Український актор, шоумен та телеведучий Геннадій Попенко взяв до рук зброю під час війни в Україні. В інтерв’ю "Апостроф Lime" Геннадій розповів про найзнаковіші ролі, унікальність "Культурного Десанту " та своє місце в ЗСУ.
Читайте також: Єфросиніна з'явилася на заході у розкішній сукні-вишиванці: цей бренд носять світові зірки.
Геннадій Попенко
- Геннадію, яким чином війна вплинула на Вас як творчу людину та особистість?
- Важко сказати, всі ми залишаємося собою. Просто війна і будь-які екстремальні ситуації показують те, ким ми є насправді за своєю суттю. Війна більш окреслила ці риси. Я і до війни не сприймав мос***ів, а повномасштабне вторгнення в Україну загострило відчуття ненависті.
- Зігравши велику кількість різноманітних ролей та постійно фігуруючи на екрані, Ви себе передусім бачите як кіноактора, телеведучого чи шоумена?
- Напевно, актора. Оскільки, це моя освіта, я йшов до театрального інституту, аби здобути свою професію як свою мрію. Те, що почав займатися телебаченням та іншими супутніми жанрами – це вже ситуативно, бо не було нормального кіновиробництва у 2000 році, коли випускався з інституту. Були супутні схожі напрямки, які я опанував. Якби моя воля і якби мене достатньо часто запрошували, то, звісно, займався б лише кіно, бо для мене це магія, дивовижа і глибина, над якою подобається працювати, адже кожен персонаж – це нове життя, яке ти фактично проживаєш.
Читайте також: "Ніби не військовий і ніби не цивільний": Галич розповів про депресію і заздрість до колег.
- Ви втілили образ Михайля Семенка у фільмі "Будинок "Слово": Нескінчений роман". Напевно, було непросто зіграти роль поета-футуриста. Як вважаєте, Вам вдалося зобразити його на сцені таким, яким він був у житті?
- Це дуже відповідальна і важлива роль, до якої я дуже ретельно готувався, занурившись в архіви. Сподіваюсь, що зумів його зіграти максимально правдиво. Я розумію, що той самий Михайль Семенко і будь-хто інший з когорти "Розстріляного відродження" зверху дивляться на нас і оцінюють, як ми їх зіграємо. Значення їхньої творчості дуже важливе, відповідно фільм "Будинок Слово" не може стати просто прохідним. Якщо він буде таким, то це буде жахливо не лише для режисера, а й для всієї України.
Геннадій зіграв Михайля Семенка
Оскільки серед людей, які приходять у кінотеатр, будуть і такі, які не чули, хто такі Михайло Яловий, Валер’ян Підмогильний, Григорій Епік, вони вперше відкриють їх саме такими, якими їх відтворять актори на екрані. І якщо вони їх полюблять, коли сидітимуть у кінозалі, то цей момент є дуже визначним. Згодом вони зацікавляться і можуть глибше вивчати українську історію. Тому роль Михайля Семенка для мене була найзнаковішою, якщо брати останній період творчості.
- А яка роль для Вас є найулюбленішою?
- Дуже милий і дорогий моєму серцю серіал "Виклик" про будні працівників державної служби надзвичайних ситуацій. До цього серіалу про них не було сказано у художньому плані фактично жодного слова. Зараз уже з’являються нові фільми, серіали, бо значення їхньої професії зростає і люди справді можуть усвідомити та оцінити важливість цієї роботи. Світлана Усенко розписувала разом зі сценарною групою художнє бачення кожної ситуації, зображеної у серіалі. І це був прекрасний досвід. Граючи в кадрі майора Клименка, досвідченого рятувальника, який сам їде на всі виклики, мені доводилося робити чимало небезпечних трюків без допомоги каскадерів і дублерів.
Читайте також: Ольга Харлан розповіла, чи вплинула війна на її стосунки з коханим-італійцем.
- Фактично з початку війни Ви в ЗСУ. Як вважаєте, артисти, актори та інші публічні люди корисніші в тилу чи на полі бою?
- У кожного своя історія. Найголовніше, щоб у людини було бажання допомагати та звершувати. Щоб усі кроки були в напрямку перемоги, аби вектор у всіх був один. А не так, як часто буває, один дивиться – куди б звалити або якісь дивіденди у військовий час отримати, орден пробити тощо. Це все розпорошує і віддаляє перемогу. А коли всі дивляться в один бік, цей шлях долається значно швидше. Навіть якщо актор не йде в армію, але своєю популярністю консолідує людей на волонтерство, збирання коштів, закриття конкретних потреб, це чудово. Проте якщо є хлопці фізично розвинені, в яких є бажання робити найважчу і найпотрібнішу роботу, то честь їм і хвала.
- Вчинки яких колег для Вас стали приємним відкриттям, а хто Вас відверто розчарував?
