Росія постійно готова до масштабної агресії проти України, але чи піде вона на цей крок, залежить від політичних ігор Володимира Путіна.
Про те, навіщо РФ стягує війська до окупованого Криму, як здригнувся глава Кремля і шлях повернення Україні Донбасу в бліц-інтерв'ю "Апострофу" розповів генерал-лейтенант, заступник начальника Генштабу ЗСУ в 2006-2010 роках ІГОР РОМАНЕНКО.
- Прокоментуйте, будь ласка, вашу заяву про те, що в Криму накопичуються нові сили РФ, що можуть перейти в наступ проти України.
- Мої слова трохи перекрутили – я говорив про те, що Путін сприймає Крим (про це він казав під час анексії і пізніше) як форпост або непотоплюваний авіаносець. І далі я наводив приклади посилення угруповань російських збройних сил, включаючи повітряне, морське і наземне. І обговорював, яка техніка є на озброєнні російських військ.
А стратегія Путіна, як і з організацією проведення широкомасштабних навчань, полягає в тому, що з року в рік створюються угруповання, а потім можуть йти на місця постійної дислокації, а частина може залишатися у місцях тимчасової дислокації.
Щодо Криму – війська туди постійно заводяться і там залишаються, тому що це єдиний боєздатний лівий фланг РФ. І тому війська готуються, перевіряються, оснащуються і за необхідності можуть бути застосовані.
З точки зору військових експертів, це серйозна противага натівським силам. Це, безумовно, відіграє серйозну роль, і вони там нарощують силу.
- Як ви вважаєте, скупчення російських військ на кордонах із Сумською, Харківською областями, в тому ж Криму, чи може це означати, що навесні-влітку наступного року Росія зважиться на повномасштабну агресію проти України?
- Я не виключаю такого варіанту, але не говорю, що це можливо зараз. Можливі різні обставини. Останнім часом Путін змінює імідж. Він уже показав себе перед своїми виборцями, перед світовою спільнотою в якості "воїтеля" і "збирача земель", особливо населених російськомовними людьми. А тепер він хоче проявити себе в якості миротворця, говорячи про миротворчі сили ООН на Донбасі. Це не означає, що він відмовився від своїх старих цілей, в першу чергу, по Україні. Але є новий імідж, який передбачає зміну підходів.
Але силовий варіант підкріплюється наявністю великого скупчення військ, а нічого іншого він запропонувати не може. Це означає посилення угруповань, проведення тренувань, навчань тощо. Якщо є необхідність, він використовує. Треба було провести навчання – ось, будь ласка, "Захід-2017", де тільки в одному місці було угруповання до 50 тисяч солдатів. Минулого року було угруповання до 100 тисяч. Із 5-ти дивізій в цьому році на кордоні України і в Курській області три зайняли місце постійної дислокації. Тому угруповання створюються, проводиться поставка озброєнь і таким чином нарощується сила, потім набирається особовий склад, проводиться навчання тощо.
- Але ця вся сила є певним елементом залякування – не прямої ж агресії?
- Дивіться, 2008 рік, Кавказ (російська війна проти Грузії, - "Апостроф") – зібрали і провели операцію. Це хіба залякування? 2014 рік – так само проводили навчання, які закінчилися військовим вторгненням. Тобто створюється потенціал, а потім вже використовується залежно від політичній необхідності. Ця сила, як стріла, закладається. І можна вистрілити по-бойовому, а можна учбово. А міць угруповання бронетанкової сили (2-х корпусів на нашій окупованій території) перевищує танкові можливості таких держав як Великобританія, Франція, Німеччина разом узятих. І за кордоном ще одна танкова армія на таку ж кількість.
І, наприклад, натівці, в яких було на початок року по батальйону чисельністю 1200 людей у Польщі і Балтії. Благо, що зараз завезли танки й американські БТРи. Так американці навіть порахували, що якщо почнуть допомагати, то піде час на транспортування. Поки вони техніку довезуть, то їм треба буде проводити вже масштабні десантні операції (з води на сушу), тому що росіяни можуть дійти до берегів (Балтійського моря). У них вже зосереджене, навчене, оснащене угруповання. Звичайно, американці реагують на події у Східній Європі, але якщо порахувати угруповання військового потенціалу двох сторін, то все стає очевидним. Це перше. Друге, коли американці проаналізували ситуацію, то зрозуміли, що до війни з таким противником і такої війни вони багато в чому не готові. Тому вони реформуються, змінюють озброєння тощо.
Тому щодо Криму ось так. Там вже (у ЗМІ з посиланням на Ігоря Романенка, - "Апостроф") сказали, що створили угруповання, а завтра будуть воювати – це неправильно, вони трохи перекрутили. Але те, що наростили силу, треба знати чітко.
- І те, що це може використовуватися й проти України...
- Це однозначно і використовується в першу чергу проти нас. Ви подивіться, угруповання військ у Джанкої, вони відпрацьовують операції із захоплення важливих для України державних об'єктів. Або заводять нові дизельні човни з крилатими ракетами – хіба це оборонна зброя?
- Виходить, що вони не виключають варіанту вторгнення в Херсонську область?
- Вони нічого не виключають. Вони відпрацьовують ці варіанти. А потім вже справа політики Путіна – вистрілить або не вистрілить. Адже він як діє – зробив крок, озирнися, розберися, знайди найбільш ефективний напрямок і тільки після цього роби наступний крок. Він досвідчений.
- І питання щодо Донбасу. Путін хоче бачити миротворців на лінії розмежування, а наша вимога – до кордону з Росією.
- Він вже похитнувся, бо в принципі згоден із введенням миротворчих військ. А, по-друге, все одно це певна поступка – якщо раніше було повне заперечення ситуації, то тепер він її визнав. А після заяви, що тільки на лінії (розмежування), то за кілька днів – знову таки, він подивився, озирнувся, зрозумів, що це пусте, і сказав, що миротворці можуть бути по всій території для охорони місії ОБСЄ. Ось він на цьому поки зупинився і ніяк інакше. А миротворці потрібні в будь-якому випадку, тому що все, що хоч якось заважає їм на окупованій території, природно, нам на користь. Миротворці будуть їм (росіянам і бойовикам на Донбасі, - "Апостроф") заважати, значить, ми однозначно повинні підтримувати, просувати, відстоювати тощо.
- Чи можуть миротворці припинити цю війну?
- Щось одне навряд чи може припинити війну. Все повинно бути в сукупності, тому це дуже серйозна проблема. Це питання не тільки військове, а й політичне, соціальне, економічне тощо.
- І який ви бачите на сьогоднішній день вихід, щоб припинити конфлікт на Донбасі?
- Я бачу таким чином, що необхідно припинити військові дії, тобто реалізувати перший пункт Мінських угод, а потім все інше – і це достатньо надовго і всерйоз. Ясна річ, що нас не влаштовує інша частина угод, крім безпеки. Але треба вирішувати всі ці питання в рамках законодавства України. І поки в цих рамках не будуть проведені заходи, то це затягнеться надовго і всерйоз.
Повертаюся до головного: треба вирішувати все згідно законодавства України – ось ця позиція принципова і треба за нею рухатися. Або так, або ніяк. А те, про що там вони (бойовики) мріють, це далеко від реальності. Що б вони не говорили і як би вони не хотіли. Це наша земля і питання України для України, в першу чергу, а потім - для всіх інших, як вони бачать питання України для себе.