Лайм

Історії рок-зірок звучать круто, але реалії інші - гурт Sinoptik про тури, алкоголь та новий склад

За тиждень до великого сольника в Києві музиканти розповіли про свої пригоди в дорозі та на сцені

У травні 2016 року ще мало кому відомий гурт Sinoptik вирушив представляти Україну на міжнародному конкурсі The Global Battle Of The Bands у Берліні. Тоді з перемогою на "Євробаченні" додому тільки-тільки повернулася Джамала, а через два тижні ще одну цінну статуетку до країни привезли троє хлопців з Донецька. У житті гурту почалася низка сплесків: тури Європою, відео- та радіоефіри, ротація кращих треків свіжого альбому Interplanet Overdrive. Здавалося, про них не говорив тільки ледачий.

Через три з гаком роки "синоптики" не зменшують обертів. Дискографія гурту поповнилася четвертою платівкою Fields On Fire, їх охоче приймають в містах Європи, а 30 листопада чекають і на сцені київського Caribbean Club. Цим сольником хлопці закриють свій тур українськими містами "Я чую - я живу". За тиждень до шоу ми зустрілися з ними на репетиційній базі в Києві. Згадали успіхи на GBOB, поговорили про не завжди прості тури, алкоголь та алкоголізм, про зміни у складі, новий EP From Nothing To Forever та жанрові ярлики.

Видубичі. Промзона. Між сірими будівлями дме холодний вітер і несе за собою пісок та пил. Десь в одному з цих пам'ятників радянської епохи репетирує гурт. Кумедно, та часто саме в таких місцях знаходяться репетиційні бази і навіть студії. Думаю, добре, що не в гаражі цього разу, адже бувало й таке. Поруч з вивіскою СТО відкриваються важкі залізні двері і за ними показується Саша - новий басист Sinoptik. Чергові зміни в складі відбулися влітку, але розповісти про це фанам, як виявилося пізніше, хлопці просто забули. Ми знайомимося і довго піднімаємося сходами до кімнати, туго обшитою повстю.

На базі "синоптиків" панує творчий безлад - усюди інструменти, мікрофонні стійки, списані чернетки та постери, по підлозі тягнуться нескінченні дроти, а в центрі - барабанна установка. Тут проходять репетиції і пишуться нові треки. Тут же біля пульта правіше щось активно обговорюють Руслан та Діма. Ми тиснемо руки і я помічаю, що хлопці трохи підім'яті: "Чувак, а грати тобі потрібно?" Кажу: "та ні, я без камери". Вони видихають з полегшенням і зізнаються, що друга пляшка віскі на вчорашньому дні народження "Камтугези" була зайвою. Сміюся і питаю, як же концерти "рок проти алкоголізму"? Хлопці посміхаються, але беруться пояснювати:

Діма: Чувак, алкоголь і алкоголізм - це дві різні речі. У цьому фішка. Насправді, це дуже жорстка тема в музичній тусовці. Іноді витримати весь напряг в турах без алкоголю просто неможливо. Їдеш в тур на місяць, приїжджаєш, а ти вже майже алкоголік. І це факт. У мене зазвичай тиждень після туру - реабілітаційний період. Реально. Ще тиждень потім - вже навпаки. Не п'ю, намагаюся проявляти активність поки весь алкоголь виходить. І ця проблема йде паралельно з багатьма музикантами. Так, не з усіма. Є хлопці, які оно хрести на руках малюють і все у них виходить. Красавчики. З цим треба боротися.

Знаєш, як буває: випиваєш, стаєш таким легким на підйом, товариським, але твоя твереза особистість в цей час йде кудись в небуття. Але коли ти тверезієш, і тримаєшся в такому стані якийсь час, починаєш розуміти, що ніфіга. Тверезим бути краще. Ти бадьорий, сфокусований, з'являється купа ідей, якихось справ. Тож алкоголь штука хороша, але алкоголізм - це реально проблема.

Творчість під психотропами хлопці не вважають міфом. Кажуть, кожному своє, але історія, де є наркотики, - вона не про гурт Sinoptik.

Саша: Чесно скажу, якщо навіть і трапляється, скажімо, покурили з пацанами, я не можу потім тверезо мислити, щось адекватне писати. Може, на той момент мені буде здаватися, що воно вау, але потім на тверезу голову послухаєш і розумієш, що це шматок лайна.

