Росія знайшла слабке місце України і переміщує фронт – військовий експерт
Військове командування в Україні продовжує мислити сухопутно
Пʼятниця, 28 вересня 2018, 08:22Керівник "Українського мілітарного центру", який проходив службу у морській піхоті, ТАРАС ЧМУТ в інтерв'ю "Апострофу" розповів про потреби Військово-морських сил, побудову москітного флоту та дії України для вирішення ситуації з блокадою Азовського моря Росією.
- Розкажіть, будь ласка, більше про "Донбас" і "Корець", які зайшли в Азовське море.
- "Донбас" базувався в Одесі, а будували його в Польщі – він був плавучою майстернею. Після розподілу Чорноморського флоту судно перейшло до ВМС України. Через незатребуваність плавмайстерні для дальніх океанських походів його переобладнали на корабель управління. В 2013-му його перекласифікували на пошуково-рятувальне судно, й воно забезпечувало функціонування великого дизельного підводного човна "Запоріжжя" в Севастополі. Після окупації Криму росіяни нам його повернули, ми трохи його відремонтували й використовували як плавучу казарму, плавштаб.
Морський буксир "Корець" під час переходу забезпечував безпеку, а під час проходу під Керченським мостом він буксував "Донбас".
- Що це змінює з точки зору сил?
- Особливо нічого, але це сприятиме розгортанню нашої військово-морської бази в Бердянську. Тут варто уточнити, що з 1991 року Україна ніколи не мала там військової присутності, тільки сили державної прикордонної служби. За рішенням РНБО, до кінця року ми маємо сформувати там військово-морську компоненту.
- З чого ми можемо її сформувати?
- На першому етапі, тижнів три тому, перемістили два броньованих артилерійських катери. Вони забезпечували безпеку проходження суден наших ВМС з Керченської протоки до Маріуполя, прикриваючи їх від можливої агресії якихось незрозумілих катерів з ДНР. Другий етап – це "Донбас" і "Корець", третій – можливе посилення іншими плавзасобами. Але треба розуміти, що коли ми відправляємо щось на Азов, то щось забираємо з Чорного моря, де проблеми не менші. Тому треба тримати баланс, не можна залишити Чорне море з його стратегічно важливими портами й комунікаціями без бодай мінімального прикриття. Крім того, це має стимулювати державу вкладати гроші у флот: купувати іноземні кораблі або ж активізувати вітчизняне будівництво. Флот не робиться швидко, на це йдуть роки й навіть десятиліття, тож аби результат був завтра, треба було працювати вчора. Ну або хоча би сьогодні.
- Чи вплине якось присутність "Донбасу" й "Корця" на блокаду Азова?
- Безпосередньо їхня присутність – ні, але це вплине на військово-морську компоненту у форматі надводних сил загалом. Очікується, що це допоможе перемістити лінію дотику з російськими катерами й кораблями від 12-мильної зони ближче до середини Азовського моря. Бували випадки, коли катер росіян знаходився за сім миль від нашого берега, по суті, в наших водах, порушуючи міжнародне морське право. Але вони відчувають свою безкарність і дозволяють собі це. Щойно ми почнемо їх відтискати або хоча би просто знаходитися в цих районах, це вже буде стримуючим фактором.
Чим крута ситуація з "Донбасом" і "Корцем", то це тим, що ми чи не вперше задали тон грі. Ми поставили росіян у ситуацію, коли вони мають відповідати на наші дії, а не навпаки. Ми зуміли перехопити ініціативу бодай на короткий час, зробивши крок, якого вони не очікували. Причому ми були готові до різних сценаріїв розвитку ситуації: нас пропустять чи ні, пропустять і заблокують, спробують затримувати й так далі. ВМС досить якісно спланували цю операції, окрім медійної складової, там все дуже сумно. Але в цілому вони зробили все досить гарно.
A500 "Донбас" та A830 "Корець" йдуть до Бердянську поблизу узбережжя окупованого Криму
Літак розвідник RC135 поблизу Керченської протоки
Пошуково-рятувальне судно A500 "Донбас" та морський буксир A830 "Корець" під час переходу Керченської протоки
Пошуково-рятувальне судно A500 "Донбас" та морський буксир A830 "Корець" під час переходу Керченської протоки
"Донбас" та "Корець" у порту Маріуполя
- От тільки місяців за чотири після початку кризи.
