконала головну роль в опері "Наталка Полтавка". Після закінчення консерваторії співачка стала солісткою оперної студії.
1997-го року молода співачка стала володаркою Гран-прі на міжнародному музичному конкурсі ім. М. Лисенка.
Людмила Монастирська була солісткою Київського дитячого музичного театру.
Людмила студентка консерваторії. Фото з особистого архіву.
2006 року співачка поїхала з Києва на малу батьківщину до Черкас, де стала артисткою Черкаського драматичного театру.
Наступного року Монастирська повернулася до Києва.
У 2008-му році Людмила Монастирська запрошена до Національного театру опери та балету на головну роль в опері «Аїда» Джузеппе Верді.
«2008-го ми в Дитячому музичному театрі готували «Аїду» для гастролей у Латинській Америці, але щось не склалося. Саме в цей час основний склад «Аїди» у Національній опері поїхав на гастролі до Японії. А в осінньому репертуарі були заявлені і «Аїда», і «Джоконда», «Пікова дама», «Сільська честь», «Туга» – багато вистав з партіями для лірико-драматичного сопрано. Мені запропонували заспівати кілька спектаклів «на заміні», і все пройшло успішно », - розповідала пізніше оперна діва в одному з інтерв'ю.
Потім Монастирська почала отримувати й інші ролі в оперному театрі.
Перший закордонний виступ української оперної співачки відбувся у Тронхеймі (Норвегія). Монастирська виконала арії з опери «Тоска» (Дж. Пуччіні).
Потім відбувся виступ у Неаполі, потім Людмила взяла участь у фестивалі Пуччіні у Торре-дель-Лаго.
Людмила Монастирська – Амелія у постановці «Бал-маскарад», Національна опера України, 2015 р.
У 2010-му році Людмила Монастирська запрошена до «Дойче Опера», де виконала головну роль в опері «Тоска». Цього ж року співачка "засвітилася" на італійському фестивалі "Festival Puccini".
За рік українська артистка з'явилася в лондонському театрі «Ковент Гарден», виконуючи роль леді Макбет в однойменній п'єсі. Невдовзі виступ Людмили Монастирської оцінила американська публіка.
2012-го року співачка підписала контракт про співпрацю з Бернським оперним театром. Цього ж року вона співала в La Scala (Італія) і Metropolitan Opera (США).
З Пласідо Домінго. 2015 рік. Фото з особистого архіву
У 2013-му році Людмила Монастирська виступила у Лондонському королівському театрі разом із Пласідо Домінго та Зубіном Метою.
Українська співачка виступала на сцені Метрополітен-опера, виконавши провідну партію у виставі «Аїда», де її партнером по сцені був Роберто Аланья, який співав партію Радамеса. Для цієї версії «Аїди» було організовано пряму трансляцію з театру з телебачення високої чіткості всього світу, зокрема кінотеатри.
Людмила Монастирська, незважаючи на закордонні контракти, продовжує виступати в Національній опері України. Співає провідні партії в операх Верді "Аїда", "Бал-Маскарад", "Макбет", "Дон Карлос", "Набукко", "Норма", партію сопрано в "Реквіємі", Пуччіні "Тоска", "Турандот" та ін. .
Людмила Монастирська в образі Аїди у постановці Метрополітен-опери у 2012 році / Фото: Andrea Mohin/The New York Times
З початку повномасштабної війни Росії проти України Монастирська їздила з концертами на підтримку України та часто погоджувалася на ролі, з яких знімали російських колег. Однією з них була заміна путіністки Анни Нетребко у Метрополітен-опері.
Співачка удостоєна безліч престижних нагород, у тому числі вищої премії України ім. Т. Г. Шевченка.
Сім'я
Мама, Валентина Іванівна Повстенко – вчитель, спеціаліст з української та російської філології.
Батько, Віктор Володимирович Повстенко, – технолог харчової промисловості, займався підприємництвом.
Людмила Монастирська із батьком. 2013 рік. Фото з особистого архіву
В Людмили є молодший брат Юрій.
«Батьки завжди працювали не покладаючи рук, щоб у дітей було все найкраще. І це стосувалося не тільки матеріального: на чільне місце завжди ставилися людські відносини, чесність, порядність, культура, освіта», - згадувала Монастирська про своїх батьків.
1997 року, будучи студенткою консерваторії, Людмила вийшла заміж за Олександра Монастирського.
«Він вирізнявся не лише зовнішністю, а й харизмою. Монастирський – людина з внутрішнім стрижнем, зі своєю позицією, здатна переконати співрозмовника», - говорила співачка про свого чоловіка.
У 2011 році Людмила та Олександр Монастирські розлучилися.
У подружжя двоє дітей: дочка Анна (1998 р. н.) та син Андрій (1999 р. н.).
«Андрій та Аня вже дорослі люди, міркують тверезо. Нехай зроблять власний вибір. Навіть якщо опікуватимуться, це будуть їхні власні помилки. А я допоможу всім, чим зможу», - розмірковує оперна зірка.
Цитати:
Про ставлення європейців до війни в Україні:
"Я багато гастролюю і знаю менталітети інших країн. Напевно, тому мене часто запитують, як вони ставляться до російської культури. На що я відповідаю: "Так у їхнє подвір'я не прилетів якийсь уламок". Вони не варяться у цих повітряних тривогах і стресі 24 на 7. Тому, мабуть, вони і ставляться до цього зі спокійною байдужістю. дуже багато було таких моментів, коли на закритих заходах мені говорили: "Віддайте вже ці території - хай швидше війна закінчиться". Коли мені це кажуть італійці, я їм пропоную: "Чого ж ви тоді не віддасте Сицилію чи Сардинію?"
Про зняття вистав російських композиторів:
"Національна опера України – це головний театр нашої країни, тому під час війни тут не може бути російського репертуару. Хоча самі по собі ці відомі російські композитори – генії, бо написали твори, які не одне століття виконуються у всьому світі. Те, що писав Чайковський, то скарб. Але відмова від цієї музики – це не лише політичне, а й моральне рішення. Це цілком логічна реакція, якщо відбувається геноцид, і наш найзапекліший ворог, наш найближчий сусід, при цьому хоче стати нами. Бо ці московити до Київської Русі взагалі не мають жодного стосунку. Навіть назву вони забрали…”.
Про просування «русского мира»:
"Не секрет, що Росія нав'язувала свою культуру десятиліттями, вкладаючи в артистів великі кошти. Це свого роду теж зброя з їхнього боку. Я кричу про це багато років. І Мінкульт, і Міністерство закордонних справ мають підтримувати наших. Нас не так багато, зокрема оперних артистів, які репрезентують Україну у світі, – не набереться і десяти ».
Про західну публіку:
Публіка на Заході завжди тонко відчуває артиста. І якщо ти на 100% віддаєш себе сцені, то не так важливо, як це театр - Ла Скала, Ковент-Гарден, Берлінська опера. Публіка в будь-якому театрі це відчує та оцінить. Важлива віддача. Вокальна техніка. І твоя здатність вкладати душу у музику».