Діма: Сто відсотків. Шматок лайна. У мене теж були такі експерименти. Правда, один раз все ж вийшло (сміється). Вийшло непогано, і то це вже більше після. Під враженнями. Просто я з часом зрозумів, що мені це все не потрібно. Я і так дуже вразливий, і так в голову приходить маса дивних думок...

Руслан: Та тобі б тільки сни твої запам'ятати і вистачило б (сміється).

Діма: Просто алкоголь, повертаючись до цієї теми, - він дозволяє трохи розрядити обстановку. Ось я, наприклад, все життя уникаю вписок. Особливо в турах. І ось рік тому в Будапешті нам кажуть, що нас все ж поселять ще з одним гуртом. Тобто нас чотири людини, в тому гурті чотири людини, і вони ще друганів своїх покликали. І все це в однокімнатній квартирі. Прикинь. Всі накидалися, ті чуваки ще й нанюхалися, і їх потягнуло на розмови. Ну як це терпіти? Береш вино і просто п'єш, щоб розслабитися і вирубитися. Як по-іншому?

Руслан: Так, та вписка жорстка була. Всі один у одного на головах, всі гудуть, при цьому на різних мовах. Простору ніякого. Відпочинку теж.

Хлопці кажуть, це лише найменший приклад того, чому історії про тури рок-зірок звучать круто і дуже привабливо, але насправді виглядають трохи інакше. До того ж зараз крім виступів і організаційних моментів їм доводиться ще й самостійно водити.

Руслан: Дуже втомлюєшся. Ми теж були на тій стадії, коли читали книги про рок-зірок, думали про цю круту романтику. Так, вона і залишається десь романтикою, але реалії там зовсім інші. Ти книгу прочитав про цей треш, закрив її і пішов у ванну. Або просто ліг спати...

Саша: А пацанам завтра концерт грати (сміються).

Руслан: Так, коли насправді опиняєшся у такій квартирі або гримерці, де несеться незрозуміло що, а тобі ще треба думати, як зібратися, завтра їхати на нову локацію і знову грати... в турі байдикувати ніколи.

Діма: Так, багато історій було. Ну уяви, їдеш ти тисячу кілометрів, приїжджаєш до міста близько другої години ночі. Пацани вже поспали в машині, а ти не можеш відійти і заснути, тому що ти ще в цьому ритмі, в русі, ти ще за кермом. Хоп, йде в хід чекушечка, привезена з України. Або буває й гірше. Коли їдемо, ми ж не знаємо, які там номери, квартири. Раз приїжджаємо - нормально, інший - в номері купа тарганів. Переселитися не завжди є можливість. Ти лягаєш, а вони бігають по ліжку. І що робити? Не бухаєш, звісно, але випиваєш, щоб трохи розслабитися, забутися, заснути.

На одному з вікон кімнати "синоптиків" стоїть статуетка GBOB. Золотистий дракон відразу кинувся в очі і нагадав про нашу останню з хлопцями розмову ще у 2016 році. Тоді вони тільки повернулися з Німеччини і влаштували пишну вечірку в Києві. Адже був привід. Та в розмові Діма згадував, що не відчував гурт затребуваним в Україні. І що був би дуже радий, якби згодом вдома почали впізнавати їх музику і знали б як гурт, а не тільки як хлопців, які колись перемогли у тому конкурсі з довгою назвою в Німеччині.

Діма: В цілому сьогодні все круто. Круто як і тоді, просто тоді ми були на хвилі GBOB'у. Ця статуетка зробила весь хайп в Україні, я це прекрасно розумію. Але це чисто формально, люди, які не слухали нашу музику, вони і зараз її не слухають. Просто знають, що це "наші хлопці" перемогли тоді.

У тому ж інтерв'ю (ще з Дімою Сакіром та Славою Лосем) хлопці згадували колосальну різницю між турами в Україні та Європі. Навіть не маючи великого досвіду за плечима, гурт відразу відчув головне - за кордоном до музикантів та їх професії шанують значно більше. З того часу пройшло більше трьох років і сьогодні, погоджуються хлопці, все залежить виключно від людини.

Діма: По-різному буває. Ми іноді ось виходимо вантажити машину, місце якесь займемо поруч і носимо речі. А нам там починають, мовляв, давайте швидше і їдьте вже. Ми говоримо людині, що теж роботою зайняті, що не граємося тут. А нам відповідають: "Якою роботою? Ви ж музиканти!"

Саша: Так, прилетало іноді, що типу ж бринькаєш там на гітарі, яка робота...