- Це інше питання. Є Міноборони й Генштаб, які визначають політику ВМС, є низка документів, які обмежують ті чи інші процеси. Щойно РНБО дала дозвіл і поставила завдання, флот одразу почав реагувати. Тут питання до РНБО, Адміністрації президента, Міноборони: чому вони чотири роки не бачили загрозу з моря, а фінансування ВМС загалом відбувалося за залишковим принципом.
- Ви маєте припущення, чому так відбувається?
- Тому що армією керують сухопутні генерали, які очікують війну 2014 року, а не думають про те, що наступний конфлікт уже не буде таким, як був попередній.
- Мені доводилося чути наступне твердження: флот – вельми дорога штука, тож навіщо вкладати купу грошей у те, що можна знищити одним залпом. Як вам мотивація?
- Так, армія в цілому – штука дорога, тому виходячи з такої логіки треба її розпустити й точно не воювати. А мати свою незалежну країну взагалі космічно дорого. Якщо ми хочемо мати безпеку й державу, то маємо розуміти, що є якась ціна, яку ми маємо за це платити. Інше питання до тих, хто керує розподілом витрат у тому, куди ми витрачаємо ці кошти. Можна купити не один корвет за 250 мільйонів євро, а п’ять ракетних катерів. І знищити їх усі буде доволі затратною справою. Тут вже можна обговорювати ті сили й засоби, які нам потрібні. Але думка про те, що вони не потрібні, взагалі не має з’являтися, тим більше на четвертому році війни.
- До речі про корвет. "Володимира Великого" будують вже хтозна-скільки часу. Який оптимальний варіант для нього: припинити будівництво, добудувати чи щось третє?
- Ситуація з корветом нагадує валізу без ручки: нести важко, а викинути шкода. Корвет було зав’язано на величезну кількість контрактів з європейськими виробниками систем і озброєнь. Там прописані штрафні санкції, тож якщо ми зараз відмовимося від подальшого будівництва, то ми 100% заплатимо ці штрафи. А сумарна вартість санкцій наближається до вартості корвета. Тобто відмовимося – втратимо корвет, продовжимо – платимо за нього. При цьому треба розуміти, що добудувати такий великий корабель – справа геть не швидка. Але головне те, що він буде не зовсім боєздатний.
Справа в тому, що перші кораблі в серіях, тим більше такі крупні, виходять більш дослідними. Тобто на них відпрацьовують технологію, на них вчаться не робити помилки. Свого часу ми хотіли мати 10 корветів до 2010 року, потім – шість чи чотири до 2012, 2016, 2018. А зараз вже – чотири до 2028. Серія зменшується, час іде, але нічого не змінюється.
"Володимир Великий" закладався й проектувався під ті завдання, які стояли перед ВМС до війни. Зараз у нас кардинально інша ситуація і той формат не зовсім вписується в концепцію сучасних ВМС. Але й не добудувати його ми не можемо.
Ми потрапили в прикру ситуацію. Як на мене, найбільш адекватний вихід з неї – добудова корвету за спрощеним проектом. Щось подібне зробили поляки. В них була така ж історія: вони почали відродження флоту з національної кораблебудівної програми, заклали корпус і будували його років 15. Потім вирішили, що дороблять його у форматі патрульного корвета, спростять системи озброєння й начинку, підвищивши ефективність і надійність. В них ця історія почалася раніше, але ми чомусь не врахували їхній досвід.
- На що вистачає тих грошей, які виділяються на ВМС?
- Підтримувати його у напівмертвому стані без перспектив системного оновлення або заміни. По-перше, гроші, які виділяють безпосередньо для ВМС, і ті, які виділяються через Міноборони, через державне оборонне замовлення для закупівлі чогось. Оплату за малі броньовані катери, які будуються в Києві на "Кузні на Рибальському", здійснює Міноборони. Флот не є розпорядником коштів на такі крупні проекти. Але і тих, і тих коштів мало.
- І взяти їх, як завжди, ніде?
- У держави завжди є звідки взяти кошти. Питання у готовності це робити й вкладати в безпеку, особливо коли керівництво Міноборони й Генштабу сухопутне. Воно бачить потребу в танках, автомобілях, артилерії, але фізично не розуміє, для чого нам флот.
- Як би ви їм це пояснили? Так, щоб кожен зрозумів.
- Для збереження економіки. Флот має забезпечувати безпеку морських торгових шляхів, якими у нас іде третина імпортно-експортного товарообігу. Для забезпечення безпеки півдня. Росія не вестиме війну з Україною там, де ми сильні. В 2014 році ми були слабкі у всьому. Вони спробували провести сухопутну операцію – досить спокійно й по плану взяли Крим і почали операцію на сході. В переломний момент втрутилися які-ніякі Збройні сили, вони все ж були, відтіснили ворога, потім ми підписали Мінські домовленості, заморозили конфлікт.