- Про розчарування в колегах не хочу говорити, бо не хочеться згадувати цих людей. У мене багато розчарувань. Є люди, про яких не було чути два, три роки, а зараз вони повернулися в Україну, як ні в чому не бувало. А про декого я взагалі нічого не хочу знати. Говорити про них – це просто додавати їм популярності. Я вважаю так: якщо людини немає, то і слава Богу. Вона себе показала і соціум зробив висновки. Важливо після всього ставити певні маркери: хто українець, а хто під великим питанням. А такі люди, як Андрій Федінчик, Володимир Ращук, Олег Сенцов, які не були супербійцями і не проходили військові кафедри, не навчалися чомусь спеціально, але зараз працюють як найкращі із штурмовиків в серйозних підрозділах, вражають. І дякую їм за роботу.
Читайте також: Навіщо це, коли війна: дружину Решетніка розкритикували за розваги на концерті в Німеччині.
- Чим для Вас є спілкування з побратимами та участь у "Культурному Десанті"? Як вважаєте, чи можуть натівські структури перейняти цей унікальний досвід?
- За час повномасштабного вторгнення я встиг змінити кілька підрозділів. Спершу мене не брали в армію, мовляв, у військовий час маю бути артистом. Але я тричі ходив у військкомат і лише згодом мене взяли в роту охорони. Ми працювали на північному кордоні, виконуючи різні завдання. Потім мене перевели в 59 окрему механізовану бригаду, але це вже був "Культурний Десант" - підрозділ, який займається морально-психологічним станом бійців. Це не якийсь наказ Генштабу, не досвід радянської або натівської армії, це те, що народилося тут, в Україні, і воно надзвичайно цінне.
Кадр з авто
"Культурний Десант" займається мотивуванням хлопців не лише через емоцію на зразок: "Ех, ми зараз вам, хлопці, "Лісапетний батальйон" привеземо". І не через нудну двогодинну історичну розповідь, чому ж розпочалася війна. Це унікальний комплекс заходів, які підбираються під кожний конкретний підрозділ, щоб покращити морально-психологічний стан військових. Враховується, де стоять хлопці, які завдання виконують тощо. Іноді це більше схоже на концерт, іноді – на розмову чи пізнавальну лекцію. Найцінніше, що це все роблять військовослужбовці, які через багато що пройшли. Зараз я очолюю Запорізький напрямок "Культурного Десанту" і в нашому підрозділі є люди, які були і десантниками, і мінометниками, і кулеметниками Нацгвардії, але водночас це одні з найкращих українських поетів, музикантів, які є абсолютними універсалами.
Ці люди розуміють важливість культури, історії для того, щоб наші захисники продовжували свою боротьбу. І ми приїжджаємо до них на бойові позиції. Буває таке, що лялькові вистави для хлопців привозять, щоб донести якийсь новий сенс. Коли ти бачиш сльози, щирий сміх, це дуже важливо, бо не буває після таких подій спокійних хлопців, які б сказали просто: "Щось було". Вже натівські структури вивчають приклад "Культурного Десанту" для того, щоб його якось впроваджувати, але він дуже унікальний. В "Культурному Десанті" надто багато українського, історії, психології, культури.
Маскувальні кікімори
Читайте також: "З вами не пропадеш": Олег Винник перервав мовчання та подякував прихильникам за їжу.
- Зараз звідки Ви черпаєте енергію та як відновлюєтесь?
- Зараз у мене відпустка на 15 днів. Так і відновлююсь, а ще я зламав ногу в колінному суглобі, тому матиму відпустку ще на тридцять днів. Оце буде відновлення! Це все жарти, звісно. Питання відновлення – питання до внутрішніх тонких механізмів, про які важко говорити. Коли ти просто дивишся на небо і розумієш цінність простих речей: життя, прекрасний світ, рідна Україна, яка потребує захисту і їй потрібна твоя участь. Процес відновлення – це також спілкування з родиною. Мені набагато простіше говорити про сім’ю. Коли дружина тобі надсилає фотографії твоїх дітей – це завжди пробиває на емоції. Малюнки, які мої діти надсилають. Моя особиста кімната в Запоріжжі вся обклеєна витворами доньок.
З донечками
- Що перше Ви зробите після перемоги?
- Часто сам себе про це запитую. В мене ще з моменту деокупації селища Іванків, що на півночі Київщини, з’явилося таке бажання – дуже хочеться проїхатися по тих людях, які допомагали, коли була гуманітарна криза. Ми намагалися її долати, я друзів залучав, з якими робили гуманітарні рейди. Долучалися люди, яких ти не знав, з інших сіл та містечок, люди з інших країн.
Часто приходили банки з тушонкою, на яких написано: "Хмельницька область, село таке-то. Після перемоги прохання банку повернути". Зрозуміло, що людям потрібна аж ніяк не банка, а щирість. Щоб ти приїхав до них, поговорив, висловив свою думку щодо їхньої роботи, подякував. І це терапія передусім для тебе. Ось розмірковування над цією банкою наштовхнули мене на спогад про грузинів, які надсилали згущене молоко Ічнянського молочно-консервного комбінату. Цей завод зробив експортну згущенку для Грузії. Грузини отримали товар, побачили, що на Київщині гуманітарна катастрофа, запакували і надіслали згущенку назад в Україну. От хочеться приїхати до цих грузинів та подякувати. Після перемоги треба сказати "дякую" багатьом людям та організаціям.
Раніше ми писали, що помер знаменитий французький актор Ален Делон. Знаменитість помер у своєму будинку у французькій комуні Душі в оточенні дітей та сім'ї.