Діма: Але все це залежить виключно від людини. Від промоутерів, організаторів, від власників клубів. Тому що і в Україні є лайно-люди, які займаються дуже великими фестивалями, а до музикантів ставляться невиправдано хамовито.

Руслан: Ніби вони тобі послугу роблять, що ти будеш грати на їх крутому фестивалі.

Діма: Чого у нас немає в порівнянні з Європою, так це музичного братства невеликого, скажімо так. Там, якщо хтось знає, що організатор шахрай, про це дізнаються всі. З ним ніхто не буде мати справи. А у нас часто буває так, що сьогодні ти людині посміхаєшся, а завтра цілуєш його в дупу за те, що він робить твій приїзд. Тому ми намагаємося триматися в нейтралітеті. Так, іноді висловлюємо якісь претензії, але найчастіше всім просто пофіг. У всіх свої справи.

Кожному туру передують сотні листів. Графік, міста, клуби, час - все це повинно бути узгоджено до найдрібніших подробиць. Достукатися до європейських організаторам сьогодні не проблема, інша справа узгодити всі дати і проїхати низку міст з концертами без накладок. Ну а в турі головне завдання гурту - грати круто. Викладатися по максимуму. Тільки так, вважають хлопці, можна заявити про себе, запам'ятатися і не розчинитися в натовпах гастролерів з усього світу. Звичайно ж, якість перформансу завжди відбивається і на доходах.

Діма: На європейських концертах ми ніколи не йшли в мінус. Кожен раз виходить по-різному. Перший час, поки тупо кайфували, ми взагалі не стежили за цим. Я навіть не скажу точно, скільки ми заробляли. Ми і зараз кайфуємо, мені все подобається. У плані грошей - теж. Ми не заробляємо мільйони, але поки там все набагато реальніше, ніж тут. Там при маленькому залі на 200 людей ти продаси мерчу стільки ж, скільки тут при залі на 500, розумієш?

Руслан: Там люди більш активні з точки зору саппорту. На концерт вони йдуть не тільки пива попити. Якщо їм сподобався концерт, вони ще докинуть кешу - куплять диск, футболку, плакат і таким чином підтримають гурт.

Для розуміння питаю хлопців про вініл. Діма нашвидку підраховує всі витрати і називає ціну - 12 євро за виготовлення однієї платівки за умови, що загальний тираж складе не менше 150 штук. До цього потрібно додати мастеринг і оформлення альбому - упаковка, арти. Тобто в кращому випадку собівартість копії затягує гривень на 400.

Руслан: Були й такі випадки, коли підходили і говорили, що по мерчу нічого не хочуть, але ось діджитал-версію альбому куплять. Питали, де купити, і тут же заходили, купували. Скажімо так, там люди більше розуміють, за рахунок чого музиканти не світового масштабу живуть. У нас часто скаржаться на ціни, або думають, що й так квиток купили, мовляв, вистачить.

Цього літа гурт пережив чергові зміни у складі. Руслан сів за ударні ще влітку минулого року, а тут раптом незадовго до фестивалю Atlas Weekend Діму Сакіра на басу замінив Саша Савін. Жвавий світловолосий хлопець, про появу якого в соцмережах ніхто не згадав. Звичайно, фоловери Sinoptik почали цікавитися, куди ж подівся колишній басист. Хлопці посміхаються, зізнаються, що забули зробити пост, а пізніше він був уже ні до чого.

Діма: Діма Сакіра прийняв рішення піти з гурту. Ми не сварилися, нічого такого, у нас нормальні відносини. Він просто вирішив змінити своє життя в сторону родинності. Це його рішення. Загалом, нам довелося дуже швидко шукати басиста. Ми зробили пост, хоча мене відмовляли, казали, що це не круто. Але мені було пофіг. Нам написало дуже багато людей. На жаль, половина просто шукала швидкий заробіток, а нам потрібна була людина, яка стала б частиною гурту. Ну і так, важливими критеріями був закордонний паспорт, знання англійської та водійські права. З усіх людей ми відібрали близько десяти. З усіма поспілкувалися, покликали пограти. А Саньок нам відразу сказав: "Хлопці, я хочу до вас. У мене руки з того місця ростуть. Я знаю, що таке шафл" (сміється). Прийшов і переміг.

Руслан: Це якраз той момент, коли важливо подати себе правильно.