За ці чотири роки ми настільки наростили сухопутну складову армії, що сьогодні конфлікт у форматі 2014 року для Росії абсолютно безперспективний. Якщо вони хочуть чогось досягти, їм треба або залучати авіацію, що перетворює країну зі спонсора тероризму на безпосереднього учасника конфлікту, або використовувати наші слабкі зони. На морі ми слабкі. Вони переміщають новий фронт із суші на море.
Азовська криза не взялася з неба у травні. Вони довго перевіряли наші реакції, на що ми здатні й чи готові ми реагувати. Коли ситуація стала критичною – на рейді до Маріуполя стоять російські прикордонні катери, почався медійний розголос – і тільки тоді держава почала якось реагувати. Ми проходимо нелегкий шлях становлення, але на сьогодні вже є хоча би усвідомлення потреби у флоті. Складно сказати, чи виллється це в практичну реалізацію.
- Яким має бути москітний флот і скільки грошей потрібно для його створення?
- Грошей треба космічно багато, як завжди. Ідея москітного флоту з’явилася після окупації Криму, з втратою корабельного ядра ВМС: великого десантного корабля "Костянтин Ольшанський", розвідника "Славутич", корветів "Луцьк", "Тернопіль", "Хмельницький", "Придніпров’я", морських тральщиків "Чернігів" та "Черкаси" і підводного човна "Запоріжжя".
Зважаючи на все це й нестачу грошей, ВМС почали розглядати концепцію так званого москітного флоту. Це малі швидкісні маневрені малопомітні ударні сили прибережної дії. По суті це ракетні катери. Їхнє головне завдання – максимально непомітно й швидко вийти в певний район, відстрілятися ракетами й швидко втекти. Їх має бути достатньо для стримування можливих агресивних дій ворога. А враховуючи вартість, то їх можна отримати відносно швидко й відносно багато. Тому що один найпотужніший і найсучасніший корабель, який міг би бути у ВМС України наодинці, - це плавуча мішень. Росія витратить на його знищення багато сил і засобів, а тоді можна вважати, що ВМС немає. А коли таких катерів 30 чи 50, то щоб їх усіх перебити, треба дуже багато часу й сил. При цьому вони відповідатимуть, і ціна питання ростиме.
Тарас Чмут в студії Апостроф TV
- Як реалізовують цю ідею?
- Концепцію почали реалізовувати, але не зовсім так, як мали би. ВМС отримали шість малих броньованих катерів МБАК, ті, що в медіа називають "Гюрза-М", але це не так. Їх називають москітами, але вони мають максимальну швидкість ходу 25 вузлів, обмеження по дальності – до 50 морських миль, обмеження по морехідності – до трьох балів, а із застосуванням зброї – до двох. Тобто це повільні катери для хорошої погоди. Для них на флоті є своя ніша і свої завдання, але їх не можна вважати москітами.
Наступним кроком мало бути будівництво десантно-штурмових катерів проекту "Кентавр". Їх спустили буквально кілька тижнів тому. Їхня швидкість – до 50 вузлів, можуть виконувати патрульно-протидиверсійні функції й доставляти групи морських піхотинців до 32 осіб. При цьому вони краще вписуються в концепцію москітного флоту, оскільки вони швидкісні, малопомітні, й очікуємо, що вони будуть досить якісними. Сьогодні вони проходять добудову уже на воді, потім мають пройти заводські й державні випробовування. Десь за рік їх приймуть до складу ВМС, але, можливо, й раніше.
Наступним кроком мало бути будівництво ракетних катерів проекту "Лань". Це класичний москіт – великі ракетні катери зі справжніми протикорабельними ракетами, які мають бути достатнього морехідними, автономними для дії в ближній морській зоні для знищення кораблів класу до фрегата. Умовно кажучи, це основа крупних надводних сил Росії на Чорному морі. Але проект ще не готовий до кінця, хоча до кінця літа його мали вже закласти. Зараз є інформація про те, що закладку очікують до кінця року, але коли завершиться будівництво незрозуміло, бо самої ракети "Нептун" виробництва КБ "Луч", яка має бути встановлена на катерах, ще немає. Вона проходить випробування, й до кінцевого продукту там ще роки роботи. Може статися так, що вийде катер, але без ракети, та й то у 2021 році чи й пізніше. Не варто очікувати, що українська промисловість здатна швидко і якісно дати нам флот. Є варіант закупівель вживаних корветів, але закупівлями, знову ж таки, займається уряд. Є багато скептицизму, який має розвіятися після отримання катерів "Айленд" від США...