Діма: Так, він прийшов і зіграв настільки круто... ми навіть забили на те, що у нього немає водійських прав. Ми були готові його возити (сміється). У нас велика різниця у віці, але ми добре розуміємо один одного, спілкуємося на рівних. Він дуже крутий. Гребе і буде гребти. Класний бас-гітарист.

Саша здається дуже скромним хлопцем. Якщо щось і говорити, то по ділу. Але на питання про себе і життя до гурту охоче береться розповідати свою історію.

Саша: До приходу у гурт я вчився в Глієра. Якраз довчився, був у вільному плаванні: грав у різних гуртах, грав кавери - просто заробляв гроші. Хотів розвиватися і ходив на різні кастинги. Не важливо на які, ходив на будь-які. Ну, в музичному плані я маю на увазі... (сміється)

Діма: Вчасно ти уточнив.

Саша: І от якось один знайомий позначив мене під постом хлопців. Ніфіга собі, подумав, Sinoptik! Треба братися. Почали спілкуватися і дуже швидко знайшли спільну мову. Пізніше зустрілися, дали рок'н'ролу, ще поговорили. Так все і почалося.

Діма: Так, там і думати було нічого. Він почав грати і відразу все стало зрозуміло. У нас були різні хлопці, і навіть мужики досвідченіші за нього. Але ось через низку якихось інших питань...

Писати в соцмережах Руслан та Діма не поспішали. Кажуть, спершу хотіли "перевірити Сашу в бою". Для цього якраз підвернулася відмінна можливість - Atlas Weekend і пара сольників. Ну а пізніше про пост просто ніхто не згадав. Питаю у Діми, чи важко йому даються подібні зміни, і спочатку він видає пару слів, які я не опублікую.

Діма: Та просто жесть. Це знаєш як? Ти вперед, а тобі палки в колеса ставлять і ти робиш крок назад. Дуже вплинув на гурт рішення Славіка піти тоді, було важко. GBOB нам дав сильний сплеск, нас ніхто не знав, ми тільки з Донецька приїхали і раптом всі про нас заговорили. Тому рішення Славіка далося дуже важко, ми не впоралися з цим. Сьогодні вже не важливо, хто там був не правий. У чомусь і я був не правий, але ніхто не зміг вчасно натиснути на гальма. Не було діалогу, а це найгірше, що може бути в гурті. Так все це і посипалося. На початку, звісно, були негативні емоції щодо Славіка, Діми, Саші. Але з того часу я мільйон разів все це переосмислив і зрозумів, що і я був багато в чому не правий. Завжди потрібно шукати діалог.

Питаю у Саші, чи б'є він на сцені гітари. Інакше як бути повноцінним учасником Sinoptik. Саша сміється і згадує, як ледь не попрощався зі своїм басом.

Саша: Так, було діло. У Вінниці, здається, я розламав свій бас. Гриф полетів в одну сторону, дека - в іншу. Догравали чудовий концерт, іскри летіли просто (сміється). І тут струни впали на датчики. Я почав нервувати, став все перевіряти, але не розумію, що відбувається і все. Потім вже побачив, що справа в гітарі - гриф пішов в сторону. Ох, я розлютився ...

Руслан: Але нічого, ми її зробили. Оно он в чохлі стоїть. Вся історія сталася через болт. Він став прокручуватися і перестав тримати.

Сміємося, згадуємо розбитий Fender Діми на сцені "Іншамузика Фест" і як після концерту Діма Сакір збирав у гримерці частини його деки.

Діма: Я перестав вже це робити. Заспокоївся. Тоді було щось таке... у нас з хлопцями були деякі проблеми. Все сталося дуже швидко. Все гралося, все було нормально, але буває так, чувак. Люди пруться під сценою, а у мене свої проблеми в голові. І полетіла ця гітара... добре тоді полетіла. А був випадок, коли ми перебрали перед концертом. За райдером нас мали нагодувати і напоїти. В результаті не нагодували, але добре напоїли. Не пам'ятаю, що там пішло не так, але я чогось розлютився і викинув гітару в натовп, уявляєш? Від'єднав і запустив, а там повний зал. І знаєш, що вони зробили? Повернули, прикинь. От ти б повернув? Я - ні (сміється).

Ми так відсвяткували потім все це в Атласі. Я там познайомився з такою жінкою... але про це я вже не скажу. Не скажу її ім'я. Нехай вона сама прочитає це і зрозуміє, про кого йдеться. Але концерт був для мене дуже знаковим, він змінив моє життя. Нехай не набагато, на кілька градусів буквально, але цього вистачило, щоб написати пару пісень (посміхається).

Сьогодні в тих же соцмережах Sinoptik називають себе power trio. За словами хлопців, це визначення відсікає всі розмови та суперечки про жанри. На сцені три людини, і вони грають рок'н'ролл. Все інше - судження слухача.

Діма: Набридло, коли говорять стоунер-рок, чувак. Ну який стоунер? Який психоделік? Це не про нас все. Ми граємо рок'н'ролл. Той самий трушний, який грали "пауер тріо" - три людини грали всю музику на сцені. Хард-рок? Стоунер, психоделік? Я не знаю, ну може в альбомі Fields On Fire є щось таке, він важкуватим вийшов. І то там більше дум, як на мене. Muse, The Jimi Hendrix Experience - ось "пауер тріо". Хто знає, той розуміє, що це таке. Ми все робимо втрьох. Під час концерту тобі потрібно натиснути ногою і рукою, і пальцем на клавішу, і п'ятою на стробоскоп, щоб блимав...

Руслан: Тепер ми всі ще й співаємо. Набридають просто ярлики. Десятиліття минають, а нічого не змінюється. Нам самим навіть якось так зручніше себе інтерпретувати. Це рок'н'ролл, а які там піджанри - вже визначайтеся самі.

З цієї ж причини новий EP From Nothing to Forever звучить інакше: Sinoptik відійшли від в'язких пост-рокових партій, помітно прискорилися і полегшили загальне звучання.

Саша: Так, ми намагаємося не створювати меж. Щоб не було такого, що ми дійшли до якоїсь точки і все. Хочеться різноманітності, в першу чергу, для себе.

Руслан: Ясна річ, у всіх нас є якесь музичне виховання, яке відклалося десь там на у мозку. І воно буде впливати на те, яка музика у нас виходить. Але хочеться для себе розуміти, що ти якось ростеш і не обмежується. Головне на виході добре все це аранжувати і робити собі на втіху.

From Nothing to Forever, втім, як і попередні диски Діма продюсував сам. Каже, все любить робити сам, нехай абстрагуватися і оцінити свою музику зі сторони вельми непросто.

Діма: Абстрагуватися дуже важко. Ти навіть свій вокал чуєш по-іншому. Починаєш крутити, а хлопці кажуть, що з ним все добре. І це найпростіший приклад. Але я вже трохи призвичаївся, цей альбом вже дався простіше, ніж Interplanet Overdrive. Той звучить інакше. Там я хотів модернового звучання, а з цим диском я вже розслабився. І, по-моєму, вийшло непогано.

Ми говоримо про програму концерту 30 листопада і розкривати всіх його фішок точно не варто. Проте хлопці розповідають, що готуються до програми з трьома блоками. Для останнього відібрали найбільш значущі для гурту пісні і заручилися підтримкою ще трьох сесійних музикантів.

Діма: Ми знайшли трьох дівчат - альт і дві скрипки. Зробили для них партитури як могли, тому що я, наприклад, взагалі забув грамоту за ці роки. Але потрібно було дати їм якусь основу. А коли вони приїхали і зіграли, я офігів з того, як круто все це звучить. Тому третій блок ми зробимо особливим, у який винесемо найважливіші, на наш погляд, пісні і зіграємо з ними. Сподіваємося побачити вас усіх.

  • Раніше співачка Lera Lynn вперше виступила в Україні. Ми поговорили про життя, шкідливі звички та зйомки у серіалі "Справжній детектив".
  • Читайте також на The Lime інтерв'ю з актором Денні Трехо. У вересні цього року зірка картин "Мачете" та "Від заходу до світанку" побував на київському фестивалі Comic Con Ukraine 2019.

Найцікавіші новини тепер в Telegram! Підписуйтесь на канал The Lime, щоб нічого не пропустити.

Новости партнеров

Читайте також

Особисто знав Фіделя Кастро і працював з Ескобаром: Оля Полякова розповіла цікавий факт про вітчима

Вітчим Олі Полякової дружив з такими політичними діячами, як Фідель Кастро і Пабло Ескобар.

Росте гідна зміна: Оля Полякова похвалилася талантами старшої дочки

Оля Полякова показала, як її 14-річна дочка Маша емоційно співає.

У Заворотнюк відповіли на чутки про страшні наслідки хвороби

Родичі Анастасії Заворотнюк спростували чутки про те, що акторка назавжди залишиться паралізованою.

Новости партнеров

Загрузка...