- Ми ж давно вже мали їх отримати, хіба ні?
- Їх нам пропонують з 2014 року, але Україна – норовлива держава, й вона не завжди впевнена, що їй потрібні ці кораблі або ж чи готова вона їх забирати й так далі. Чотири роки Україна думала, що його робити, й нарешті погодилася їх прийняти.
- Ми говорили про те, що в нас переважає сухопутне мислення. Яким тоді має бути мислення морське?
- Державна політика України щодо моря хаотична, непослідовна й несистемна. Будівництво флоту – це середньострокова перспектива, тобто 20-30 років. Флот – річ складна й дорога, він зав’язаний на величезну кількість інших галузей промисловості. Все, що відбулося у попередні роки, - це хаотичні рухи без розуміння того, який флот потрібен нам за 30 років, які завдання стоятимуть перед ним на той час і на цьому тридцятирічному шляху.
До того ж побажання мають корелюватися із економічною складовою. Скільки держава готова давати на флот? Ми можемо запланувати собі будівництво п’яти авіаносних груп, але не мати грошей. Цей паритет завжди втрачався. На жаль, держава досить бездарно ставиться до морської складової самої себе.
- Якщо говорити про цілі іншої держави: які на сьогодні цілі Росії у Приазов’ї?
- Ключове завдання Чорноморського флоту – підтримання паритету проти військово-морських флотів країн НАТО та США в Середземному морі, забезпечення операції в Сирії та гарантування безпеки в Чорному та Каспійському морях. Адже і Каспійська флотилія, і Чорноморський флот замикаються на Південний воєнний округ РФ.
З одного боку, їхня позиція спрямована на тиск на портові міста, а з іншого – це змушує Україну виділяти ресурси, розпорошувати сили. При цьому створюється соціальна напруга в і без того складних регіонах. В місцевих медіа активно розповідають про те, що війна нікому не потрібна, всі втомилися й потрібно домовлятися. Суспільство там думає не про перемогу, а про мир на будь-яких умовах. Ціною може бути визнання анексії Криму, поступки в питаннях ОРДЛО тощо. Це комплексна операція, і росіяни якісно працюють в цьому напрямку.
Тарас Чмут в студії Апостроф TV
Вони використовуються свої сили інформаційно-психологічних операцій не тільки для запуску повітряних кульок на лінії розмежування, як це робить Україна, а й для потужних інформаційних кампаній. Маючи величезні ресурси, вони можуть купувати цілі партії, політиків, громадськість і транслювати з їхньою допомогою потрібні меседжі. Сьогодні війна ведеться не танками, а інформацією – це дешевше й ефективніше.
- І, звісно, вони в нас виграють.
- Однозначно. Є, наприклад, ситуація з переходом "Донбасу" й "Корця" в Азовське море. Операція спланована якісно, але повністю програна інформаційно. Не може бути так, що ВМС цілу добу ігнорують подію, а їхню функцію виконує громадськість, публікуючи фото в соцмережах. ВМС не розуміють, наскільки в цій глобальній війні важлива інформація.
- Можна вирішити це зміною прес-служби?
- Її змінили, це вже нова й молода. Проблема не тільки в ній – прес-служба виконує те, що їй дозволено. Проблема у керівництві ВМС. За всієї поваги до них, в питанні інформаційних компаній вони – не хочу казати "бездарні", але не дуже компетентні. Керувати кораблями чи танками – це одне, а працювати з інформацією мають люди, які вміють це робити, і їм треба довіряти. А в нас адмірали, які знають, як ходити в моря, думають, що вони вміють працювати з інформацією. Що з цього виходить – ми бачимо.
- В нас є управління, яке займається інформаційно-психологічними операціями?
- Звичайно. У структурі Сил спеціальних операцій є чотири частини, які мали би займатися інформаційно-підривною діяльністю на окупованих територіях і в Росії. ІПСО – це велика окрема тема розмови, але, на жаль, сьогодні в нашій армії керівництво не дуже розуміє, що це таке. Вони чомусь думають, що ІПСО – це такі собі "замполіти", які роздають листівки, газети й більш нічим не повинні займатися. Хоча ІПСО – це те, що в умовах нинішньої окопної війни мало би воювати в першу чергу. Бо деморалізований противник не здатний до активних бойових дій.
- Ми сьогодні – деморалізований противник?
- Ми трошки засмучені, але точно не деморалізовані.
